30 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/69/24 пров. № А/857/10287/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року за наслідками розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, прийняту суддею Плахтій Н.Б. у м. Луцьку у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Волинській області №1378 від 06.12.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути подання ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.11.2023 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХII) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Представник позивача подав заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) шляхом зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області подати звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 у справі №140/69/24 у встановлений судом строк.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 у задоволенні клопотання відмовлено.
Відмовляючи у клопотанні, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №140/69/24, ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянуло подання ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.11.2023 про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХII та за наслідками розгляду якого 20.05.2024 прийняло рішення №9 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, що не заперечується сторонами.
Отже, встановлені обставини вказують на те, що ГУ ПФУ у Волинській області виконало вказане рішення суду від 01.04.2024 у даній справі.
Представник заявника у поданій до суду заяві про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення не погоджується із підставами прийняття рішення ГУ ПФУ у Волинській області №9 від 20.05.2024, оскільки вважає їх такими, яким вже суд надавав оцінку у рішенні в справі №140/69/24. Разом з тим, суд не може надавати правову оцінку підставам прийняття відповідачем свого рішення на виконання рішення суду, оскільки такі підстави не були предметом розгляду у справі №140/69/24.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу за наслідками розгляду заяви про встановлення судового контролю та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, обґрунтовуючи тими ж підставами, що й рішення за №1378 від 06.12.2023, яким суд вже надавав оцінку.
Таким чином, відповідач повністю проігнорував мотивувальну частину рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 у даній справі.
Звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 26.01.2021 у справі № 611/26/17 додатково роз'яснив, що означає «обов'язковість судового рішення». Зазначив, що це стан, за якого «таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).».
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 у справі № 560/523/19, від 01 лютого 2022 у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 у справа № 140/279/21.
Відмовляючи позивачу у встановленні судового контролю, суд першої інстанції стверджує, що КАС України передбачає право суду, а не обов'язок, встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Таке твердження суду першої інстанції суперечить статті 382 КАС України, внаслідок внесених змін Законом від 21.11.2024 за № 4094-ІХ, та які набрали чинності 19.12.2024.
У судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Згідно з статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначений статтею 382 КАС України згідно з положеннями якої суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення (ч.1 ст.382 КАС України).
Отже, установити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, вправі суд, який ухвалив судове рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи, запобігає неналежному виконанню обов'язків, пов'язаних зі змістом задоволених позовних вимог. Підставами застосування таких заходів впливу є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що вказують на протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, встановленому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2011 №17-рп/2011 зазначив, що механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
У Рішенні від 30 червня 2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Цей обов'язок не залежить від того, подала особа, на користь якої прийнято рішення, заяву чи виконавчий лист. Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених нормами КАС України. При цьому, передбачені статтею 382 КАС України процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Як вже зазначалося вище, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути подання ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.11.2023 про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - як і раніше Закон №2262-ХII) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.
Слід вказати, що у вказаному рішенні суд дійшов висновку, що відсутність розрахунку вислуги років в поданих документах не є підставою для відмови в призначенні пенсії, оскільки за вказаних обставин пенсійний орган повинен був повідомити позивача, а також ІНФОРМАЦІЯ_3 про виявлені недоліки та надати можливість у тримісячний строк їх виправити. Проте в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем зазначених дій.
Як вбачається, з клопотання про встановлення судового контролю, підставою для звернення такого стало те, що позивачу знову ж таки відмовлено у призначенні пенсії з тих самих причин, зокрема, через те, що в поданих документах відсутній розрахунок вислуги років, а згідно з витягу з наказу (по стройовій частині) вислуга років для призначення пенсії ОСОБА_1 станом на 06.01.2022 складає 17 років 09 місяців 16 днів в календарному обчисленні, а також зазначено, що позивач служить у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем при розгляді заяви не було враховано правової оцінки, наданої судом у рішенні. ГУ ПФУ у Волинській області лише обмежилося формальною відпискою із покликанням на обставини, яким судом вже було надано оцінку. Крім того, Пенсійний орган знову ж таки не повідомляв позивача та ІНФОРМАЦІЯ_3 про виявлені недоліки та не надавав строку для їх усунення.
Апеляційний суд зауважує, що державні органи зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень).
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
У рішенні від 15 жовтня 2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04,) ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до неї та вказав, що вони є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.
Рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 у справі «Бурмич та інші проти України» (Burmych and Others v. Ukraine, заява №46852/13) є продовженням пілотного рішення у зазначеній вище справі. У цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов'язково покладатиметься на національні органи влади. У цій справі заявники скаржилися на невиконання або тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, і з цих підстав стверджували про порушення Україною їхніх прав, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ відзначив, що порушені заявниками питання вже вирішувалися у згаданому пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», проте Україна не забезпечила ефективного виконання цього рішення, що зумовило лише зростання кількості аналогічних заяв.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку наведеним заявником обставинам, враховуючи, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачем не виконано усі необхідні дії, спрямовані на належне виконання рішення суду.
Враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, що має наслідком скасування ухвали та задоволення вимог заяви.
Разом з тим, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, позаяк апеляційний суд вправі самостійно встановити судовий контроль не направляючи справу після скасування ухвали для продовження розгляду до суду першої інстанції. Проте, звіт про виконання судового рішення суб'єкт владних повноважень має подати до Волинського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 317, 321, 325, 328, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року за наслідками розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 140/69/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 140/69/24 задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області у тридцятиденний строк з моменту отримання цієї постанови, подати до Волинського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі № 140/69/24.
Врешті апеляційних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 09.05.2025.