08 травня 2025 року
м. Київ
справа №320/4625/24
адміністративне провадження № К/990/37262/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції заяву Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» про ухвалення додаткового рішення у справі №320/4625/24 за позовом Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» до Головного управління ДПС у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,
Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - скаржник, відповідач, контролюючий/податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 грудня 2023 року №83800070802, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1250000 грн у зв'язку з порушенням підпункту 69.8.3 пункту 69.8 ст. 69 Податкового кодексу України у зв'язку з не поданням звітів про підзвітні рахунки відповідно до Угоди (FATCA) за 2021 - 2022 роки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року, адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.
Верховний Суд постановою від 28 квітня 2025 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві залишив без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року без змін.
30 квітня 2025 року від представника Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» - адвоката Ірини Огороднікової надійшла заява про стягнення з ГУ ДПС на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, в розмірі 111744,00 грн. За змістом заяви представник позивача роз'яснила, що за наслідками відкриття касаційного провадження було підготовлено відзив на касаційну скаргу контролюючого органу. На вказану правову допомогу було витрачено 9 години, що зафіксовано у звіті. До заяви долучено наступні документи, які підтверджують розмір, обґрунтованість, співмірність витрат на професійну правничу допомогу: копію договору надання правничої допомоги №181024 від 18 жовтня 2024 року, копію акт здачі-приймання наданих послуг №25 від 30 квітня 2025 року, копію платіжної інструкції від 23 жовтня 2024 року на суму 54384, 00грн, копію платіжної інструкції від 30 квітня 2025 року на суму 57360,00 грн.
Також до заяви про стягнення судових витрат на оплату правничої допомоги в суді касаційної інстанції заявник додав квитанцію про надіслання документів контролюючому органу.
Головне управління ДПС у місті Києві не скористалось наданим частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що не перешкоджає здійсненню розгляду поданої представником позивача заяви.
Вирішуючи подану заяву, суд виходить з такого.
За правилами пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина третя статті 132 КАС України передбачає, що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина перша, друга статті 134 КАС України).
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частина перша статті 143 КАС України визначає, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
За частиною п'ятою статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі та обов'язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.
Верховний Суд вже неодноразово аналізував наведені вище норми процесуального законодавства в розрізі випадків наявності / відсутності підстав для здійснення розподілу понесених сторонами витрат на правничу допомогу.
Так, у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України (зміст якої кореспондує положенням частини сьомої статті 139 КАС України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 про залишення без розгляду заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу та сформував такі загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити / повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.
У постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції об'єднаної палати Верховний Суд вказав, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. У такому випадку суд першої інстанції не має правових підстав для розгляду питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, а його вирішення відкладається не більше ніж як на п'ятнадцять днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно, для вирішення питання відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу з'ясуванню підлягають (у сукупності) питання: (1) наявності безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи; (2) наявності відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відсутність першої із указаних обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 252 КАС України. Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п'ятої статті 143 КАС України вирішення питання про судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у зв'язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Отже, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині.
Застосовуючи наведені вище підходи Верховного Суду у сукупності, суд касаційної інстанції під час вирішення поданої Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» заяви про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі дійшов наступного висновку.
Ця справа в суді касаційної інстанції розглядалась в порядку письмового провадження відповідно до ухвали Верховного Суду від 17 квітня 2025 року.
З матеріалів адміністративної справи слідує, що відзив на касаційну скаргу у цій справі був поданий представником Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» - адвокатом Іриною Огородніковою 30 жовтня 2024 року. Водночас, до відзиву представник позивача не долучала жодних доказів про понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу за подання відзиву на касаційну скаргу, як і не робила заяву про подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи.
Верховний Суд прийняв постанову про залишення без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року 28 квітня 2025 року. Натомість, заява про ухвалення додаткового судового рішення в частині розподілу судових витрат (разом з відповідними доказами) була подана представником позивача лише 30 квітня 2025 року. Вказана заява не містить жодного обґрунтування того, які поважні причини перешкоджали позивачу чи його представнику виконати вимоги частини сьомої статті 139 КАС України (або шляхом подання доказів понесення витрат, або шляхом подання відповідної заяви з наведенням поважних причин неможливості подання таких доказів) у період з 16 жовтня 2024 року (ухвала про відкриття касаційного провадження у цій справі) по дату ухвалення судом касаційної інстанції постанови від 28 квітня 2025 року.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність процесуальних передумов для вирішення поданої представником позивача заяви про ухвалення додаткового судового рішення в частині розподілу витрат на правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, після ухвалення судом касаційної інстанції судового рішення по суті справи.
З огляду на неподання позивачем у визначені процесуальним законом строки заяви про подання доказів про понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів після здійснення касаційного перегляду справи у суду касаційної інстанції наявні підстави для застосування процесуального наслідку, передбаченого частиною сьомою статті 139 КАС України, а саме залишення заяви Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу без розгляду.
Керуючись статтями 134, 139, 143, 252, 355, 359 КАС України, суд
Заяву Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
М.М. Гімон
І.А. Васильєва ,
Судді Верховного Суду