Справа № 755/5415/24 Суддя (судді) першої інстанції: Савлук Т.В.
08 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексу не зазначається) у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області звернулося з позовом до суду, в якому просить затримати ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, є нелегальним мігрантом, ухиляється від виїзду з України. Отже, існують обґрунтовані підставі вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове повернення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а також існує ризик утечі, що є підставою для його затримання.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - адвокат Богданов О.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Апелянт наполягає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на нечинних нормах законодавства, а саме статтях 26, 29, 30 Закону України №3773-VI від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статтях 288, 289 Кодексу адміністративного судочинства України, статтях 203, 262, 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Додатково апелянт зазначає, що прийняття рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства належить до повноважень органу Державної міграційної служби, тому відповідно такі повноваження не можуть привласнюватись судом.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2024 змінено мотивувальну частину рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.03.2024 в частині посилання суду на норми законодавства у їх нечинній редакції статей 26, 29, 30 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статей 288, 289 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначивши, що підставами для задоволення адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення є норми матеріального та процесуального права в редакції, наведеній в мотивувальній частині цієї постанови. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.03.2024 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) задоволено частково. Скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року, а справу №755/5415/24 направлено на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Верховний Суд вказав, що апеляційна скарга відповідача містить мотивування, з посиланням на норми Порядку № 215, щодо порушення територіальним підрозділом Державної міграційної служби України порядку доведення до відмова відповідачу рішення Президента України про припинення громадянства України, та, як наслідок, на неможливості вжиття останнім заходів для врегулювання свого правового статусу щодо перебування в України.
Суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції про те, що відповідач не має відповідних документів на право проживання в Україні та для виїзду з неї. Проте суд апеляційної інстанції не дослідив основних доводів відповідача, а саме: не з'ясував, чи було його повідомлено про припинення громадянства України та не перевірив, чи були вжиті заходи щодо вилучення документів, що підтверджують його громадянство. Унаслідок цього не було встановлено, чи може відсутність у відповідача інших документів на право проживання в Україні та для виїзду з неї слугувати підставою для визнання його дій ухиленням від виконання рішення про примусове видворення.
Установленню також підлягають обставини, за яких позивач в довідці про особу ідентифікував відповідача як громадянина Республіки Грузія, посилання на яку у своєму судовому рішенні зробив суд апеляційної інстанції.
Суд також звертає увагу на те, що відповідач на обґрунтування заперечення проти позову наголошує на тому, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не має достатніх доказів того, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про примусове видворення або може вчинити дії, спрямовані на втечу.
Апеляційна скарга відповідача містить мотивування щодо відсутності в матеріалах справи доказів, які свідчать про доцільність застосування вказаного заходу.
Як убачається з матеріалів справи, представник позивача в суді першої інстанції, підтримавши позовну вимогу в цій справі, на підтвердження наявності підстав для затримання відповідача долучив до матеріалів справи лист Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 26.03.2024 №4712-2024, адресований начальнику ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
Цим листом повідомлено, що у Національній поліції України здійснюється комплекс організаційно-практичних заходів, спрямованих на нейтралізацію протиправної діяльності на території України суб'єктів підвищеного злочинного впливу, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Руставі (Республіка Грузія). Суб'єкт підвищеного злочинного впливу, у статусі «вор в законі», має прізвисько « ОСОБА_3 ». Свій статус останній неодноразово підтверджує у відеозаписах, які оприлюдненні у мережі Інтернет. Згідно з наявними обліками Генерального секретаріату Інтерполу щодо ОСОБА_1 ініційовано публікації інформаційних повідомлень «Зелене сповіщення» НЦБ Інтерполу (NCB KIEV Ukraine (посилковий номер 2019/90449-1) як особа, яка підозрюється в участі злочинної організації та становить загрозу. Відповідно до Указу Президента від 21.05.2021 №203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» до ОСОБА_1 застосовано санкції (Додаток 1 №563).
Суд апеляційної інстанції, будучи обізнаними про наявність такої інформації, не вжив заходів щодо її оцінки, зокрема, не встановив чи слугувала вона підставою для подання цього позову і чи свідчать вказані в листі Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 26.03.2024 №4712-2024 обставини про наявність законних підстав для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, Суд дійшов висновку, що таке судове рішення є завчасним, оскільки прийняте без повного і всебічного дослідження зібраних у справі доказів та заявлених відповідачем у апеляційній скарзі доводів.
Указані порушення неможливо усунути на стадії касаційного провадження. Суд констатує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, отож об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України про припинення громадянства України від 04 березня 2024 року № 142/2024 позбавлений громадянства України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).
Під час перебування на території України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим 25 березня 2024 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП, серії ПР МКМ № 014767 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 гривень.
25 березня 2024 року завідувачем сектору ідентифікації відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мельником Михайлом прийнято рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Працівниками міграційної служби запропоновано ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) отримати рішення про примусове видворення з України, однак у розписці про отримання цього рішення відсутній підпис останнього, який відмовився від отримання рішення.
25 березня 2024 року завідувачем сектору ідентифікації відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мельником Михайлом ухвалено рішення про поміщення відповідача ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , у Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України, за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, село Мартинівське, вулиця Європейська, 1, для підготовки адміністративного позову про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
26 березня 2024 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області подано адміністративний позов до Дніпровського районного суду міста Києва про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , не має постійного місця проживання в Україні, в останнього відсутній документ, що дає право на виїзд з України, у суду наявні підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення та існує ризик його втечі, відтак позовні вимоги про затримання ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі України строком на шість місяців підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх виїзду з України.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. За правилами частин 1, 2 статті 16 цього Закону, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Приписами частини 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частина 8 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Частиною 2 статті 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію або якщо такий договір не має механізму реалізації чи не виконується.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
За приписами частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
За приписами частини 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Відповідно до частини 11 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Частиною 13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Отже, для подання компетентним органом адміністративного позову про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення необхідне дотримання наступних умов: наявність рішення про примусове видворення та наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення.
За матеріалами справи вбачається, що 25 березня 2024 року завідувачем сектору ідентифікації відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області Мельником Михайлом прийнято рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).
Серед підстав вважати, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, позивачем зазначено відсутність у ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) відповідних документів на право проживання в Україні та для виїзду з неї. Крім того, Указом Президента України від 04 березня 2024 року №142/2024 відповідач позбавлений громадянства України.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що апелянт був обізнаний з Указом Президента України від 04 березня 2024 року №142/2024.
Жодним документом не визначено апелянту дати, з якої починається обрахування дозволеного терміну для його перебування на території України та терміну, протягом якого він має здійснити виїзд за межі території України.
Крім того, апелянту, після позбавлення громадянства України, не був наданий строк для можливості звернення до відповідного органу про його тимчасове перебування на території України, як особи без громадянства, оскільки докази наявності в даної особи громадянства іншої держави відсутні.
Колегія суддів вважає, що жодного доказу порушення апелянтом законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, щодо умов в'їзду та перебування на території України не встановлено.
Варто звернути увагу, що Указом Президента України № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» затверджений Порядок № 215, який в редакції Указу Президента від 27.06.2006 № 588/2006 зі змінами від 30.04.2022 передбачав чіткий алгоритм дій державних органів щодо осіб, позбавлених у встановленому порядку громадянства України, в тому числі щодо інформування про прийняте рішення та строки контролю його виконання.
Як наслідок, відповідач був позбавлений можливості застосування пункту 122 Порядку 215, яким встановлюється додатковий термін на перебування в Україні у разі позбавлення громадянства.
За таких обставин стверджувати про перебування апелянта на території України не на законних підставах відсутні.
Крім того, не заслуговують на увагу доводи позивача, що на момент виявлення та затримання іноземця документ, що посвідчує особу іноземця та дає йому право на виїзд за територію України іноземцем надано не було, оскільки спростовується обставинами справи, так як на момент затримання органами ДМС в апелянта був паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Фрунзенським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 07.05.2015, який не був визнаний недійсним у встановленому порядку інформація, про що було відомо (т. 1 а.с. 97-102).
Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів дійшла до висновку, що підстави для затримати ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців відсутні, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 08.05.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна