Справа № 560/15901/24
іменем України
11 травня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 29.10.2024 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.10.2024 року за № 3/5455 в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу в Україні на строк дії відповідних законних підстав, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зобов'язати комісію створену при ІНФОРМАЦІЯ_1 надати відстрочку від призову на військову службу в Україні на строк дії відповідних законних підстав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою суду від 29.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі; залучено до участі у справі № 560/15901/24 в якості другого відповідача - комісію з питань надання відстрочок військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у ІНФОРМАЦІЯ_1 ; постановлено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження; витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 та комісії з питань надання відстрочок військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені: витяг з протоколу засідання комісії з питань надання відстрочок військовозобов'язаним від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.09.2024 № 17, яким оформлене рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; копії заяви ОСОБА_1 від 23.09.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих до неї документів.
Ухвалою суду від 29.10.2024 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
03.03.2025 відповідачем - 1 до суду надані витребувані докази.
Згідно із позовною заявою, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задовільнити повністю з огляду на таке.
Вказує, що має батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є інвалідом 2 групи, безтерміново.
Зазначає, що 18.09.2024 він направив відповідачу заяву із додатками про надання йому відстрочки від призову на військову службу в Україні на строк дії відповідних законних підстав, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач посилається на те, що отримав письмову відмову відповідача-1 від 10.10.2024 за №3/5455, з причин відсутності інформації про інших невійськовозобов'язаних членів сім'ї.
Вказану відмову позивач вважає протиправною.
Відповідачі правом на подачу відзиву не скористалися, а тому, суд, на підставі ч. 6 ст. 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлені таки обставини.
ОСОБА_1 23.09.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на підставі статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" через наявність батька з інвалідністю ІІ групи за відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати.
До заяви позивач додав: копію паспорту та ідентифікаційного номеру позивача; копію паспорту та ідентифікаційного номеру ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про народження позивача; копію витягу до акту огляду довідки МСЕК; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про одруження ОСОБА_2 із ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ; копію заяви ОСОБА_2 копію тимчасового посвідчення (замість військового квитка) позивача.
Рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом засідання комісії від 27.09.2024 протокол № 17, за результатами розгляду заяви позивача № 3/М-2663 від 23.09.2024 року, вирішено: «відтермінувати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відсутня інформація про інших військовозобов'язаних членів сім'ї».
Повідомленням № 3/5455 від 10.10.2024 за підписом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача поінформовано, що за результатами розгляду його заяви № 3/М-2663 від 23.09.2024 рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 27.09.2024 протокол № 17 «відтермінувати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відсутня інформація про інших невійськовозобов'язаних членів сім'ї».
Також вказаним вище повідомленням позивача поінформовано, що для прийняття остаточного рішення щодо надання (відмови) відстрочки згідно абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" йому необхідно надати підтверджуючі документи про відсутність інших невійськовозобов'язаних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Вважаючи вказане вище Рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом засідання комісії № 17 від 27.09.2024 року, протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII» (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно із ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-XII, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 № 560 (далі - Порядок № 560).
Відповідно до пп. 57-58 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
- члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно із п. 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлений Додатком 5 до Порядку № 560, зокрема для п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII:
- для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
- для військовозобов'язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, суд дійшов до висновку, що, відповідно до п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Отже, першою умовою є наявність одного з батьків з І або ІІ групою інвалідності (батько позивача - ОСОБА_2 , відповідно до витягу із акту огляду у МСЕК серії ХМ № 001682 та пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 є особою з інвалідністю ІІ групи).
Другою умовою є факт доведення відсутності невійськовозобов'язаних осіб відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім винятків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Судом встановлено, що позивач підтвердив факт смерті матері, тому він є єдиним, хто може і має обов'язок, за ст. 202 СК України, утримувати свого непрацездатного батька з ІІ групою інвалідності.
При цьому, суд звертає увагу, що повідомленням № 3/5455 від 10.10.2024 за підписом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача поінформовано, що за результатами розгляду його заяви № 3/М-2663 від 23.09.2024 рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 27.09.2024 протокол № 17 «відтермінувати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відсутня інформація про інших невійськовозобов'язаних членів сім'ї». Вказано, що для прийняття остаточного рішення щодо надання (відмови) відстрочки згідно абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" йому необхідно надати підтверджуючі документи про відсутність інших невійськовозобов'язаних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Водночас, суд вказує на те, що позивачем, у відповідності до положень Порядку № 560, у заяві про надання відстрочки, у відповідній графі, ОСОБА_1 позначкою відмітив про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку".
Також, як судом вказано вище, відповідними документами позивачем підтверджено факт смерті матері - ОСОБА_3 .
Доводити факт відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку", в інший спосіб, ніж це вказано судом, вище законодавство України військовозобов'язаного не зобов'язує.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що, згідно із абзацом 1 пункту 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
У той же час, приймаючи оскаржуване рішення, зі змісту самого рішення не вбачається, що відповідач-2 володів інформацією, яка б спростовувала відомості позивача, зазначені ним у заяві про надання відстрочки і доданих до неї документах, зокрема, щодо наявності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку".
Також щодо правової природи повідомлення № 3/5455 від 10.10.2024 за підписом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд вказує на те, що, виходячи з положень абзацу 3 пункту 60 Порядку № 560, воно не є рішенням суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Вказане повідомлення направлене позивачу відповідачем-1 на виконання положень абзацу 4 пункту 60 Порядку № 560, містить правову позицію відповідача-1 з конкретного кола питань, носить інформаційний характер та не створює для позивача чи інших осіб певних правових наслідків.
Водночас, адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.
Отже, суд, оцінюючи оспорюване рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при його прийнятті.
При цьому, з оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач-2 при його прийнятті обґрунтовував його відсутністю інформації про інших військовозобов'язаних членів сім'ї позивача.
Так, із заяви позивача про надання відстрочки та доданих до неї документів не вбачається підтвердження або заперечення позивачем факту відсутності інших військовозобов'язаних членів сім'ї.
Одночасно, суд виходить з того, що законодавство України, зокрема, Закон України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" та Порядок № 560 зобов'язують позивача надавати таку інформацію.
Зі змісту ж самого рішення не вбачається, що відповідач-2 володів інформацією про наявність інших військовозобов'язаних членів сім'ї.
Також до своєї заяви позивачем долучено заяву його батька - ОСОБА_2 про те, що він підтверджує, що із числа військовозобов'язаних членів його сім'ї першого ступеню споріднення для свого утримання (догляду) він обирає ОСОБА_1 , який доводиться йому сином.
Отже, суд виходить з того, що вказана вище підстава для прийняття оскаржуваного рішення відповідача-2, а саме, щодо відсутності інформації про інших військовозобов'язаних членів сім'ї позивача є протиправною.
Одночасно щодо прийняття відповідачем-2 за результатами розгляду заяви позивача від 23.09.2024 оскаржуваного рішення саме щодо відтермінування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, то суд виходить із такого.
Як судом зазначено вище, частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п. 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин і правових підстав, суд вказує на те, що у спірних правовідносинах за наслідками розгляду заяви військовозобов'язаного про надання відстрочки відповідач-2 зобов'язаний був прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.
Водночас, як зазначено судом вище, відповідачем-2 у спірних правовідносинах прийняте оскаржуване рішення «відтермінувати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації…».
При цьому, суд виходить з того, що відповідач-2, відповідно до положень законодавства, зокрема, Порядку № 560, не наділений правом за результатами розгляду заяв про надання відстрочки приймати рішення про «відтермінування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації».
Враховуючи викладене вище, суд вказує на те, що як індивідуальний акт оскаржуване рішення не може вважатись належним результатом розгляду заяви позивача від 23.09.2024 з огляду на порушення відповідачем-2, зокрема, вимог статті 19 Конституції України та абз. 3 п. 60 Порядку № 560.
Також суд наголошує, що за загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є, серед іншого, їх прийняття на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів такого прийняття.
Невиконання відповідачем-2 вказаних вище законодавчо встановлених вимог до акту індивідуальної дії вказує на його протиправність.
За таких обставин і правових підстав, суд дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям, встановленим у ч. 2 ст. 2 КАС України.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що прийняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача про надання відстрочки належить до виключної компетенції відповідача-2.
У спірних же правовідносинах відповідачем-2 фактично взагалі не прийнято законного рішення за заявою позивача.
Одночасно суд вказує на те, що саме по собі прийняття будь-якого рішення за результатами розгляду заяви військовозобов'язаного про надання відстрочки у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов'язку суб'єктом владних повноважень. Так, істотною умовою такого рішення є його законність, належне обґрунтування і вирішення поставлених у заяві питань, у відповідності до законодавства України.
Суд зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019 № 342/158/17 дійшов висновку, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій.
Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
За таких обставин і правових підстав, суд вказує на те, що у спірних правовідносинах відповідач-2 фактично допустив протиправну бездіяльність, не розглянувши заяву позивача № 3/М-2663 від 23.09.2024 у відповідності до положень Порядку № 560 і не прийнявши одне із рішень, передбачених абзацом 3 п. 60 вказаного Порядку.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин і правових підстав, суд вважає за необхідне забезпечити ефективний захист прав позивача шляхом:
- визнання протиправним та скасування рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 27.09.2024 № 17, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 № 3/М-2663 від 23.09.2024 року, а саме: «відтермінувати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відсутня інформація про інших військовозобов'язаних членів сім'ї»;
- визнання протиправною бездіяльності комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 № 3/М-2663 від 23.09.2024 року про надання відстрочки від призову на підставі статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" через наявність батька з інвалідністю ІІ групи за відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати;
- зобов'язання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 3/М-2663 від 23.09.2024 про надання відстрочки від призову на підставі статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" через наявність батька з інвалідністю ІІ групи за відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати, та прийняти рішення за результатом такого розгляду із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Інші аргументи сторін не спростовують вказаних вище висновків суду за результатами розгляду справи.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат у справі, то суд виходить із такого.
Як встановлено судом, при зверненні до суду із даним позовом, ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
За ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частинами 3, 4 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Так, у зв'язку із тим, що позов задоволено частково, то, у відповідності до вимог статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати із сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 у сумі 605, 60 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 27.09.2024 № 17, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 № 3/М-2663 від 23.09.2024 року, а саме: «відтермінувати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відсутня інформація про інших військовозобов'язаних членів сім'ї».
Визнати протиправною бездіяльність комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 № 3/М-2663 від 23.09.2024 року про надання відстрочки від призову на підставі статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" через наявність батька з інвалідністю ІІ групи за відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати.
Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 3/М-2663 від 23.09.2024 про надання відстрочки від призову на підставі статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" через наявність батька з інвалідністю ІІ групи за відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати, та прийняти рішення за результатом такого розгляду із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач-1: Відповідач-2:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо розгляду заяв громадян України стосовно надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ).
Головуючий суддя Є.В. Печений