Справа № 584/91/25
Провадження №2-а/574/4/2025
12 травня 2025 року м. Буринь
Буринський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді Гука Т.Р.,
з участю секретаря судового засідання Кошелєвої Н.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду Сумської області в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до поліцейського 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області, рядового поліції Больбата Руслана Сергійовича, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом, мотивуючи його тим, що постановою серії ЕНА №3892374 від 19.01.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, прийнятої інспектором роти №1 батальйону 1 Управління патрульної поліції в Чернігівській області рядовим поліції Больбатом А.П. його визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачено ч.10 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн., за те, що він 19.01.2025 року о 15:00 годині в с. Кіпті траса М01 97 км., керуючи транспортним засобом "Ford Focus" номерний знак НОМЕР_1 перевозив дитину зростом до 150 см., у транспортному засобі без використання дитячої утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу, чим порушив вимоги п.21.1 ПДР України.
Однак, із вказаною постановою він не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою з наступних підстав.
Зокрема, рядовий поліції Больбат Р.С. зупинив його незаконно, оскільки це був стаціонарний блок пост с. Кіпті, і він зупинився на вимогу знаку 3.41 «Контроль», а також склав на нього постанову, не ознайомивши його з доказами правопорушення, хоча він просив їх показати.
Також, звертає увагу на те, що дитину не було оглянуто, вік дитини ніхто не запитував, і дитину ніхто не заміряв.
При цьому, в нього було наявне автокрісло, але під час руху на автомобілі, коли дитина заснула, у автокріслі зламалася спинка, після чого він прибрав його до багажнику. Автомобіль, на якому він рухався обладнаний задніми пасками безпеки та механізмом опускання ременю щоб можна було зафіксувати дитину, чим він і скористався, і зазначив про це рядовому поліції Больбату Р.С., але він навіть не звернув на це увагу і сказав, що повинне бути автокрісло чи автобафер, хоча є багато пристосувань для перевезення і фіксації дитини, про які він зазначив поліцейському.
Крім того, рядовий поліції Больбат Р.С. на його суб'єктивну думку порушив стадії розгляду справи про адмінправопорушення і спочатку склав на нього постанову, а потім ознайомив його з правами, не ознайомивши з доказами, зіславшись на їх відсутність, бо боді камера записує на сервер, хоча поліцейському можна фіксувати на будь-який пристрій, чим він не скористався.
На підставі викладеного Ланін А.П. просив постанову серія ЕНА № 3892374 від 19.01.2025 року скасувати та повернути йому суму сплаченого ним штрафу та судового збору.
Ухвалою Буринського районного суду Сумської області від 08.04.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду.
Ухвалою Буринського районного суду Сумської області від 22.04.2025 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено Департамент патрульної поліції.
07.05.2025 року від представника Департаменту патрульної поліції Люблінського Р.М. до суду надійшов відзив на позов, в якому він покликається на необґрунтованість позовних вимог. Вказує, що під час дії воєнного стану дії поліцейських щодо зупинки транспортного засобу та перевірки документів під час проїзду позивачем через стаціонарний пост патрульної поліції є цілком правомірними та не суперечать чинному законодавству. Оскільки після зупинки транспортного засобу поліцейським було виявлено, що в ньому перебуває дитина, зростом менше 150 см, яку водій перевозив на задньому сидінні без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією транспортного засобу, чим порушено вимоги п.21.11 "б" ПДР, відносно позивача було винесено оскаржувану постанову за ч.10 ст.121 КУпАП.
У п.7 оскаржуваної постанови зазначено відео з портативного відео реєстратора №764392, що є технічним засобом, за допомогою якого було здійснено фіксацію обставин справи.
Однак, зважаючи на те, що Департамент патрульної поліції, який є належним відповідачем, було залучено до участі в справі біль ніж через 3 місяці після винесення постанови, то 30-ти денний строк зберігання відеозапису закінчився, в зв'язку з чим такий відеозапис було видалено автоматично, а тому у відповідача відсутня об'єктивна можливість надати його суду.
Також представник відповідача звертає увагу на те, що поліцейським була дотримана, передбачена законодавством, процедура розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зокрема до винесення постанови поліцейський оголосив про початок розгляду справи та ознайомив його з правами, що підтверджується підписом останнього в протоколі.
Вважає доводи позивача про те, що поліцейський начебто не здійснив вимірювання його дитини та не дізнався її вік, недоречними, оскільки п.21.11. "б" забороняє перевозити дітей, зріст яких менше 150 см, без вікового обмеження.
Крім того, з загально доступних джерел, а саме Єденого державного реєстру судових рішень та Єдиного державного реєстру декларацій відповідачем встановлено, що позивач має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій на момент зупинки транспортного засобу виповнилось п'ять років, а тому поліцейський може візуально оцінити зріст дитини без додаткових вимірювань, оскільки зріст дитини в цьому віці не може перевищувати 150 см.
З наведених підстав представник Департаменту патрульної поліції просив відмовити повністю в задоволенні позову та справу розглядати без участі їхнього представника.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у позові. Також, наголошував на тому, що на момент зупинки його транспортного засобу його дитина, яка спала на задньому сидінні, була пристебнута ременем безпеки з використанням утримуючої системи, яка передбачена конструкцією самого автомобіля, що не було прийнято до уваги поліцейським, який наполягав на необхідності наявності саме дитячого автокрісла.
Відповідачі поліцейський 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області, ОСОБА_3 та Головне управління Національної поліції в Чернігівській області були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися та про причини неявки не повідомили.
Суд, заслухавши доводи позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як встановлено судом, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕНА №3892374 від 19.01.2025 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.10 ст.121 КУпАП, за те, що 19.01.2025 о 15 год. 00 хв. с. Кіпті, Траса М01 97 км., він перевозив дитину зростом до 150 см., у транспортному засобі без використання дитячої утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу, чим порушив п. 21.11. "б" ПДР.
Стаття 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п. 21.11 "б" ПДР України, забороняється перевозити дітей, зріст яких менше ніж 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу; на задньому сидінні мотоцикла та мопеда, крім:
-транспортних засобів, що здійснюють регулярні, регулярні спеціальні та нерегулярні пасажирські автобусні перевезення, за умови дотримання встановлених цими Правилами обмежень швидкості руху;
-спеціалізованих санітарних автомобілів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, оперативних транспортних засобів Міноборони, МВС, Національної поліції, ДСНС, Держприкордонслужби, Служби безпеки, Управління державної охорони під час виконання ними невідкладного службового завдання.
Згідно п.1.10 ПДР України дитяча утримуюча система це обладнання, що здатне утримувати дитину в сидячому або нахиленому положенні, яка у разі зіткнення або різкого гальмування транспортного засобу зменшує небезпеку травмування дитини, що в ньому перебуває, шляхом обмеження рухливості її тіла.
Відповідно до п. 21.12 ПДР України дитячі утримуючі системи повинні використовуватися у транспортних засобах, обладнаних ременями безпеки чи системами з'єднання дитячої утримуючої системи, передбаченими їх конструкцією, та відповідати вимогам чинних в Україні правил і нормативів.
П. 21.13. ПДР України передбачено, що дитячі утримуючі системи встановлюють на місцях для сидіння, крім першого ряду. У разі перевезення дитини віком до трьох років у легковому автомобілі на місці для сидіння першого ряду допускається встановлення дитячих утримуючих систем, які встановлюються проти напрямку руху з обов'язковим відключенням фронтальної подушки безпеки цього місця для сидіння (у разі її наявності).
Згідно до п. 21.14 цих правил, дитячі утримуючі системи встановлюють та використовують відповідно до інструкцій виробників цих систем та транспортних засобів.
Відповідно до п. 21.15 ПДР, характеристики дитячої утримуючої системи повинні відповідати масі та зросту дитини, яка у ній перевозиться.
А також відповідно до п. 21.16 ПДР України, діти повинні перебувати у дитячих утримуючих системах у пристебнутому положенні.
Відповідно до п. 21.12 ПДР України дитячі утримуючі системи повинні використовуватися у транспортних засобах, обладнаних ременями безпеки чи системами з'єднання дитячої утримуючої системи, передбаченими їх конструкцією, та відповідати вимогам чинних в Україні правил і нормативів.
П. 21.13. ПДР України передбачено, що дитячі утримуючі системи встановлюють на місцях для сидіння, крім першого ряду.
З аналізу вказаних пунктів ПДР слідує, що забороняється перевозити дітей, зріст яких менше ніж 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, тобто обладнання, що встановлюють на місцях для сидіння та здатне утримувати дитину в сидячому або нахиленому положенні.
Відповідальність за порушення правил перевезення дітей передбачена ч.10 ст.121 КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відповідно до ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У п.7 оскаржуваної постанови міститься посилання на відео з портативного відеореєстратора №764392.
Відповідно до розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1026 від 18.12.2018, строк зберігання відеозаписів становить 30 діб, тому долучити його до матеріалів судової справи не є можливим, про що представник Департаменту патрульної поліції повідомив у відзиві на позов.
Разом з цим, під час судового засідання Ланін А.П. не заперечував, що 19.01.2025 року о 15:00 годині в с. Кіпті він, керуючи транспортним засобом "Ford Focus", номерний знак НОМЕР_1 , перевозив на задньому сидінні вказаного транспортного засобу свою доньку п'ятирічного віку.
При цьому, у позові він зазначав, що дитину перевозив без дитячого автокрісла, оскільки в дорозі в ньому зламалася спинка, після чого він прибрав його до багажнику, оскільки автомобіль обладнаний задніми пасками безпеки та механізмом опускання ременю щоб можна було зафіксувати дитину, чим він і скористався.
Однак, наявність в транспортному засобі механізму опускання ременю, який дає можливість зафіксувати дитину ременем безпеки, не є дитячою утримуючою системою, в розумінні п.1.10 ПДР України та не звільняє водія від обов'язку її застосовувати при перевезенні дітей зростом менше 150 см.
Позивачем жодних доказів на підтвердження своїх доводів про наявність в його транспортному засобі на момент його зупинки дитячого автокрісла, яке вийшло з ладу, не надано.
З приводу доводів позивача про те, що не проводилися будь-які виміри зросту дитини, суд зауважує, що таке не має вирішального значення для вирішення даної справи, позаяк в даному випадку очевидним є те, що дитина, яку перевозив позивач, є молодшого дошкільного віку, що відповідно вказує на те, що дитина зростом менше 150 см, а відповідно її необхідно перевозити з використанням дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки.
Крім того, згідно з таблицею 1 Критеріїв оцінювання фізичного розвитку дітей віком до 18 років, затверджених наказом МОЗ України від 13.09.2024 року № 1590, для дівчинки п'ятирічного віку медіана (нормальний середній зріст) складає 109,42 см.
Також, суд зауважує, що як пояснив сам позивач, на момент зупинки транспортного засобу його дитина спала, а тому вимога поліцейського розбудити п'ятирічну дитину і дістати її з салону автомобіля для проведення заміру її зросту в даній ситуації була б надмірною.
Зазначаючи про наявність дитячого автокрісла, позивач фактично не заперечує, що його дитина за своїм зростом підлягає перевезенню саме з використанням дитячих утримуючих систем.
Про визнання позивачем вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.10 ст.121 КУпАП, свідчить також сплата останнім штрафу, накладеного оскаржуваною постановою, одразу після її винесення.
Пояснення ОСОБА_1 про те, що з постановою він був незгідний, а штраф сплатив, щоб виконавча служба не заблокувала його рахунки, є безпідставними, оскільки в копії оскаржуваної постанови, яку було вручено позивачу, міститься підпис останнього про роз'яснення йому прав та строку оскарження постанови, а на її звороті вказано строки і порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Решта доводів позивача також не свідчать про неправомірність винесення оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що поліцейський 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Больбат Р.С. під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та винесення постанови серії ЕНА №3892374 від 19.01.2025 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, а винесена постанова повністю відповідає вимогам ст. 283 КУпАП та підстави для її скасування відсутні.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 9, 14, 72-77, 139, 242-246, 229, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до поліцейського 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області, рядового поліції Больбата Руслана Сергійовича, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 12.05.2025 року.
Суддя Т.Р. Гук