08 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/16978/24 пров. № А/857/2990/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року (головуючий суддя Сидор Н.Т. м. Львів) у справі №380/16978/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
07 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якій позивач просив: визнати протиправним та скасувати припис щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт від 26.06.2024 № ПУ001658; визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 26.06.2024 № ПШ056189.
Позов обґрунтовує тим, що 15.07.2024 позивач отримав постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 26.06.2024 № ПШ056189 та припис щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт від 26.06.2024 № ПШ001658. Звертає увагу, що в приписі зазначено «Під час виконання перевезень тр. засобом Mercedes- Benz рн.з. НОМЕР_1 (водій ОСОБА_2 )....». 21.05.2024 позивач не перебував за кермом вказаного транспортного засобу. Транспортний засіб Mercedes-Benz, р.н.з. НОМЕР_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 31.03.2006 НОМЕР_2 , належить ОСОБА_3 . Доказів того, що вказаний транспортний засіб належить позивачу на праві оренди, а водій цього транспортного засобу перебуває з позивачем у трудових відносинах матеріали справи не містять. Зазначене виключає в цих правовідносинах статус ОСОБА_1 , як автомобільного перевізника. Відповідачем не надано будь-яких обґрунтувань, чому саме ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, чому лише позивача було викликано на розгляд справи. Вказав, що власник транспортного засобу, в разі тимчасової передачі права користування транспортним засобом іншій особі, зобов'язаний здійснити перереєстрацію такого транспортного засобу, а водій, здійснюючи перевезення вантажів зобов'язаний надавати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи на підставі яких, на законних підставах, ним використовується такий транспортний засіб (договір оренди та/або тимчасовий реєстраційний талон). Проте, із долученого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу такий ТЗ зареєстрований за ОСОБА_3 . Оскільки до Єдиного державного реєстру транспортних засобів не вносились відомості про зміну користувача автомобіля, то у такому випадку адміністративну відповідальність повинна нести особа, за якою зареєстровано транспортний засіб. Вказує, що у спірних правовідносинах позивач не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому за встановлених обставин притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог цього закону є протиправним.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, визначений статтями 39 та 48 Закону «Про автомобільний транспорт», покладається виключно на автомобільних перевізників. Вказує, із долученого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу що такий ТЗ зареєстрований за ОСОБА_3 , доказів того що вказаний транспортний засіб належить позивачу на праві оренди, а водій цього транспортного засобу перебуває з позивачем у трудових відносинах матеріали справи не містять. Тобто у спірних правовідносинах позивач не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому за встановлених обставин притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог цього закону є протиправним. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
17 березня 2025 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що адміністративно-господарські штрафи відповідно до Закону №2344-ІІІ та судової практики у даній категорії справ можуть бути застосовані виключно до автомобільного перевізника, який у свою чергу, не може визначатись лише на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Посадовими особами відділу державного нагляду (контроль) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку від 20.05.2024 № 013233 проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, а саме перевірку транспортного засобу Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_3 , за результатами якої складений акт від 21.05.2024 № 015115.
У вказаному акті перевірки зафіксовано виявлене порушення ст. 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» при здійсненні нерегулярних перевезень пасажирів по маршруту Дрогобич-Меденичі, відсутній договір із замовником транспортних послуг та документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, відсутня ліцензія.
У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац 3 частина 1 перевезення пасажирів за відсутності на момент перевірки документів, визначених cт. 39 цього Закону.
Водій Гурський Б. надав для перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки:
- посвідчення водія серії НОМЕР_3 ;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , серії НОМЕР_4 ;
- протокол перевірки технічного стану транспортного засобу № 01058-01542-23.
ОСОБА_1 , як власник транспортного засобу Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 звернувся до відповідача з заявою від 24.05.2024, у якій повідомив, що транспортний засіб Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 перебуває у його користуванні на підставі довіреності № 752.
Відповідач виніс припис № ПУ 001658 щодо ОСОБА_1 , у якому вказав, що за результатами перевірки, проведеної 21.05.2024 під час виконання перевезень транспортним засобом Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 (водій ОСОБА_4 ) порушено вимоги ПКМУ від 02.12.2015 № 1001 в частині необхідності включення даного КТЗ до єдиного реєстру. Запропоновано вжити заходи щодо усунення виявлених порушень у строк до 10.07.2024.
Позивачу скероване повідомлення про розгляд справи 26.06.2024 о 09:00 год.
Відділом державного (нагляду) контролю у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнята постанова від 26.06.2024 № ПШ056189 про застосування адміністративно-господарського штрафу, до ОСОБА_1 застосований адміністративний штраф у розмірі 17000,00 грн згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись із згаданою постановою та приписом, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не спростував допущення порушень, документально встановлених інспектором Укртрансбезпеки.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (Закон № 2344-III).
Згідно з частиною 12 статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до частини 14, 17 статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідальність на підставі ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» при перевезенні вантажу покладається на перевізника.
Відповідно до частини 2 статті 48 Закону № 2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що він не є автомобільним перевізником, так як транспортний засіб Mercedes-Benz, р.н.з. НОМЕР_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 31.03.2006 НОМЕР_2 належить ОСОБА_3 . Доказів того, що вказаний транспортний засіб належить позивачу на праві оренди, а водій цього транспортного засобу перебуває з позивачем у трудових відносинах матеріали справи не містять.
Щодо визначення суб'єкта відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт колегія суддів зазначає таке.
Згідно визначення основних термінів наведених у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник-фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Пункт 2 частини другої статті 55 Господарського кодексу України дає офіційне та чітке поняття субґєкта господарювання громадяни України, якими є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Судом першої інстанції встановлено, що власником транспортного засобу Mercedes-Benz рн.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_3 , автомобільним перевізником є ОСОБА_3 , керування автомобілем здійснює водій ОСОБА_5 .
При цьому, ОСОБА_1 , як власник транспортного засобу Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 звернувся до відповідача із заявою від 24.05.2024, у якій повідомив, що транспортний засіб Mercedes-Benz, д.н.з. НОМЕР_1 перебуває у його користуванні на підставі довіреності № 752. Відповідно ОСОБА_3 цією довіреністю уповноважив Тиновського Михайла Мироновича розпоряджатись, з правом його продажу (обміну, здачі в оренду, передачі в позичку та інше відчуження передбачене чинним законодавством) транспортним засобом Mercedes-Benz, модель 310, 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузов рами): НОМЕР_5 , тип: автобус, що належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 31.03.2006 Дрогобицьким МРЕВ ДАІ ГУ УМВСУ у Львівській області. Довіреність діє до 07.12.2030. Просив винести постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 вказаною заявою та долученою до неї довіреністю від 07.12.2022 підтвердив, що являється користувачем та перевізником.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що в межах спірної ситуації позивач є автомобільним перевізником, а отже є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Щодо вимоги апелянта про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 26.06.2024 № ПШ056189, суд апеляційної інстанції зазначає.
Відповідно до ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 1 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Оскільки позивач в спірному випадку виступає як перевізник, який здійснював надання послуг з нерегулярних пасажирських перевезень, не забезпечивши водія документами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому, у відповідача були правові підстави для застосування відповідного адміністративно-господарського штрафу спірною постановою та винесення припису щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Апеляційний суд зазначає, що відповідальність за відсутність у водія документів передбачених статтею 48 Закону України №2344-ІІІ згідно статті 60 цього Закону несуть автомобільні перевізники, а не водії транспортних засобів.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі №380/16978/24- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний