нп 2/490/1633/2025 Справа № 490/194/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
07 травня 2025 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романової К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, треті особи - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Короткий зміст позовних вимог та заперечень, процесуальні дії суду.
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, третіх осіб, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №80963, вчинений 12.06.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В., про стягнення з позивача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний напис порушує права позивача та вчинений з порушенням, оскільки 03.02.2010 року Центральним районним судом м.Миколаєва за результатом розгляду цивільної справи №14-8476/09 за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №010/82/0029/129107 від 21.10.2008 року видано виконавчий лист №2-14-8476. 20.10.2011 р. позивачем погашена заборгованість за вищевказаним договором.
За такого, позивач вказує, що він повністю виконав зобов'язання за кредитним договором №010/82/0029/129107 від 21.10.2008 року, про що свідчить постанова ДВС про закінчення виконавчого провадження №18081423, відкритого на підставі виконавчого листа №2-14-8476 від 03.02.2010 р., у зв'язку з повним виконанням рішення суду.
Крім того, позивач зазначає, що з моменту виникнення права вимоги до моменту вчинення виконавчого напису нотаріусом минуло 13 років, а отже, нотаріусом порушено порядок вчинення виконавчих написів.
Отже, нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не пересвідчився у безспірності заборгованості перед кредитором, а тому такий напис є таким, що не підлягає виконанню.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 14.01.2025 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання, витребувано: у приватного нотаріуса Києво-Святошинського РНО Грисюк О.В.копію виконавчого напису № 80963 від 12.06.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 44 405,45 грн, а також копії документів, на підставі яких нотаріусом вчинено зазначений виконавчий напис; у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. копії матеріалів виконавчого провадження №68017812, відкритого на підставі виконавчого напису №80963, вчиненого 12.06.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського РНО Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 44 405,45 грн; у ТОВ «Вердикт Капітал» копії всіх документів на підставі яких, приватним нотаріусом Києво-Святошинського РНО Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис № 80963 від 12.06.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 44 405,45 грн.
20.01.2025 року від представника ТОВ «Вердикт Капітал» - Іжаковського О.В. надійшла заява щодо неможливості надання документів, витребуваних ухвалою суду від 14.01.2025 року, оскільки такі документи слугували підставою для звернення стягнення заборгованості та знаходяться в матеріалах справи нотаріуса.
Ухвалою суду від 04.03.2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, зупинено стягнення на підставі виконавчого напису №80963 виданого 12 червня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівноюна підставі якого, приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим Артемом Дмитровичем, відкрито виконавче провадження №68017812 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 44 405,45 грн до набрання рішенням законної сили,; у задоволенні інших вимог заяви відмовлено.
26.03.2025 року на електронну адресу суду від приватного виконавця ВО Миколаївської області Баришнікова А.Д. надійшли витребувані ухвалою суду від 14.01.2025 року матеріали виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 08.04.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
Позивач до судового засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.
Представник відповідача та інші учасники справи до судового засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Приватний нотаріус Грисюк О.В. до судового засідання не з'явилася, заперечень проти позову не надала, вимоги ухвали суду від 14.01.2025 року не виконала.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
19.10.2009 року Центральним районним судом м.Миколаєва у справі №14-8476/09 ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Миколаївської обласної дирекції заборгованість за кредитним договором №010/08-0029/129107 від 21.10.2008 року у розмірі 12925,57 грн та судовий збір у сумі 379,26 грн.
19.10.2009 року на виконання вищевказаного заочного рішення Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №2-14-8476/09, на підставі якого державною виконавчою службою Миколаївського РУЮ відкрито виконавче провадження №18081423.
20.10.2011 року ОСОБА_3 сплачено заборгованість, що підтверджується копією квитанції №43 від 20.10.2011 року.
24.10.2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №18081423 в зв'язку з фактично повним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.
25.01.2019 року позивачем змінено прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 25.01.2019 року.
12.06.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис за реєстраційним № 80963, яким звернуто стягнення з ОСОБА_3 який є Боржником за Кредитним договором №010/08-0029/129107 від 21.10.2008 року, укладеним з АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником всіх прав та обов'язків якого, на підставі Договору відступлення права вимоги за кредитними договорами №114/56 від 07.03.2018 року, є ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого на підставі Договору відступлення права вимоги за кредитними договорами №КП-07032018 від 07.03.2018 року, є ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», правонаступником всіх прав та обов'язків якого на підставі Договору відступлення права вимоги за кредитними договорами №ВФ/03 від 08.04.2021 року, є ТОВ «Вердикт Капітал», заборгованості за №010/08-0029/129107 від 21.10.2008 року.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 08.04.2021 року по 28.05.2021 року.
Сума заборгованості складає 43 755,45 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 10 825,57 грн; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 22649,69 грн; строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 385,58 грн; строкова заборгованість за штрафами і пенями - 9 894,61 грн.
Плата за вчинення виконавчого напису становить 650,00 грн.
Загальна сума, яка підлягає стягненню становить 44 405,45 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. від 29.12.2021 року відкрито виконавче провадження №68017812 з примусового виконання виконавчого напису № 80963 виданого 12.06.2021 року.
Також, постановою приватного виконавця від 29.12.2021 р. визначено для боржника (позивача у справі) розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у загальній сумі 369,00 грн.
23.06.2023 р., у межах зазначеного вище виконавчого провадження, приватним виконавцем Баришніковим А.Д. прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
05.10.2023 року приватним виконавцем Баришніковим А.Д. винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дії у виконавчому проваджені №68017812 в зв'язку з надходженням заяви ТОВ «Дебт Форс» про зміну сторони на стадії виконавчого провадження.
ІІІ. ВИСНОВКИ ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, яківідповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадкахі в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (далі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають стосунок до вчинення виконавчого напису, нотаріус управі витребувати їх у стягувача (пп.2.2 п.2 гл.16 розд.ІІ Порядку №296/5).
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.
При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Відповідна правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.08.2019 у справі №569/8884/17.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16 та постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц.
Окрім того, документами, які підтверджують безспірність заборгованості, не можуть бути розрахунок заборгованості чи довідка про існування заборгованості, складені стягувачем. Останні є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків банку і не можуть слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог відповідача до позивача.
Відповідно до ст. 88 Закону та ст. 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на підтвердження факту безспірності заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» мало б надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати.
Належними доказами є первинні облікові документи, оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», Постанови правління НБУ № 566, Постанови правління НБУ № 174 - виписки з рахунку, платіжні доручення, меморіальні ордери та ін.
Докази надання вищевказаних документів нотаріусу, відповідачем суду не надано.
Крім того , у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Аналогічний висновок викладений 15.02.2023 року у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №947/10174/21 (провадження № 61-11444св22) ВС.
Як вже зазначено судом вище, Центральним районним судом м.Миколаєва 19.10.2009 року у справі №14-8476/09 винесено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №010/82/0029/129107 від 21.10.2008 року у сумі 12925,57 грн, яка була боржником погашена в повному обсязі.
Частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Як слідує зі змісту виконавчого напису, нотаріусом звернуто стягнення відсотків, штрафів та пені у загальному розмірі 32929,88 грн, за період з 08.04.2021 року по 28.05.2021 року.
Отже відповідач, не зважаючи на рішення суду та погашення заборгованості, продовжував нараховувати позивачу пеню і ці нарахування здійснені поза межами строку давності у три роки, який передбачений ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат».
До того ж, для вимог про стягнення неустойки встановлений спеціальний, скорочений строк позовної давності в один рік, чого нотаріусом також не враховано під час видачі виконавчого напису (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України).
Крім того, з дня пред'явлення банком вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості згідно ст.1050 ЦК України, що відбулося у 2009 році шляхом подання відповідного позову, відповідач не вправі нараховувати договірні відсотки, передбачені ст.1048 ЦК України. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року №444/9519/12.
Проте із змісту виконавчого напису слідує, що відповідач і надалі, після ухвалення рішення про стягнення боргу у 2009 році та погашення заборгованості у повному обсязі, продовжував нараховувати позивачу договірні відсотки, і ці відсотки безпідставно були стягнуті за виконавчим написом.
Отже, як стягнуті за виконавчим написом відсотки за користування кредитом, пеня, так і тіло кредиту не є безспірними, в розумінні частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат», що зумовлює задоволення позову та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.
Відтак, враховуючи вищевикладене, дана заборгованість не може вважатися безспірною.
За таких обставин оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Окрім того, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У виконавчому написі зазначено, що його вчинено, в тому числі, на підставі пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 (надалі - перелік).
Перелік було доповнено пунктом 2 на підставі постанови КМУ від 26 листопада 2014 р. № 662. Додатком до вказаної постанови є зміни, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. В пункті 2 вказаних змін зазначено таке:
«2. Доповнити перелік після розділу “Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами » новим розділом такого змісту:
«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
2.Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Однак, на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: ... п. 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».
Вказана постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року № К/800/6492/17; № К/800/7651/17.
Таким чином, пункт 2 переліку є незаконним та нечинним, а фактично - вилученим із переліку.
Отже, оскільки у судовому порядку постанову N 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, провадження № 12-5гс21.
Крім того, 06 травня 2023 року набрав чинності Закон від 11 квітня 2023 року № 3048-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану»
В підпункті 3 пункту 2 вказаного Закону № 3048-ІХ у новій редакції викладено пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про виконавче провадження», зокрема згідно із абзацом 24 забороняється відкриття виконавчих проваджень на підставі виконавчих написів нотаріусів, вчинених на кредитних договорах, які не посвідчені нотаріально.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем кредитний договір №010/82/0029/129107 від 21.10.2008, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально.
Зазначене вище дає підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що сума боргу, зазначена у виконавчому написі нотаріуса, яка розрахована відповідачем на дату звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, не може бути визнана безспірною, а виконавчий напис вчинено за відсутності нотаріально посвідченого кредитного договору.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За ч. 1, 3 ст.13, ч. 1 ст. 49 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповіднодо цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відповідно до ст.76, ч.1, 2, 3 ст.77,79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За ч.1,5, 6 ст.81,ст.89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності підстав для вчинення виконавчого напису.
Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха протиІ спанії").
IV. СУДОВІ ВИТРАТИ.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За умовами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, згідно квитанції №9366-1577-3348-6479 від 09.01.2025 року.
За такого, суд дійшов висновку про задоволення вимоги у стягненні з відповідача на користь позивача судового збору у сумі 1211,20 грн за подання позову.
Керуючись ст. ст.4,13,81,113,141,263-265,268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, треті особи - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович - задовольнити.
Виконавчий напис, вчинений 12 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований в реєстрі за №80963 про стягнення з ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 44 405,45 грн - визнати таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення складено 07 травня 2025 року
Суддя Н.П.Черенкова