09 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/2564/25 пров. № А/857/12804/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі №380/2564/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми Олени Петрівни про визнання протиправними діянь, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди (головуючий суддя першої інстанції - Чепенюк ОВ., час ухвалення - у письмовому провадженні, місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту - 14.03.2025),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми Олени Петрівни, у якому просить:
визнати дії Держави Україна в особі судді Львівського окружного адміністративного суду Олени Петрівни Хоми протиправними та такими, що ігнорують діюче законодавство України, рішення Конституційного Суду України, порушують права та свободи людини, гарантовані Конституцією України;
стягнути з Держави Україна в особі судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми Олени Петрівни на його користь моральну шкоду у сумі 400 000,00 грн.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2025 визначено підсудність щодо розгляду адміністративної справи №380/2564/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми Олени Петрівни про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди за Тернопільським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі судді Львівського окружного адміністративного суду Львівського окружного адміністративного суду Хоми Олени Петрівни про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди.
Роз'яснено позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій просить увалу суду першої інстанції скасувати та повернути справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У своїй апеляційній скарзі апелянт покликається на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, Закону України «Про судоустрій та статус суддів», рішення Конституційного Суду у питаннях щодо верховенства права, забезпечення права на справедливий суд та ефективного засобу захисту порушених прав.
Щодо суті позовних вимог, то апелянт вказує, що судові рішення, суддя О. Хома умисно ухвалює з порушенням вимог права або не засноване на досліджених доказах чи встановлених фактах. Суддя, ухвалюючи таке рішення, діє зі злим умислом.
Апелянт вказує, що у справі №380/15531/24 суддя О.Хома не виконала обов'язку перевірити належність доказів наявності у представника Покровської міської ради Дніпропетровської області права вчиняти конкретну процесуальну дію, виступати самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконувати процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов'язки.
Суддя відмовилась встановити факт наявності повноважень на представництво інтересів колективного органу (ради) та, обсяг таких повноважень, а саме, право на звернення з відповідним процесуальним документом до відповідного суду (інстанції) у конкретний момент часу.
Залучення суддею О.Хомою до участі у справі №380/15531/24 осіб ОСОБА_2 та А.Маглиша, які не наділені представницьким мандатом юридичної особи Покровська міська рада Дніпропетровської області код ЄДРПОУ 34081234, усунення від участі у розгляді справи міського голови О.Шаповала, головної посадової особи колективного органу міська рада, який наділений представницькими функціями відповідно до діючого законодавства, що підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 7-рп/1999, яке повністю проігноровано суддею О.Хомою та свідчить про суддівське свавілля .
Судові рішення про залучення до участі у справі №380/15531/24 осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , усунення від розгляду справи міського голову О.Шаповала є судовим рішенням ухваленим внаслідок недбалості.
З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу суд не надходив.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі з тих підстав, що дії (бездіяльність) суду під час розгляду справи, а також прийняття (неприйняття) процесуальних рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України в межах провадження відповідної справи.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Судом встановлено та із змісту позовної заяви слідує, що позивач оскаржує дії судді Львівського окружного адміністративного суду Хоми О.П. в межах розгляду справи №380/15531/24 за його позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Головного управління ДПС у Львівській області, Покровської міської ради, Виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач вважає, що суддею Львівського окружного адміністративного суду Хомою О.П. при розгляді справи №380/15531/24 не перевірено повноваження осіб О.Хоміка та А.Маглиша як представників юридичної особи Покровської міської ради Дніпропетровської області та незаконно допущено їх представляти інтереси цієї юридичної особи, а також усунено від участі у розгляді справи міського голову О.Шаповала.
Такі дії судді, на думку позивача, порушуються рівність учасників процесу та позбавляють його права на справедливий суд.
Надаючи оцінку таким доводам позивача, колегія суддів апеляційного суду висновує наступне.
Відповідно до статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтями 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Згідно з нормами частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 №6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» судам роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам поінформовано, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Згідно з пунктом 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 55 Висновку №3 (2002) Консультативної ради Європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Отже, з аналізу наведеного вище слідує, що дії суду, які оскаржуються, є нічим іншим, як діяльністю суду, пов'язаною з розглядом судових справ, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям «здійснення правосуддя».
Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.
Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
Якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справи, він має можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.
Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, яка міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 240/533/21, від 26.05.2021 у справі № 460/9271/20, від 27.11.2019 у справі № 320/3328/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 1340/4052/18.
У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання незаконними дій/бездіяльності посадових осіб суду, що стосуються здійснення правосуддя, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №521/18287/15-ц, зазначено, що відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження, є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів.
У постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №460/9271/20 вказується, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.
Водночас, дії суду, вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються виключно в порядку, визначеному процесуальними законами.
Відтак, прийняття (неприйняття) процесуальних рішень, а також дії (бездіяльність) суду під час розгляду справи, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України в межах провадження відповідної справи.
Із позовної заяви та апеляційної скарги слідує, що позивач не погоджується із діями головуючого судді щодо залучення та допуску до участі у справі представників Покровської міської ради, усунення від участі в судовому засіданні представника позивача, тобто не погоджується із процесуальними діями судді в ході розгляду справи №380/15531/24.
Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що у випадку допущення суддею Львівського окружного адміністративного суду при розгляді адміністративної справи №380/15531/24 будь-яких процесуальних порушень, позивач не позбавлений можливості у порядку, визначеному КАС України, звернутись до суду апеляційної та касаційної інстанції в межах оскарження судових рішень у справі №380/15531/24.
Крім цього, колегія суддів зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до реального поновлення прав позивача у разі задоволення позовних вимог, проте, позивач може поновити свої права шляхом процесуального оскарженням відповідних рішень у адміністративному судочинстві у справі №380/15531/24.
Також апеляційний суд зауважує, що у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вимог ОСОБА_1 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
З огляду на зазначене, вимоги позивача не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження в цій адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі №380/2564/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін