Справа № 336/1557/25
Пр.2/336/1707/2025
09.05.25
09 травня 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Теряник А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу 336/1557/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-
без повідомлення (виклику) сторін (учасників справи), -
10.02.2025 ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» в особі директора Наваренка В.Г. звернувся до суду за допомогою засобів поштового листування із вказаною позовною заявою, за змістом якої просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 2037800068 від 18.10.2021 в сумі 43 373,90 гривень.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 18.10.2021 між ОСОБА_1 та AT «ОТП Банк» укладено кредитний договір №2037800068. Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати позичальнику кредит на споживчі потреби з фіксованою процентною ставкою 28,80% за користування кредитом.
Так, банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, натомість, боржник своїх зобов'язань своєчасно та у передбачені договором строки не виконав, що призвело до порушення цих строків виконання зобов'язання та виникнення заборгованості. Станом на 21.06.2024 заборгованість за кредитним договором складає 43 373,90 гривень, а саме: тіло кредиту - 22 264,96 гривень та відсотки за користування кредитними коштами - 15 137,70 гривень.
21.06.2024 у правовідносинах за вказаним кредитним договором здійснена заміна кредитора у зобов'язанні з AT «ОТП Банк» на ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на підставі договору факторингу №21/06/24. Вказана вище сума заборгованості відповідача є актуальною, не сплачена боржником та, відповідно до тверджень сторони позивача, підлягає стягненню на його користь.
На підставі наведеного, із посиланням на ст. 11, 512, 514, 516, 526, 627 ЦК України, неможливість позасудового врегулювання спору, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги у вказаній сумі та відповідно до наведеного розрахунку.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 26.02.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Роз?яснено, що відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов'язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов. Встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, яка має відповідати вимогам ч.ч.3-5 ст.178 ЦПК України, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
За нормою ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідних клопотань до матеріалів справи не скеровано.
За приписами ч.1,2 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Відповідач відзиву на позовну заяву, клопотань та заяв до справи не скеровував, не скориставшись відповідним процесуальним правом, конверт із копією ухвали суду, позовної заяви із додатками повернувся до суду без вручення (із приміткою «адресат відсутній за місце проживання»), що надає суду підстави для ухвалення рішення.
Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.
Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв'язку із тим, що розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до ч.1,8 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі у зв'язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.
Судом встановлено, що між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 18.10.2021 укладено кредитний договір №2037800068, за умовами якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: загальний розмір кредиту - 25 000,00 гривень, дата остаточного повернення - 18.10.2024, для розрахунку річної бази нарахування процентів застосовується фактична кількість днів у календарних місяці та році, комісія за управління кредитом - щомісячно, у розмірі 0,85% ід суми кредиту. Згідно з п.1.2. договору протягом його дії для розрахунку процентів за користування кредитом використовується фіксована процентна ставка у розмірі 28,80 % річних. Повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів (п.1.3).
Предмет кредитного договору узгоджений сторонами правочину у п.2.1, за змістом якого в порядку передбаченому кредитним договором та Правилами кредитування Банк надає Позичальнику кредит, а Позичальник приймає Кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом на рахунок погашення боргових зобов'язань, а також виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені кредитним договором та Правилами кредитування. Разом з цим, порядок і умови кредитування міститься у розділі 3 договору, є чіткими та зрозумілими. Заява-анкета є невід'ємною частиною договору, Тарифів Банку, які розміщені на Офіційному сайті Банку. Шляхом підписання Заяви-анкети Клієнт підтверджує, що він особисто отримав свій примірник Заяви-анкети, договору, Тарифів Банку. З умовами договору, Тарифами Банку, які розміщені на Офіційному сайті Банку, ознайомлений, приймає та погоджується з їх положеннями. У додатках до позовної заяви міститься паспорт споживчого кредиту, анкета-заява, графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту, досліджені судом. Умови кредитування у паспорті, із яким позичальник ознайомився до укладення договору, відповідають умовами договору.
Згідно з наявним у справі розрахунком заборгованості, станом на 21.06.2024 заборгованість відповідача за кредитним договором складає 43 373,90 гривень, а саме: тіло кредиту - 22 264,96 гривень та відсотки за користування кредитними коштами - 15 137,70 гривень. Часткова сплата заборгованості підтверджена випискою по особовим рахункам за період з 18.10.2021 по 21.06.2024.
Крім того, відповідно до умов договору факторингу №21/06/24, укладеного між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» 21.06.2024, клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом і боржниками, в розмірі портфеля заборгованості згідно реєстру боржників. Фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату відповідно до умов цього договору. За цим договором фактор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов?язань за кредитними договорами. Згідно з п. 6.2.3 договору право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Згода боржників відповідно до п.6.2.4. не передбачена. У додатках до позовної заяви наявний витяг з реєстру боржників №1 із даними про кредитний договір, укладений між первісним кредитором та відповідачем у даній справі, засвідчений підписами сторін (у копії) та акт приймання-передачі реєстру від 21.06.2024, кількість боржників 12 199 осіб (на виконання умов п.8.3. договору). Крім того, судом досліджено платіжну інструкцію від 21.06.2024 про сплату за право грошової вимоги на виконання умов вищезазначеного договору.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Загальні вимоги до доказів врегульовані ст.77-80 ЦПК України, а положеннями ч.1,6 ст.81 ЦПК України чітко врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Слід наголосити, що відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з таких норм цивільного законодавства.
За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов'язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631, 638 ЦК України).
За приписами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків. Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч.1,2 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Главою 73 розділу І книги 5 ЦК України врегульовує положення, що стосуються договору факторингу.
Так, згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові у справі відсутнє (щодо обох договорів), хоча на виконання умов договорів факторингу могло бути витребувано клієнтом. Разом з цим, виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом. Такі відомості стороною відповідача не надані.
За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).
В даній справі час повідомлення відповідача про відступлення первісним кредитором права грошової вимоги за кредитним договором не підтверджено, проте дана обставина не є визначальною для висновків суду.
Щодо критеріїв розмежування договора факторингу та договора відступлення права вимоги (цесії).
Згідно з ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договорам відступлення права вимоги: 1) предметом договора є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договора відступлення права вимоги має відповідати формі договора, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договора відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договора факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом ч.1 ст. 4 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон N 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою. У п.5 ч.1 ст.1 Закону N 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договора про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону N 2664-III.
Так, за змістом ч.1 ст.6 Закону N 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договора; 8) порядок зміни і припинення дії договора; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договора; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року N 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договора факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договора є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договора визначені у статті 6 Закону N 2664-III.
Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договора факторингу: 1) предметом договора є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договора полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Звідси, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону N 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
Така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість, грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договора позики або кредитного договора та елементи договора купівлі-продажу грошової вимоги або договора застави грошової вимоги.
Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договора факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 106).
Крім того, якщо предметом та метою укладеного договора є відступлення права вимоги, а інші умови договора притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі N 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження N 12-42гс22).
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
При цьому, за нормою ч.1 ст.1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Даних про те, що відповідач у добровільному порядку та в повному обсязі сплатив нараховану заборгованість за кредитним договором від18.10.2021, як первісному, так і наступному кредитору, матеріали справи не містять. При цьому, суд враховує, що стороною відповідача не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також не надано доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту та спростовують правильність наданого товариством розрахунку заборгованості. Наданий розрахунок заборгованості (а також виписка по особовому рахунку), який узгоджується з умовами договору споживчого кредиту, є достатнім та допустимим доказом у даній справі на користь наявної заборгованості. Під час розгляду справи, на чому наголошує суд, знайшли своє підтвердження як укладення кредитного договору, виконання первісним кредитором своїх зобов'язань з надання кредиту ОСОБА_1 , так і відступлення права вимоги на користь позивача. На виконання умов договору факторингу АТ «ОТП Банк» вчинено конлюдентні дії у вигляді передачі матеріалів кредитної справи відповідача (кредитний договір, виписки по рахунку, паспорт споживчого кредиту, заява-анкета), що беззаперечно свідчить про повне виконання сторонами умов даного договору, та, як наслідок, підтверджує факт набуття позивачем права вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 .
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі N 554/4300/16-ц вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254 виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75.
У постанові від 22 квітня 2024 року по справі № 559/1622/19 Верховний Суд роз'яснив, що «доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційну діяльність в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операціної діяльності в банках України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором».
Отже, надані позивачем розрахунок і виписка з особового рахунку відповідача, є належними та допустимими доказами в справі, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, зокрема баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитом, а розрахунок заборгованості відображає суми сплаченого як основного боргу, так суми сплачених щомісячних процентів.
Відповідно, із врахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов висновку, що позивач набув право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор, а саме: у сумі 43 373,90 гривень, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у сумі 22 264,96 гривень та простроченої заборгованості за процентами у сумі 15 137,70 гривень.
Таким чином, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у спосіб, визначений позивачем, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №2037800068 від 18.10.2021 у визначеній вище сумі.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого. Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, на користь позивача, як сторони по справі, чиї позовні вимоги задовольняються в повному обсязі, із відповідача слід стягнути судові витрати у вигляді оплати судового збору у сумі 3 028,00 гривень, пропорційно до розміру заборгованості, що підлягає стягненню.
Щодо витрат на правничу допомогу слід зазначити таке. Згідно з ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).
Судом встановлено, що професійна правова допомога ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» надавалася адвокаткою Литвиненко О.І. на підставі договору про надання правничої допомоги від 03.07.2024. Вартість послуг адвоката узгоджена сторонами у п.3.1.договору. На підтвердження факту надання професійної правової допомоги надано й Акт приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, згідно з яким первинна консультація - 0,5 години - вартує 1 000,00 гривень, правовий аналіз наявних документів у замовника по справі - 2 години - 4 000,00 гривень, підготовка позовної заяви - 2,1 години - 4 200,00 гривень.
Суд приймає вказані документи в якості доказів на підтвердження виконання адвокатом робіт на підставі договору, а також на підтвердження вартості наданих адвокатом послуг на загальну суму 9 200,00 гривень згідно з наявним описом послуг, викладеним в акті. Сплата за надані послуги видна з платіжної інструкції від 01.10.2024, дослідженої судом.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
За приписами ч.4-6 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, суд враховує загальні засади цивільного процесуального законодавства та критерії відшкодування, їх доцільність та співрозмірність, відсутність належним чином висловлених заперечень з боку відповідачка. Суд наголошує, що при розгляді справи учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Так, стороною відповідача не подано заперечень проти розміру витрат на професійну (правничу) допомогу відповідно до приписів ч.1 ст.182 ЦПК України.
Враховуючи наведене обґрунтування, ціну позову, наявні докази на підтвердження надання правової допомоги адвокатом, із врахуванням наведеного стороною позивача розрахунка, суд дійшов висновку про обґрунтованість судових витрат, понесених стороною позивача.
З огляду на вказані норми права, повне задоволення позову, критерії відповідно до ч.4-6 ст.137 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9 200,00 гривень.
В цьому контексті суд зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279 ЦПК України, суд, -
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «ЕЛІТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №2037800068 від 18.10.2021 у сумі 43 373,90 гривень (сорок три тисячі триста сімдесят три гривні 90 копійок), яка складається з заборгованості за сумою кредиту у сумі 22 264,96 гривень (двадцять дві тисячі двісті шістдесят чотири гривні 96 копійок) та заборгованості за процентами у сумі 15 137,70 гривень (п'ятнадцять тисяч сто тридцять сім гривень 70 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «ЕЛІТ ФІНАНС» судовий збір у сумі 3 028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «ЕЛІТ ФІНАНС» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 200,00 гривень (дев'ять тисяч двісті гривень 00 копійок).
Реквізити сторін: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «ЕЛІТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 40340222, адреса місцезнаходження: 03035, м. Київ, пл. Солом?янська, буд. 2;
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду складено та підписано 09.05.2025.
Суддя Л. А. Вайнраух