Справа № 344/4181/25
Провадження № 2/344/2377/25
заочне
12 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої -Кіндратишин Л.Р.
за участю секретаря судового засідання Комуніцької Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції рф про відшкодування моральної шкоди,-
10.03.2025 згідно із штампом вхідної кореспонденції суду позивач звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції рф моральну шкоду в розмірі 3 000 0000 грн. та судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач разом з дружиною проживав за адресою: АДРЕСА_1 . З 24 лютого 2022 у м. Маріуполь почалися постійні обстріли з боку військ РФ, які стрімко просувалися від околиць міста до його центральних районів, припинилося водопостачання, через два дні світло і газ. До 17.03.2022 позивач проживав за вказаною вище адресою під постійними масованими обстрілами, артнальотами, авіабомбуваннями, за відсутності комунікацій, при мінусовій температурі. 17.03.2022 житло позивача було зруйновано, внаслідок вибухової хвилі від російської бомби та його загоряння, також було знищено всі речі, які знаходилися у житловому будинку. 18.03.2022 позивачу разом з дружиною вдалося евакуюватися до м. Бердянськ, та в подальшому м. Запоріжжя. Внаслідок збройної агресії РФ проти України позивач втратив відчуття стабільності у житті, дім, роботу, близьких, своє минуле, після переїзду з м. Маріуполь йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, відновлювати прийнятний для нього та його сім'ї рівень життя. На даний час позивач проживає у м. Івано-Франківську. У результаті вищевказаного порушено основоположні права людини в України, чим йому було завдано душевний невгамовний біль. Безперервні страждання позивача через війну та руйнування, знищення його майна, негативно відобразилися на стані здоров'я: почав частіше хворіти, з'явилися панічні атаки, порушення сну. Позивач вважає, що йому завдана моральна шкода в розмірі 3 000 000 грн. (а.с. 1-7).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10.03.2025 справу передано судді Кіндратишин Л.Р. (а.с. 16)
14.03.2025 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 17-19).
14.04.2025 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 33-34).
Позивач в судове засідання не з'явився. 30.04.2025 через канцелярію суду позивачем ОСОБА_1 подано письмове клопотання, відповідно до якого останній просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечують.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в передбаченому законом порядку шляхом розміщення оголошень на сайті судової влади, своїм правом подання відзиву не скористався.
За таких обставин, з урахуванням положень статей 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з вимог частини п'ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата його складання.
Так як сторони в судове засідання, призначене на 05.05.2025 не з'явилися, суд, з дотриманням положень ч. 6 ст. 259 ЦПК України і ч. 5 ст. 268 ЦПК України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п'яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання і на виконання вимог ч. 4 ст. 268 ЦПК України підписав судове рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, судом встановлено, що згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим РВ Маріупольського МУУМВС України в Донецькій області 28.05.1999, місцем народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місто Маріуполь Донецької області, зареєстроване місце проживання адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 9-11).
Відповідно до довідки від 08.04.2022 за №2615-5000850297 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 (а.с. 13).
Згідно з копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , серії № НОМЕР_3 від 15.01.2025, ОСОБА_1 , вид пенсії за віком, 3 гр. трудове каліцтво (а.с. 14).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно приписів ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини», § 35).
Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 50).
За приписами ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст. 22 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст. 22 ЦПК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.
При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 3 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
24.02.2022 російська федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення на території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Дана обставина не підлягає доказуванню згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України.
Силові дії РФ, що тривають з початку вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.
Згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Маріупольський район за винятком с. Заїченко, с. Пікузи перебуває в окупації з 05.03.2022. Місцем реєстрації позивача м. Маріуполь, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 та довідкою про взяття його на облік внутрішньо переміщеної особи.
Так, обставини збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України є загальновідомими і, за правилом ч. 3 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказування. Наслідком збройної агресії рф відносно України стала окупація частини території України, у тому числі і м.Маріуполь, Донецької області, що також є загальновідомим фактом та закріплено у законодавстві.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Так, встановлення факту про те, що позивач є особою, яка постраждала від незаконної збройної агресії відповідача є способом захисту, який не передбачений законодавством. Тому такий спосіб захисту прав чи інтересів позивача може бути застосований виключно, якщо суд дійде висновку, що передбачені законом способи захисту порушеного права не будуть ефективними.
Суд приходить до висновку, що заявлений позивачем спосіб захисту порушеного права не є вимогою, яка забезпечить ефективний захист прав позивача у даній справі, а є підставою для вирішення такої справи. Належним способом захисту прав та інтересів позивача за обставин, якими вона обґрунтовує вимоги, є відшкодування майнової та моральної шкоди. Встановлення фату повинно породжувати правові наслідки. Звертаючись до суду з вимогами про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що вона зазнала матеріальних втрат, їй спричинена моральна шкода, саме внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України.
Відтак, сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації, за якої ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду та змушена відстоювати своє порушене відповідачем право в судовому порядку.
Здійснивши збройну агресію відносно України, РФ порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Згідно ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
У справі, що розглядається, позивач звернулася до суду з позовом до РФ про відшкодування шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії РФ на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом, оскільки російська федерація вийшла за межі суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.
Таким чином, РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.
Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167 цс 20).
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди варто зазначити наступне.
Як кореспондують ч. 1, пункт 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Відтак, у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України ОСОБА_1 на час вторгнення проживав у м. Маріуполь Донецької області. Внаслідок збройної агресії РФ проти України позивач втратив відчуття стабільності у житті, дім, роботу, близьких, своє минуле, після переїзду з м. Маріуполь йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, відновлювати прийнятний для нього та його сім'ї рівень життя, зважаючи також на вік та наявність інвалідності. Безперервні страждання позивача через війну та руйнування, знищення його майна, негативно відобразилися на стані здоров'я: почав частіше хворіти, з'явилися панічні атаки, порушення сну. Таким чином всі обставини, які відбулись у результаті постійних обстрілів міста Маріуполя під час військового вторгнення російської федерації призвели до значного погіршення морального та фізичного стану позивача.
Отже, враховуючи доведений характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій відповідача, виходячи із засад розумності, за вказаних позивачем обставин, суд визначає розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн. Відтак, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Зважаючи на те, що позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду цим позовом, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 30 000 гривень 00 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-285, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задоволити.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції рф на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 000 ( три мільйони) гривень 00 копійок.
Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції рф на користь держави судовий збір у розмірі 30 000 ( тридцять тисяч) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП : НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 ;
Відповідач : російська федерація в особі міністерства юстиції рф, адреса : вул. Житня, буд.14, будівля 1, м. Москва.
Повне рішення - 12.05.2025.
Суддя
Івано-Франківського міського суду Кіндратишин Л.Р.