Справа № 574/444/24
Провадження № 3-зв/584/5/25
12.05.2025 м. Путивль
Суддя Путивльського районного суду Сумської області Данік Я.І., розглянувши матеріали у відкритому судовому засіданні в м.Путивль заяву ОСОБА_1 про відвід судді Путивльського районного суду Сумської області Токарєву С.М. у справі про адміністративне правопорушення №574/444/24 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП,
встановив:
6 травня 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Путивльського районного суду Сумської області Токарєву С.М. у справі про адміністративне правопорушення №574/444/24 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки суддя Путивльського районного суду Сумської області Токарєв С.М. 22 серпня 2012 року ухвалив вирок відносно його представника - адвоката Лішунова Є.О. за ч.2 ст.296 КК України і призначив покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, що може викликати сумніви в об'єктивності та неупередженості судді при розгляді вказаної справи.
6 травня 2025 року вищевказана заява, як окрема судова справа, надійшла до Путивльського районного суду Сумської області, яка в подальшому в порядку автоматизованого розподілу була передана для вирішення судді Данік Я.І.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі ст.129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є законність.
Як вбачається зі ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Статтями 7 та 246 КУпАП передбачено, що «провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності», «порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в судах визначається цим Кодексом та іншими законами України».
Частиною шостою, пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя повинен додержуватися присяги. Суддя зобов'язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики.
Відповідно до статті 57 цього Закону присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов'язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Відповідно до статей 1, 3 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.
У преамбулі цього Кодексу наголошено, що судді добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов'язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.
Статтею 7 Кодексу суддівської етики визначено, що суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки.
У пункті 49 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки.
Стосовно правил поведінки судді Консультативна рада європейських суддів вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності, мати високий рівень професійної свідомості та виконувати свої обов'язки ретельно (пункт 50 Висновку Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002).
Зазначені обов'язки судді є професійними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися.
Інститути відводу та самовідводу є важливими інструментами, що закріплені відповідною низкою статей процесуальних кодексів. Право на самовідвід відображено у тексті Бангалорських принципів поведінки суддів, відповідно до яких незалежність судових органів є передумовою забезпечення правопорядку та основною гарантією справедливого вирішення справи в суді. Зміст принципу незалежності у цьому документі розкрито через сферу його застосування, зокрема, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Коментарем до Кодексу суддівської етики, затвердженим рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, роз'яснено, що суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу. Відчуття упередженості - це формування у судді до тієї чи іншої людини, яка є учасником судового розгляду, власного ставлення, заснованого не на об'єктивному критерії, а на особистих симпатіях або антипатіях. Водночас слід розуміти, що зловживання самовідводом не допускається і може потягнути застосування дисциплінарної відповідальності. У цьому контексті зловживання правом на самовідвід означає недобросовісне використання суддею незначного приводу для того, щоб уникнути розгляду справи. За змістом коментованої статті заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у разі неможливості ухвалення суддею об'єктивного рішення у справі. Норма про самовідвід гарантує неупередженість у здійсненні правосуддя, проте відповідно до положень процесуальних кодексів заявлений самовідвід має бути мотивований.
Як зазначається в п.90 Коментарів до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року №2006/23), що оприлюднені на офіційних вебсайтах Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Ради суддів України, обґрунтована підозра в упередженості може виникати в таких випадках: а)якщо між суддею та громадянином, який бере участь у справі, існують особисті дружні або ворожі відносини; б)якщо суддя близько знайомий із громадянином, який бере участь у справі, зокрема, коли достовірність свідчень такого громадянина може мати суттєве значення для результатів.
У відповідності зі ст.15 Кодексу суддівської етики, неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді.
Практика Європейського Суду з прав людини ґрунтується на принципі презумпції неупередженості судді, тобто існує презумпція, що суддя неупереджений, доки не буде доведено зворотне (справа Хаушальс проти Данії (1989), рішення у справі «Мироненко і Мартенко проти України», заява N4785/02, рішення від 10 грудня 2009 року, п.66, 67).
Підходи щодо упередженості та безсторонності з боку суддів викладено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні в справі «Мироненко та Мартиненко проти України». У пунктах 66, 69, 70 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції за допомогою об'єктивного та суб'єктивного критеріїв. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, які розглядаються, таку природу і ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності.
Бангалорським принципам поведінки суддів, відповідно до яких незалежність судових органів є передумовою забезпечення правопорядку та основною гарантією справедливого вирішення справи в суді. Зміст принципу незалежності у цьому документі розкрито через сферу його застосування, зокрема, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою.
Адвокат Лішунов Є.О. є представником ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення №574/444/24 за ч.1 ст.130 КУпАП.
Як вбачається з вироку Путивльського районного суду Сумської області від 22 серпня 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.ч.2 ст.296 КК України та призначено покарання у виді 2 років обмеження волі.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 жовтня 2013 року вирок Путивльського районного суду Сумської області від 22 серпня 2012 року залишено без змін, а апеляцію захисника Похилька В.В. - без задоволення.
Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок Путивльського районного суду Сумської області від 22 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 жовтня 2013 року - без змін.
Дійсно представник Ракоєда В.В. Лішунов Є.О. був засуджений вироком Путивльського районного суду Сумської області від 22 серпня 2012 року, ухваленим судом під головуванням судді Токарєва С.М., однак він скористався своїм правом на апеляційне та касаційне оскарження вироку, і вказаний вирок залишено без змін, отже відсутні підстави для сумнівів в об'єктивності та неупередженості судді відносно адвоката Лішунова Є.О., тим більше, що він є представником, а не особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Керуючись ст.294 КУпАП України,
постановив:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Путивльського районного суду Сумської області Токарєву С.М. у справі про адміністративне правопорушення №574/444/24 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Я.І.Данік