Справа № 165/1154/25
провадження №3/165/826/25
06 травня 2025 року м. Нововолинськ
Суддя Нововолинського міського суду Волинської області Ференс-Піжук О.Р., розглянувши матеріали, які надійшли від Володимирського РВП ГУНП у Волинській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого вантажником «Нова пошта»,
за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
встановив:
З протоколу про адміністратвине правопорушення від 26.03.2025 вбачається, що приблизно 05.03.2025 року у невстановлену пору доби ОСОБА_1 перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство економічного характеру, а саме таємно заволодів грошовими коштами належними ОСОБА_2 , який є тестем з яким мали спільним побут, що могло завдати шкоди його психологічному здоров'ю, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
06.05.2025 ОСОБА_1 подав до суду клопотання про закриття провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст.173-2 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Пояснив, що у протоколі серії ВАД №430247 від 26.03.2025 про адміністративне правопорушення не розкрито домашнього насильства психологічного та економічного характеру, оскільки описано діяння ОСОБА_1 , яке не визначене, як таке що має форму такого виду домашнього насильства. Зазначене у протоколі про адміністративне правопорушення формулювання «могло завдати шкоди психологічному здоров'ю потерпілого» є лише припущенням та не містить відомостей про те, що конфлікт між вказаними особами був зумовлений певним дискримінаційним ставленням до потерпілого його зятем в особі ОСОБА_1 та мав на меті підтримання панівного становища стосовно потерпілого або був одним з епізодів у атмосфері домашнього насильства, що склалася між потерпілим та його зятем ОСОБА_1 . Вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній обов'язковий елемент складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме його об'єктивної сторони. Зазначає, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання фізичної або психологічної шкоди. Натомість дії ОСОБА_1 не формують собою домашнє насильство. Вважає, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП є наявним лише у тому випадку, коли такі дії, погрози, приниження тощо спрямовані на обмеження волевиявлення особи, і якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи. Вважає, що в протоколі про адміністративне правопорушення фактично не розкрита об'єктивна сторона правопорушення, зокрема, у ньому не конкретизовано, в чому саме полягало психологічне та економічне насильство, вчинене ОСОБА_1 стосовно його тестя ОСОБА_2 та чи перебував останній в економічній залежності від ОСОБА_1 , і чи завдана шкода психічному здоров'ю потерпілому, хоча це прямо випливає з диспозиції ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Доводи ОСОБА_1 не спростовані матеріалами справи, а тому суддя приймає їх до уваги при постановленні рішення у справі.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що необхідною умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення на підставі належних та допустимих доказів факту вчинення певного діяння такою особою та наявність в діянні цієї особи, що є суб'єктом правопорушення, всіх обов'язкових ознак складу певного адміністративного правопорушення.
Як вбачається з диспозиції частини 1 статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення особою домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад).
Згідно з п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Форми економічного насильства мають різні прояви, які можуть включати такі дії: повний або частковий контроль над фінансами - партнер контролює витрати іншого, вимагає звітності за всі покупки, не дає доступу до банківських рахунків або жорстко обмежує грошові ресурси; заборона на працевлаштування - агресор може перешкоджати професійному зростанню партнера, забороняти працевлаштуватися, не дозволяти отримати освіту чи розвивати кар'єру, що обмежує його фінансову незалежність; примусові позики чи кредити - партнер може змушувати іншого оформляти кредити чи борги на себе, використовуючи їх у власних інтересах; повне позбавлення фінансових коштів - партнер не дозволяє іншому розпоряджатися власними заробленими грошима або ж утримує їх у випадку спільного доходу, залишаючи жертву без можливості самостійно здійснювати покупки чи забезпечувати базові потреби; фінансове шантажування - партнер маніпулює грошима, використовує фінансові обмеження як метод контролю, погрожуючи припинити фінансову підтримку у разі, якщо жертва не виконає певні вимоги.
Економічне насильство негативно впливає на жертву, і часто має довготривалі наслідки: емоційне виснаження і депресія - жертва часто відчуває себе безсилою та безвихідною через відсутність фінансової незалежності, що може призвести до стресу, тривожності та депресії; соціальна ізоляція - через обмеження професійної діяльності та фінансову залежність жертва може відчувати ізоляцію від друзів, родини та колег; фінансова нестабільність - залишаючись залежною від партнера, жертва часто не має можливості накопичити гроші або підтримувати належний рівень життя, це ускладнює процес розриву токсичних стосунків і повернення до фінансової стабільності; правові наслідки - у випадку примусових позик або кредитів жертва може залишитися з борговими зобов'язаннями, що ускладнить повернення до нормального життя навіть після припинення стосунків.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Так, в діях ОСОБА_1 відсутній обов'язковий елемент складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме його об'єктивної сторони.
Домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання фізичної або психологічної шкоди.
Натомість дії ОСОБА_1 не формують собою домашнє насильство. Так, склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП є наявним лише у тому випадку, коли такі дії, погрози, приниження тощо спрямовані на обмеження волевиявлення особи, і якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.
У справах про психологічне домашнє насильство обов'язково необхідно встановлювати, які саме негативні наслідки для психологічного стану постраждалої особи, перелічені у пункті 14 частини першої статті 1 Закону, настали внаслідок дій кривдника.
У даному випадку в протоколі про адміністративне правопорушення фактично не розкрита об'єктивна сторона правопорушення, зокрема, у ньому не конкретизовано, в чому саме полягало психологічне та економічне насильство, вчинене ОСОБА_1 стосовно його тестя ОСОБА_2 та чи перебував останній в економічній залежності від ОСОБА_1 , і чи завдана шкода психічному здоров'ю потерпілому, хоча це прямо випливає з диспозиції ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» та «Карелін проти Росії») у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", оскільки не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Суддя вважає, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які підтверджують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства стосовно потерпілого ОСОБА_2 .
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження в справі, у зв'язку з відсутністю в діях особи ОСОБА_1 складу адмінправопорушення.
Керуючись ст. ст.247 ч.1, 284 КУпАП,на підставі ч. 1 ст. 173-2 КУпАП -
постановив:
Адміністративну справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП провадженням закрити .
Постанову можна оскаржити до апеляційного суду Волинської області через Нововолинський міський суд протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя О.Р. Ференс-Піжук