Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 травня 2025 року Справа№640/16666/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування висновку
Позивач, Акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування висновку про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2021-09-23-012549-b від 19 вересні 2022 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2022 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від відповідача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Залишено без задоволення клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що положення статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» надає відповідачу право у випадку встановлення порушень зобов'язати позивача здійснювати усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, а не здійснювати заходи із забезпечення в подальшому недопущення встановлених порушень, тож, зобов'язання здійснити заходи направлені на недопущення встановлених порушень у майбутньому, є порушенням статті 19 Конституції України і статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі», а отже і висновок відповідача суперечить вказаним нормам. Крім того, зазначив, що у висновку його зобов'язано здійснити заходи, направлені на недопущення встановлених порушень у подальшому, зокрема, шляхом притягнення до відповідальності осіб, якими допущено порушення та протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію, та/або документи, про вжиття таких заходів, проте, не конкретизовано яких саме заходів повинен вжити позивач, які саме дії та на підставі яких положень закону повинні бути здійснені вказані заходи для усунення виявлених порушень, які документи повинні бути оприлюднені про вжиті заходи. запитувана відповідачем інформація надана позивачем у встановлений відповідачем строк, тому порушення своєчасності надання інформації не допущено, а висновок відповідача в цій частині, є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам. Додатково зазначив, що спірний висновок не містить обов'язкового реквізиту - захищеного кваліфікованого електронного підпису керівника органу державного фінансового контролю або його заступника, що затверджує висновок, а також відповідачем допущено порушення порядку проведення моніторингу. Окрім того, АТ «Укргазвидобування» не зобов'язане надавати інформацію та документи на запит відповідача щодо обґрунтованості визначення розміру витрат, технічних та якісних характеристик предмета закупівлі та очікуваної вартості в рамках моніторингу вказаної процедури відкритих торгів, отже ненадання такої інформації не може розглядатись як порушення законодавства, оскільки законодавством такий обов'язок не передбачено.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог, вважає вимоги, викладені у позовній заяві, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що у порядку, встановленому статтею 8 Закону № 922 та на підставі наказу від 26.08.2022 № 183 здійснила моніторинг процедури закупівлі cейсморозвідувальних досліджень на Кегичівській площі за технологією 3D, очікуваною вартістю 114 800 280,00 грн (інформація опублікована в електронній системі закупівель за номером ID: UA-2021-09-23-012549-b), проведеної позивачем. За результатами моніторингу встановлено порушення законодавства у сфері закупівель, що відображені у висновку про його результати, який оприлюднено в електронній системі закупівель відповідно до норм частини шостої статті 8 Закону. Зазначив, що висновок про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2021-09-23-012549-b підписаний, затверджений та оприлюднений в електронній системі закупівель 19.09.2022 у відповідності до вимог законодавства. При цьому, при встановленні зобов'язання щодо усунення порушення жодним чином не порушено прав та охоронюваних інтересів позивача.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач, Акціонерне товариство «Укргазвидобування», зареєстроване як юридична особа за кодом ЄДРПОУ 30019775, місце знаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28.
Відповідач - Державна аудиторська служба України (код ЄДРПОУ 40165856) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Відповідно до наказу Держаудитслужби від 26.08.2022 року №183 «Про початок моніторингу закупівель» департаментом моніторингу процедур закупівель розпочато проведення моніторингу закупівлі за унікальним номером UА-2021-09-23-012549-b від 23.09.2021 року, здійсненої позивачем.
За результатами моніторингу відповідачем 19.09.2022 року оприлюднено висновок №969 про результати моніторингу процедури закупівлі № UА-2021-09-23-012549-b від 23.09.2021 року.
У Висновку, який доданий позивачем до адміністративного позову в електронному вигляді, встановлено порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі», на підставі чого, відповідач, керуючись статтями 5 та 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», зобов'язано здійснити заходи направлені на недопущення встановленого порушення у подальшому, зокрема шляхом притягнення до відповідальності осіб, якими допущено порушення та протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про вжиття таких заходів.
Вважаючи висновок контролюючого органу протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Державна аудиторська служба України відповідно до статті 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснює контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі»
Метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі - аналіз дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель під час проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та протягом його дії з метою запобігання порушенням законодавства у сфері публічних закупівель.
Згідно з частини першої статті 4 Закону України «Про публічні закупівлі» планування закупівель здійснюється на підставі наявної потреби у закупівлі товарів, робіт і послуг. Заплановані закупівлі включаються до річного плану закупівель (далі - річний план).
Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що у річному плані повинна міститися інформація, зокрема, розмір бюджетного призначення та/або очікувана вартість предмета закупівлі.
Підстави для проведення моніторингу публічних закупівель викладені в частині другій статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: 1) дані автоматичних індикаторів ризиків; 2) інформація, отримана від органів державної влади, народних депутатів України, органів місцевого самоврядування, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель; 3) повідомлення в засобах масової інформації, що містять відомості про наявність ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель; 4) виявлені органом державного фінансового контролю ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель в інформації, оприлюдненій в електронній системі закупівель; 5) інформація, отримана від громадських об'єднань, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель, виявлених за результатами громадського контролю у сфері публічних закупівель відповідно до статті 7 цього Закону.
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» повідомлення про прийняття рішення про початок моніторингу процедури закупівлі орган державного фінансового контролю оприлюднює в електронній системі закупівель протягом двох робочих днів з дня прийняття такого рішення із зазначенням унікального номера оголошення про проведення конкурентної процедури закупівлі, присвоєного електронною системою закупівель, та/або унікального номера повідомлення про намір укласти договір про закупівлю у разі застосування переговорної процедури закупівлі, а також опису підстав для здійснення моніторингу процедури закупівлі. Повідомлення про початок моніторингу процедури закупівлі не зупиняє проведення процедур закупівель, визначених цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі», строк здійснення моніторингу закупівлі не може перевищувати 15 робочих днів з дати оприлюднення рішення про початок моніторингу закупівлі в електронній системі закупівель.
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» протягом строку проведення моніторингу процедури закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю, відповідальна за проведення моніторингу процедури закупівель, має право через електронну систему закупівель запитувати у замовника пояснення (інформацію, документи) щодо прийнятих рішень та/або вчинених дій чи бездіяльності, які є предметом дослідження в рамках моніторингу процедури закупівлі. Усі такі запити про надання пояснень автоматично оприлюднюються електронною системою закупівель. Замовник протягом трьох робочих днів з дня оприлюднення запиту про надання пояснень щодо прийнятих рішень та/або вчинених дій чи бездіяльності, які є предметом дослідження в рамках моніторингу процедури закупівлі, повинен надати відповідні пояснення (інформацію, документи) через електронну систему закупівель.
Частиною шостою статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що за результатами моніторингу процедури закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує висновок про результати моніторингу процедури закупівлі (далі - висновок), що затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Такий висновок підлягає оприлюдненню в електронній системі закупівель протягом трьох робочих днів з дня його складання.
Частиною сьомою статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, у висновку обов'язково зазначаються:
1) найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код замовника в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, щодо якого здійснювався моніторинг процедури закупівлі;
2) назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником (у разі поділу на лоти такі відомості повинні зазначатися щодо кожного лота) та назви відповідних класифікаторів предмета закупівлі і частин предмета закупівлі (лотів) (за наявності) та його очікувана вартість;
3) унікальний номер оголошення про проведення конкурентної процедури закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель, та/або унікальний номер повідомлення про намір укласти договір про закупівлю у разі застосування переговорної процедури закупівлі;
4) опис порушення (порушень) законодавства у сфері публічних Закупівель, виявленого за результатами моніторингу процедури закупівлі;
5) зобов'язання щодо усунення порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель.
Відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» форма висновку та порядок його заповнення визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надається право порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.
Форма висновку та порядок його заповнення визначено наказом Міністерства фінансів України від 08 вересня 2020 року № 552 «Про затвердження форми висновку про результати моніторингу закупівлі та порядку його заповнення» (далі - Порядок № 552).
Відповідно до розділу І Порядку № 552 висновок складається у формі електронного документа і заповнюється відповідно до затвердженої Мінфіном форми висновку про результати моніторингу процедури закупівлі (далі - форма висновку) в електронній системі закупівель.
Відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (зі змінами, далі - Положення про Держаудитслужбу), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до пункту 7 Положення про Держаудитслужбу, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Наказом Держаудитслужби від 26.08.2022 № 183 «Про початок моніторингу процедур закупівель» розпочато моніторинг процедур закупівель відповідно до переліку, серед якого була, зокрема, процедура за № UA-2021-09-23-012549-b.
За результатами проведеного моніторингу закупівлі UA-2021-09-23-012549-b посадова особа Управління склала Висновок про результати моніторингу закупівлі від 19.09.2022 року №969, який підписано посадовою особою Управління та затверджено заступником голови Держаудитслужби Олександром Шкуропатом.
Предметом аналізу досліджувались такі питання: визначення предмета закупівлі, відображення закупівлі у річному плані, оприлюднення інформації про закупівлю, відповідності вимог тендерної документації вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», розгляд тендерних пропозицій, своєчасності укладання договору про закупівлю та його оприлюднення, відповідності умов договору умовам тендерних пропозицій переможців, своєчасності надання інформації та документів у випадках, передбачених Законом.
З Висновку вбачається, що під час здійснення моніторингу процедури закупівлі Держаудитслужба 05.09.2022 року звернулася до Замовника з метою отримання інформації та документів, на підставі яких Замовник обґрунтував розмір витрат, технічних та якісних характеристик предмета закупівлі та визначив його очікувану вартість, а також щодо отримання інформації про посилання на сторінку власного вебсайту (або офіційного вебсайту головного розпорядника бюджетних коштів), на якій розміщено зазначену інформацію.
Замовник на вказаний запит про надання інформації повідомив, що постанова Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 року №710 на нього не поширюється, у зв'язку з тим, що не є суб'єктом державного сектору економіки, та не використовує кошти Державного бюджету України.
Разом з тим на порушення вимог частини п'ятої статті 8 Закону не надав через електронну систему закупівель інформацію та документи, на підставі яких розрахував очікувану вартість предмета закупівлі.
У зв'язку з чим, відповідач у Висновку встановив порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі», на підставі чого, відповідач, керуючись статтями 5 та 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», зобов'язав позивача здійснити заходи направлені на недопущення встановленого порушення у подальшому, зокрема шляхом притягнення до відповідальності осіб, якими допущено порушення та протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про вжиття таких заходів.
Позивач не погоджується з висновком та зазначає, що «здійснити заходи направлені на недопущення встановленого порушення у подальшому, зокрема шляхом притягнення до відповідальності осіб, якими допущено порушення та протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про вжиття таких заходів», здійснено у порушення вимог закону в частині змісту висновку, як акта індивідуальної дії, адже не визначено конкретний спосіб усунення виявлених під час моніторингу порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність, у зв'язку із чим, оскаржуваний Висновок не відповідає критеріям законності, пропорційності, встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та суперечить статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі».
У цьому контексті суд зазначає, що за своїм змістом спірний висновок відповідача є індивідуально-правовим актом, який повинен відповідати вимогам, встановленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтованість, у силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є однією з обов'язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом. Суд зазначає, що з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та його основних засад суди наділені процесуальними повноваженнями встановлювати і оцінювати фактичні обставини справи, перевіряти обґрунтованість вимоги.
Зазначивши у висновку про необхідність «здійснити заходи направлені на недопущення встановленого порушення у подальшому, зокрема шляхом притягнення до відповідальності осіб, якими допущено порушення», відповідач не конкретизував, яких саме заходів має вжити позивач, не визначив спосіб усунення виявлених під час моніторингу порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність.
Суд наголошує, що можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб'єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити уповноваженій особі замовника для усунення порушень.
Вимога контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб'єкту (об'єкту контролю, його посадових осіб), які є обов'язковими до виконання останнім. Зобов'язання позивача самостійно визначити, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.
Крім того, згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №400/4458/19 та від 21 січня 2021 року у справі №480/3179/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Враховуючи викладене, зазначені обставини є порушенням вимог закону в частині змісту висновку як акту індивідуальної дії. Суд визнає, що зобов'язальний характер вимог щодо усунення правопорушення свідчить як про встановлення цього порушення, так і визначення імперативного обов'язкового способу його усунення.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що висновок, як акт індивідуальної дії, не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 160/8402/19, у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №160/11304/19.
Суд звертає увагу, що встановлення відповідачем в оскаржуваному висновку обов'язку позивача здійснити заходи направлені на недопущення встановленого порушення у подальшому, зокрема шляхом забезпечення притягнення до відповідальності осіб, якими допущено порушення, не вирішує питання обґрунтованості та вмотивованості спірного висновку як акту індивідуальної дії, оскільки недопущення виявлених порушень у подальшому можливо й у інший спосіб, ніж притягнення до відповідальності осіб, та взагалі без притягнення до відповідальності.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 травня 2023 року у справі № 160/5890/22.
Тобто, відповідач в оскаржуваному висновку чітко не визначив позивачу конкретний захід, який має бути направлений на недопущення встановленого порушення у подальшому.
При цьому, зобов'язання здійснити заходи, а не захід, свідчить про необхідність вжиття позивачем більше одного заходу, направленого на недопущення встановленого порушення у подальшому. Однак, яких саме заходів необхідно вжити відповідач в оскаржуваному висновку не зазначає.
Крім того, в оскаржуваному висновку відповідач використав конструкцію «зокрема», що взагалі ставить позивача у невизначене становище, за якого не є зрозумілим, чи є обов'язковим заходом для позивача «притягнення до відповідальності осіб, якими допущені порушення» або ж можливо вжити інші заходи, направлені на недопущення встановленого порушення у подальшому, без притягнення до відповідальності осіб, якими допущені порушення; чи є достатнім заходом «притягнення до відповідальності осіб, якими допущені порушення» або ж необхідно вжити також й інші заходи, направлені на недопущення встановленого порушення у подальшому.
Слід наголосити на тому, що відповідач порушує юрисдикцію позивача, як роботодавця, фактично примушуючи позивача притягнути до відповідальності працівника на підставі оскаржуваного висновку.
Щодо встановлених, на думку відповідача, у оскаржуваному Висновку порушень позивачем вимог частини п'ятої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі», суд зазначає наступне.
Відповідач не заперечує факту надання відповіді та пояснень на запит у строки, визначенні частиною п'ятою статті 8 Закону №922, однак оскільки позивач не надав інформацію та документи, на підставі яких здійснено розрахунок та обґрунтування розміру витрат, технічних та якісних характеристик предмета закупівлі та визначену його очікувану вартість, то порушено строки їх надання.
У цих правовідносинах сторін спірним питанням є наявність на законодавчому рівні обов'язкових вимог щодо забезпечення позивачем розрахунку обґрунтування визначення розміру витрат, технічних та якісних характеристик предмета закупівлі та очікуваної вартості, а також щодо оприлюднення розрахунку обґрунтування технічних та якісних характеристик предмета закупівлі, розміру бюджетного призначення, очікуваної вартості предмета закупівлі шляхом розміщення на власному веб сайті (або на офіційному веб сайті головного розпорядника бюджетних коштів, суб'єкта управління об'єктами державної власності, що здійснює функції з управління суб'єктом господарювання державного сектору економіки), відповідно до вимог пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 року № 710 «Про ефективне використання державних коштів» зі змінами).
Суд враховує той факт, що висновок про результати моніторингу не містить посилання на порушення Замовником Постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 року № 710 «Про ефективне використання державних коштів» (далі - Постанова № 710). Разом з тим, відповідач запросив у позивача розрахунок обґрунтування Замовником визначення розміру витрат, технічних та якісних характеристик предмета закупівлі та очікуваної вартості, а також посилання на сторінку власного веб сайту, на якому розміщено розрахунок обґрунтування технічних та якісних характеристик предмета закупівлі, розміру витрат, очікуваної вартості предмета закупівлі, необхідність визначення яких і передбачена вказаною Постановою. Отже, щодо обов'язку позивача розміщувати та надавати вказану інформацію, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Пунктом 1 Постанови № 710 затверджено заходи щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету.
Відповідно до пункту 4-1 Постанови №710 головним розпорядникам бюджетних коштів (розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня), суб'єктам господарювання державного сектору економіки з метою прозорого, ефективного та раціонального використання коштів забезпечити: обґрунтування технічних та якісних характеристик предмета закупівлі, розміру бюджетного призначення, очікуваної вартості предмета закупівлі; оприлюднення обґрунтування технічних та якісних характеристик предмета закупівлі, розміру бюджетного призначення, очікуваної вартості предмета закупівлі шляхом розміщення на власному веб сайті (або на офіційному веб сайті головного розпорядника бюджетних коштів, суб'єкта управління об'єктами державної власності, що здійснює функції з управління суб'єктом господарювання державного сектору економіки) протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення оголошення про проведення конкурентної процедури закупівель або повідомлення про намір укласти договір про закупівлю за результатами переговорної процедури закупівель.
Отже, забезпечити розрахунок обґрунтування технічних та якісних характеристик предмета закупівлі, розміру бюджетного призначення, очікуваної вартості предмета закупівлі, а також розміщення повідомлення на сторінці власного веб сайту або офіційного веб сайту головного розпорядника бюджетних коштів є обов'язковим.
Пунктом 4 Постанови №710, у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, рекомендовано з урахуванням затверджених цією постановою заходів: 1) органам місцевого самоврядування - затвердити заходи щодо ефективного та раціонального використання бюджетних коштів, а також забезпечити оприлюднення обґрунтування технічних та якісних характеристик предмета закупівлі, його очікуваної вартості та/або розміру бюджетного призначення на власному веб сайті протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення оголошення про проведення конкурентної процедури закупівель або повідомлення про намір укласти договір про закупівлю за результатами переговорної процедури закупівель; 2) суб'єктам управління об'єктами державної власності - забезпечити розгляд, зокрема на загальних зборах або засіданнях наглядових рад господарських товариств, питання щодо ефективного та раціонального використання державних коштів.
Відповідно до пункту 38, 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України одержувач бюджетних коштів - це суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету; розпорядник бюджетних коштів - це бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я та здійснення витрат бюджету.
Згідно з частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
За приписами частини другої статті 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Як зазначає позивач, що не спростовано відповідачем, Товариство під час процедури закупівлі №UA-2021-09-23-012549-b не використовувало кошти Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 4.2 Статуту АТ «Укргазвидобування» (в редакції від 16 грудня 2020 року), майно Товариства формується за рахунок: майна, переданого засновниками; кредитних та запозичених коштів; виробленої продукції та майна, створеного (придбаного) Товариством у результаті господарської діяльності; доходів, отриманих у результаті здійснення господарської діяльності тощо.
У рішенні Господарського суду міста Києва по справі № 910/10255/13 від 27 червня 2013 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 липня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 13 серпня 2013 року у справі № 910/10255/13, встановлено, що майно, передане відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) до статутного капіталу ПАТ «Укргазвидобування», а також майно, яке придбане, виготовлене та отримане ПАТ «Укргазвидобування» з інших джерел (в тому числі набуте внаслідок правонаступництва) є власністю ПАТ «Укргазвидобування», а НАК «Нафтогаз України», в свою чергу, належать лише корпоративні права у статутному капіталі ПАТ «Укргазвидобування».
При цьому, корпоративні права відносно ПАТ «Укргазвидобування» належать саме НАК «Нафтогаз України», а не державі, оскільки, як встановлено вище, НАК «Нафтогаз України» передала до статутного капіталу ПАТ «Укргазвидобування» майно, яке набуте позивачем за зустрічним позовом у власність внаслідок його створення.
Суди у справі № 910/10255/13 визначили, що оскільки у статутному капіталі ПАТ «Укргазвидобування» наявні корпоративні права виключно НАК «Нафтогаз України», то ПАТ «Укргазвидобування» не є господарською організацію, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, та не є господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави.
Отже, АТ «Укргазвидобування» не є суб'єктом, який діє на основі лише державної власності, тому йому не притаманна перша ознака суб'єкта господарювання державного сектору економіки.
Крім того, згідно з частиною першою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Статтею 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що корпоративні права держави - це корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій.
Зі змісту зазначених норм чинного законодавства вбачається, що господарське товариство вважається таким, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, лише у випадку якщо держава є акціонером такого товариства та їй належать акції у статутному капіталі цього господарського товариства.
Відповідно до пункту 7.1 Статуту АТ «Укргазвидобування» засновником та єдиним акціонером Товариства є Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яке є окремою юридичною особою, створеною відповідно до чинного законодавства України.
У постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року, залишеній без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року та постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 826/1503/14, суд встановив, що у статутному капіталі ПАТ «Укргазвидобування» наявні корпоративні права виключно НАК «Нафтогаз України», а тому ПАТ «Укргазвидобування» не є підприємством, частка держави у статутному капіталі якого становить 50 відсотків та більше.
Отже, оскільки акції АТ «Укргазвидобування» належать НАК «Нафтогаз України», а не державі, то АТ «Укргазвидобування» не відноситься до суб'єктів, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів, а тому АТ «Укргазвидобування» не притаманна і друга ознака суб'єкта державного сектору економіки.
Тож, АТ «Укргазвидобування» не є суб'єктом державного сектору економіки.
Враховуючи викладене, позивач не є головним розпорядником бюджетних коштів (розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня), суб'єктом господарювання державного сектору економіки, а тому і не належить до переліку суб'єктів господарювання, на яких розповсюджуються вимоги пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про ефективне використання державних коштів» від 11 жовтня 2016 року № 710 щодо оприлюднення інформації про обґрунтування технічних та якісних характеристик предмета закупівлі на сторінці власного веб сайту.
Окрім того, Закон України «Про публічні закупівлі» чи інші нормативно-правові акти у сфері публічних закупівель не встановлюють обов'язкових вимог щодо порядку обчислення Товариством як замовником в розумінні Закону (юридичні особи та/або суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті), очікуваної вартості. Не є таким нормативно-правовим актом, який встановлює обов'язок Товариству визначати та обґрунтовувати очікувану вартість, і Примірна методика визначення очікуваної вартості предмета закупівлі, яка затверджена Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18 лютого 2020 року N 275, оскільки остання має рекомендаційних характер (пункт 1 вказаної методики).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у діях позивача не вбачається порушення вимог частини п'ятої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» під час проведення процедури закупівлі UA-2021-09-23-012549-b, тому Висновок Департаменту моніторингу закупівель Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2021-09-23-012549-b, який також не відповідає критеріям законності, пропорційності, визначеним у частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, стосовно недоліків оформлення висновку, суд зазначає, що деякі недоліки індивідуального акту не можуть слугувати підставою для визнання його протиправним.
Крім того, стосовно того, що на форму висновку мав бути накладений кваліфікований електронний підпис посадової особи органу, яка здійснила моніторинг процедури закупівлі, тобто Лідії Метулинської, проте, наявність під Висновком удосконаленого електронного підпису особи, що його затвердила (Шкуропата Олександра), не змінює та не впливає на суть самого рішення. Вказане порушення з боку відповідача не може слугувати самостійною підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного висновку, прийнятого за результатом проведення моніторингу закупівлі.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі № 640/16962/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 2481 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування висновку - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати висновок Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2021-09-23-012549-b від 19 вересня 2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної аудиторської служби України (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 4, ЄДРПОУ 40165856) на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, ЄДРПОУ 30019775) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі 05 травня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова