ЄУН: 336/12495/24
Провадження №: 2/336/931/2025
12.05.25
іменем України
12 травня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/12495/24 (провадження №: 2/336/931/2025) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості, -
встановив:
17 грудня 2024 року представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» Грибанов Д.В. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість: за кредитним договором № 1776259-150 в сумі 26190,85 грн., яка складається з: 9593,67 грн.- суми заборгованості за основною сумою боргу, 0,88 грн. - суми заборгованості за відсотками; 16596,30 грн. - суми заборгованості за комісією; за кредитним договором № 2948353 в сумі 19966,80 грн., яка складається з: 4000,00 грн. - суми заборгованості за основною сумою боргу, 15966,80 грн. - суми заборгованості за процентами, а всього стягнути 46157,65 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати. Представник позивача направ до суду позовну заяву з додатками через відділення укрпошти 10 грудня 2024 року, про що міститься відмітка на конверті.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на наявність договорів та їх умови, розрахунки про стягнення заборгованості.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу було розподілено судді Дмитрюк О.В.
27 грудня 2024 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цій справі. Прийнято рішення розглядати справу за правилами с прощеного позовного провадження. Призначено розгляд справи по суті з повідомленням (викликом) учасників справи. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.
Рішення у справі не прийнято.
Відповідно Розпорядження №55 від 14.04.2025 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 747/0/15-25 від 08.04.2025 року ОСОБА_2 звільнено з посади судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя у зв'язку з поданням заяви про відставку, з метою заміни головуючого судді Дмитрюк О.В., дотримання права на справедливий суд та розумних строків розгляду справи передано до провадження судді Петренко Л.В.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до провадження. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач в судові засідання 18 лютого 2025 року об 11-00 год., 08 квітня 2025 року о 09-00 год. та 12 травня 2025 року о 10-00 год. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом направлення кореспонденції за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Згідно зі ст. 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином; клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що 26 травня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір №1776259-150 про надання споживчого кредиту.
Відповідно до п. 1.1 розділу 1 «Замовлення банківських послуг» кредитного договору позичальник просив надати кредит в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: п. 1.1.1. загальна сума кредиту - 16035,00 грн.; п. 1.1.2. сума кредиту без комісії за надання кредиту - 15000,00 грн.; п. 1.1.3. комісія за надання кредиту 6,9 %, що складає 1035,00 грн.; п. 1.2. строк кредиту 24 місяці; п. 1.3. проценти за користування кредитом 0,01 % річних; п. 1.4. комісія за обслуговування кредиту 6,9 % щомісячно.
Відповідно до п. 1.5 розділу 1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит на умовах заяви-договору кредит, шляхом зарахування коштів в сумі визначеній в п. 1.1.1 даного розділу, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України на власні потреби в сумі 16035,00 грн., на поточний рахунок НОМЕР_1 в АТ «Таскомбанк».
Відповідно до п. 1.6 цією заявою-договором позичальник доручає банку проводити договірне списання коштів з його поточного рахунку НОМЕР_1 на спалту комісії відповідно до п. 1.1.3. договору.
Відповідно до умов кредитного договору, відповідач акцептував Публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті Банку: www.tascombank.com.ua. на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб і беззастережно приєднався до умов Договору.
Відповідно до п. 2.3. кредитного договору відповідач підтверджує, що банк надав в письмовій формі та в повному обсязі інформацію, згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 2.8 відповідач погоджується з тим, що зобов'язаний повертати кредит щомісячно у строки відповідно до графіку платежів, що містяться в додатку № 1 до цієї заяви-договору, що є невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 3.1.1 заяви-договору відповідач зобов'язався належним чином виконувати усі умови договору та взяті на себе зобов'язання.
Відповідно до п. 3.1.2 заяви-договору відповідач зобов'язався у строки обумовлені заявою-договором, повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання.
В додатку 1 до заяви-договору про надання споживчого кредиту №1776259-150 від 26 травня 2021 року визначено графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача, а саме визначено щомісячні платежі: сума кредиту за договором, проценти за користування кредитом, комісія за обслуговування кредитної заборгованості.
Погашення заборгованості за кредитом здійснюється позичальником в строк 24 місяці, з 10 червня 2021 року по 10 травня 2023 року, в порядку передбаченому договором.
26 травня 2021 року ОСОБА_1 підписала дозвіл на обробку персональних даних.
ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту за продуктом «Зручна готівка Максимум», відповідно до якого відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані із обраних ним умов кредитування. В розділі 7 паспорту споживчого кредиту зазначено, що інформація викладена в паспорті споживчого кредиту зберігає чинність до 25 червня 2021 року.
Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в кредитному договорі.
15 травня 2024 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № НІ/11/19-Ф, відповідно до умов якого, позивач зобов'язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а АТ «ТАСКОМБАНК» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення права вимоги.
Відповідно до додатку № 1 до договору факторингу № НІ/11/19-Ф від 15 травня 2024 року реєстру прав вимоги, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 26190,85 грн.
Станом на 15 травня 2024 року, заборгованість позичальника за заявою-договором № 1776259-150 від 26 травня 2021 року, становить 26190,85 грн., яка складається з: 9593,67 грн.- суми заборгованості за основною сумою боргу, 0,88 грн. - суми заборгованості за відсотками; 16596,30 грн. - суми заборгованості за комісією.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), договір є підставою для виникнення зобов'язань.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Таскомбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом та комісію за обслуговування кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, посилається на умови кредитного договору, в якому визначена комісія за обслуговування кредиту.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Відповідно до умов кредитного договору № 1776259-150 від 26 травня 2021 року та Паспорту споживчого кредиту банк надав відповідачу кредит в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на наступних умовах: сума кредиту - 16035,00 грн.; сума кредиту без комісії за надання кредиту - 15000,00 грн.; комісія за надання кредиту 6,9 % що складає 1035,0 грн.; строк кредиту 24 місяці; проценти за користування кредитом 0,01 % річних; комісія за обслуговування кредиту 6,9 % щомісячно.
Визначена щомісячна сума платежу за кредитом, яка складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, та платежів за додаткові та супутні послуги (за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку), де щомісячний платіж за обслуговування кредиту становить 1106,42 грн., а щомісячний платіж на погашення кредиту 688,88 грн., проценти за користування кредитом - змінюються, сума щомісячного платежу становить 1775,42 грн.
Банк свої зобов'язання виконав, надав відповідачу грошові кошти в сумі 16035,00 грн.
Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо супровідних послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної супровідної послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Щодо стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредиту, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до п. 1.1 розділу 1 «Замовлення банківських послуг» кредитного договору позичальник просив надати кредит в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: п. 1.1.1. загальна сума кредиту - 16035,00 грн.; п. 1.1.2. сума кредиту без комісії за надання кредиту - 15000,00 грн.; п. 1.1.3. комісія за надання кредиту 6,9 %, що складає 1035,00 грн.; п. 1.2. строк кредиту 24 місяці; п. 1.3. проценти за користування кредитом 0,01 % річних; п. 1.4. комісія за обслуговування кредиту 6,9 % щомісячно.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року N 1734-VIII, який діє з 10 червня 2017 року, ( в редакції на час укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-XII, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Відповідно до частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Кредитний договір № 1776259-150 від 26 травня 2021 року та умови наведені в Паспорті споживчого кредиту не містять опису послуг з обслуговування кредитної заборгованості та обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини 1, 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року N 2121-III (в редакції на час укладення договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення пункту 1.2.3, п. 1.4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку, обслуговування кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Вказані висновки загалом узгоджуються із висновками Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 09 грудня 2019 року у справі N 524/5152/15-ц (провадження N 61-8862сво18), де суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними. Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Такого ж висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі N 486/1882/15-ц (провадження N 61-10481св18), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 травня 2019 року у справі N 159/4809/17 (провадження N 61-42819св18), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 січня 2020 року у справі № 336/5798/14 (провадження N 61-6774св18), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 317/1005/15-ц (провадження N 61-9558св19). Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 641/11984/15-ц (провадження № 61-37843св18) дійшов висновку про нікчемність пунктів договору, що передбачають винагороду банку за додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку та сплату винагороди за надання фінансового інструменту. Суд дійшов висновку, що зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зазначила, що суди повинні досліджувати умови кредитного договору про неправомірність включення плати за обслуговування кредиту до складу послуг зі споживчого кредитування та правомірності покладення її на споживача. Суди мають застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, від 6 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, і висновки Верховного Суду сформульовані у постановах від 9 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 183/2122/15 і від 10 червня 2020 року у справі № 133/474/15-ц.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частини перша та друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до положень часини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
«У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).
Проте у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд встановив, що оспорюваними пунктами кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». За наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд положення частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року, щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнав недійсними відповідно до положень частин першої-п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20) підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору від 16 липня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано частини першу-п'яту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 73).
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними».
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Велика Палата Верховного Суду вказала на застосування наслідків виконання нікчемного правочину.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в сумі 16596,30 грн. є необґрунтованими і до задоволення не підлягають, оскільки обов'язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених кредитним договором, графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним.
Суд дійшов до висновку, що ТОВ «ФК» «ЄАПБ» набуло право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор (АТ «ТАСКОМБАНК»), тобто на суму заборгованості за кредитним договором № 1776259-150 від 26 травня 2021 року в сумі 9594,55 грн., яка складається: 9593,67 грн. - сума кредиту, 0,88 грн. сума процентів за користування кредитом.
Доказів належного виконання кредитного зобов'язання відповідачем на користь первісного кредитора матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, вимоги ТОВ «ФК» «ЄАПБ» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1776259-150 від 26 травня 2021 року підлягають частковому задоволенню в сумі 9594,55 грн., яка складається: 9593,67 грн. - сума кредиту, 0,88 грн. сума процентів за користування кредитом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог (щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту) в сумі 16596,30 грн. необхідно відмовити.
16 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (первісний кредитор) та відповідачем було укладено кредитний договір № 2948353.
Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразово ідентифікатора, який був надісланий на номер моб.телефону відповідача. Відповідач за допомогою електронного підпису 16 лютого 2022 року о 19:00:03 підписав договір, про що свідчить п. 10 кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору № 2948353 укладання договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, в порядку передбаченому законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направлено товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до веб-сайті/ІТС товариства.
Згідно з п. 1.2 договору на умовах встановлених договором товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Сторони узгодили: тип кредиту - кредит, сума кредиту (загальний розмір) складає 4000,00 грн.
Відповідно до п. 1.3 кредитного договору надається строком на 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати відсотків визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком № 1 до договору.
Згідно з п. 1.4. договору тип процентної ставки - фіксована.
Відповідно до п. 1.4.1. договору стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору.
Відповідно до п. 1.5 кредитного договору відсотки за стандартною ставкою становлять 29653,85 грн.
Згідно з п. 1.6 кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки тощо) складає 32656,00 грн.
В паспорті споживчого кредиту наведені умови кредитування, які узгоджуються з умовами кредитного договору № 2948353 від 16 лютого 2022 року.
В додатку № 1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2948353 наведена таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, де сума кредиту - 4000,00 грн., строк кредитування 360 днів (з 18 березня 2022 року по 11 лютого 2023 року), проценти за користування кредитом визначені в сумі 26280,00 грн., загальна вартість кредиту з урахуванням відсотків визначених договором -30280,00 грн.
Вказані умови кредиту доведені до відома споживача та узгоджені сторонами.
Кредитний договір № 2948353 від 16 лютого 2022 року, паспорт споживчого кредиту підписаний електронним підписом позичальника.
Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому суд дійшов до висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.
Реквізити платіжної картки № НОМЕР_2 наведені і в п. 10 договору.
Згідно з п. 3.1. договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт.
Згідно з п. 4.1 кредитного договору сторони домовились, що повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком платежів, крім випадку визначеного в п. 4.3. договору.
Відтак, у межах строку кредитування до 11 лютого 2023 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами.
Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в кредитному договорі.
19 липня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 19072023, відповідно до умов якого, ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказані в реєстрі боржників.
Згідно з п. 1.1 договору факторингу, фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно з п. 1.2 Договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №1, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до реєстру боржників від 19 липня 2023 року до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 19966,80 грн.
Станом на 19 липня 2023 року, заборгованість позичальника за кредитним договором № 2948353 від 16 лютого 2022 року, становить 19966,80 грн., яка складається з: 4000,00 грн.- суми заборгованості за основною сумою боргу, 15966,80 грн. - суми заборгованості за відсотками.
Відповідно до п.1.3. Договору Факторингу, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за Кредитним договором ТОВ «ФК «ЄАПБ», повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних ТОВ «ФК «ЄАПБ», надати інформацію передбачену чинним законодавством про ТОВ «ФК «ЄАПБ», у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства.
ТОВ «ФК «ЄАПБ» зареєстровано як фінансову установу відповідно до розпорядження комісії від 27.12.2007 року № 8462, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи.
ТОВ «ФК «ЄАПБ» видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).
За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Положеннями ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ч.1 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Первісний кредитор та відповідач, з урахуванням обраних умов кредитування споживачем, домовились, що сума кредиту становить 4000,00 грн., строк кредитування 360 днів (з 18 березня 2022 року по 11 лютого 2023 року), проценти за користування кредитом визначені в сумі 26280,00 грн., загальна вартість кредиту з урахуванням відсотків визначених договором -30280,00 грн.
Станом на 19 липня 2023 року, заборгованість позичальника за кредитним договором № 2948353 від 16 лютого 2022 року, становить 19966,80 грн., яка складається з: 4000,00 грн.- суми заборгованості за основною сумою боргу, 15966,80 грн. - суми заборгованості за відсотками.
Доказів належного виконання кредитного зобов'язання відповідачем на користь первісного кредитора матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, вимоги ТОВ «ФК» «ЄАПБ» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 2948353 від 16 лютого 2022 року підлягають задоволенню в сумі 19966,80 грн., яка складається з: 4000,00 грн.- суми заборгованості за основною сумою боргу, 15966,80 грн. - суми заборгованості за відсотками.
Проаналізувавши умови наведених кредитних договорів: № 1776259-150 від 26 травня 2021 року та № 2948353 від 16 лютого 2022 року, суд дійшов до висновку, що ТОВ ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги лише на ту суму заборгованості, на яку мали первісні кредитори, тобто за кредитним договором № 1776259-150 від 26 травня 2021 року в сумі 9594,55 грн., яка складається: 9593,67 грн. - сума кредиту, 0,88 грн. сума процентів за користування кредитом; за кредитним договором № 2948353 від 16 лютого 2022 року в сумі 19966,80 грн., яка складається з: 4000,00 грн.- суми заборгованості за основною сумою боргу, 15966,80 грн. - суми заборгованості за відсотками, а всього 29561,35 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Щодо судових витрат
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.
Судові витрати, згідно зі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до задоволення позовних вимог.
Позивач сплатив судовий збір в сумі 3028,00 грн., що відповідає заявленій в позові сумі 46157,65 грн. Задоволеній сумі 29561,35 грн. буде відповідати така сума судового збору: 3028,00 грн. х 29561,35 грн. : 46157,65 грн. = 1939,26 грн.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1939,26 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість: за кредитним договором № 1776259-150 від 26 травня 2021 року в сумі 9594,55 грн., яка складається: 9593,67 грн. - сума кредиту, 0,88 грн. сума процентів за користування кредитом; за кредитним договором № 2948353 від 16 лютого 2022 року в сумі 19966,80 грн., яка складається з: 4000,00 грн.- суми заборгованості за основною сумою боргу, 15966,80 грн. - суми заборгованості за відсотками, а всього 29561,35 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог (щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту) в сумі 16596,30 грн. - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в сумі 1939,26 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, (фактична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх 4).
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Дата складання повного судового рішення 12 травня 2025 року.
Суддя: