09 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/1752/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шувалової Т.О., розглянувши розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку та виплати пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при 11 обчисленні), починаючи з 01.01.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсі із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), починаючи з 01.01.2025 року.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії із збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 ст. 56 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції чинній до 01.10.2017 без застосування саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» двоскладової формули при її обчисленні.
Водночас відповідач у зазначеному перерахунку відмовив з посиланням на відсутність підстав для здійснення такого перерахунку.
Покликається на те, що набув права на збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений ч. 2 ст. 56 Закону № 796 стаж (20 років для чоловіків) в момент призначення йому пенсії, а тому не може бути позбавлений такого права прийнятими в подальшому законами, оскільки це звужує досягнуті ним права.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах ч. 2 ст. 27 Закону № 1058-IV, а залишився на пенсії за віком на умовах ч. 1 ст. 27 Закону № 1058-IV, тому у позивача відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії на умовах пункту 2 ст. 56 Закону №796-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 2148-VІІІ від 03.10.2017. Також посилається, що позивач може реалізувати своє право на призначення/перерахунок пенсії за віком шляхом подання заяви визначеного зразка та про те, що заява позивача була розглянута відповідачем як звернення та офіційної відмови відповідачем не приймалось.
На підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позивач є громадянином, який потерпів від аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 31.05.1993 року, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, призначену 12.12.2019 року.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою про перерахунок пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній до 01.10.2017, а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні).
У відповідь на заяву позивача щодо перерахунку пенсії на умовах пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ відповідач листом від 19.12.2024 №30591-30073/Х-02/8-0600/24 повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку, з огляду на суперечність чинного законодавства.
Уважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач може реалізувати своє право на призначення/перерахунок пенсії за віком шляхом подання заяви визначеного зразка та про те, що заява позивача була розглянута відповідачем як звернення та офіційної відмови відповідачем не приймалось, суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі міжнародними зобов'язаннями України.
Формою здійснення особою права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки та реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею через уповноважені органи влади.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначений статтею 44 Закону № 1058-IV, згідно положень якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком № 22-1.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеного Положення сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 766/6029/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 296/3579/17, від 27 березня 2018 року у справі № 560/1073/17,від 27 березня 2018 року у справі № 640/12426/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 562/3048/16-а, від 07 вересня 2018 року у справі № 803/1569/16, від 07 вересня 2018 року у справі № 806/215/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 806/2479/16 та від 20 вересня 2018 року у справі № 320/8057/16-а(2а/320/300/16).
Відповідно до пункту 1.1. цього Порядку заява про призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (згідно бланків, доданих до Порядку), тощо подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
Згідно пункту 1.9 Порядку № 22-1 особам, які одержують пенсію, призначену за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.8 цього розділу.
За правилами пункту 1.8 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Крім того, Постановою Правління Пенсійного фонду України 14 грудня 2015 року № 25-1 “Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» установлено, що Порядок № 22-1 застосовується з урахуванням того, що: із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів; заява та інші подані документи скануються зазначеними органами із використанням технічних засобів, засвідчуються кваліфікованим електронним підписом та зберігаються в електронній пенсійній справі як копії документів, на підставі яких призначено пенсію.
Отже, законодавцем визначені альтернативні способи подачі заяв до органів з питань призначення пенсій.
Відповідно до пункту 4.1. Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Згідно із пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів. (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Згідно пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Аналізуючи зміст вищезазначених положень, суд доходить висновку про те, що особа, яка претендує на призначення пенсії або перерахунок пенсії наділена правом звернення до органу пенсійного фонду із заявою про призначення/перерахунок пенсії разом з доданими до неї документами, скориставшись бланком такої заяви та одним із способів її подання, що визначені Порядком № 22-1. Результат розгляду порушеного у зверненні питання щодо призначення пенсії, згідно положень цього Порядку, має бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження, яке за загальним правилом має бути прийнято не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника.
На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020, від 23 вересня 2024 року у справі №620/2027/23.
Враховуючи зазначене суд вважає, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
Згідно вимог пунктів 4.3 та 4.7 Порядку № 12-1, результат розгляду заяви про призначення пенсії повинен бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
У виниклих правовідносинах суд доходить висновку, що зміст поданої позивачем заяви був зрозумілим відповідачу і давав можливість оцінити намір заявника та ухвалити рішення.
Разом з цим, відповідачем розглянуто заяву та відмовлено позивачу у нарахуванні та виплаті пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи.
Надаючи оцінку відмові у здійсненні перерахунку та виплати пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов?язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з частиною 1 статті 4 Закон №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов?язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з абзацу 2 частини 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закон №1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прокуратуру» та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до Закону України «Про прокуратуру», та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлюється зазначеними законами.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України №796-ХII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
До 11.10.2017 діяла редакція пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796XII), згідно із якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі Закон №2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто у межах спірних правовідносин, на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою щодо перерахунку пенсії з урахуванням збільшення її на 1 % за кожен рік роботи понад нормований робочий стаж, відбулись зміни чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 27 Закону №1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Таким чином, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось. На теперішній час, у зв'язку із змінами, Закон №796-ХІІ пов'язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону №1058-IV.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можна стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання умов призначення пенсії в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ, які запроваджують нові правила виплати такої надбавки в залежності від призначення пенсії на умовах визначення її розміру згідно із частиною другою статті 27 Закону №1058-IV, тобто за інших умов її призначення ніж ті, що діяли на час призначення, то такі зміни є такими, що звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло). Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-ХІІ її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, визнана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи) та ця норма права зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормативний стаж залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2024 у справі №300/3435/21 вказала, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 у справі № 809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21, від 10.01.2024 у справі № 300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом №2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак вважала за необхідне відступити від таких висновків та сформувати наступні висновки:
(1) держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону №796-ХІІ, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
(2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-ХІІ її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, суд зауважує, що у випадку призначення пенсія за віком після внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону України №796-ХII, в силу вимог статті 58 Конституції України, розрахунок такої з урахуванням приписів пункту 2 статті 56 Закону України №796-ХII може бути проведений тільки за умови подання заяви про її призначення на умовах частини 2 статті 27 Закону України №1058-IV.
Оскільки пенсія за віком була призначена ОСОБА_1 12.12.2019, після внесення змін до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ (тобто, після 11.10.2017), що підтверджується формою РС - право, а позивач із заявою про призначення пенсії за віком на умовах частини 2 статті 27 Закону України №1058-ІV не звертався до відповідача, суд доходить висновку про відсутність підстав для перерахунку пенсії на підставі пункту 2 статті 56 Закону України №796-ХІІ без урахування змін, внесених Законом України №2148-VІІІ.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У контексті встановлених обставин справи та правового регулювання суд доходить висновку, що відповідач діяв з дотримання вимог діючого законодавства, що не призвело до порушення прав позивача, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Оскільки судом за результатами розгляду справи відмовлено у задоволенні позовних вимог, судовий збір у розмірі 1211,20 гривень підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 9, 72 - 77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судові витрати в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 09 травня 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова