03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження № 22-ц/824/4822/2024
04 грудня 2024 року м. Київ
Справа № 754/7771/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головне управління по місту Києву та Київській області Акціонерного товариства «Ощадбанк», яка подана представником Вовчуком Миколою Васильовичем, та ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Лісовської О.В.,
у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по місту Києву та Київській області Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на заставне майно,
встановив:
У червні 2023 року позивач Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на заставне майно.
Позов мотивований тим, що 13.05.2021 року між АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 79_078, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на придбання транспортного засобу за договором купівлі-продажу в розмірі 459 699,60 грн зі сплатою 4,99% річних, на строк 84 місяці з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 12.05.2028 року.
В забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором 13.05.2021 року між сторонами укладений договір застави транспортного засобу, згідно з яким в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 передав у заставу банку рухоме майно, а саме: транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN TIGUAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 року випуску, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_2 , колір білий. Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачував.
Починаючи з грудня 2021 року відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078 у частині сплати процентів та кредиту, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості, виконаним на підставі виписок по банківських рахунках позичальника.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078 банк відповідно до п. п. 3.9.1, 3.9.2 договору направив на адресу позичальника лист-повідомлення від 01.11.2022 року № 100.19-07/34055/ 6/2022-26/вих, у якому банк повідомляв позичальника про наявність простроченої заборгованості та пропонував звернутися до банку з метою врегулювання питання сплати заборгованості.
Після чого позичальнику направлено вимогу від 16.02.2023 року № 100.19-07/4957 /2023-26/вих про усунення порушення зобов'язання за кредитним договором, якою було надано тридцятиденний строк з дня отримання вимоги для погашення заборгованості в повному обсязі.
Вказана вимога повернулася банку «за закінченням встановленого терміну зберігання». Таким чином, встановлений банком строк для виконання вимоги відліковується з 25.03.2023 року.
Станом на 09.05.2023 року в результаті невжиття заходів позичальником щодо погашення заборгованості перед банком існує заборгованість за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078, яка складає 431 173,49 грн, з яких: борг за кредитом - 409 154,42 грн, проценти за користування кредитом - 22 019,07 грн.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд:
- стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078 у розмірі 431 173,49 грн.
- звернути стягнення на предмет застави - транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN TIGUAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 року випуску, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_2 , колір білий, який належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» суму заборгованості за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078 в розмірі 431 173,49 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 467,60 грн.
У задоволенні позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на заставне майно - відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням, представник ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Головне управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» - Вовчук М.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що суд відмовив в задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет застави, зробивши необґрунтований висновок про подвійне стягнення заборгованості та позбавив банк законного права на задоволення своїх законних вимог за рахунок звернення стягнення на заставу.
Зазначає, що оскільки застава є похідним зобов'язанням від основного, та слугує забезпеченням виконання обов'язків позичальника перед кредитором, звернення стягнення у порядку, передбаченому Законом України «Про заставу», спрямоване на задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням та має похідний характер, а не альтернативний основному. Таким чином, задоволення вимог про звернення стягнення на предмет застави одночасно із задоволенням вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не є подвійним стягненням. Також чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення. Що ж стосується застави, то вона має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання.
Тобто, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення застави та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на заставу у спосіб, передбачений законодавством. Також звернення стягнення на предмет застави є відмінною вимогою від вимоги про стягнення заборгованості, адже порядок задоволення вимог заставодержателя врегульовано нормами Закону України «Про заставу», а не загальними нормами ЦК України, які регулюють відносини пов'язані з основним зобов'язанням. Отже, застосування банком іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.
Посилається на те, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення застави та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави у спосіб, передбачений законодавством.
Звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні не наведено жодних доводів відносно висновку про наявність подвійного стягнення у спірних правовідносинах. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач станом на час розгляду справи, здійснював сплату заборгованості і звернення стягнення на предмет застави призведе до подвійного або повторного стягнення вже сплаченої заборгованості. Таким чином, вимога про звернення стягнення на предмет застави, що заявлена одночасно з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідає вимогам чинного законодавства.
У відзиві на апеляційну скаргу, подану ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Головне управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення скасувати частково, а саме в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, ухваливши нове рішення у відповідній частині, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача грошової суми в розмірі 120 489,35 грн.
Посилається на те, що 17.10.2023 року до суду була подана заява про перегляд заочного рішення, однак, в порядку, визначеному ЦПК України, розгляд заяви не відбувся. Зазначає, що за період з 13.05.2021 року по 24.02.2022 року на користь позивача на виконання кредитного договору було зараховану суму в загальному розмірі 57 913,13 грн. Починаючи з 24.02.2022 року у зв'язку з настанням для відповідача обставин непереборної дії, що підтверджуються листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, та про які повідомлявся позивач, відповідач тимчасово не мав можливості виконувати договірні зобов'язання, згідно графіку платежів, належним чином та в повному обсязі. Позивач зобов'язаний був діяти при розгляді справи в суді добросовісно та, заявляючи грошову суму до стягнення, мав повідомити суд про отримання від відповідача на виконання кредитного договору за період з 13.05.2021 року по 24.02.2022 року грошової суми в розмірі 57 913,13 грн, а також про отримання від відповідача на виконання кредитного договору за період з 25.02.2022 року по день ухвалення заочного рішення грошової суми в розмірі 12 749,15 грн.
Звертає увагу на те, що строк дії кредитного договору визначений до 12.05.2028 року. У матеріалах справи відсутні докази того, що кредитний договір був розірваний позивачем достроково в установленому порядку (за рішенням суду або за домовленістю сторін або в інший законний спосіб) і відповідач має повернути позивачу суму, отриману за кредитним договором, в повному розмірі.
Вказує, що на момент ухвалення заочного рішення, позивач мав право заявляти та претендувати на стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла у зв'язку з порушенням відповідачем графіку платежів лише за період з 25.02.2022 року по день ухвалення заочного рішення та в загальному розмірі 120 489,35 грн (133 238,50 грн - 12 749,15 грн). Відповідач не заперечує, що у період з 24.02.2022 року по день ухвалення заочного рішення він порушив графік платежів, встановлений кредитним договором, з об'єктивних причин - настання обставин непереборної сили, яка (обставина) є загальновідомим фактом в Україні і характеризується як військова агресія рф проти України, та заборгував позивачу за суму в розмірі 120 489,35 грн, проте термін остаточного повернення кредиту, відповідно до пункту 2.2. кредитного договору визначений сторонами при його укладанні до 12.05.2028 року. Відповідно стягнення з відповідача всієї суми у розмірі 431 173,49 грн, яка є необґрунтованою позивачем, з огляду на загальну суму договору і суму сплачену відповідачем у період з 13.05.2021 року по день ухвалення заочного рішення, є, очевидно, безпідставним рішенням суду першої інстанції, що було ухвалено внаслідок неповного дослідження доказів (в тому числі і в частині дослідження розмірів сплачених відповідачем грошових платежів за кредитним договором).
Щодо твердження позивача про позбавлення його судом першої інстанції права на реалізацію предмета застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, то в самому кредитному договорі вказується про те, що звернення стягнення заставодержателем на предмет застави відбувається в порядку, передбачених договором застави та законодавством.
Вказує, що позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем його прав, як заставодержателя, згідно з договором застави, які права підлягають захисту в судовому порядку. Позивач не надав суду першої інстанції доказів того, що його права при реалізації предмета застави на електронних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» під час проведення певних виконавчий дій порушенні відповідачем. Позивач не надав доказів того, що він, як заставодержатель, на момент звернення до суду про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, взагалі, вчиняв хоч якісь дії зі звернення стягнення на предмет застави в порядку, визначеному договором застави та чинним законодавством, та стикнувся з порушенням своїх прав, що, очевидно, позбавляє позивача права стверджувати, що його права, як заставодержателя, порушенні відповідачем та підлягають захисту в суді.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року справу повернено до Деснянського районного суду м. Києва для прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про споживчий кредит в розмірі 120 489,35 грн за період з 25.02.2022 року по 29.08.2023 року.
Стверджує, що за період з 13.05.2021 року по 24.02.2022 року відповідачем сумлінно виконувався кредитний договір, про що свідчать банківські квитанції про щомісячне внесення відповідачем грошових коштів на поточний рахунок згідно умов кредитного договору, в розмірі для подальшого їх списання на поточний рахунок позивача для погашення кредиту у встановленому договором розмірі, згідно з графіком платежів, визначеному підпунктом 1.1.3. пункту 1.1. розділу 1 договору.
Таким чином, за період з 13.05.2021 року по 24.02.2022 року на користь позивача на виконання договору було зараховану суму в загальному розмірі 57 913,13 грн.
Починаючи з 24.02.2022 року, у зв'язку з настанням для відповідача обставин непереборної дії, що підтверджуються листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, та про які повідомлявся позивач, відповідач тимчасово не мав можливості виконувати договірні зобов'язання, згідно з графіком платежів, належним чином та в повному обсязі.
Вважає, що позивач приховав від суду суму реально сплачених відповідачем на користь позивача коштів за договором станом на момент подання позовної заяви, чим ввів в оману суд щодо розміру заборгованості відповідача, що, в подальшому, призвело до ухвалення судом необґрунтованого рішення.
На момент ухвалення заочного рішення позивач мав право заявляти та претендувати на стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла у зв'язку з порушенням відповідачем графіку платежів, встановленого згідно з кредитним договором лише за період з 25.02.2022 року по день ухвалення заочного рішення (29.08.2023 року) та в загальному розмірі 120 489,35 грн (133 238,50 грн - 12 749,15 грн).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача представник АТ «Ощадбанк» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, заочне рішення суду у вказаній частині залишити без змін.
Вказує, що починаючи з грудня 2021 року відповідач неналежним чином виконував зобов'язання за договором в частині сплати процентів та кредиту, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості, виконаним на підставі виписок по банківських рахунках відповідача.
Стверджує, що матеріали справи містять копії надісланої боржнику вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, з доказами її направлення, а відтак доказами виконання позивачем вимог щодо права на дострокове стягнення заборгованості.
Документом, що підтверджує відправлення банком листа про усунення порушення та вимоги про дострокове повернення кредиту, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа клієнту за адресою його проживання (реєстрації).
Так, з розрахунку станом на 09.05.2023 року вбачається, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 431 173,49грн, з яких: заборгованість за кредитом - 409 154,42 грн та заборгованість за відсотками - 22 019,07грн.
При цьому, вся заборгованість за кредитним договором є простроченою. Графік платежів, встановлений кредитним договором, не діє, оскільки через порушення позичальником умов кредитного договору, банк скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором.
Після дати розрахунку та після пред'явлення банком позову, а також після винесення судом оскаржуваного рішення, відповідачем було здійснено ряд поповнень свого поточного рахунку в загальному розмірі 7091,99 грн. Банк скориставшись правом договірного списання, спрямував дані кошти в часткове погашення заборгованості за кредитом.
Таким чином, фактичний залишок заборгованості за кредитним договором станом на
даний час зменшилась, та становить 424 081,50 грн, з яких заборгованість за кредитом - 402 062,43 грн та заборгованість за відсотками - 22 019,07 грн.
В судовому засіданні представник позивача АТ «Державний ощадний банк України» - Вовчук М.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на заставне майно та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу, подану відповідачем, просив відхилити.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України судом визнано за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними по справі доказами доведено, що відповідач умови укладеного кредитного договору не виконував належним чином, кредит та відсотки за користування кредитом не сплачував, а тому з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за договором на загальну суму 431 173,49 грн.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» у розмірі 431 173,49 грн задоволення позову в частині звернення стягнення на заставне майно призведе до подвійного стягнення на користь кредитора, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , серед іншого, посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: справу розглянуто судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення судова повістка направлена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , повернута за закінченням терміну зберігання (а. с. 64).
Відповідно до ч. ч. 3, 4, 6 ст. 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Тобто, підтвердженням належного повідомлення учасника справи особи, у разі відсутності офіційної електронної адреси, є її розписка про отримання судової повістки.
За позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані про вручення судової повістки відповідачу з повідомленням про дату, час та місце судового засідання. Отже, будь-яких даних про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанції ухвалив заочне рішення від 29 серпня 2023 року за відсутності відомостей про належне повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2022 року у справі № 522/18010/18 «обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
З огляду на наведене, та зважаючи, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність обов'язкових підстав для скасування рішення суду з ухваленням постанови про часткове задоволення позову, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2021 року між АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 79_078, відповідно до якого банк надав кредит на придбання транспортного засобу за договором купівлі-продажу в розмірі 459 699,60 грн зі сплатою 4,99% річних, на строк 84 місяці з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 12.05.2028 року (а. с. 8-15).
Згідно з наданою банком випискою по рахунку ОСОБА_1 13.05.2021 року на рахунок останнього банком зараховано суму грошових коштів у розмірі 459 699,60 грн (а. с. 17, 18).
13.05.2021 року з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за договір про споживчий кредит № 79_078 між АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладений договір застави транспортного засобу, згідно якого в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 передав у заставу банку рухоме майно, а саме: транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель «TIGUAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 року випуску, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_2 , колір білий (а. с. 24-31).
Листом від 01.11.2022 року № 100.19-07/34055/6/2022-26/вих АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» повідомило ОСОБА_1 про те, що ним не виконано зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість. Запропоновано ОСОБА_1 звернутися до управління реструктуризації заборгованості та стягнення філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» для врегулювання питання погашення заборгованості (а. с. 40).
АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу від 16.02.2023 року № 100.19-07/4957/2023-26/вих про усунення порушення зобов'язання за кредитним договором, у якій зазначено, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором у нього станом на 14.02.2023 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 433 127,41 грн, з яких: строкова заборгованість за основним боргом - 372 045,90 грн; прострочена заборгованість за основним боргом - 43 780,88 грн; прострочені проценти за користування кредитом - 15 538,22 грн, строкові проценти за користування кредитом - 1 762,31 грн; пеня - 0,00 грн.
Тому відповідно до п. 3.3.3, 3.9, 3.9.2, 4.2.2. договору банк вимагав сплатити протягом 30 календарних днів заборгованість за кредитним договором в сумі 433 127 грн. 41 коп.
Отже, банком надано тридцятиденний строк з дня отримання вимоги для дострокового погашення заборгованості в повному обсязі (а. с. 41, 42). Вказана вимога повернулася до банку «за закінченням встановленого терміну зберігання» (а. с. 43).
Відповідно до положень ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
З матеріалів справи встановлено, що у період із 13.05.2021 року до лютого 2022 року відповідач належним чином виконував свої зобов'язання за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078, сплативши на користь банку суму коштів у розмірі 57 913,13 грн, що підтверджується наданими відповідачем квитанціями (а. с. 90-97) та виписками по його особовому рахунку (а. с. 17-23).
Починаючи із лютого 2022 року відповідач перестав належним чином виконувати свої зобов'язання за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078 в частині сплати платежів по кредиту та процентах, що не заперечується сторонами.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості (а. с. 6, 7) станом на 09.05.2023 року заборгованість відповідача за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078 становить 431 173,49 грн, з яких заборгованість за кредитом - 409 154,42 грн, заборгованість за процентами - 22 019,07 грн.
Відповідачем не спростовано наданого банком розрахунку заборгованості.
Також встановлено, що після пред'явлення банком цього позову відповідач у період з 07.08.2023 року до 06.11.2023 року здійснив декілька поповнень свого поточного рахунку № НОМЕР_3 у загальному розмірі 7091,99 грн. Банк, скориставшись своїм правом договірного списання, спрямував вказану суму в часткове погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим загальний залишок заборгованості за кредитним договором зменшився та становить 424 081,50 грн, з яких заборгованість за кредитом - 402 062,43 грн, заборгованість за процентами - 22 019,07 грн. Зазначені обставини підтверджується випискою по особовому рахунку позивача за період з 09.05.2023 року по 03.07.2024 року (а. с. 204).
Крім того, з пояснень представника банку та довідки про розмір заборгованості апеляційним судом встановлено, що за серпень-вересень 2024 року відповідачем у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором сплачено грошові кошти у сумі 20 354,73 грн, у зв'язку з чим загальний залишок заборгованості за кредитним договором зменшився та становить на час розгляду справи 403 726,77 грн, з яких заборгованість за кредитом - 381 707,70 грн, заборгованість за процентами - 22 019,07 грн.
Враховуючи те, що відповідач не виконував належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором у частині сплати платежів по кредиту та процентах, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість, та банк листом від 16 лютого 2023 року вимагав погасити достроково всю суму заборгованості, розмір якої станом на день розгляду цієї справи в апеляційному суді становить 403 726,77 грн, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з відповідача на позивача підлягають частковому задоволенню у межах зазначеної суми коштів.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що на момент ухвалення заочного рішення позивач мав право заявляти та претендувати на стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла у зв'язку з порушенням відповідачем графіку платежів, встановленого згідно з кредитним договором лише за період з 25.02.2022 року по день ухвалення заочного рішення (29.08.2023 року) та в загальному розмірі 120 489,35 грн (133 238,50 грн - 12 749,15 грн), є необґрунтованими з огляду на таке.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність
Пунктом 4.3.3. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний у випадку порушення умов цього договору та/або документів забезпечення достроково повернути кредит у порядку, передбаченому пунктом 3.9. договору, з одночасною сплатою процентів нарахованих на фактичний залишок заборгованості за кредитом, комісійних винагород, а також сплатити неустойку (штрафні санкції), як це передбачено в договорі та відшкодувати банку в повному обсязі збитки.
Пунктом 3.9.1. кредитного договору визначено, що банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов'язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення та/або іншими договорами, укладеними позичальником з банком, вимагати дострокового повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають до сплати за цим договором), у тому числі, але не виключно, у разі якщо відбулося затримання на один календарний місяць сплати частини основної суми боргу за кредитом та/або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором.
Згідно з пунктом 3.9.2. кредитного договору виконання позичальником вимог банку щодо дострокового повернення кредиту, належних до сплати процентів, комісійних винагород та інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання такої вимоги від банку. Сторони підтверджують, що термін дострокового повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів, що містяться у вимозі банку, направленій позичальнику, відповідно до цього пункту договору є зміною терміну остаточного повернення кредиту в бік його зменшення. Сторони домовились, що вказана в цьому пункті зміна терміну, на який надано кредит, не є зміною банком в односторонньому порядку умов цього договору.
Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у абзаці першому цього пункту договору строк починає відліковуватися з дати вручення позичальнику відправлення, що зазначена в повідомленні про вручення поштового відправлення, або дата, зазначена на такому листі позичальником при отримані ним зазначеного листа особисто. Якщо пошта (поштова служба) не може вручити письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання позичальнику через відсутність за місцем проживання вказаної особи, через його відмову прийняти поштове відправлення, через незнаходження фактичного місця проживання позичальника або з інших причин, письмова вимога про усунення порушення зобов'язання, вважається врученою позичальнику у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Відповідно до п. 3.3.3 договору позичальник зобов'язався здійснювати повернення кредиту рівними частинами у розмірі 5472 грн. 61 коп., сплату процентів, нарахованих банком на залишок суми боргу за кредитом, комісійних винагород ( у разі їх встановлення) щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним.
У справі встановлено, що відповідач, починаючи з лютого 2022 року не виконував належним чином своїх зобов'язань за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078, не сплачував визначену договором суму щомісячного платежу та проценти за користування кредитом.
Разом з тим, у період з лютого 2022 року по червень 2022 року включно позивач не відносив на прострочення суму платежів, що підлягали сплаті у цей період, а лише з 28 червня 2022 року став враховувати несплачені щомісячні платежі як прострочені, у зв'язку з чим станом на 25 лютого 2023 року сума прострочених щомісячних платежів по кредиту становила 43 780 грн. 88 коп., тобто за 8 місяців, а сума прострочених процентів за користування кредитом - 15 538,22 грн,
Листом від 01 листопада 2022 року банк повідомив ОСОБА_1 про необхідність погашення простроченої заборгованості, надіславши повідомлення на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача ( а.с. 40).
16.02.2023 року позивач, скориставшись своїм правом на дострокове повернення позики, передбачене ст. 1048 ЦК України, п.п. 3.9.1, 3.9.2 кредитного договору, направив на адресу відповідача вимогу про дострокове повернення заборгованості за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078 у розмірі 433 127,41 грн.
Вказана вимога направлена відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , яка зазначена в кредитному договорі як місце реєстрації та фактичного проживання позичальника.
Вказана вимога повернулася банку «за закінченням встановленого терміну зберігання» 25.03.2023 року, а тому виходячи з умов п. 3.9.2 кредитного договору, починаючи з 25.04.2023 року у банку виникло право на дострокове стягнення із відповідача всієї суми заборгованості.
Таким чином, АТ «Державний ощадний банк України», пред'явивши до ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором з 12 травня 2028 року на 25 квітня 2023 року.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у банку права на дострокове стягнення усієї суми заборгованості є необґрунтованими, оскільки банком було дотримано як умов кредитного договору, так встановлених законодавством вимог щодо підстав та порядку пред'явлення вимоги на дострокове повернення кредиту.
Також, одночасно із стягненням заборгованості за кредитним договором позивач просив суд звернути стягнення на предмет застави.
Частиною 1 ст. 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням і тільки у такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України.
Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 04 липня 2018 року № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення. Застава, як зазначено вище, має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання.
Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення застави та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави у спосіб, передбачений законодавством. Таким чином, застосування банком іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 24 травня 2022 року у справі № 357/850/21, звернення стягнення на предмет застави є додатковим (акцесорним), а не альтернативним способом захисту порушеного права, який може бути використаний разом з основним або окремо, що не є подвійним стягненням заборгованості.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що одночасне задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави призведе до подвійного стягнення.
Встановивши факт неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 умов договору про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078, колегія суддів, з урахуванням вимог кредитного договору та договору застави, дійшла висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет застави - автомобіль «Volkswagen», модель «Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 року випуску, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_2 , колір білий, що належить ОСОБА_1 , на користь позивача в рахунок погашення заборгованості за договором про споживчий кредит від 13.05.2021 року № 79_078 у розмірі 403 726,77 грн шляхом реалізації предмета застави на електронних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, що має бути визначена на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Враховуючи, що судом першої інстанції оскаржуване судове рішення було ухвалено за відсутності доказів про повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційних скарг та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення вказаної заборгованості.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
За подання позовної заяви АТ «Державний ощадний банк України» сплатило судовий збір у розмірі - 6467,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 12.05.2023 року № 4593, за подання апеляційної скарги - 9701,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.10.2023 року № 20798.
Таким чином, відповідач повинен компенсувати позивачу витрати по сплаті судового збору за подання до суду першої інстанції позовної заяви та до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги у загальній сумі 16 169 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головне управління по місту Києву та Київській області Акціонерного товариства «Ощадбанк», яка подана представником Вовчуком Миколою Васильовичем, - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:
Позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по місту Києву та Київській області Акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на заставне майно - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по місту Києву та Київській області Акціонерного товариства «Ощадбанк» суму заборгованості за договором про споживчий кредит № 79_078 від 13 травня 2021 року в розмірі 403 726 (чотириста три тисячі сімсот двадцять шість) грн. 77 коп.
Звернути стягнення на майно, передане в заставу відповідно до договору застави майна № 10 від 13 травня 2021 року, а саме: транспортний засіб марки Volkswagen, модель Tiguan, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 року випуску, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_2 , колір білий, що належить ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , виданим 30 квітня 2021 року ТСЦ 8041 та договору купівлі-продажу автомобіля № 1600060402 від 29 квітня 2021 року, на користь Акціонерного товариства Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по місту Києву та Київській області Акціонерного товариства «Ощадбанк» ( м. Київ, вул. Володимирська, буд. 27, код ЄДРПОУ: 09322277) в рахунок погашення заборгованості за договором про споживчий кредит № 79_078 від 13 травня 2021 року у розмірі 403 726 (чотириста три тисячі сімсот двадцять шість) грн. 77 коп. шляхом реалізації предмета застави на електронних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, що має бути визначена на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по місту Києву та Київській області Акціонерного товариства «Ощадбанк» витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 16 169 (шістнадцять тисяч сто шістдесят дев'ять) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 09 травня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.