08 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/16319/24 пров. № А/857/6745/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року (головуючий суддя Андрусів У.Б. м.Львів) у справі №380/16319/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, -
30 липня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), у якому просила суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії, нарахування та виплату ОСОБА_1 згідно з п. «г» ст. 77 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 24.03.2024;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), відповідно до ст. 58 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно зі ст. 58 Закону №1788-XII з 24.03.2024, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 28.05.1950 по 06.02.1957 на підставі Закону України від 17.04.1991 №962-ХІІ «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років».
Позов обґрунтовує тим, що позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Констатує, що є репресованою особою, яку в подальшому реабілітовано, відтак має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України від 17.04.1991 №962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». З метою реалізації права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії, встановленого п. «г» ст. 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», та зарахування часу виселення на спецпоселення у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії, позивачка звернулася із заявою до відповідача, проте отримала відмову. Вважаючи такі дії ГУ ПФУ у Львівській області протиправними та такими, що порушують її право на належне пенсійне забезпечення, позивачка пред'явила цей позов до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати підвищення до пенсії як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», з розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.04.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням виплачених сум; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні в потрійному розмірі часу перебування у засланні з 28.05.1950 до 06.02.1957 у стаж роботи для призначення пенсії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 згідно зі статтею 58 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та статтею 6 Закону України від 17.04.1991 №962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», як пільгу із обчислення стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 28.05.1950 до 06.02.1957.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що право на зарахування стажу у потрійному розмірі мають лише ті репресовані особи, які перебували під вартою, відбували покарання в місцях позбавлення волі, а також перебували на примусовому лікуванні, проте позивачка разом з членами своєї сім'ї перебували на спецпоселенні, що не можна вважати часом тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання або перебування на примусовому лікуванні. Апелянт вказує, що позивачка реабілітована за ст. 3 Закону №962-ХІІ, а не за ст. 1 цього Закону. Відтак, зазначає, оскільки позивачка була виселена, а не засуджена, вимога про зарахування часу перебування у висланні у потрійному розмірі до стажу є безпідставною та незаконною, а сам перерахунок по стажу не передбачений чинним законодавством. Окрім цього констатує, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою довільної форми, у відповідь на яку відповідач листом надав роз'яснення чинних норм пенсійного законодавства, що стосуються її пенсійного забезпечення, а тому рішення про відмову у перерахунку пенсії відповідно до порядку №22-1 не приймалося.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Розділ Миколаївського району Дрогобицької області, про що свідчить свідоцтво про народження від 07.09.1949 серії НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , після реєстрації шлюбу, позивачка змінила прізвище із « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
З довідки Управління оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 18.08.1998 №4/5-Р-8877 вбачається, що ОСОБА_2 (1906 р. н.), ОСОБА_6 (1914 р.н.), ОСОБА_7 (1944 р.н.), ОСОБА_2 (1946 р.н.), ОСОБА_8 (1946 р.н.) та ОСОБА_9 (1949 р.н.) 28.05.1950 із селища міського типу Розділ Миколаївського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 24.06.1950 виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Красноярський край по політичних мотивах, як члени сім'ї пособника учасника ОУН, з якого звільненні 06.02.1957. На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Згідно з архівною довідкою інформаційного центру Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 03.01.1991 №4/4-2 ОСОБА_10 1949 р.н. була виселена на спецпоселення з 24.06.1950 по 06.02.1957 і по даній справі реабілітована.
Позивачка має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», що підтверджується посвідченням від 30.01.2023 серії НОМЕР_3 , виданим УСЗН Новороздільської міської ради.
24.03.2024 позивачка звернулася до відповідача із заявою про нарахування доплати до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та зарахування років перебування під комендатурою в Сибіру як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії в потрійному розмірі, до якої долучила документи для підтвердження обставин, зазначених у ній.
Листом від 10.04.2024 №10120-9962/Н-52/8-1300/24 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило, що позивачці, на виконання приписів постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», вже встановлено підвищення до пенсії як члену сім'ї репресованих, яких у подальшому було реабілітовано, в розмірі 43,52 грн. Крім того, покликаючись на приписи ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначило, що право на зарахування стажу у потрійному розмірі мають лише ті репресовані особи, які перебували під вартою, відбували покарання в місцях позбавлення волі та засланні, перебували на примусовому лікуванні, а тому для зарахування до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні немає підстав.
Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії, як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано, та зарахуванні стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування в засланні позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність своєї поведінки, пов'язаної з відмовою у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та не зарахуванні до стажу роботи за період перебування у засланні у потрійному розмірі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 №962-XII (Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Статтями 3, 4 Закону №962-XII (у редакції до 05.05.2018) передбачено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Тобто вказані вище норми законодавець до реабілітованих осіб відніс як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №962-XII реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та ст.1, 3, 6 Закону №962-ХІІ.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Щодо покликання апелянта на доводи, щодо того що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованого, якого було реабілітовано, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до приписів ст. 11 Закону №962-XII у цьому законі терміни вживаються у такому значенні: репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
За змістом ст. 12 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст. 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, за визначенням цієї статті, є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 років, зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.
Статтею 2 Закону №962-XII однією з форм репресії визнано заслання, яким є примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Відповідно до статті 6 Закону №962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_3 , позивачка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII.
Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 01.11.1991 №1788-XII (Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною 1 статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (Закон №1058-IV) передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 (Постанова КМУ №654) встановлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.
Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів вказує, що при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови КМУ №654, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Такі правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 по справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 по справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 по справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 по справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 по справі №446/1542/16-а.
Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд звертає увагу, що згідно з довідок Управління оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 18.08.1998 №4/5-Р-8877 та інформаційного центру Управління внутрішніх справ виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 03.01.1991 №4/4-2, позивачка виселена із селища міського типу Розділ Миколаївського району Львівської області на спецпоселення в Красноярський край, з якого звільнена 06.02.1957. На підставі ст. 3 Закону №962-XII має статус реабілітованої.
Тобто позивачка разом із сім'єю зазнала репресій у вигляді заслання на спецпоселення в Красноярський край і згодом була реабілітована, та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
З огляду на те, що до позивачки застосовано одну з форм репресій (заслання) та згодом вона була реабілітована, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є репресованою особою, яку у подальшому реабілітовано, а не членом сім'ї такої особи, як констатує відповідач.
Зі змісту листа ГУ ПФУ у Львівській області від 10.04.2024 №10120-9962/Н-52/8-1300/24 вбачається, що позивачка, відповідно до постанови №654, отримує підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. При цьому, апеляційний суд наголошує, що позивача було визнано саме репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї реабілітованої особи.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно відмовлено позивачу у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи позивача як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання) та зобов'язання здійснити перерахунок стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 28.05.1950 по 06.02.1957, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №962-XII (в редакції з 05.05.2018) реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Крім того, статтею 58 Закону №1788-XII в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивачка в період з 28.05.1950 по 06.02.1957 була виселена на спецпоселення в Красноярський край по політичних мотивах, як члени сім'ї пособника учасника ОУН, з якого звільненні 06.02.1957, а відтак, відповідачем протиправно не проведено позивачу відповідний перерахунок стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з з 01.04.2024, а не з 24.03.2024, відповідно до приписів абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, апеляційний суд приходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмову відповідача у проведенні перерахунку стажу роботи позивача як особи, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання),
З огляду на встановлені судом обставини, на переконання колегії суддів, відповідач, відмовляючи у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та зарахуванні стажу роботи за час перебування у засланні діяв неправомірно. А відтак, висновки суду про необхідність зобов'язання відповідача здійснити з 01.04.2024 нарахування та виплату позивачці як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано, підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону №1788-ХІІ з урахуванням раніше виплачених сум та здійснити позивачці перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону №1788-XII та ст. 6 Закону №962-XII, як пільгу із обчислення стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 28.05.1950 до 06.02.1957 є вірними.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі №380/16319/24- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар