Рішення від 08.05.2025 по справі 357/908/25

Справа № 357/908/25

Провадження № 2/357/1909/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Каплічної Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

19.01.2025 представник позивача, адвокат Боденко Алевтина Анатоліївна, звернулася до суду з вказаним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», який зареєстрований судом 20.01.2025, обґрунтовуючи тим, що 02.07.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 01075-07/2024, який був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі інтернет та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Згідно п. 1.1. Кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 10 000,00 гривень. У п. 1.2. Кредитного договору вказано, що кредит надається строком на 120 днів, а датою надання кредиту є 02.07.2024. Дата погашення кредиту 29.10.2024. Згідно з п. 1.4. Кредитного договору за користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. У п. 1.4.1. Кредитного договору зазначена денна процентна ставка, яка становить 1,50% та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.2. цього Договору. Відповідно до п. 1.6. Кредитного договору кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 5355-28xx-xxxx-7428 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Згідно з п. 5.3. Договору у випадку прострочення Клієнтом сплати процентів відповідно до термінів, встановлених в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу: в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в Графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України. Таким чином, Кредитний договір був підписаний 02.07.2024 о 00:27:32 год. шляхом введення одноразового ідентифікатора W3194 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://starfin.com.ua та кредитні кошти були відправлені Відповідачу 02.07.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією про зарахування №441064787 від 02.07.2024. 30.10.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ. ЕН. ГРУП» та ТОВ «Стар Файненс Груп» було укладено Договір факторингу № 30102024, відповідно до умов якого право вимоги зокрема за Договором №01075-07/2024 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП». Відповідач не повернув своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, відповідно до умов Кредитного договору, таким чином, в порушення умов Кредитного договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку із чим заборгованість за Договором №01075-07/2024 становить 33 000,00 гривень, яка складається з: 10 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 18 000,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами; 5 000,00 грн - сума заборгованості за пенею (штрафами). Тому, позивач просить у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» заборгованість за договором №01075-07/2024 від 02.07.2024 у розмірі 33000,00 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 9422,40 грн.

14.02.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 18.03.2025 - 10:00.

25.02.2025 відповідач - ОСОБА_1 , подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що не отримував жодних матеріалів по справі, а тому може лише здогадуватися обґрунтування позивача щодо подання даного позову та його підстав. Водночас, зазначає, що не визнає позовні вимоги у цій справі, виходячи із наступного. Позивачем не було надано до суду жодних доказів видачі йому кредитних коштів за спірним кредитним договором. Надання розрахунку суми заборгованості або витягу з реєстру прав вимоги є недостатнім для підтвердження наявності заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості та витяг з реєстру прав вимоги не є первинними документами, що підтверджують факт готівкової чи безготівкової видачі коштів відповідачу. Додатки до договору факторингу (акт прийому-передачі реєстру боржників та витяг з реєстру боржників, в яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові боржника, номер договору, дата його укладання та сума боргу) без банківської виписки з особового рахунку позичальника жодним чином не підтверджує, яку суму коштів отримав відповідач за укладеним договором яка частина тіла кредиту та відсотків за його користування була сплачена ним, та яка частина сплачена не була стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування. Розрахунок заборгованості за кредитом, сам по собі, без надання доказів отримання ним кредитних коштів, не можуть бути належними та допустимими доказами її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору. Виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами. Проте, він впевнений, що у матеріалах даної справи виписка по картковому рахунку відсутня. Таким чином, представником позивача не доведено розмір, фактично взятих відповідачем кредитних коштів за умовами договору, не доведено обґрунтованість нарахування відсотків. З наданих представником позивача документів неможливо встановити по яку дату нараховувались відсотки за користування кредитом та з якою ставкою. У свою чергу наданий представником позивача розрахунок заборгованості не підтверджений жодним первинним документом, а отже не підтверджено передання коштів у розумінні ч. 2 ст. 1046 ЦК України. За перерахованих обставин, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Також, зазначає, що положення укладеного Договору є несправедливими умовами, що порушують положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки проценти за користування кредитними коштами у декілька разів перевищують тіло кредиту. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику кредиту до моменту повернення кредиту кредитодавцю шляхом перерахування кредиту на рахунок кредитодавця, вказаний в цьому Договорі. Водночас, позивач бажає стягнути суму нарахованих процентів, яка у декілька разів перевищує суму (тіло) кредиту). Відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Окрім цього, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1,2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. У даному випадку, позивач не просить стягнути з нього пеню (або інші формально виражені штрафні санкції) за прострочення виконання взятих зобов'язань, однак за своєю суттю нарахування передбаченої реальної річної процентної ставка, та як, наслідок нарахування лише суми процентів за користування кредитними коштами, що у декілька разів перевищує суму (тіло) кредиту є нічим іншим як несправедливою умовою та фактично виступає до мене як міра відповідальності споживача за Договором - а саме виступає як відповідальність за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочки. За перерахованих обставин, він вважає, що встановлений договором розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочки, є несправедливим у розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», та суперечить встановленим обмеженням ст. 21 ЗУ Про споживче кредитування» та порушує принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків, яка перевищує як 50% від суми кредиту, так і подвійну облікову ставки Національного банку України та становить більше ніж п'ятнадцять відсотків простроченого платежу.У період війни та масштабної кризи банки як інститути суспільної довіри мають уникати дій, що можуть завдати шкоди найбільш вразливим категоріям громадян. Державою закріплено особливий статус таких осіб, що вимагає до них відповідного ставлення з боку всіх суб'єктів господарювання, включаючи фінансові установи. Більш того, стягнення суми процентів за користування кредитними коштами що у декілька разів перевищує суму тіла кредиту, взятого ним у позивача, на його думку, є нічим іншим як джерелом спроби отримання позивачем невиправданих додаткових прибутків, оскільки дана реальна річна процентна ставка та нарахована сума процентів за користування кредитними коштами фактично виступає цивільно-правовою відповідальністю боржника перед Кредитором. Також, в наданій до справи копії кредитного договору визначаються фактично декілька строків, в межах який здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів. Тому при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосувати положення contra proferentem. Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації. Відповідно до п.4 Ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином. Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Із урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Із урахуванням наведеного положення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначений графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Щодо стягнення штрафу, пені та грошових коштів згідно статті 625 ЦК України, то стягнення таких коштів можливе до 24.02.2022, враховуючи чинні вимоги законодавства. Тому нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягають стягненню з 24.02.2022 і по сьогодні. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат - наразі він не поніс та не планує понести жодних судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи. Тому, враховуючи вищевикладене, просить у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» відмовити, зменшити проценти за користування кредитними коштами.

18.03.2025 справу було знято з розгляду, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді у справі, а судове засідання перенесено на 09.04.2025 - 10:00.

01.04.2025 представник позивача, адвокат Боденко Алевтина Анатоліївна, подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що у відзиві відповідач не спростував твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог. Наданий відзив на позовну заяву не спростовує факту укладання кредитних договорів, наданих до суду розрахунків заборгованості та факту отримання відповідачем грошових коштів. Також, заперечення висловлені у відзиві слід оцінювати критично, оскільки укладаючи договір про надання фінансового кредиту, відповідач був повідомлений про розмір відсотків та штрафів, порядок сплати, та інші суттєві обставини договорів, і добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами. А коли настав час повертати отримані кошти, то відповідач вирішив, що нічого повертати не треба. Замість того щоб врегулювати майновий спір безпосередньо з позивачем, ОСОБА_1 намагається довести у суді, що він не повинен виконувати свої зобов'язання перед ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП»». ОСОБА_1 взяв в борг грошові кошти у розмірі 10000,00 грн та відмовився їх повертати, а також сплатити нараховані проценти та штраф. Отже, вказані обставини свідчать про недобросовісну поведінку з боку відповідача та можливо свідчать про шахрайські дії з його боку. Крім того, відповідач заявляє, що не отримав копію позову з додатками, а тому не знає його змісту. Слід звернути увагу суду, що разом з позовом було надано докази направлення позову з додатками за зареєстрованим місцем проживання відповідача, ця ж адреса зазначена і самим відповідачем у відзиві на позов. Проте, згідно трекінгу відправлень було встановлено, що відправлення № 0505234444934 прибуло до відділення відповідача 15.01.2025, проте 29.01.2025 було повернуто відправнику через закінчення встановленого терміну зберігання. Тобто, копія позову з додатками перебувало у відділенні відповідача 2 тижні, проте ОСОБА_1 свідомо не отримав поштове відправлення, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача. У відзиві на позов відповідач вказує про незаконність нарахування комісії за надання, обслуговування кредиту. Проте, така комісія не була передбачена договором про надання фінансового кредиту № 01075-07/24 від 02.07.2024, та така комісія не зазначена у позові та у наданих до суду розрахунках. Заборгованість відповідача не включає в себе комісію за надання, обслуговування кредиту. Відповідач на п'ятнадцяти сторінках відзиву на позов перераховує чисельну практику різних судів, проте, слід звернути увагу суду, що усі ці документи не мають жодного відношення до нашої справи. Крім того законодавство в сфері захисту прав споживачів змінювалось, проте відповідач цього не врахував. Також відповідач зазначає, що умови договору є несправедливими, а тому він не повинен нічого сплачувати. Але, якщо, після отримання грошових коштів відповідач зрозумів, що умови договору його не влаштовують, він мав право повернути отримані грошові кошти та сплатити проценти за користування коштами за цей період. Відповідач мав право зробити це хоч на наступний день, проте цього зроблено не було. Крім того, відповідач мав можливість звернутись до суду та визнати кредитний договір недійсним, проте станом на сьогодні відповідач цього також не зробив. На 11 сторінці відзиву на позов відповідач зазначає, що в кредитному договорі нібито зазначено декілька строків, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів. Проте, дана обставина не відповідає умовам кредитного договору. Так, у п. 1.2. кредитного договору зазначено, що кредит надається строком на 120 днів. Зазначена дата надання кредиту та дата погашення. Розрахунок заборгованості за кредитним договором, також розрахований за 120 днів. Отже, у кредитному договорі було зазначено лише один строк на який було надано кредит, жодних суперечностей кредитний договір не містить. Відзив відповідача не містить посилання на пункти договору, які є суперечливими між собою. Також, відповідач зазначає про незаконність нарахування інфляційних витрат та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Проте, такі нарахування не проводились та з відповідача не стягуються. У відзиві на позовну заяву, відсутні будь які посилання на позов, кредитний договір та інші долучені до позову документи. Щодо посилання відповідача на незаконність нарахованих відсотків та штрафів. Закон України «Про споживче кредитування» регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті. Враховуючи чинні з 24.02.2022 положення законодавства, штраф (пеня), які були нараховані за умовами договору, укладеного 02.07.2024 (після тридцятого дня з дня набрання чинності Законом України № 3498-IX), підлягає стягненню з відповідача. Щодо заперечень відповідача про ненадання Реєстру боржників до договору факторингу у повному обсязі слід зазначити наступне. Реєстр боржників у повному обсязі займає 88 сторінок та з метою економії часу суду, а також ненадання зайвих документів до суду, було надано лише витяг з цього документу. Проте, враховуючи те, що відповідач оспорює даний документ, виникла необхідність долучити до матеріалів справи Реєстр боржників Додаток № 1 до Договору факторингу № 30102024 від 30.10.2024, який підтверджує перехід права вимоги за кредитним договором відносно боржника ОСОБА_1 від ТОВ «Стар Файненс Груп» до ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП». Тому, просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» заборгованість за Договором №01075-07/2024 від 02.07.2024 у розмірі 33 000,00 гривень та судові витрати, долучити до матеріалів справи Реєстр боржників Додаток № 1 до Договору факторингу № 30102024 від 30.10.2024 та врахувати його під час розгляду справи.

09.04.2025 судом постановлено ухвалу, якою витребувано в АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (код ЄДРПОУ: 14282829, місцезнаходження: вул. Андріївська, 4, м. Київ, Україна, 04070) інформацію: чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) платіжну карту № НОМЕР_1 ; виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за 02.07.2024 та інформацію про номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за 02.07.2024.

09.04.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, прийняття до розгляду Реєстру боржників Додаток № 1 до Договору факторингу № 30102024 від 30.10.2024, витяг з якого додано до позовної заяви, та про відкладення судового засідання на 08.05.2025 - 10:30, згідно п. 4 ч. 2 ст. 223 ЦПК України.

21.04.2025 на адресу суду від АТ «ПУМБ» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів від 09.04.2025.

21.04.2025 представник позивача, адвокат Боденко Алевтина Анатоліївна, подала до суду клопотання про долучення доказів, у якому просила долучити до матеріалів цивільної справи № 357/908/25 платіжну інструкцію № 255 від 10.04.2025 про оплату послуг адвоката за позовом до ОСОБА_1 у розмірі 7000 грн, оскільки у позовній заяві було зазначено, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу попередньо становлять 7000 грн. Після подання позовної заяви до суду ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» сплатило кошти за послуги адвоката в розмірі 7000 грн. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник позивача, адвокат Боденко Алевтина Анатоліївна, у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, 07.05.2025 подала до суду заяву, у якій просила розгляд справи проводити без участі позивача та його представника, позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, у порядку п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, дійшов висновку про розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки останній повідомлений належним чином про розгляд справи, подав досуду відзив на позовну заяву, а наявні у справі матеріали та подані сторонами докази, дають підстави суду ухвалити рішення у справі.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, Суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм вбачається, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що 02.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Стар Файненс Груп» із заявою-анкетою на отримання кредиту, яку підписав електронним підписом з одноразовим ідентифікатором (W3194) (а.с. 13-15), згідно якої надав про себе всю загальну інформацію, персональні дані, адресу місця проживання та реєстрації, місце роботи, засоби зв'язку, вказав номер картки отримувача - НОМЕР_3 .

Встановлено, що 02.07.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 01075-07/2024 (а.с. 18-34), відповідно до умов якого товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 10000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 1.2. Договору тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта, не пов'язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 02.07.2024. Наданий кредит Клієнт зобов'язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 29.10.2024.

Згідно з п. 1.4. Договору за користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Денна процентна ставка становить 1,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору.Загальні витрати, орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом та орієнтовна загальна вартість кредиту станом на день його оформлення вказуються в Графіку платежів до цього Договору. Клієнт має право до 31.07.2024 сплатити перший платіж, відповідно до Графіку платежу, з урахуванням знижки в розмірі ---%. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Клієнтом права на отримання знижки (прострочення сплати першого платежу) він зобов'язаний сплатити перший платіж (за перший розрахунковий період) в розмірі, відповідно до Графіку платежів.

Згідно п.1.5 Договору детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору.

Згідно п. 1.6. Договору кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 5355 - 28xx - xxxx - 7428 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Згідно п. 2.2 Договору видача кредитів Клієнту-фізичній особі (надалі-Клієнт) Товариством здійснюється онлайн, використовуючи мережу «Інтернет», тобто через веб-сайт Товариства: https://starfin.com.ua (надалі-Сайт Товариства).

Згідно п.3.1 Договору за користування кредитом Товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід'ємною частиною цього Договору. Порядок нарахування платежів за прострочення Клієнтом виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за цим Договором передбачено в п.5.3. цього Договору.

Згідно п. 3.2 Договору сума кредиту, проценти за користування кредитом, нарахована неустойка (у разі наявності) складають заборгованість за Договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором.

Згідно п. 3.3 Договору нарахування процентів за цим Договором здійснюється в межах строку кредитування, зазначеного в п.1.2. Договору, починаючи з дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на рахунок, вказаний Клієнтом). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня.

Згідно п. 7.1. Договору цей договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін та діє протягом строку вказаного в п.1.2 цього Договору.

Згідно п. 7.6 Договору підписанням цього Договору Клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на Веб-сайті Товариства.

Вищезазначена інформація міститься також і у підписаному 02.07.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 паспорті споживчого кредиту та інформаційному повідомленні (а.с. 35-40, 41-42).

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с. 13-15) та встановлено судом, 02.07.2024 ОСОБА_1 на сайті starfin.com.ua створив та заповнив анкету-заяву на отримання фінансового кредиту, в якій зазначив свої особисті дані: прізвище, ім'я, по батькові, ідентифікаційний номер, рік народження, номер мобільного телефону та електронної адреси, паспортні дані, домашню адресу, адресу реєстрації, місце роботи, номер карткового рахунку.

Слід зазначити, що зазначені дані могли бути повідомлені лише особисто позичальником при укладенні кредитного договору та вказані дані збігаються з даними, які містяться у п. 8 Договору (прізвище, ім'я та по батькові позичальника - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реквізити паспорта НОМЕР_4 , номер телефону - НОМЕР_5 та номер картки НОМЕР_3 .

Встановлено, що договір про надання фінансового кредиту №01075-07/2024 від 02.07.2024 підписаний відповідачем електронним підписом, за допомогою одноразового ідентифікатора (W3194), а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Також, підписання договору про надання фінансового кредиту № 01075-07/2024 від 02.07.2024 (електронним підписом) свідчить про те, що ОСОБА_1 усі умови цілком зрозумів та своїм підписом підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Тому, аналізуючи в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що факт підписання договору про надання фінансового кредиту №01075-07/2024 від 02.07.2024 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 є доведеним.

Таким чином, договір про надання фінансового кредиту №01075-07/2024 від 02.07.2024, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 02.07.2024 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами у розмірі 10000,00 грн, шляхом підписання кредитного договору, яким передбачені всі істотні умови надання кредиту, сплати відсотків та повернення таких коштів позичальником та, підписавши кредитний договір, відповідач добровільно погодився на визначені в них умови кредитування та взяв на себе відповідні зобов'язання.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання ним кредитних коштів, а саме позивачем належними та допустимими доказами не доведено (не надано виписки за картковими рахунками) факту видачі кредитних коштів за спірним кредитним договором. Надання розрахунку суми заборгованості або витягу з реєстру прав вимоги є недостатнім для підтвердження наявності заборгованості. Додатки до договору факторингу (акт прийому-передачі реєстру боржників та витяг з реєстру боржників, у яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові боржника, номер договору, дата його укладання та сума боргу) без банківської виписки з особового рахунку позичальника жодним чином не підтверджує, яку суму коштів він отримав за укладеним договором, яка частина тіла кредиту та відсотків за його користування була сплачена ним, та яка частина сплачена не була стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування. З наданих представником позивача документів неможливо встановити по яку дату нараховувались відсотки за користування кредитом та з якою ставкою, у свою чергу наданий представником позивача розрахунок заборгованості не підтверджений жодним первинним документом.

Суд критично оцінює зазначені твердження відповідача виходячи з наступного.

Так, перерахування на картковий рахунок відповідача - ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), грошових коштів за договором про надання фінансового кредиту №01075-07/2024 від 02.07.2024 підтверджується квитанцією про зарахування №441064787 від 02.07.2024 (Т. 1 а.с. 16), з якої вбачається, що 02.07.2024 через систему IPay платником ТОВ STARFINANCEGROUPLLC, Код ЄДРПОУ: 44022416 було перераховано 10000,00 грн на картку НОМЕР_1 , листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (Т. 1 а.с. 17), у якому вказано, що на підставі укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Стар Файненс Груп» договору на переказ коштів, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» було здійснено переказ грошових коштів у розмірі 10000,00 грн на картковий рахунок НОМЕР_3 , а також випискою по картковому рахунку за 02.07.2024 та інформацією, яка надана АТ «ПУМБ» на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 09.04.2025 (Т. 2 а.с. 12-14), що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, враховуючи, що він не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до такої інформації, відповідно до законодавства.

30.10.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ.ЕН.ГРУП» укладено Договір факторингу №30102024 (Т. 1 а.с. 66-83), відповідно до якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові право грошової вимоги до боржників, за кредитними договорами.

Відповідно до п. 1.4 Договору право вимоги переходить до фактора з моменту набрання чинності даним договором, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. При цьому виконання фактором та клієнтом умов, що визначені цим пунктом є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги. Додаткового оформлення відступлення права вимоги у цих випадках не вимагається.

Відповідно до п. 6.2.3 Договору, відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржників.

Згідно акту приймання-передачі письмового та електронного реєстру боржників від 30.10.2024 до договору факторингу №30102024 від 30.10.2024 (Т. 1 а.с. 84), клієнт ТОВ «Стар Файненс Груп» передав, а фактор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ.ЕН.ГРУП» прийняв реєстр боржників в кількості 5667.

З копій платіжних інструкцій від 31.10.2024 (Т. 1 а.с. 86-91) вбачається, що ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» сплатило суму фінансування згідно договору факторингу №30102024 від 30.10.2024 у розмірі 2828392,25 грн.

Відповідно до витягу з акту приймання-передачі реєстру боржників та реєстру боржників до Договору факторингу №30102024 від 30.10.2024 (Т. 1 а.с. 85, 157-244), ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 33000,00 грн, яка складається із: 10000,00 грн - сума заборгованості за сумою кредиту, 18000,00 грн - сума заборгованості за простроченими процентами та 5000,00 грн - сума заборгованості за пенею.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання за кредитним договором, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому, аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. Невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором.

Таким чином, у разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що проведений позивачем розрахунок заборгованості не відповідає вимогам закону.

Суд критично оцінює зазначене твердження, виходячи з наступного.

Так, Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.

Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача позивачем було надано розрахунок заборгованості, проведений первісним кредитором ТОВ «Служба миттєвого кредитування» за кредитним договором №01075-07/2024 від 02.07.2024 (Т. 1 а.с. 43-46), згідно якого заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 33000,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 грн, заборгованість за процентами- 18000,00 грн, заборгованість за штрафами - 5000,00 грн.

Суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, враховуючи, що до суду надані докази отримання відповідачем кредитних коштів, а відповідач заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості свого контррозрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу, до суду не надав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 10000,00 грн та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення, а тому, суд дійшов висновку, що з останнього підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору №01075-07/2024 від 02.07.2024 у розмірі 10000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках у розмірі 18000,00 грн, слід зазначити наступне.

Відповідач заперечуючи проти вказаних вимог зазначає, що положення укладеного договору є несправедливими умовами, що порушують положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки проценти за користування кредитними коштами у декілька разів перевищують тіло кредиту. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику кредиту до моменту повернення кредиту кредитодавцю шляхом перерахування кредиту на рахунок кредитодавця, вказаний в цьому Договорі. Водночас, позивач бажає стягнути із нього суму нарахованих процентів, яка у декілька разів перевищує суму (тіло) кредиту). Встановлений договором розмір відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочки, є несправедливим у розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», та суперечить встановленим обмеженням ст. 21 ЗУ Про споживче кредитування» та порушує принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків, яка перевищує як 50% від суми кредиту.Також, в наданій до справи копії кредитного договору визначаються фактично декілька строків, в межах який здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів. Тому при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосувати положення contra proferentem та при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації.

Однак, суд критично оцінює зазначені твердження відповідача, виходячи з наступного.

Так, згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України, передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно із ч.1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Тобто, твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року № 723/304/16-ц, стягнення процентів за користування грошима за період після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Отже, за договорами кредиту та позики проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні процентної ставки.

Як зазначено вище у рішенні, пунктом 1.2 Договору про надання фінансового кредиту №01075-07/2024 від 02.07.2024, який укладений з ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», визначено, що кредит надається строком на 120 днів, дата надання кредиту - 02.07.2024, дата погашення кредиту - 29.10.2024.

Відповідно до п. 1.4 Договору за користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Денна процентна ставка становить 1,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №01075-07/2024 від 02.07.2024 (Т. 1 а.с. 43-46) вбачається, що заборгованість відповідача становить 33000,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 грн, заборгованість за процентами - 18000,00 грн, заборгованість за штрафами - 5000,00 грн.

Згідно додатку №1 до Договору кредиту, а саме Графіку платежів за договором про надання фінансового кредиту №01075-07/2024 від 02.07.2024, загальна вартість кредиту складає 28000,00 гривень, з яких: 10000,00 грн - сума кредиту, 18000,00 грн - проценти за користування кредитом, нараховані за період з 02.07.2024 по 29.10.2024, кількість днів у розрахунковому періоді - 120 днів.

У ході розгляду справи встановлено, що сума заборгованості за відсотками у розмірі 18000,00 грн нарахована за період з 02.07.2024 по 29.10.2024, тобто в межах строку кредиту.

Тобто, сторони договору передбачили сплату процентів за користування кредитними коштами за весь строк кредитування, який дорівнює 120 днів, а тому суд не приймає до уваги твердження відповідача, що нарахування процентів за користування кредитними коштами є мірою відповідальності споживача за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочки.

З цих же підстав, суд не приймає до уваги і твердження відповідача щодо необхідності застосування принципу contra proferentem.

Так, у п. 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, зазначено, що для вирішення спорів про нарахування процентів за користування кредитом важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiunt ur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З аналізу договору про надання фінансового кредиту №01075-07/2024 від 02.07.2024 встановлено, що сторони чітко та недвозначно визначили строк кредитування та фіксовану процентну ставку, а тому підстав для застосування принципу contra proferentem не встановлено.

Суд не приймає до уваги і твердження відповідача щодо неспівмірно великого розміру нарахованих процентів порівняно з розміром заборгованості, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Відповідно ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. За порушення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Однак, вказані норми застосовуються щодо нарахування непропорційно великих сум штрафних санкцій за порушення виконання позичальником умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не до відсотків за користування кредитом, які за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов'язань, їх зменшення чинним законодавством не передбачено.

Також, при розгляді справи відповідач не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсними пунктів кредитного договору щодо визначення розміру відсоткової ставки, у зв'язку з їх невідповідністю ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому вирішення цього питання в рамках даної справи є неможливим, оскільки виходить за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідно до положень п. 4.3.3 Договору відповідач має право протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення Договору відмовитися від Договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитися від Договору Клієнт повідомляє Товариство у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладанням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) до закінчення строку передбаченого для відмови від Договору.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, які нараховані в межах строку кредиту з 02.07.2024 по 29.10.2024 у розмірі 18000,00 грн.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що положення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначений графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Однак, суд критично оцінює зазначене твердження відповідача, оскільки комісія не передбачена договором про надання фінансового кредиту № 01075-07/24 від 02.07.2024 та така комісія не зазначена у позові, у наданих до суду розрахунках, отже заборгованість відповідача не включає в себе комісію за надання та обслуговування кредиту.

Щодо позовної вимоги про стягнення штрафу (пені) у розмірі 5000,00 грн, у зв'язку з порушенням відповідачем своїх грошових зобов'язань за кредитним договором, необхідно зазначити наступне.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що стягнення штрафу, пені та грошових коштів згідно статті 625 ЦК України, можливе лише до 24.02.2022, враховуючи положення ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ (набрав чинності 17 березня 2022 року).

Суд частково враховує дане твердження відповідача, оскільки грошові кошти згідно статті 625 ЦК України не зазначені у позовній заяві та у наданих до суду розрахунках.

Водночас, в п. 5.1 Договору визначено, що сторони несуть відповідальність, за невиконання або неналежне виконання умов договору відповідно до чинного законодавства України та Договору.

Також, положеннями п. 5.3 Договору визначено, що у випадку прострочення Клієнтом сплати процентів відповідно до термінів, встановлених в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в Графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України. У випадку прострочення Клієнтом сплати тіла кредиту відповідно до терміну, встановленого в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості на наступний день після терміну сплати, встановленого в Графіку платежу, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України. У випадку, коли сума кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру подвійної суми кредиту. У випадку, коли сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру половини суми кредиту. У випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій штраф протягом періоду мораторію чи заборони не нараховується та відновлюється після їх скасувань.

Аналогічна інформація міститься і в підписаному сторонами паспорті споживчого кредиту.

Згідно з вимогами ст. 624 ЦК України - якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 по справі №910/2031/16, у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 по справі №916/804/17 та у постанові від 10.09.2020 по справі №916/1777/19.

Так, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 5000,00 грн, у відповідності до вимог п. 5.3 Договору про надання фінансового кредиту №01075-07/2024 від 02.07.2024.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача штрафу (неустойки) у розмірі 5000,00 грн, нарахованих відповідно до положень п. 5.3 Договоруза період з 02.07.2024 по 29.10.2024, оскільки відповідно до п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан, який діє і на даний час.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору про надання правової допомоги №3 від 28.11.2024, копію детального опису робіт від 09.12.2024, виконаних адвокатом Боденко А.А. на виконання умов договору про надання правової допомоги №3 від 28.11.2024, копію акту прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №3 від 28.11.2024 від 09.12.2024 та платіжну інструкцію №255 від 10.04.2025, відповідно до яких визначено розмір витрат на правничу допомогу, який складає 7000,00 грн (Т. 1 а.с. 94-100, Т. 2 а.с. 10).

Згідно п. 3.1 Договору, за послуги щодо надання правової допомоги клієнт виплачує адвокату гонорар у наступному розмірі, зокрема, 7000,00 грн - складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника.

Згідно детального опису робіт від 09.12.2024 та акту прийому-передачі наданих послуг від 09.12.2024 до договору про надання правової допомоги №3 від 28.11.2024, сторони погодили надання наступних правових послуг адвокатом Боденко А.А., за підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 - 7000,00 грн (4 год.)

Отже, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП», у зв'язку з розглядом даної справи, поніс судові витрати на правничу допомогу на загальну суму 7000,00 грн.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання, однак, від відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України не надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 та від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Враховуючи вищезазначене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд дійшов висновку, що представник позивача підтвердив обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість у розмірі 7000,00 грн, оскільки розмір гонорару адвоката встановлений у фіксованій формі, який і підлягає розподілу за результатами розгляду справи та стягненню з відповідача на користь позивача, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28.12.2020 № 640/18402/19.

Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн (а.с. 12).

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору, який позивач сплатив при подачі позову до суду та витрат на правничу допомогу, тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам у загальному розмірі 7994,77 грн (2055,37 грн- судового збору та 5939,40 грн - витрат на правничу допомогу).

Керуючись ст. 11, 207, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» Якимчука Віталія Дмитровича, про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» заборгованість за кредитним договором №01075-07/2024 від 02.07.2024 у розмірі 28000,00 грн (двадцять вісім тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2055,37 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5939,40 грн, всього 7994,77 грн (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири гривні 77 копійок).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП», ЄДРПОУ: 41240530, місцезнаходження: вулиця Михайла Грушевського, будинок 10, місто Київ, 01001.

Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 12.05.2025.

Суддя: О. В. Бондаренко