09 травня 2025 р. Справа № 480/2834/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 (головуючий суддя І інстанції: Кравченко Є.Д.) по справі № 480/2834/23
за позовом ОСОБА_1
до Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби;
- визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки;
- зобов'язати Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Маяковського, 64, м. Ромни, Роменський район, Сумська область, 42001, код ЄДРПОУ 33219415) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби.
Визнано протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки.
Зобов'язано Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Маяковського, 64, м. Ромни, Роменський район, Сумська область, 42001, код ЄДРПОУ 33219415) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме зазначає, що Постановою КМ України від 17 липня 1992 р. № 393 (див. пункт 10) не передбачено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби особам рядового на начальницького складу цивільного захисту, які звільняються за згодою сторін. Таким чином, на час звільнення ОСОБА_1 , МЦШР ДСНС України не мав правових підстав нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні за згодою сторін зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. МЦШР ДСНС України діяв в межах чинного законодавства України.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону не поширюється на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту. Позивач на момент звільнення із державної служби цивільного захисту відповідно до ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не відносився до числа військовослужбовців Збройних Сил України.
Крім того, додаткова відпустка учасникам бойових дій, що визначена п.12. ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не належить до щорічних відпусток, а є пільгою, гарантованою державою.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до наказу ДСНС (по особовому складу цивільного захисту) від 27.12.2022 № 816 позивача звільнено зі служби цивільного захисту на підставі пункту 176 підпунктом 10- 4 (за згодою сторін) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.
Наказом Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 30.12.2022 № 856 виключено зі списків особового складу Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 31.12.2022.
Однак, при звільненні позивачу не було виплачено всіх належних сум, а саме одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки.
На думку позивача, вказане свідчить про істотне порушення його прав, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно із п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в подальшому - Закон № 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1-2 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Згідно із абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином, військовослужбовцям виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та додаткової відпустки лише у випадку їх звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, від 31.05.2021 у справі № 200/13348/19-а, у справі № 360/4127/19 від 07.05.2020.
Щодо вимог апеляційної скарги стосовно виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 (далі - Інструкція № 623, у редакції від 23.12.2022) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин згідно з Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (п. 9 Розділу XХVІІ Інструкції № 623).
Водночас, п.10 Розділу XХVІІ Інструкції № 623 передбачено вичерпний перелік підстав для невиплати вищезазначеної одноразової грошової допомоги, згідно якого, права на виплату одноразової грошової допомоги позбавляються особи рядового і начальницького складу, звільненим зі служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням особою рядового і начальницького складу умов контракту, обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій (по особовому складу цивільного захисту) від 27.12.2022 № 816 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту на підставі пункту 176 підпунктом 10-4 (за згодою сторін) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.
Згідно із наказом Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 30.12.2022 № 856 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу центру, знято з усіх видів забезпечення з 31.12.2022.
Станом на 31.12.2022 календарна вислуга позивача складає - 19 років 00 місяців 01 день. Водночас, при звільненні зі служби позивач одноразову грошову допомогу не отримував.
У листі від 13.02.2023 № 7701-292/7707 відповідач зазначив, що одноразова грошова допомога позивачу не була виплачена, оскільки позивача було звільнено за угодою сторін.
З цього приводу слід зазначити, що чинне законодавство містить вичерпний перелік для невиплати одноразової грошової допомоги - це «негативні» підстави звільнення.
Звільнення за власним бажанням та за угодою сторін є практично рівнозначними поняттями, тобто аналогічними підставами звільнення, зокрема з ініціативи працівника (рапорт позивача).
Законодавство про працю звільнення працівника за угодою сторін не суттєво відрізняє від звільнення працівника за власним бажанням. Відмінністю є наявність волевиявлення (ініціативи) однієї зі сторін: як роботодавця, так і працівника, а також процедура звільнення.
Згідно із частиною 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Аналогія закону полягає у застосуванні судом норми правової або норм, що регулюють відносини, подібні до тих, які є предметом розгляду в межах конкретного правового спору. Необхідність застосування аналогії закону пов'язана з тим, що навіть найрозвиненішe законодавство об'єктивно не здатне заздалегідь унормувати всі нетипові ситуації, які потребуватимуть правового реагування.
У спірних правовідносинах відсутня правова норма, яка в безпосередньо повинна була б регулювати зазначені правовідносини, оскільки звільнення з ініціативи працівника за власним бажанням (так само як і ряд інших підстав для припинення служби) включено у нормативне регулювання виплати одноразової грошової допомоги, а звільнення з ініціативи працівника за угодою сторін -випущене із нормативного регулювання.
Однак відсутність конкретних правових норм, які можна було б застосувати до даного правового спору, не означає відсутності необхідності цей спір вирішувати та прийняти в результаті такого вирішення відповідне рішення.
Тобто, з урахуванням звільнення позивача за його ініціативи (за угодою сторін), слід застосувати у даних спірних правовідносинах положення п. 9 Розділу XХVІІ Інструкції № 623, відповідно до якго, особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин згідно з Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
За таких обставин, з урахуванням наведених норм чинного законодавства України, з огляду на те, що позивача звільнено зі служби цивільного захисту на підставі пункту 176 підпунктом 10-4 (за згодою сторін) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, та календарна вислуга позивача на день звільнення складає - 19 років 00 місяців 01 день, то позивач набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З урахуванням приписів статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2025 року по справі №480/2834/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк