Справа № 350/1412/22
Номер провадження 1-кп/350/25/2025
08 травня 2025 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , судді ОСОБА_2 ,
основних присяжних: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
запасного присяжного: ОСОБА_6 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_7 ,
з участю: прокурора ОСОБА_8 ,
обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисників обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
захисника обвинуваченої ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_14 ,
потерпілої ОСОБА_15 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області в селищі Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області в режимі відеоконференції клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 187, пунктами 6, 12, 13 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 187, пунктами 6, 12, 13 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України,
В провадженні Рожнятівського районного суду перебуває вказане вище кримінальне провадження та щодо обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відповідно до ухвали Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 2 грудня 2022 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався.
Прокурор подав до суду клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строком на 60 днів, враховуючи, що строк тримання під вартою обвинувачених завершується 15 травня 2025 року. Посилаючись на те, що ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України на підставі яких було обрано запобіжний захід щодо обвинувачених не змінилися та продовжують існувати, а більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинувачених та запобігти вказаним ризикам, просив клопотання задовольнити, при цьому не визначати розмір застави.
Потерпіла ОСОБА_15 підтримала клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_9 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, вказавши, що суд у цьому складі неуповноважений розглядати це клопотання.
Захисники обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокати ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 підтримали позицію обвинуваченого.
Обвинувачена ОСОБА_10 та її захисник адвокат ОСОБА_14 не заперечували щодо задоволення клопотання прокурора.
Суд, ознайомившись із клопотаннями, дослідивши матеріали кримінального провадження, заслухавши позицію учасників судового провадження, приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи з наступного.
Запобіжні заходи, в тому числі тримання під вартою, є одними з видів заходів забезпечення кримінального провадження (статті 131, 176 Кримінального процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 333 Кримінального процесуального кодексу України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Відповідно до частини третьої статті 331 Кримінального процесуального кодексу України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (частина четверта статті 199 Кримінального процесуального кодексу України).
Частиною п'ятою статті 199 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що слідчий суддя, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, продовження тримання особи під вартою можливе, коли заявлені прокурором ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до ухвали Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 2 грудня 2022 року відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 30 січня 2023 року, який неодноразово продовжувався та останній раз відповідно до ухвали Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2025 року на 60 днів до 15 травня 2025 року.
Прокурор при обранні запобіжного заходу щодо обвинувачених посилався на існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження строку тримання підвартою обвинувачених суд приходить до переконання, що зазначені вище процесуальні ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, які враховувалися при обранні до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовженні, на час розгляду кримінального провадження не зменшились, продовжують існувати та виправдовують тримання обвинувачених під вартою.
При вирішенні питання про необхідність ув'язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують.
ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у скоєнні особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я людини та у найнебезпечнішому злочині серед категорії злочинів проти власності, так як обов'язковим додатковим об'єктом його виступають життя чи здоров'я потерпілого.
При цьому за вчинення цих злочинів, зокрема, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна, а отже, будучи обізнаними про ступінь тяжкості інкримінованих їм кримінальних правопорушень та виду і міри покарання, яке їм загрожує, у разі визнання винуватими, існує реальний ризик того, що обвинувачені зможуть переховуватися від суду.
Крім цього, суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Москаленко проти України", в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Тяжкість обвинувачення хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Перевіряючи наявність ризику впливу обвинувачених на свідків, суд враховує, що судовий розгляд кримінального провадження ще не завершено, та допитані судом свідки можуть бути допитані повторно, якщо під час судового розгляду з'ясується, що свідки можуть надати показання стосовно обставин, щодо яких вони ще не допитувалися або якщо суд призначить одночасний допит двох чи більше вже допитаних свідків для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинувачених на свідків, останні можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.
Окрім того, суд бере до уваги, що обвинувачені можуть незаконно впливати один на одного.
Суд вважає, що наразі існує і ризик вчинити інше кримінальне правопорушення, так як обвинувачений ОСОБА_9 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення умисного вбивства, крім того, згідно обвинувального акту ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються в тому, що після вчинення злочину, а саме вбивства потерпілої ОСОБА_16 через короткий проміжок часу вчинили і інший особливо тяжкий злочин, а саме вбивство потерпілої ОСОБА_17 .
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Об'єктивних даних, які б свідчили що вказаний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених, судом на даному етапі не встановлено.
Так, у рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
Збереження обґрунтованої підозри є обов'язковою умовою продовження тримання особи під вартою. Обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не змінено.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Також слід зазначити, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан. Відповідно до пунктку 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 3 березня 2022 року № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги встановлені судом обставини щодо вказаного кримінального провадження та дані щодо осіб обвинувачених, суд вважає, що у цій справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинувачених та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених частиною першою статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Крім того, враховуючи, що строк дії обраного відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спливає 15 травня 2025 року, а підстав для його зміни, скасування або обрання більш м'якого запобіжного заходу не вбачається, враховуючи, що судове провадження не завершено, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинувачених під вартою на 60 днів.
Окрім того, суд в ухвалі про обрання обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначав, що при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не визначає розмір застави, так як ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у злочині, вчиненому із застосуванням насильства та у злочинах, які спричинили загибель людей, а тому підстави для застосування застави відсутні.
Відомостей, які свідчили б про неможливість застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в тому числі за станом здоров'я сторонами не надано.
Крім того, учасниками судового провадження не надано доказів щодо зміни обставин, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Щодо твердження обвинуваченого ОСОБА_9 що розгляд цього клопотання здійснюється неуповноваженим судом, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 31 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд.
Положення цієї норми закону є чинними та змін до неї законодавцем не внесено, окрім того розгляд кримінального провадження здійснюється судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних за клопотанням самого обвинуваченого ОСОБА_9 .
Керуючись статтями 177, 183, 199, 331, частиною другою статті 376 Кримінального процесуального кодексу України,
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задовольнити.
Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 187, пунктами 6, 12, 13 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України продовжити на 60 днів до 6 липня 2025 року, включно.
Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 187, пунктами 6, 12, 13 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України продовжити на 60 днів до 6 липня 2025 року, включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, захисникам, прокурору та надіслати начальнику Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», для виконання в частині запобіжного заходу.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали оголошено о 12 год 10 хв 9 травня 2025 року.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Суддя: ОСОБА_2
Присяжні: ОСОБА_4
ОСОБА_3
ОСОБА_5