справа№380/25977/24
08 травня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 100 ШИН+» про визнання протиправними та скасування картки відмови і рішення Львівської митниціпро коригування митної вартості, -
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю « 100 ШИН+» з вимогами:
- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/003354 від 18 жовтня 2024 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100528/2 від 18 жовтня 2024 року;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01 січня 2023 року між ним (Покупець) та компанією «SHANDONG WANDA BOTO TYRE CO.,LTD», Китай (Продавець) укладено зовнішньоекономічний договір № 100SH-BOTO 2023 на поставку вантажних та легкових шин.
На виконання умов договору та на підставі рахунку-проформи № D202406071A від 14 червня 2024 року позивач здійснив оплату за товар. Сторонами узгоджено інвойс №WD202406071A від 10 липня 2024 року на поставку 664 штук товару загальною вартістю 123686,68 Доларів США на умовах поставки CFR (порт Гданськ, Польща).
18 жовтня 2024 року для митного оформлення товару позивачем подано до Львівської митниці електронну митну декларацію № 24UA209230097266U2, в якій митна вартість визначена за першим методом (за ціною договору) на рівні 197,62 Доларів США за одиницю.
До декларації додано пакет документів, що підтверджують заявлену митну вартість, зокрема: контракт, інвойс, коносаменти, пакувальний лист, сертифікат походження, банківські платіжні документи, документи, що підтверджують вартість перевезення та транспортно-експедиційних послуг, прайс-лист виробника, калькуляцію, копії експортних декларацій країни відправлення та інші. 18 жовтня 2024 року на вимогу митного органу позивачем надано додатковий лист-пояснення та переклади документів.
Проте, відповідач, за результатами опрацювання поданих документів, виніс картку відмови у прийнятті митної декларації № UA209230/2024/003354 та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100528/2 від 18 жовтня 2024 року, яким визначив митну вартість товару за резервним (шостим) методом на рівні 206,92 Доларів США за кілограм.
Позивач не погодився з цим рішенням та для випуску товару у вільний обіг подав нову митну декларацію № 24UA209230097629U0 від 18 жовтня 2024 року під гарантійні зобов'язання.
Позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправним, оскільки воно не містить належного обґрунтування причин, через які заявлена митна вартість не може бути визнана, та інформації, яка призвела до сумнівів.
Позивач детально спростовує кожну з підстав для коригування, зазначених відповідачем у рішенні (щодо умов поставки CFR, даних про виробника та ТМ, терміну дії прайс-листа, відміток на експортних деклараціях, змісту калькуляції, умов оплати, заповнення CMR, документів про транспортні витрати).
Стверджує, що надав вичерпний пакет документів, що підтверджують заявлену митну вартість за першим методом. Також вказує на неправомірне застосування відповідачем резервного методу без належного обґрунтування неможливості застосування попередніх методів та посилається на попереднє митне оформлення ідентичного товару за нижчою ціною, правомірність якого підтверджена судом.
Ухвалою від 03.01.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач, Львівська митниця, у відзиві на позовну заяву проти її задоволення заперечив. Стверджує, що за результатами опрацювання товаросупровідних документів встановлено низку невідповідностей та відсутність належних відомостей, що обґрунтовують заявлену митну вартість.
Зокрема, вказує на недотримання умов оплати, відсутність даних про виробника та ТМ у проформі та інвойсі, обмежений термін дії прайс-листа та відсутність підпису продавця, відсутність відміток та дати подання на експортних деклараціях, економічну недоцільність операції згідно з калькуляцією, некоректне зазначення умов оплати, неправильне заповнення CMR (місце розвантаження, невідповідність перевізника), недоліки у довідках про транспортні витрати (не є первинними документами, неповні дані), розбіжності з даними інтернет-ресурсів щодо руху товару та відсутність документів про зберігання.
Вважає, що ці фактори в сукупності свідчать про розбіжності та неповність відомостей. Зазначає, що декларантом не було надано додаткових документів на вимогу митного органу.
Внаслідок цього, на думку відповідача, було неможливо застосувати основний метод та методи 2-5, тому правомірно застосовано резервний метод на підставі митної декларації № UA209170063868U9 від 05.08.2024. Просить відмовити у задоволенні позову. Також відповідач подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні.
Ухвалою від 22 січня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні.
Відзив та відповідь на відзив подано сторонами.
Суд, дослідивши позовну заяву, відзив на неї, відповідь на відзив, додані до них докази та матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, всебічно, повно та об'єктивно встановивши обставини справи, надав їм правову оцінку та
Товариство з обмеженою відповідальністю « 100 ШИН+» (код ЄДРПОУ 38012976) 01 січня 2023 року уклало зовнішньоекономічний договір (контракт) № 100SH-BOTO 2023 з компанією «SHANDONG WANDA BOTO TYRE CO.,LTD» (Китай) на поставку вантажних та легкових шин.
На підставі рахунку-проформи № D202406071A від 14 червня 2024 року та інвойсу № WD202406071A від 10 липня 2024 року позивач імпортував партію товару (шини вантажні та легкові) у кількості 664 штук загальною вартістю 123686,68 Доларів США на умовах поставки CFR (порт Гданськ, Польща).
Оплата за товар здійснена банківськими платіжними документами № 112 від 25.06.2024, № 113 від 26.06.2024 та № 117 від 11.07.2024.
18 жовтня 2024 року декларантом позивача подано до Львівської митниці електронну митну декларацію типу ІМ40ДЕ № 24UA209230097266U2 для митного оформлення зазначеного товару.
Митна вартість товару заявлена за основним - першим методом (за ціною договору) - та становила 197,62 Доларів США за одиницю.
До митної декларації додано пакет документів, перелік яких наведено у позовній заяві, зокрема: контракт № 100SH-BOTO 2023, інвойс № WD202406071A, коносаменти № 241794742, № 241794743, № 241794746, пакувальний лист, сертифікат походження № 24C3705B0114/00412, банківські платіжні документи № 112, № 113, № 117, CMR № 1315, № 5220, № 7452, довідки про транспортні витрати № 15102024/1, № 16, № 108, договори на перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування, прайс-лист виробника, калькуляцію, копії експортних декларацій країни відправлення № 435020240000064905, № 435020240000064932, № 435020240000065144.
18 жовтня 2024 року митним органом витребувано у позивача додаткові документи, на що позивачем надано лист-пояснення від 18.10.2024 та переклади документів.
За результатами розгляду поданих документів, Львівською митницею прийнято:
- картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/003354 від 18 жовтня 2024 року;
- рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100528/2 від 18 жовтня 2024 року.
У рішенні про коригування митної вартості відповідач зазначив низку зауважень до поданих документів (невідповідність умов оплати, відсутність даних про ТМ та виробника в інвойсі/проформі, обмежений термін дії прайс-листа та відсутність підпису, відсутність відміток та дати подання на експортних деклараціях, економічна недоцільність згідно з калькуляцією, некоректне зазначення умов оплати, неправильне заповнення CMR, невідповідність перевізника в CMR та договорі, недоліки у довідках про транспортні витрати, розбіжності з даними інтернет-ресурсів щодо руху товару та відсутність документів про зберігання) та дійшов висновку про неможливість визнання заявленої митної вартості за першим методом.
Митну вартість визначено за резервним (шостим) методом на рівні 206,92 Доларів США за кілограм, з використанням даних митної декларації № UA209170063868U9 від 05.08.2024.
Позивач, не погоджуючись з рішенням митного органу, 18 жовтня 2024 року подав нову митну декларацію № 24UA209230097629U0, за якою товар випущено у вільний обіг під гарантійні зобов'язання відповідно до статті 55 Митного кодексу України. Сума донарахованих митних платежів склала 72 344,46 гривень.
Вважаючи картку відмови та рішення про коригування митної вартості протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд керується такими нормами та висновками.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відносини, пов'язані з визначенням митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, регулюються Митним кодексом України (далі - МКУ) та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 49 МКУ визначає, що митною вартістю товарів є вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Стаття 51 МКУ встановлює, що митна вартість визначається декларантом, а контроль її правильності здійснює митний орган.
Стаття 52 МКУ передбачає обов'язок декларанта подавати достовірні відомості, що базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних.
Стаття 53 МКУ визначає перелік документів, які підтверджують митну вартість. Частина друга цієї статті встановлює основний перелік: декларація митної вартості, контракт, інвойс, банківські платіжні документи (якщо оплачено), транспортні документи, страхові документи.
Частина третя статті 53 МКУ дозволяє митному органу витребувати додаткові документи лише у разі, якщо основні документи містять розбіжності, ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи ціну.
Частина п'ята статті 53 МКУ забороняє митному органу вимагати інші документи, ніж ті, що зазначені у цій статті.
Частина перша статті 57 МКУ встановлює шість методів визначення митної вартості, а частини друга та третя цієї статті імперативно закріплюють пріоритет першого методу - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі неможливості визначення митної вартості за попереднім методом.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 58 Митного кодексу України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Цей метод має безумовний пріоритет перед іншими (другорядними) методами (частина друга статті 57 Митного кодексу України).
Відмова митного органу у визнанні заявленої декларантом митної вартості за першим методом можлива лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості, зокрема, у випадках, вичерпний перелік яких наведено у частині шостій статті 54 Митного кодексу України. Обов'язок доведення наявності таких підстав та правомірності рішення про коригування митної вартості покладається на митний орган (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Митний орган у своєму рішенні про коригування митної вартості № UA209000/2024/100528/2 від 18 жовтня 2024 року та у відзиві на позовну заяву навів низку зауважень до поданих позивачем документів, які, на його думку, свідчать про наявність розбіжностей та неможливість підтвердження заявленої митної вартості за першим методом. Суд проаналізує кожне з цих зауважень на предмет його обґрунтованості та відповідності нормам Митного кодексу України та практиці Верховного Суду.
1. Щодо умов поставки CFR та транспортних витрат до порту Гданськ. Відповідач зазначає, що умови поставки CFR (порт Гданськ) передбачають включення вартості фрахту до ціни товару. Позивач підтверджує це та вказує, що оскільки вартість доставки до порту Гданськ вже включена в ціну товару, визначену в інвойсі № WD202406071A від 10.07.2024 (123686,68 Доларів США), то ця складова митної вартості не потребує окремого документального підтвердження. Суд погоджується з позицією позивача. Правила Міжнародної торгової палати «Інкотермс» визначають, що умови поставки CFR (Cost and Freight / Вартість і фрахт) означають, що продавець виконує своє зобов'язання з поставки, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження, і продавець зобов'язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення.
Таким чином, ціна на умовах CFR вже містить вартість товару та вартість його транспортування до узгодженого порту призначення. Вимога митного органу додатково документально підтверджувати вартість фрахту до порту Гданськ за умов поставки CFR є неправомірною, оскільки ця вартість вже є складовою ціни договору (інвойсної вартості).
Верховний Суд у постановах від 10 грудня 2019 року у справі № 820/2003/17 та від 27 травня 2021 року у справі № 820/584/17 підтвердив, що при умовах поставки CFR витрати на доставку товару до порту призначення вже включені у фактурну вартість і не потребують окремого підтвердження. Отже, це зауваження відповідача є необґрунтованим.
2. Щодо відсутності даних про виробника та торговельну марку (ТМ) в інвойсі/проформі та ненадання документів про якість. Відповідач вказує на відсутність даних про ТМ та виробника в інвойсі та рахунку-проформі, а також на ненадання документів, що підтверджують норми якості країни виробництва, та інших документів, що ідентифікують виробника (ліцензії, сертифікати якості тощо).
Суд зазначає, що стаття 53 Митного кодексу України встановлює перелік документів, які підтверджують митну вартість. Документи, що підтверджують відповідність товару певним нормам якості, інформацію про виробника (якщо він не є продавцем) або специфічні документи типу ліцензій на виробництво чи сертифікатів системи якості, не входять до основного переліку документів, що підтверджують саме митну вартість товару згідно з частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Їх вимагання митним органом для цілей підтвердження митної вартості є неправомірним, що підтверджено практикою Верховного Суду (наприклад, постанова від 05 березня 2019 року у справі № 815/5791/17).
Щодо даних про виробника, позивач зазначає, що виробник «SHANDONG WANDA BOTO TYRE CO.,LTD» вказаний у рахунку-проформі № D202406071A. Щодо торговельної марки («ВОТО»), позивач вказує, що вона зазначена в інших наданих документах (митній декларації, пакувальному листі, калькуляції). Навіть якщо припустити формальну невідповідність контракту (який передбачав зазначення ТМ в інвойсі) та інвойсу (де ТМ не була зазначена), це не є розбіжністю, що впливає на числові значення складових митної вартості, оскільки ціна товару в контракті не ставилася в залежність від ТМ.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18, існування формальних порушень умов договору, за яких сторони контракту не мають претензій одна до одної, не впливає на числові значення складових митної вартості. Отже, це зауваження відповідача є необґрунтованим.
3. Щодо прайс-листа. Відповідач вказує, що наданий прайс-лист № Б/Н від 10.07.2024 має обмежений термін дії та не містить підпису продавця. Суд зазначає, що прайс-лист виробника (продавця) є документом, який може подаватися для підтвердження митної вартості за бажанням декларанта, але не є обов'язковим документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України. Законодавство не встановлює вимог до форми, змісту чи строку дії прайс-листа. Недоліки такого необов'язкового документа, навіть якщо вони існують, не можуть бути самостійною підставою для сумнівів у достовірності ціни, підтвердженої обов'язковими документами (контракт, інвойс, банківські документи).
Ця позиція підтверджена Верховним Судом у постановах від 24 січня 2019 року у справі № 826/2277/16, від 23 жовтня 2020 року у справі № 810/690/17, від 08 липня 2019 року у справі № 804/6217/15. Отже, це зауваження відповідача є необґрунтованим.
4. Щодо експортних декларацій країни відправлення. Відповідач зазначає, що надані копії експортних декларацій (№ 435020240000064905, № 435020240000064932, № 435020240000065144 від 10.07.2024) не містять відміток митних органів країни відправлення та дати подання, що, на думку митниці, не дозволяє вважати їх документами, які підтверджують експорт. Суд зазначає, що експортна декларація країни відправлення не входить до переліку основних документів, що підтверджують митну вартість, згідно з частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Вона може витребовуватися як додатковий документ згідно з частиною третьою цієї статті лише за наявності обґрунтованих сумнівів.
Відповідальність за правильність оформлення експортної декларації відповідно до законодавства країни експорту несе експортер, а не імпортер (позивач). Головне, щоб надана копія дозволяла ідентифікувати товар та його вартість. Позивач стверджує, що всі ключові дані в експортних деклараціях (продавець, покупець, товар, кількість, вартість, номери контейнерів, інвойс) співпадають з даними інших документів, а дата подання (10.07.2024) в них зазначена. За таких умов, відсутність певних відміток на копії експортної декларації не може бути підставою для сумнівів у заявленій митній вартості.
Верховний Суд у постанові від 14 січня 2020 року у справі № 813/1350/14 вказав, що покупець не відповідає за заповнення експортної декларації країни відправлення. Отже, це зауваження відповідача є необґрунтованим.
5. Щодо калькуляції. Відповідач вважає, що калькуляція № D202406071A від 10.07.2024 свідчить про економічну недоцільність операції через низьку маржу, яка не покриває витрат та не забезпечує прибуток. Суд зазначає, що калькуляція ціни (собівартості) є внутрішнім документом виробника (продавця) і не входить до переліку документів, які підтверджують митну вартість згідно зі статтею 53 Митного кодексу України. Її надання є факультативним. Митний орган не уповноважений аналізувати економічну доцільність зовнішньоекономічної операції чи рівень прибутку продавця. Згідно з принципом свободи підприємницької діяльності (стаття 3 Цивільного кодексу України), суб'єкти господарювання самостійно визначають цінову політику. Висновки митного органу щодо недостатньої маржі є суб'єктивними припущеннями і не можуть спростовувати ціну, фактично сплачену за товар, підтверджену інвойсом та банківськими документами.
Верховний Суд у справах № 820/2147/16 (постанова від 05.11.2019) та № 840/3083/18 (постанова від 27.06.2019) підтвердив, що калькуляція виробництва не впливає на визначення митної вартості за першим методом. Отже, це зауваження відповідача є необґрунтованим.
6. Щодо умов оплати. Відповідач вказує на некоректне зазначення умов оплати в інвойсі/проформі ("100% передоплата через 180 днів після прибуття"). Суд зазначає, що умови оплати (Payment terms) в інвойсі № WD202406071A та проформі № D202406071A чітко вказані як "T/T 100% against B/L copy within 180 days", що зазвичай означає оплату протягом 180 днів після отримання копії коносаменту, тобто після відвантаження. Навіть якщо формулювання не є ідеальним, воно свідчить про відстрочку платежу. Позивач здійснив передоплату, що не заборонено договором і не суперечить суті операції.
Як зазначив Верховний Суд у справах № 815/329/17 та № 810/2784/18, часові рамки та спосіб оплати (передоплата, післяплата) не впливають на ціну товару, що є базою для визначення митної вартості. Головне - підтвердження самої ціни та факту її сплати (якщо оплата вже відбулася). Отже, це зауваження відповідача є необґрунтованим.
7. Щодо заповнення CMR (місце розвантаження, перевізник). Відповідач вказує, що у графі 3 CMR зазначено лише країну розвантаження (Україна), а не конкретне місце, та що у графах 16 і 23 CMR перевізником зазначено ТОВ «Агро-Транс-Л», тоді як договір на перевезення надано з «TRANS LIDER SV Sp.z.o.o.». Щодо графи 3 CMR, суд зазначає, що хоча Конвенція КДПВ вимагає вказання «передбаченого місця доставки», зазначення країни призначення, за умови можливості ідентифікації перевезення за іншими даними (номери авто, вантажу, посилання на інвойс), не є настільки істотним недоліком, щоб він свідчив про недостовірність митної вартості. Щодо перевізника, позивач у позовній заяві та відповіді на відзив пояснив, що мав окремі договори: з «TRANS LIDER SV Sp.z.o.o.» на перевантаження в порту Гданськ, та з ТОВ «Агро-Транс-Л» і ФОП ОСОБА_1 на подальше перевезення в Україну. Надані CMR № 1315 та № 7452 дійсно вказують перевізником ТОВ «Агро-Транс-Л», а CMR № 5220 - ФОП ОСОБА_1 (якщо він зазначений у відповідній графі), що відповідає наданим договорам перевезення № 20241015/2 та № 20241015/1.
Отже, твердження відповідача про розбіжності щодо перевізника є некоректним. Формальні недоліки CMR не є підставою для коригування вартості (Верховний Суд у справі № 1.380.2019.006247). Отже, ці зауваження відповідача є необґрунтованими.
8. Щодо довідок про транспортні витрати. Відповідач вважає довідки про транспортні витрати № 16 та № 108 неналежними документами (не є первинними), такими, що не містять конкретних числових даних та інформації про відповідальну особу. Суд зазначає, що стаття 53 МКУ вимагає надання документів, що містять відомості про вартість перевезення, не встановлюючи їх вичерпного переліку чи форми.
Верховний Суд у численних постановах (зокрема, № 804/16553/14, № 810/2784/18, № 810/2839/17, № 804/9754/15, № 400/2922/18, № 810/4441/16, № 520/11061/2020) послідовно дотримується позиції, що довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження таких витрат, якщо вона містить достатньо інформації для ідентифікації перевезення (номери транспортних засобів, CMR, контейнерів, посилання на інвойс) та суму витрат. Надані позивачем довідки № 16 та № 108 містять таку інформацію, а також підпис керівника та печатку (щодо відповідальної особи). Посилання відповідача на Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податковий кодекс України є нерелевантним, оскільки митне законодавство має пріоритет у цих питаннях.
Щодо зазначення вартості лише до кордону України, це відповідає вимогам статті 58 МКУ, яка передбачає включення до митної вартості витрат на транспортування до місця ввезення, а витрати після ввезення не включаються. Отже, ці зауваження відповідача є необґрунтованими.
9. Щодо інформації з інтернет-ресурсів та відсутності документів про зберігання. Відповідач посилається на розбіжність між датою прибуття контейнерів у порт Гданськ (13.03.2024) та датою складання CMR (08.04.2024), що, на його думку, свідчить про можливе зберігання, документи про яке не надано. Суд зазначає, що інформація з неофіційних інтернет-ресурсів (сайтів відстеження контейнерів) не може вважатися належним та достатнім доказом у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та Митного кодексу України для обґрунтування сумнівів у митній вартості. Крім того, обов'язок доведення факту понесення декларантом витрат на зберігання та їх розміру лежить саме на митному органі, якщо він стверджує про їх наявність та невключення до митної вартості.
Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2019 року у справі № 815/2501/18 вказав, що якщо декларант стверджує про відсутність певних витрат, митниця має довести їх наявність. Відповідач таких доказів не надав. Отже, це зауваження є необґрунтованим припущенням.
Загальний висновок щодо підстав коригування митної вартості.
Проаналізувавши кожне із зауважень відповідача, суд доходить висновку, що вони є або формальними, або необґрунтованими, або такими, що не впливають на визначення митної вартості за першим методом.
Відповідачем не наведено жодної обґрунтованої підстави вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, які б відповідали вичерпному переліку підстав, наведених у частині шостій статті 54 Митного кодексу України.
Позивачем було надано документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, які містили всі необхідні відомості та підтверджували заявлену митну вартість за ціною договору.
Відтак, у відповідача були відсутні законні підстави для відмови у застосуванні першого методу визначення митної вартості та для витребування додаткових документів згідно з частиною третьою статті 53 Митного кодексу України.
Щодо правомірності застосування резервного методу.
Оскільки підстави для незастосування першого (основного) методу визначення митної вартості були відсутні, відповідач не мав права застосовувати другорядні методи, включаючи резервний (шостий) метод, відповідно до статті 57 Митного кодексу України.
Навіть якби такі підстави існували, застосування резервного методу (стаття 64 МКУ) вимагає належного обґрунтування неможливості застосування попередніх методів (2-5) та використання інформації з належним коригуванням. Відповідач у своєму рішенні формально зазначив про неможливість застосування методів 2-5 через відсутність інформації, однак не навів аналізу та доказів на підтвердження цього. При застосуванні резервного методу відповідач послався на митну декларацію № UA209170063868U9, але не навів жодних пояснень щодо коригувань на обсяг партії, комерційні умови, умови поставки тощо, що є порушенням вимог частини другої статті 55 Митного кодексу України та практики Верховного Суду (справа № 826/6346/16).
Таким чином, застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості також було здійснено з порушенням вимог Митного кодексу України.
Висновок щодо протиправності оскаржуваних рішень.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/003354 від 18 жовтня 2024 року та рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100528/2 від 18 жовтня 2024 року є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті за відсутності обґрунтованих підстав для відмови у застосуванні першого методу визначення митної вартості, без належного обґрунтування та з порушенням порядку застосування методів визначення митної вартості.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки позовні вимоги задовольняються повністю, сплачений позивачем судовий збір в сумі 4844,80 гривень підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 6, 8, 9, 72-77, 90, 139, 241- 246, 250, 255, 257-263 КАС України, суд
ухвалив :
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці № UA209230/2024/003354 від 18 жовтня 2024 року.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100528/2 від 18 жовтня 2024 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (адреса: 79007, місто Львів, вулиця Костюшка, будинок 1; код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 100 ШИН+» (адреса: 07455, Київська область, Броварський район, сільрада Княжицька, автодорога Київ-Чернігів-Нові Яриловичі, 25 кілометр; код ЄДРПОУ 38012976) сплачений судовий збір в сумі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 08 травня 2025 року.
Суддя Коморний О.І.