04.04.2025 Справа №607/12524/24 Провадження №2-к/607/1/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Герчаківської О. Я.,
за участю секретаря судового засідання Баб'як Н. О.,
адвокатів Вароди П. Б., Притули О. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P00307, в частині додаткової постанови «Додатку А» щодо вжиття відповідно до статті 24 Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, захисних заходів,
06 червня 2024 року судом зареєстроване клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, подане ОСОБА_1 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що рішенням Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23Р00307, що набрало законної сили 01 грудня 2023 року, наказано:
-дитину ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідно до статті 12 Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року матір'ю-відповідачкою, в примусовому порядку повернути до України. До цього пункту додається повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності;
-дія пункту 13 вище зупиняється до 25:59 (за британським часом) 29 лютого 2024 року [за умови, що жодна зі сторін не подасть клопотання про зміну дати повернення на більш ранню або більш пізню];
-заявник повинен якнайшвидше подати до українського суду копію цього наказу (яка має бути перекладена на українську мову в прискореному порядку) за рахунок британських адвокатів відповідача разом із заявою про визнання наказу, винесеного цим судом, таким, що підлягає виконанню в судах України відповідно до статті 26 Гаазької конвенції 1996 року;
-після того, як копія цього скріпленого печаткою наказу та Додатку А буде подана до українських судів, батько-заявник через своїх адвокатів у Великій Британії надасть адвокатам матері докази того, що ці документи були отримані судом.
Згідно із Додатком «А» до рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23Р00307, наказано відповідно до статті 24 Гаазької конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року:
-батькові забороняється застосовувати насильство або погрожувати насильством щодо матері та він не повинен заохочувати до цього будь-яку іншу особу до судового розгляду справи після повернення матері та дитини в Україну;
-батькові забороняється переслідувати, докучати, домагатися, приставати або іншим чином втручатися в життя матері, а також не повинен заохочувати або давати вказівки будь-якій іншій особі вчиняти такі дії до рішення суду після повернення матері з дитиною в Україну;
-не відвідувати будь-яке житло, в якому мати проживає разом з ОСОБА_3 , до слухання справи в суді після повернення матері та дитини в Україну;
-за винятком контактів, погоджених сторонами в письмовій формі, батькові заборонено контактувати з матір'ю або Анною до слухання справи в суді після повернення матері та дитини в Україну;
-батько зобов'язаний заздалегідь оплатити вартість проїзду з Лондона в Україну для повернення матері та дитини в Україну;
-батько не буде подавати (і не подавав) жодних кримінальних або цивільних позовів або процесів, покарань або переслідувань у зв'язку з незаконним вивезенням дитини з України шляхом арешту, утримання під вартою або накладення штрафу на матір-відповідачку;
-батько сплатить або забезпечить сплату та внесення на банківський рахунок матері-відповідачки у Великій Британії частинами, або повну суму, яка має бути підтверджена адвокатами матері до 16:00 04 січня 2024 року наступного року: 1200 фунтів стерлінгів (суму, еквівалентну тримісячному утриманню з дати повернення), а потім, починаючи з четвертого місяця після повернення дитини (якщо до цього часу не відбулося слухання в Україні), щомісячні виплати в розмірі 400 фунтів стерлінгів, які триватимуть до першого слухання в українському суді; 1350 фунтів стерлінгів (суму, еквівалентну загальній вартості тримісячної оренди житла за конфіденційною адресою з дати повернення), а потім, починаючи з четвертого місяця після повернення дитини (якщо слухання в Україні не відбулося до цього часу), щомісячні виплати в розмірі 450 фунтів стерлінгів до першого слухання в українському суді, оплата витрат на проїзд відповідно до пункту 5 вище;
-батько звернеться до українського суду з питань сім'ї із заявою про призначення слухання за повідомленням якнайшвидше після повернення матері та дитини під юрисдикцію України.
12 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23Р00307.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2024 року у справі № 607/932/24, що набрала законної сили, клопотання з доданими до нього документами ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду повернуто заявникові без розгляду.
Згідно із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 є саме боржником під час примусового виконання наказу Відділу у справах сім'ї Вищого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23Р00307, а відтак є особою, неуповноваженою на звернення до суду з даним клопотанням. При цьому ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до відповідного органу опіки та піклування чи до Національної соціальної сервісної служби України з ініціюванням питання звернення останніх до суду як осіб, відповідальних за забезпечення захисту прав та інтересів дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
ОСОБА_1 звертався до відповідного органу опіки та піклування Тернопільської міської ради та до Національної соціальної сервісної служби України з ініціюванням питання щодо звернення останніх до суду як осіб, відповідальних за забезпечення захисту прав та інтересів дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Згідно листа Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей від 27 березня 2024 року № 7978/-Ф/2024, відмовлено ОСОБА_1 у зверненні до суду із клопотанням про виконання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду.
Відповідно до листа Національної соціальної сервісної служби України від 26 лютого 2024 року № 0000-07-П/425-2024/3550, звернення ОСОБА_1 щодо ініціювання питання про звернення Нацсоцслужби до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду надіслано до Офісу Генерального прокурора України.
Згідно із листом Офісу Генерального прокурора України від 04 березня 2024 року № 24/3-191558ВИХ-2424/3-32726-24, відмовлено ОСОБА_1 у зверненні до суду із клопотанням про виконання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2024 року у справі № 607/7153/24, що набрала законної сили, клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду залишене без розгляду та повернути ОСОБА_1 разом з документами, що до нього додані.
Згідно із вказаною ухвалою суду, заява ОСОБА_1 не в повній мірі відповідає вимогам ч. 1 ст. 466 ЦПК України, оскільки заявником у заяві не зазначено ім'я боржника, його місце проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні, а тому суд позбавлений можливості перевірити, чи подано клопотання до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з дотриманням статті 464 ЦПК України та в подальшому виконати вимоги ст. 467 ЦПК України. Окрім цього, в порушення п. 2 ч. 3 ст. 466 ЦПК України, до клопотання не додано офіційного документу про те, що рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 рудня 2023 року у справі № FD23Р00307, в частині додаткової постанови «Додатку А», набрало законної сили та такі відомості не зазначені в самому рішенні.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить суд визнати та надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23Р00307, в частині додаткової постанови «Додатку А», щодо вжиття відповідно до статті 24 Гаазької конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, захисних заходів.
Суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Братасюком В. М. 12 червня 2024 року ухвалено повідомити ОСОБА_4 про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, запропоновано останній у місячний строк, з дня отримання примірника з додатками, подати можливі заперечення проти цього клопотання.
15 липня 2024 року на електронну пошту суду надійшли заперечення представника ОСОБА_4 - адвокатки Притули О. Б. на клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. На обґрунтування заперечення звернуто увагу суду на наступні обставини.
Законодавець чітко визначив перелік осіб, яким надане право на звернення до суду з даним клопотанням, та боржник до таких осіб законодавцем не віднесений.
Разом з тим, як вбачається зі змісту клопотання, ОСОБА_5 просить дати дозвіл на примусове виконання рішення саме в частині додаткової постанови «Додатку А», якою саме ОСОБА_6 встановлено судом Англії ряд заборон та обов'язків відносно ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_8 , згідно з додатковою постановою «Додатку А», не встановлено жодного зобов'язання. А відтак ОСОБА_5 є саме боржником під час примусового виконання наказу Відділу у справах сім'ї Вищого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 у справі № FD23Р00307, а отже є особою, неуповноваженою на звернення до суду з даним клопотанням.
При цьому слід зазначити, що у п. 13 вказано наказу (постанови) від 01 грудня 2023 року, у якому ОСОБА_1 зобов'язано якнайшвидше подати до суду копію цього наказу разом з заявою про визнання наказу, винесеного цим судом, таким, що підлягає виконанню в судах України відповідно до ст. 26 Гаазької конвенції від 1996 року.
Відповідно до ст. 26 Конвенції, надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду визначається правом держави, в якій було подано відповідне клопотання, а тому обов'язок виконання рішення іноземного суду не може превалювати над дотриманням вимог норм чинного цивільного процесуального законодавства України, що також кореспондується і з нормами міжнародного права, які регулюють дані правовідносини.
З огляду на викладене, стягувачем при вирішенні даного питання є ОСОБА_4 , а боржником ОСОБА_1 .
Крім того, згідно з п. 8. додаткової постанови «Додатку А» батько зобов'язаний звернутись до сімейного суду України для призначення судового засідання якомога скоріше після того, як матір з дитиною повернуться під юрисдикцію України.
Оскільки, ні станом на дату подачі вказаного клопотання, ні станом на дату подачі даних заперечень, ОСОБА_9 з донькою на територію України ще не повернулась, відтак наведене є додатковою підставою для залишення клопотання без розгляду.
Враховуючи викладене, адвокатка Притула О. Б. просить суд клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду залишити без розгляду.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2024 року, суддя Братасюк В. М., клопотання ОСОБА_1 про визнання на надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду призначено до розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2024 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокатка Притула О.Б., через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 02 вересня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвокатки Притули О. Б., яка діє в інтересах ОСОБА_4 , на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2024 року.
26 лютого 2025 року було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями згідно розпорядження керівника апарату суду від 26 лютого 2025 року № 150, яким головуючим суддею у справі № 607/12524/24 визначено суддю Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Герчаківську О. Я.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 лютого 2025 року, суддя Герчаківська О. Я. прийняла до провадження справу за заявою ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
У судовому засідання представник ОСОБА_1 - адвокат Варода П. Б. повідомив суд по те, що клопотання підтримує, рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P00307, в частині додаткової постанови «Додатку А» щодо вжиття відповідно до статті 24 Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, захисних заходів, на час проведення судового є виконаним, дитина з матір'ю повернулися в Україну у липні 2024 року, батько виконав всі свої обов'язки, дотримався заборон та сплатив необхідні кошти ОСОБА_4 , а також звернувся до Тернопільського міськрайонного суду із позовом про встановлення способу його участі у вихованні дочки та на даний час судом визначений графік побачень ОСОБА_1 з дочкою.
Представник ОСОБА_4 - адвокатка Притула О. Б. підтримала раніше подане заперечення та його мотиви, просила відмовити ОСОБА_1 у клопотанні про визнання на надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
За статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають із цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Статтею 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що визнання та виконання рішень здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Частиною першою статті 462 ЦПК України встановлено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Отож, суд встановив, що дитина - ОСОБА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками записано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про що Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області складено актовий запис № 2729 та видано свідоцтво про народження Серія НОМЕР_1 .
Рішенням Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23Р00307, що набрало законної сили 01 грудня 2023 року, постановлено (п. 11): дитина, ОСОБА_10 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), повинна бути негайно повернена матір'ю-відповідачем до Республіки Україна, на підставі ст. 12 Гаазької Конвенції 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. До цього пункту відноситься попередження про кримінальну відповідальність; дія пункту 13 вище зупиняється до 25:59 (за британським часом) 29 лютого 2024 року [за умови, що жодна зі сторін не подасть клопотання про зміну дати повернення на більш ранню або більш пізню]; позивач повинен якнайшвидше подати до українського суду копію цього наказу (яка має бути перекладена на українську мову в прискореному порядку) за рахунок британських адвокатів відповідача разом із заявою про визнання наказу, винесеного цим судом, таким, що підлягає виконанню в судах України відповідно до статті 26 Гаазької конвенції 1996 року; після того, як копія цього скріпленого печаткою наказу та Додатку А буде подана до українських судів, батько-заявник через своїх адвокатів у Великій Британії надасть адвокатам матері докази, того, що ці документи були отримані судом.
Згідно із Додатком «А» до рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23Р00307, наказано відповідно до статті 24 Гаазької конвенції 1996 року про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року:
1. батькові забороняється застосовувати насильство або погрожувати насильством щодо матері та він не повинен заохочувати до цього будь-яку іншу особу до судового розгляду справи після повернення матері та дитини в Україну;
2. батькові забороняється переслідувати, докучати, домагатися, приставати або іншим чином втручатися в життя матері, а також не повинен заохочувати або давати вказівки будь-якій іншій особі вчиняти такі дії до судового засідання після повернення матері з дитиною в Україну;
3. не відвідувати будь-яке житло, в якому мати проживає разом з ОСОБА_3 , до слухання справи в суді після повернення матері та дитини в Україну;
4. за винятком контактів, погоджених сторонами в письмовій формі, батькові заборонено контактувати з матір'ю або Анною до слухання справи в суді після повернення матері та дитини в Україну;
5. батько зобов'язаний заздалегідь оплатити вартість проїзду з ОСОБА_11 в Україну для повернення матері та дитини в Україну;
6. батько не буде подавати (і не подавав) жодних кримінальних або цивільних позовів або процесів, покарань або переслідувань у зв'язку з незаконним вивезенням дитини з України шляхом арешту, утримання під вартою або накладення штрафу на матір-відповідачку;
7. батько сплатить або забезпечить сплату та внесення на банківський рахунок матері-відповідачки у Великій Британії частинами, або повну суму, яка має бути підтверджена адвокатами матері до 16:00 04 січня 2024 року наступного року: 1200 фунтів стерлінгів (суму, еквівалентну тримісячному утриманню з дати повернення), а потім, починаючи з четвертого місяця після повернення дитини (якщо до цього часу не відбулося слухання в Україні), щомісячні виплати в розмірі 400 фунтів стерлінгів, які триватимуть до першого слухання в українському суді; 1350 фунтів стерлінгів (суму, еквівалентну загальній вартості тримісячної оренди житла за конфіденційною адресою з дати повернення), а потім, починаючи з четвертого місяця після повернення дитини (якщо слухання в Україні не відбулося до цього часу), щомісячні виплати в розмірі 450 фунтів стерлінгів до першого слухання в українському суді, оплата витрат на проїзд відповідно до пункту 5 вище;
8. батько звернеться до українського суду з питань сім'ї із заявою про призначення слухання за повідомленням якнайшвидше після повернення матері та дитини під юрисдикцію України;
9. до Додатку А відноситься попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно повідомлення від ОСОБА_12 , справа № FD23Р00307, Додаток А 2023-12-01 на рахунок ОСОБА_13 09 січня 2024 року було перераховано 2 550,00 фунтів стерлінгів.
12 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23Р00307.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2024 року у справі № 607/932/24, що набрала законної сили, клопотання з доданими до нього документами ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду повернуто заявникові без розгляду.
Згідно із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 є саме боржником під час примусового виконання наказу Відділу у справах сім'ї Вищого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23Р00307, а відтак є особою, неуповноваженою на звернення до суду з даним клопотанням. При цьому ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до відповідного органу опіки та піклування чи до Національної соціальної сервісної служби України з ініціюванням питання звернення останніх до суду як осіб, відповідальних за забезпечення захисту прав та інтересів дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
ОСОБА_1 звертався до відповідного органу опіки та піклування Тернопільської міської ради та до Національної соціальної сервісної служби України з ініціюванням питання щодо звернення останніх до суду як осіб, відповідальних за забезпечення захисту прав та інтересів дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Згідно листа Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей від 27 березня 2024 року № 7978/-Ф/2024, відмовлено ОСОБА_1 у зверненні до суду із клопотанням про виконання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду.
Відповідно до листа Національної соціальної сервісної служби України від 26 лютого 2024 року № 0000-07-П/425-2024/3550, звернення ОСОБА_1 щодо ініціювання питання про звернення Нацсоцслужби до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду надіслано до Офісу Генерального прокурора України.
Згідно із листом Офісу Генерального прокурора України від 04 березня 2024 року № 24/3-191558 ВИХ-2424/3-32726-24, відмовлено ОСОБА_1 у зверненні до суду із клопотанням про виконання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2024 року у справі № 607/7153/24, що набрала законної сили, клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду залишене без розгляду та повернуто ОСОБА_1 разом з документами, що до нього додані.
Згідно із вказаною ухвалою суду, заява ОСОБА_1 не в повній мірі відповідає вимогам ч. 1 ст. 466 ЦПК України, оскільки заявником у заяві не зазначено ім'я боржника, його місце проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні, а тому, суд позбавлений можливості перевірити, чи подано клопотання до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з дотриманням статті 464 ЦПК України та в подальшому виконати вимоги ст. 467 ЦПК України. Окрім цього, в порушення п. 2 ч. 3 ст. 466 ЦПК України, до клопотання не додано офіційного документу про те, що рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 рудня 2023 року у справі № FD23Р00307, в частині додаткової постанови «Додатку А», набрало законної сили та такі відомості не зазначені в самому рішенні.
Рішення Високого суду юстиції (Відділення з сімейних справ) від 01 грудня 2023 року в справі № FD23Р00307 в частині додаткової постанови «Додатку А», набрало законної сили і є предметом до виконання, про що надано підтвердження факту набуття рішенням суду законної сили, засвідчене Відділенням з сімейних справ Високого суду юстиції 17 квітня 2024 року.
Згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди) (Гаазька Конвенція).
Статтею 9 Конституції України та статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стаття 15 Закону України «Про міжнародні договори України» встановлює, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Положеннями Гаазької Конвенції урегульовані правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання.
Відповідно до статтей 1, 2 Гаазької Конвенції її цілями є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.
Головний акцент Гаазької Конвенції полягає в тому, що один з батьків або членів сім'ї не може самостійно приймати рішення про зміну постійного місця проживання дитини.
Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулась зміна місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької Конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Системний аналіз частини першої статті 3 та інших статей Гаазької Конвенції дає підстави вважати, що судовий або адміністративний орган держави має розглядати дії батька чи матері як міжнародне викрадення дитини за сукупності таких умов: - дитина мала постійне місце проживання в країні - учасниці Конвенції; - дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням прав піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення; - дитина не досягла 16-річного віку.
У разі встановлення таких обставин згідно із зобов'язаннями за Конвенцією дитину має бути негайно повернуто до держави її постійного місця проживання.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
У статтях 3, 12, 13, 20 Гаазької Конвенції містится вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного проживання.
Так, суд може відмовити в поверненні дитини у таких випадках: якщо в ході розгляду справи виявить, що особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування чи заявник дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (пункт «а» частини першої статті 13); або з моменту переміщення пройшло більше року й дитина прижилась у новому середовищі (частина друга статті 12); або існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13); або якщо дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частина друга статті 13); або якщо повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20).
Згідно із статтею 8 Гаазької Конвенції будь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, може звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.
Договірна держава визначає Центральний орган для виконання функцій, покладених Конвенцією на такі органи (стаття 6 Гаазької Конвенції).
Цілі цієї Конвенції досягаються шляхом співпраці компетентних органів в державах-учасницях.
В Україні Центральним органом для виконання передбачених Конвенцією функцій, а також співробітництва з іноземними центральними органами визначено Міністерство юстиції, яке діє безпосередньо або через територіальні управління юстиції.
Обов'язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.
Відповідно до статті 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
9) в інших випадках, встановлених законами України.
За відсутності передбачених міжнародними договорами, актами законодавства та процесуальними нормами підстав для відмови у визнанні рішення іноземного суду та наданні дозволу на його примусове виконання суд зобов'язаний задовольнити відповідне клопотання.
У цій справі суд встановив, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з пред'явленням батьком малолітньої дитини клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P00307, в частині додаткової постанови «Додатку А» щодо вжиття відповідно до статті 24 Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, захисних заходів.
Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7 зазначеної Конвенції у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи держави нового звичайного місця проживання.
Стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.
Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.
Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.
Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім'ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.
У декларативній частині рішення Високого суду юстиції (Відділення з сімейних справ) від 01 грудня 2023 року в справі № FD23Р00307 у п. 5, заначено про те, що Суд прийняв рішення повернути дитину в Україну за умови, що: а. Копія цієї постанови буде подана в український суд, який просять звернути особливу увагу на Додаток А; п. 9 - ця постанова становить собою «заходи» за умовами ст. 23 Гаазької конвенції 1996 року про юрисдикцію, застосовне право, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей.
Стаття 23 Гаазької конвенції 1996 року містить наступне:
1. Заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах.
2. У визнанні, однак, може бути відмовлено: a) якщо захід було вжито органом, юрисдикція якого не ґрунтувалася на одній з підстав, передбачених у Розділі II; b) якщо заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, у рамках судового або адміністративного провадження, без надання дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів процедури Держави, в якій було подано прохання; c) на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі можливості бути заслуханою; d) якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку Держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих інтересів дитини; e) якщо захід є несумісним із заходом, ужитим пізніше в не-Договірній Державі звичайного місця проживання дитини, у разі, якщо останній задовольняє вимоги визнання в Державі, в якій було подано прохання; f) якщо не дотримано процедури, передбаченої в статті 33.
Стаття 26 Гаазької конвенції 1996 року передбачає: 1. Якщо заходи, яких ужито в одній Договірній Державі та які є в ній такими, що підлягають виконанню, потребують виконання в іншій Договірній Державі, на прохання зацікавленої сторони вони визнаються такими, що підлягають виконанню або реєстрації з метою виконання в такій іншій Державі відповідно до процедури, визначеної правом останньої Держави ; 2. Кожна Договірна Держава застосовує до визнання з метою виконання або реєстрації просту та швидку процедуру ; 3. У визнанні з метою виконання або реєстрації може бути відмовлено тільки у випадках, визначених у пункті 2 статті 23.
За встановлених обставин, ОСОБА_1 , як сторона внутрішнього судового процесу, який, на час його звернення із клопотаннями, ще не було розпочато, може вимагати від українського суду забезпечувального заходу на підтримку такого провадження.
Водночас, суд з'ясував, що в ході вирішення процедурних питань, як того вимагає процесуальний закон України, рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P00307, в частині додаткової постанови «Додатку А» щодо вжиття відповідно до статті 24 Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, захисних заходів, є виконаним.
Малолітня ОСОБА_14 разом з матір'ю повернулася в Україну, ОСОБА_1 дотримався всіх заборон та зобов'язань, визначених «Додатком А», перерахував кошти для ОСОБА_4 , батько має можливість бачитися із дитиною згідно графіку, встановленого судом України, що в судовому засіданні підтвердили адвокати Варода П. Б. та Притула О. Б.
Європейський суд з прав людини у справі «Х проти Латвії» («X v. Latvia») № 27853/09 (§ 101) зазначив, що в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької Конвенції 1980 року запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою Конвенцією 1980 року, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції (стаття 13 (а)) і існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b)), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть, в першу чергу, перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого Суд розглядає відповідно до Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою.
У постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20 Верховний Суд зробив висновок, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини). Результат аналізу наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору.
Отож, встановлення обставин повернення дитини ОСОБА_15 до держави постійного її місця проживання та виконання ОСОБА_1 рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P00307, в частині додаткової постанови «Додатку А» свідчить про те, що забезпечувальні заходи себе вичерпали, мета, яка ними передбачалася була досягнута, а відтак існують інші випадки, встановлені законами України, зокрема ухвалення судом рішення, яким визначено графік побачень батька з дочкою, для відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P00307, в частині додаткової постанови «Додатку А» щодо вжиття відповідно до статті 24 Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, захисних заходів.
Щодо заперечення, поданого адвокаткою Притулою О. Б., яка акцентувала увагу на процесуальному статусі ОСОБА_1 , тоВисокий суд юстиції Англії та Уельсу у рішенні від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P00307 визначив, що ОСОБА_4 - матір-відповідач, ОСОБА_1 - позивач, який повинен якнайшвидше подати до українського суду копію цього наказу (яка має бути перекладена на українську мову в прискореному порядку) за рахунок британських адвокатів відповідача разом із заявою про визнання наказу, винесеного цим судом, таким, що підлягає виконанню в судах України відповідно до статті 26 Гаазької конвенції 1996 року.
Це обов'язок, а не право ОСОБА_1 , який незалежно від змісту рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P00307, в частині додаткової постанови «Додатку А», не втрачає свого статусу позивача.
При постановленні ухвали у цій справі, суд також брав до уваги практику Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20 липня 2022 року у справі № 757/32690/20-ц, від 16 серпня 2023 року у справі № 297/288/21.
На підставі наведеного, керуючись статтями 259-261, 352-354, 462-469 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Відділення з сімейних справ Високого суду юстиції Англії та Уельсу від 01 грудня 2023 року у справі № FD23P00307, в частині додаткової постанови «Додатку А» щодо вжиття відповідно до статті 24 Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, захисних заходів - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Повний текст ухвали суду складено 09 квітня 2025 року.
Головуючий суддя Герчаківська О. Я.