Справа №443/2273/24
Провадження №2/443/174/25
іменем України
(заочне)
01 травня 2025 року м.Жидачів Жидачівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Сливки С.І.,
за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,
представника позивача адвоката Гивеля В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,
ОСОБА_4 звернулася до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом, у якому просить визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивує тим, що згідно свідоцтва на забудову земельної ділянки в сільських населених пунктах Україниської РСР від 17.07.1986 р. №251 її матері ОСОБА_6 , надано дозвіл на будівництво житлового будинку у АДРЕСА_1 . У відповідності до вказаного вище свідоцтва, для будівництва житлового будинку була виділена земельна ділянка з земель присадибного фонду на підставі рішення виконкому Володимирецької сільської Ради народних депутатів від 25.12.1985 р. №26. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 надано дозвіл на право закладки фундаментів під індивідуальне будівництво № НОМЕР_1 . Згідно відповіді Журавнснської селищної ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі свідоцтва на забудову земельної ділянки в сільських населених пунктах Української РСР від 17.07.1986 року за №251 побудовано житловий будинок по АДРЕСА_1 ; Володимирецькою сільською радою у 1994 році назва вулиці Вербеци перейменовано на вулицю Зелену. Згоду на будівництво житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_1 , надано на підставі свідоцтва на забудову земельної ділянки в сільських населених пунктах Української РСР від 17.07.1986 року за №251. Згідно посподарської книги Володимирецької сільської ради головою будинковолодіння під АДРЕСА_1 рахувався ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до довідки Стрийського міжрайонною бюро технічної інвентаризації від 26.07.2017 року за №1673, у графі «інформація про власника станом на 31.12.2012 р» зазначено, що згідно даних технічного архіву Стрийського MБТІ право власності на житловий будинок не зареєстровано.
Таким чином, зазначає, що на підставі свідоцтва на забудову земельної ділянки в сільських населених пунктах Української РСР від 17.07.1986 р. №251 її батьки збудували житловий будинок по АДРЕСА_1 та почали з сім'єю проживати в ньому, однак не зареєстрували право власності на це будинковолодіння у встановленому законом порядку.
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла її матір - ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої зокрема входило право житловий будинок і господарські будівлі, що знаходяться в с.Володимирці Жидачівського району Львівської області. За життя, її покійна матір склала заповіт, згідно якого все своє майно матір заповіла їй.
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер її батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої зокрема входило право житловий будинок і господарські будівлі, що знаходяться в с.Володимирці Жидачівського району Львівської області. За життя, її покійний батько склав заповіт, згідно якого все своє майно батько заповів їй.
Зазначає, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті її батьків являються її рідні сестри
01 листопада 2024 року, вона звернулась до приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріальною округу Львівської області з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, який розташований у АДРЕСА_1 , однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва, у зв'язку із відсутністю права власності у спадкодавця на дане спадкове майно.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 15.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 11.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовні заяві, просив позов задоволити. .Також не заперечив проти ухвалення судом заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явилася, не подала відзиву на позовну заяву, клопотання про проведення судового засідання без її участі не надходило, та не повідомила суд про причину неявки, хоча належним чином була повідомлена про дату та час розгляду справи.
При цьому, ОСОБА_2 повідомлялася про розгляд справи в суді за зареєстрованим в передбаченому законом порядку місцем проживання. Направлені на її адресу рекомендовані повідомлення повторно повернуто до суду з відміткою органу поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою», що є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 18 березня 2021 року по справі 911/3142/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17).
Також, у відповідності до ч.11 ст.128 ЦПК України повідомлення відповідача було здійснено через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України (через веб-сайт Жидачівського районного суду Львівської області).
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явилася, не подала відзиву на позовну заяву, клопотання про проведення судового засідання без її участі не надходило, та не повідомила суд про причину неявки, хоча належним чином була повідомлена про дату та час розгляду справи.
При цьому, ОСОБА_3 повідомлялася про розгляд справи в суді за зареєстрованим в передбаченому законом порядку місцем проживання. Направлені на її адресу рекомендовані повідомлення повторно повернуто до суду з відміткою органу поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою», що є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 18 березня 2021 року по справі 911/3142/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17).
Також, у відповідності до ч.11 ст.128 ЦПК України повідомлення відповідача було здійснено через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України (через веб-сайт Жидачівського районного суду Львівської області).
Представник відповідача - Журавненської селищної ради Львівської області в судове засідання не з'явився, подав заяву, згідно якої просить розглянути справу без участі їхнього представника, а також повідомляє про відсутність на час розгляду даної справи у суді інформації, яка була б підставою щодо заперечення стосовно предмету даної заяви.
У зв'язку з цим суд визнає неявку відповідачів неповажною та вважає, що справу можливо слухати у відсутності відповідачів, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін.
Оскільки відповідачі відзив на позовну заяву не подали, представник позивача не заперечує проти винесення заочного рішення, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до ст.ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи ухвалити заочне рішення.
Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини і вважає, що позов є підставним та підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.23).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , 10.08.2015 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.24).
Як видно із виписки з акта про одруження №2215031/00/АМ/2025/700392 від 31.03.2025, який перекладений з польської мови на українську мову, 29.03.2025 у м.Вейгерово Поморське воєводство Польська Республіка зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.104-105).
Як вбачається з копії паспорта громадянина України, виданого на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.5-6), остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 21.11.1991 року.
Відповідно до свідоцтва на забудову земельної ділянки в сільських населених пунктах Української рср №251 від 17.07.1986, ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Володимирцівської сілької ради №26 від 25.12.1985 надано дозвіл на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_2 площею 1200 кв.м. (а.с.7-8).
Дозволом на право закладки фундаментів під індивідуальне будівництво №85 від 07.08.1986 року та будівельним паспортом на забудову земельної ділянки районним архітектором ОСОБА_12 , інспектором Держархбудконтролю Жидачівського району Нестерук С.Г. було надано дозвіл ОСОБА_13 приступити до закладки фундаментів індивідуального одноповерхового (мансардного) житлового будинку за проектом №184-24-104/1 та господарські будівлі за проектом №ГБ-1-76 , згідно з планом земельної ділянки по АДРЕСА_2 , на підставі рішення виконкому Жидачівської міської ради народних депутатів від 17.07.1986 року №251. Дата початку будівництва фундаментів 1986 рік (а.с.9, 10-11).
Згідно довідки виконавчого комітету Володимирцівської сілької ради народних депутатів ОСОБА_6 дійсно проводить будівництво нового житлового будинку і порушень в будівництві житлового будинку дійсно немає (а.с.12).
Відповідно до листа-відповіді Журавненської селищної ради на адвокатський запит адвоката Гивеля В., ОСОБА_14 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі свідоцтва па забудову земельної ділянки в сільських населених пунктах Української РСР від 17.07.1986 року №251 побудовано житловий будинок по АДРЕСА_1 ; Володимирецькою сільською радою у 1994 році назва вулиці Бсрбеци перейменована па вулицю Зелену; згоду па будівництво житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_1 , надано на підставі свідоцтва на забудову земельної ділянки в сільських населених пунктах Української рср від 17.07.1986 року №251; згідно погосподарської книги Володимирецької сільської ради головою будинковолодіння під . АДРЕСА_1 рахувався ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).
Згідно довідки Журавненської селищної ради №78, під АДРЕСА_1 рахується господарство, яке на день смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_5 , належало ОСОБА_5 . Це господарство складається з житлового будинку разом з надвірними спорудами за вказаною вище адресою (а.с.21).
Згідно технічного паспорту, виготовленогог на замовлення ОСОБА_4 (а.с.25-27), житловий будинок та господарські будівлі і споруди, який розташований у АДРЕСА_1 мають наступні характеристики: загальною площею 84,0 кв.м, житлова - 51,6 кв.м., допоміжна - 32,4 в.м..
Відповідно до ч. 4 ст.3 Закону України від 1липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного суду України, котрі викладено у Постанові №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство.
У 1989 році питання набуття права власності на житлові будинки регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до нього постановою Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими внесеними змінами та доповненнями).
За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно довідки Стрийського МБТІ №1673 від 26.07.2017 року, житловий будинок, господарські будівлі та споруди в АДРЕСА_1 , станом на 24.07.2017 року має наступні характеристики: рік побудови - 1989 рік, загальна площа - 84,0 кв.м, житлова - 51,6 кв.м.
Згідно даних технічного архіву Стрийського МБТІ право власності станом на 31.12.2012 року на об'єкт нерухомого майна не зареєстровано (а.с.14).
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Таким чином, дослідженими у судовому засіданні обставинами справи та письмовими доказами, які зазначені вище встановлено, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 , дійсно на праві власності належав ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивачки - ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 , виданим виконавчим комітетом Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області від 06.03.2017 року (а.с.15), після смерті якої відкрилася спадщина.
За життя ОСОБА_6 , 18.11.2008 року було складено заповіт, який посвідчений секретарем Володимирецької сільської ради та зареєстрований в реєстрі за №107, згідно якого остання все своє майно заповіла дочці - ОСОБА_7 (а.с.16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 , виданим виконавчим комітетом Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області від 20.04.2017 року (а.с.18).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина до складу якої, окрім іншого, входив житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , що перебував у фактичній власності спадкодавця, однак право власності за останнім не реєструвалось, що підтверджується вищевказаною довідкою Стрийського МБТІ №1673 від 26.07.2017 року (а.с.14).
За життя ОСОБА_5 , 18.11.2008 року було складено заповіт, який посвідчений секретарем Володимирецької сільської ради та зареєстрований в реєстрі за №108, згідно якого останній, належний йому житловий будинок і господарські будівлі, що знаходяться в с.Володимирці Жидачівського району Львівської області, та все своє майно заповів дочці - ОСОБА_7 (а.с.19).
Вказане також підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №18771248 від 27.02.2009 (а.с.20).
Згідно довідки Журавненської селищної ради №78 від 2023 року, під АДРЕСА_1 рахується господарство, яке на день смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_5 , належало ОСОБА_5 . Це господарство складається з житлового будинку разом з надвірними спорудами за вказаною вище адресою. ОСОБА_5 дійсно був постійно зареєстрований і проживав у АДРЕСА_1 до дня і на день смерті, яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Від імені ОСОБА_5 у виконкомі Володимирецької сільської ради посвідчено заповіт за реєстром №108 від 18.11.2008 року в користь дочки, ОСОБА_7 , який на день смерті заповідача не змінено і не скасовано.
Разом із померлими зареєстрована і проживає по даний час дочка ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.21).
Стаття 1216 ЦК України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч.1 ст.1235 ЦК України).
Судом також встановлено, що крім позивачки, інших спадкоємців за заповітом чи осіб, які б претендували на обов'язкову частку у спадщині, після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 не було, оскільки дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , померла раніше за чоловіка, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_6 (а.с.15).
Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.
При цьому, судом також встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 були його дочки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
ОСОБА_4 у визначений законом термін звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті свого батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого нотаріусом заведено спадкову справу №26/2017 (а.с.63-75)
При цьому, як вбачається із матеріалів спадкової справи №26/2017 із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 зверталася тільки позивачка (а.с.63).
З метою оформлення права власності на спадкове майно, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва на спадкове майно.
Однак, постановою приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Гивель Г.М. від 01.11.2024, ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , у зв'язку із відсутністю права власності у спадкодавця на дане спадкове майно (а.с.22).
Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно із листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року№24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» відповідно до ч. 3 ст.3 Закону України від 1липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Одночасно, згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку, шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України. За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.
Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Статтею 1297 ЦК України, встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у вигляді втрати права на спадщину.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296,1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).
Водночас, згідно з роз'ясненнями, викладеними Міністерством юстиції України у своєму листі № 19-32/319 «Щодо порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна», зазначено, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Крім того, п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно роз'яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Наведене, з урахуванням зазначених вище норм ЦК України, а також позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом щодо нерухомого майна - житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Враховуючи зазначені норми ЦК України, роз'яснення постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 та листа ВССУ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження
Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Отже, відсутність факту офіційного визнання перешкоджає належному володінню користуванню та розпорядженню успадкованим майном, створює умови правової невизначеності речових прав позивача. При цьому, в даному випадку, нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність у неї правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
Відсутність у позивача правовстановлюючого документу на вказане вище нерухоме майно, що належало померлому (спадкове майно), перешкоджає їй в реалізації спадкових прав, зокрема оформленню спадщини нотаріусом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, оскільки позивач позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом у нотаріуса, вимога позивача про визнання за нею права власності на спадкове майно за заповітом підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задоволити.
Визнати за ОСОБА_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_7 ) в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 12 травня 2025 року.
Головуючий суддя С.І. Сливка