08 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/17003/24 пров. № А/857/31603/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А,
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року у справі №380/17003/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Андрусів У. Б.,
дата ухвалення рішення - 07 листопада 2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті їй одноразової допомоги на сім'ю відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області нарахувати та виплатити їй одноразову допомогу на сім'ю відповідно до норм та розмірів, встановлених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яка полягає у непризначенні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги на сім'ю відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу на сім'ю відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що для отримання одноразової допомоги на смію дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрації їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого, однак місце реєстрації ОСОБА_2 відмінне від місця реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Таким чином, дії пенсійного органу щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві є правомірним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб, який 07 серпня 2010 року зареєстрований Погірцівською сільською радою Самбірського району Львівської області, про що зроблено актовий запис №5.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 14 лютого 2024 року.
Як вбачається з матеріалів справи, на території трансформаторної підстанції ТП 105н6/0,4 кВ за адресою: вул. Виговського, 29 Б, м. Львів під час виконання посадових обов'язків зі ОСОБА_2 стався нещасний випадок, внаслідок якого від отриманих травм він помер. Цей факт підтверджується актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) 13 лютого 2024 року о 13 год 30 хв в Приватному підприємстві «Львівелектросервіс» код ЄРДПОУ 36828486 (форма Н-1/П), затвердженого 23 квітня 2024 року начальником Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Відповідно до висновку комісії (розділ 7) нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом.
Зі змісту довідки, виданої відділом «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Рудківської міської ради від 17 травня 2024 року №641, вбачається, що ОСОБА_2 не проживав за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 та був знятий з реєстрації 14 лютого 2024 року.
За даними довідки від 13 травня 2024 року №276, виданої Погірцевим старостинським округом виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 з серпня 2010 року до березня 2022 року проживав без реєстрації в АДРЕСА_2 разом з дружиною ОСОБА_1 , дочками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , мамою дружини ОСОБА_6 , батьком дружини ОСОБА_7 .
Згідно з актом від 13 травня 2024 року №130, складеного комісією майстрів дільниці ЛКП «Сяйво», ОСОБА_2 з 2022 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з дружиною ОСОБА_1 та з дочками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .
20 червня 2024 року позивачка звернулася до відповідача із письмовою заявою про виплату одноразової допомоги на сім'ю відповідно до ч.5 ст.36 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Проте листом від 28 червня 2024 року №16578-17706/С-53/8-1300/24 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило про відсутність правових підстав для призначення одноразової допомоги на сім'ю в разі смерті потерпілого, оскільки відповідно до пункту 5.1 Постанови правління Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018 «Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат» зі змінами, внесеними постановою правління Фонду соціального страхування України від 25.02.2021 №7, для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Вважаючи відмову відповідача у призначенні соціальної виплати протиправною, позивачка звернулася у суд з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової допомоги на сім'ю відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки надані докази підтверджують місце її фактичного проживання з чоловіком однієї сім'єю, а тому з метою захисту прав останньої необхідно зобов'язати пенсійний орган призначити та виплатити їй одноразову допомогу на сім'ю відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я визначає Закон України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV, в редакції, чинній на момент настання страхового випадку).
За змістом ч.1 ст.4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закон №1105-XIV на уповноважений орган управління та його територіальні органи, серед іншого, покладено завдання здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону.
Ч.1 ст.30 Закону №1105-XIV передбачає, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Згідно з ч.2 ст.30 Закону №1105-XIV факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про охорону праці".
За змістом ч.3 ст.30 Закону №1105-XIV підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Пункт 2 ч.7 ст.30 Закону №1105-XIV передбачає, що страхові виплати складаються зі страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Відповідно до ч.5 ст.36 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Аналізуючи наведені вище правові норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що у разі смерті потерпілого законодавець встановив коло осіб, які мають право на отримання одноразових страхових виплат сім'ї - допомоги сім'ї потерпілого (виплачується сукупно на сім'ю потерпілого) та страхової виплати (виплачується особам, які мали право на одержання утримання від потерпілого, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого).
Згідно з ч.1 ст.37 Закону №1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
За змістом ч.2,3 ст.37 Закону №1105-XIV територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Ст.38 Закону №1105-XIV визначає порядок розгляду справи про страхові виплати, згідно з якою територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Відповідно до ст.39 Закону №1105-ХІV уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:
1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;
2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;
3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Як вбачається з матеріалів справи, 13 лютого 2024 року на Приватному підприємстві "Львівелектросервіс" стався нещасний випадок, що підтверджується актом від 23 квітня 2024 року за формою Н-1/П.
Зі змісту вищевказаного акту розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії від 23 квітня 2024 року вбачається, що на території трансформаторної підстанції ТП 105н6/0,4 кВ за адресою: АДРЕСА_4 під час виконання посадових обов'язків з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, внаслідок якого від отриманих травм він помер. Відповідно до висновку комісії (розділ 7) нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом.
На момент настання страхового випадку (13 лютого 2024 року) був чинний Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України постановою від 19.07.2018 №11 (далі - Порядок №11).
Згідно з п.1.2. Порядку №11 у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.
За змістом п.1.3. Порядку №11 Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.
Пунктом 1.4. Порядку №11 закріплено, що рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах. Копія постанови на вимогу надається потерпілому або особам, які мають право на страхові виплати у разі смерті потерпілого. Управління (відділення) Фонду можуть затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про страховий випадок оформлені з порушенням встановлених вимог.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.
Розділом V порядку №11 врегульовано питання призначення, зокрема, одноразової допомоги особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого.
Відповідно до п.5.1 Порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються: заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого); довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення страхових виплат, відповідно до ч.5 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у зв'язку зі смертю її чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві та надала відповідний пакет документів, в тому числі на підтвердження факту спільного проживання, а саме: довідку Погірцевцького старостинського округу виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 13 травня 2024 року №276 та акт від 13 травня 2024 року № 130, складений комісією майстрів дільниці ЛКП "Сяйво".
Разом з тим, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 28 червня 2024 року №16578-17706/С-53/8-1300/24 відмовило у призначенні та виплаті одноразової допомоги, покликаючись на те, що місце реєстрації ОСОБА_2 відмінне від місця реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, ні Законом №1105-XIV, ні Порядком №11 поняття родини/сім'ї не визначається.
В свою чергу, стаття 3 СК України передбачає, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Так, у Рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Таким чином, критеріями віднесення близьких родичів та інших осіб до членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки таких осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Водночас, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 квітня 2024 року у справі №420/17371/22, встановлена Порядком №11 обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.
Крім того, у вищевказаній постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що Закон №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
Таким чином, враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, покликання апелянта на те, що позивач з чоловіком були зареєстровані у різних населених пунктах, як на підставу для відмови у виплаті такої, є безпідставним, оскільки факт реєстрації за різними адресами, не впливає на отримання одноразової допомоги сім'ї потерпілого, так як визначальним є факт проживання однією сім'єю.
Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи, зокрема, довідкою виданою відділом «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Рудківської міської ради від 17 травня 2024 року №641 стверджується, що ОСОБА_2 не проживав за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 та був знятий з реєстрації 14 лютого 2024 року.
Зі змісту довідки Погірцевим старостинським округом виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 13 травня 2024 року №276 вбачається, що ОСОБА_2 з серпня 2010 року до березня 2022 року проживав без реєстрації у АДРЕСА_2 разом з дружиною ОСОБА_1 , дочками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , мамою дружини ОСОБА_6 , батьком дружини ОСОБА_7 .
Крім того, відповідно до акту від 13 травня 2024 року №130, складеного комісією майстрів дільниці ЛКП «Сяйво» ОСОБА_2 з 2022 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з дружиною ОСОБА_1 та з дочками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .
Таким чином, наведені вище обставини підтверджують факт проживання ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_1 та з дочками ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за однією адресою.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової допомоги на сім'ю відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки надані докази підтверджують місце її фактичного проживання з чоловіком однієї сім'єю, а тому з метою захисту прав останньої необхідно зобов'язати пенсійний орган призначити та виплатити їй одноразову допомогу на сім'ю відповідно до п.1 ч.5 ст.36 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року у справі №380/17003/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 08 травня 2025 року.