м. Вінниця
09 травня 2025 р. Справа № 120/17418/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 20.09.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснило Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Однак, рішенням №023830021784 від 27.09.2024 їй було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 03.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
08.01.2025 представником ГУ ПФУ у Вінницькій області подано відзиви на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на правомірність прийнятого ГУ ПФУ в Хмельницькій області рішення.
Представник ГУ ПФУ в Хмельницькій області правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про розгляд справи був повідомлений завчасно та належним чином за допомогою підсистеми "Електронний суд".
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
20.09.2024 ОСОБА_1 до територіального відділу Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення дострокової пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №023830021784 від 27.09.2024 ОСОБА_2 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.
У спірному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача - становить 34 роки 11 місяців 3 дні, спеціальний стаж особи становить - 23 роки 7 місяців 20 днів.
До спеціального стажу роботи не зараховано період з 01.04.1992 по 05.07.1993, оскільки це робота на території країни, з якою розірвано дипломатичні відносини.
Не погоджуючись таким рішенням пенсійного органу, позивач і звернулась до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі Закон №1058-ІV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Пунктом 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом 1 пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 01.01.2016 мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - які народилися з 01.01.1971.
Разом з тим, 04.06.2019 Конституційним Судом України прийнято Рішення №2-р/2019, за змістом якого
положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України;
положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законами № 213-VIII та № 911-VIII, неконституційними.
На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону №1788-XII, оскільки вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтями 54, 55 Закону №1788-XII.
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію, зокрема, пунктів "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-XII, які з 04.06.2019 є чинними у редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, внаслідок чого, не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта, зокрема, пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність такої норми у редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04.09.2019 №2-р/2019 відновлено право особи, в тому числі і позивача, на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
Суд встановив, що згідно з відомостей які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.07.1987, зокрема записів №7-8, вбачається, що позивач 01.04.1992 була прийнята на посаду медсестри відділення анестезіології реанімації в Гатчинському РТМО та звільнена з займаної посади 05.07.1993 (а.с. 20-21).
В даному випадку, як уже було встановлено судом вище, рішенням №023830021784 від 27.09.2024 відмовлено у зарахуванні до спеціального стажу позивача період її роботи з 01.04.1992 по 05.07.1993, оскільки це робота на території країни, з якою розірвано дипломатичні відносини.
Надаючи оцінку відповідним правомірності вищенаведених висновків ГУ ПФУ в Хмельницькій області, суд зазначає про таке.
Як встановлено судом, записи №7 та №8 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.07.1987, які стосуються періоду роботи позивача з 01.04.1992 по 05.07.1993 не містять підчисток, виправлень, неточностей за вказані вище періоди, проте провести звірку з документацією роботодавця чи надати будь-які довідки з вказаного підприємства неможливо через військову агресію російської федерації та знаходження цього роботодавця на території держави-агресора.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).
Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (далі Угода від 14 січня 1993 року), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов'язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022 №1328, не є підставою для відмови в обчисленні спеціального стажу роботи позивача набутий на території країни-агресора, адже такий стаж нею набутий до ухвалення відповідного рішення, тому зазначений період має бути зарахований до спеціального стажу позивача.
Таким чином, відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до спеціального стажу роботи позивача період її трудової діяльності на посаді медсестри відділення анестезіології реанімації в Гатчинському РТМО з 01.04.1992 по 05.07.1993.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №023830021784 від 27.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії є протиправним, з огляду на встановлені обставини.
Таким чином позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №023830021784 від 27.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії, а також вимоги щодо зобов'язання зарахувати до спеціального стажу роботи позивача період з 01.04.1992 по 05.07.1993 підлягають задоволенню.
В той же час, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача зарахувати до спеціального стажу роботи позивача період з 01.04.1992 по 05.07.1993 в подвійному розмірі, на переконання суду є передчасними, адже під час прийняття спірного рішення оцінка наявності законодавчо визначених підстав для обчислення відповідного періоду трудової діяльності позивача в кратному розмірі відповідачем не надавалась.
Також, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок спеціального стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Положеннями частини 2 статті 9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за можливе зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.07.1987, а саме: з 01.04.1992 по 05.07.1993 та повторно розглянути її заяву від 20.09.2024 про призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням висновків суду у цій справі.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.
Позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1211,20 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №023830021784 від 27.09.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.07.1987, а саме: з 01.04.1992 по 05.07.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2024 про призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням висновків суду у цій справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013, код ЄДРПОУ 21318350)
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна