31 січня 2025 рокуСправа №160/29901/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі адміністративну справу №160/29901/24 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
08.11.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_4 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги, у зв'язку з передислокацією військової частини;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 підйомну допомогу у зв'язку з передислокацією військової частини в сумі 214851,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2014 по 2019 роки проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 . Протягом проходження позивачем військової служби Військова частина НОМЕР_4 в період з 2015 по 2019 роки декілька разів змінювала місце дислокації, при цьому підйомна допомога, передбачена наказом Міністерства оборони України № 45 від 05.02.2018 (Порядок №45), позивачу не виплачувалася. Вважаючи дану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
28.11.2024 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
02.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №48115/24).
В обґрунтування відзиву представником відповідача зазначено, що законодавцем чітко визначено підстави для виплати підйомної допомоги та добових, а саме: при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом (які саме проходять), а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу (вже перебувають на військовій службі) на нове місце військової служби, в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду. В даному випадку позивач виконував службові обов'язки під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 . Враховуючи вище викладене, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню. Також представником відповідача зазначено, що позивачем пропущений строк на звернення із позовом до адміністративного суду.
Представником відповідача зазначено, що відповідно до рішення помічника командувача - начальника фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.01.2023 №737/1/100 військова частина НОМЕР_4 (пп НОМЕР_6 ) знята з фінансового забезпечення з військової частини НОМЕР_2 та зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_7 з 01.02.2023. Об'єднана звітність ПДФО та ЄСВ в період з 01.06.2017 по 31.01.2023 подавалася військовою частиною НОМЕР_2 . У зв'язку з чим представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову повністю.
04.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли письмові пояснення (вх. № 48722/24), в яких представником третьої особи підтримано доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира Військової частини польова пошта НОМЕР_8 від 19.10.2015 ОСОБА_1 зараховано в списки Військової частини польова пошта НОМЕР_8 та призначено командиром 1 штурмової роти взводу 1 штурмової роти.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.07.2018 року №193 відповідно до наказу Міністерства оборони України № 333 від 26.05.2014 року «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України» та з метою упорядкування обліку особового складу, військових частин, установ, прикомандированих військовослужбовців, та окремих підрозділів, що знаходяться на продовольчому забезпечені у військовій частині НОМЕР_2 , поставити на продовольче забезпечення з сніданку 05 липня 2018 року. Військова частини НОМЕР_4 : Лейтенант юстиції ОСОБА_1 ,
Відповідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.05.2019 року № 161 відповідно до наказу Міністерства Оборони України № 333 від 26.05.2014 року «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України» та з метою упорядкування обліку особового складу, військових частин, установ, прикомандированих військовослужбовців, та окремих підрозділів, що знаходяться на продовольчому забезпечені у військовій частині НОМЕР_2 , поставити на продовольче забезпечення з сніданку 01 червня 2019 року. Військова частина НОМЕР_4 : лейтенант юстиції ОСОБА_1 , помічник командира батальйону з правової роботи.
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 №230 від 14.08.2019 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини.
З довідки про заробітну плату від 04.04.2020 №219/РС вбачається, що підйомна допомога, передбачена паказом Міністерства оборони України № 45 від 05.02.2018 (Порядок №45), позивачу не виплачувалася.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За приписами п. 1 частини 3 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Також аналогічні норми містяться і у пункті 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018р. №45 (далі - Порядок №45).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 45 встановлено, що право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає:
- на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду;
- на дату зарахування на навчання - для військовослужбовців, які зараховані на навчання до військових навчальних закладів;
- на дату прибуття до місця дислокації, оголошений наказом командира військової частини, - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт.
Розмір підйомної допомоги обчислюється, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов'язків за посадою (зарахування на навчання), або на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини, на членів сім'ї - на дату реєстрації рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім'ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.
Згідно з п. 3 Порядку № 45, виплата військовослужбовцям підйомної допомоги та добових здійснюється за новим місцем військової служби (місцем відповідно до навчання) відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.
У наказі зазначаються дата та номер наказу про призначення військовослужбовця на військову посаду (зарахування на навчання), дата, коли він приступив до виконання обов'язків за посадою, дата вибуття з попереднього місця військової служби та прибуття на нове місце військової служби (на нове місце дислокації військової частини).
Військовослужбовцям, які на дату прибуття до іншого населеного пункту перебувають у розпорядженні відповідного командира, виплата підйомної допомоги та добових здійснюється після призначення їх на посади та вступу до виконання обов'язків за посадами за новим місцем військової служби в цьому населеному пункті.
Відповідно п. 5 Порядку № 45 підйомна допомога та добові в разі переїзду на нове місце військової служби на членів сім'ї військовослужбовця виплачуються на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому нарахованої суми до виплати, який видається на підставі рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім'ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.
Отже, із аналізу наведених вище норм чинного законодавства слідує, що військовослужбовці, які переїхали на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт, мають право на виплату їм підйомної допомоги після прибуття до місця дислокації, яка виплачується їм за новим місцем військової служби.
За період з 2015 по 2019 рік військова частина, в якій позивач проходив службу декілька разів змінювала місце дислокації, що не заперечується відповідачем.
Водночас, відповідно до п. 13 Порядку №45, виплата підйомної допомоги та добових здійснюється, якщо звернення щодо їх отримання надійшли протягом трьох років із дня виникнення права на їх отримання.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача щодо виплати підйомної допомоги в період проходження позивачем військової служби та зміни місця проходження служби, а також при звільненні з військової служби, 14.08.2019.
Також матеріали справи не містять доказів звернення позивачем протягом трьох років після звільнення з військової служби та отримання розрахунку грошового забезпечення, виплаченого за час проходження служби.
Таким чином, із аналізу встановлених вище судом обставин у даній справі та вищенаведених приписів чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач мав право на виплату йому підйомної допомоги за умови переїзду на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт.
Водночас позивачем не дотримано вимог положень пункту 13 Порядку № 45 щодо строків звернення щодо виплати підйомної допомоги.
Тому, суд приходить до висновку, що згадана військова частина НОМЕР_2 , яка обрана позивачем у даних правовідносинах, не має жодних правових підстав для нарахування та виплати позивачеві вказаної підйомної допомоги, а відповідно, не порушувала прав, свобод та інтересів позивача у даних правовідносинах, що є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні даного позову.
Щодо твердження представника відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає про наступне.
Відповідно до частини 1, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частин 1 та 2 статті 233 Кодексу Законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 року по справі №420/7697/21 зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин (нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 31.12.2019) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Отже на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022),
Означеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.11.2023 року у справі №160/5468/23.
З означеного суд доходить висновку, що строк звернення до суду в даному випадку позивачем не пропущено.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 31.01.2025.
Суддя О.В. Царікова