09 травня 2025 р. Справа № 520/32647/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.01.25 по справі № 520/32647/24
за позовом ОСОБА_1
до Національного наукового центру " Інститут судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (далі - відповідач, ННЦ ІСЕ), в якій просив:
- визнати дії ННЦ ІСЕ , які полягають у відмові у задоволенні запиту від 14.11.2024, протиправними.
- зобов'язати ННЦ ІСЕ надати йому копію висновку № 2834 від 11.06.2024.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просив суд рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що ані Закон України «Про судову експертизу», ані Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, не містять жодної прямої заборони на надання копії висновку експерта на запит особи, якої вона безпосередньо стосується, директором Центру чи його заступником. Такої заборони не містить і п.4 ч.5 ст.69 КПК України. Всі заборони стосуються виключно експерта, який проводив експертизу.
Посилаючись на Закон України «Про доступ до публічної інформації», апелянт зазначив, що запитуваний ним висновок експерта №2834 не містить жодного грифу таємності, тому розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується. Відповідачем не надано до суду доказів прямої заборони слідчого Лушпая про надання йому Центром копії висновку експерта.
Стверджував, що суд при ухваленні рішення не дотримався принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи: не з'ясував позицію слідчого Лушпая щодо його згоди або незгоди на надання йому Центром копії висновку експерта. Зауважив, що суд не взяв до уваги його твердження про ознайомлення з висновком експерта №2834, що свідчить про те, що слідчий не заперечував проти надання позивачу копії висновку експерта.
Зазначив, що суд у своєму рішенні, сконцентрували свою увагу на забороні саме експерту розголошувати відомості за проведеною експертизою, хоча він звертався до директора Центру, а відмова у задоволенні запиту була здійснена заступником директора Центру, яка не є експертом, і на яку не поширюється заборона розголошення відомостей за проведеною експертизою, а поширюються приписи Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011 (далі- Закон №2939-VI).
Посилаючись на ст.7 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-ХІІ (далі-Закон №2657-ХІІ), зазначив, що держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Звернув увагу, що Законом №2939-VI чітко передбачено випадки, в яких не може бути обмежено доступ до інформації, а також відомості , які не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом, до яких запитувана ним інформація не належить.
Стверджував, що запитувана ним інформація стосується безпосереднього його, надання копії висновку експерта не зашкодить будь-яким інтересам держави чи іншим особам, не зашкодить інтересам слідства та не є інформацією з обмеженим доступом , тобто не містить будь-якого грифу таємності чи будь-якого іншого, а тому відповідач зобов'язаний був його надати, але протиправно цього не зробив.
На підтвердження вимог апеляційної скарги посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постановах від 07.11.2024 у справі №9901/452/21, від 18.01.2024 у справі №990/161/23, від 24.01.2019 у справі №9901/510/18.
Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2025 року- без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Постановою слідчого СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції Антона Лушпая від 02.04.2024 у кримінальному провадженні № 420232220600000204 від 06.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України, було призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центрі «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України. За результатом проведення експертизи експертом Мамонтовою Л.В. було складено висновок № 2834 від 11.06.2024.
Згідно з повідомленням слідчого СВ ХРУП №3 ГУНП в Харківській області Антона Лушпая, клопотання ОСОБА_1 від 18.10.2024 за вх.№К-1778 у кримінальному провадженні №420232220600000204 розглянуто та задоволено, в результаті чого він має право ознайомитись з матеріалами зазначеного кримінального провадження.
14.11.2024 до ННЦ ІСЕ надійшов запит ОСОБА_1 про отримання публічної інформації, в якому він просив надати йому на руки у приміщенні центру копію висновку судової економічної експертизи від 11.06.2024 №2834 (а.с.5).
Листом ННЦ ІСЕ від 19.11.2024 №5475/23/ПІ-31-14/24 ОСОБА_1 було відмовлено у наданні копії висновку експертизи №2834 від 11.06.2024 , оскільки згідно з п.2.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз і експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (зі змінами та доповненнями) на експерта покладено обов'язок не розголошувати без дозволу органу, який призначив експертизу, відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків, та не повідомляти будь-кому, крім органу, який призначив експертизу, про хід проведення експертизи та її результати (а.с.6).
Не погодившись із цією відмовою відповідача , позивач звернувся із цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що доступ до інформації щодо здійснення судово-експертної діяльності регламентується Законом України «Про судову експертизу», Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, Кримінальним процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, тощо. Зазначеними нормативно-правовими актами на експерта, у тому числі, покладено обов'язок не розголошувати без дозволу органу, який призначив експертизу, відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків, та не повідомляти будь-кому, крім органу, який призначив експертизу, про хід проведення експертизи та її результати. У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку, що ненадання копії висновку судової економічної експертизи №2834 від 11.06.2024 за запитом ОСОБА_1 було правомірним.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Доступ до інформації щодо здійснення судово-експертної діяльності регламентується Законом України «Про судову експертизу» №4038-ХІІ від 25.02.1994 (далі-Закон №4038-ХІІ), Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (далі- Інструкція №53/5), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі- КПК України), Цивільним процесуальним кодексом України (далі- ЦПК України), Господарським процесуальним кодексом України (далі- ГПК України) тощо.
Відповідно до положень ст.ст.1-2 Закону №4038-ХІІ судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Законодавство про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно правових актів.
Статтею 7№ Закону №4038-ХІІ визначені підстави проведення судової експертизи (обстеження і дослідження), а саме: підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.
Підставою для отримання висновку спеціаліста при з'ясуванні обставин вчинення кримінального проступку є запит службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків.
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 69 КПК України експерт зобов'язаний не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків, або не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення експертизи та її результати.
Пунктом 2.2. Інструкції №53/5 на експерта, у тому числі, покладено обов'язок не розголошувати без дозволу органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків, або не повідомляти будь-кому, крім органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), чи суду про хід проведення експертизи та її результати.
Пунктом 4.17. Інструкції №53/5 при проведенні первинної експертизи співробітниками однієї експертної установи висновок експерта (експертів) та додатки до нього складаються у двох примірниках, один з яких направляється органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), а другий оформлюється як наглядове провадження і зберігається в архіві експертної установи.
Відповідно до пункту 9 статті 101 КПК України висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалась експертиза.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ненадання копії висновку судової економічної експертизи № 2834 від 11.06.2024 за запитом ОСОБА_1 було правомірним.
Доводи апелянта про те, що йому не може бути обмежено доступ до інформації, яка міститься у висновку експерта, з посиланням на положеннями Законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію» колегія суддів вважає помилковими, оскільки доступ до інформації щодо здійснення судово-експертної діяльності регламентується спеціальними нормативно-правовими актами, а саме: Законом України «Про судову експертизу» №4038-ХІІ від 25.02.1994, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 , КПК України, ЦПК України, ГПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а загальні норми права підлягають застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, Конституційний Суд України у п.2.1 Рішення від 18.06.2020 зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим“ (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним“ (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим“ (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Для подолання колізій у законодавстві між нормами однакової юридичної сили слід застосовувати напрацьований теорією та практикою підхід щодо надання переваги спеціальним нормам перед загальними, що зумовлено дією принципу lex specialis (спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого за розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого полягає в тому, що спеціальний закон у межах вирішення індивідуального спору скасовує (зупиняє) дію загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Факт ознайомлення апелянта з матеріалами кримінального провадження №420232220600000204 від 06.10.2023, в тому числі, з висновком експерта №2834, не спростовує передбаченого законом обов'язку експерта не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду, відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків, інформацію про хід проведення експертизи та її результати.
Той факт, що відповідь на запит позивача ОСОБА_1 про отримання висновку експерта №2834 від 11.06.2024 підписано першим заступником директора ННЦ ІСЕ, не змінює передбачений законом порядок доступу до інформації щодо здійснення судово-експертної діяльності.
Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, які сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2024 у справі №9901/452/21, від 18.01.2024 у справі №990/161/23, від 24.01.2019 у справі №9901/510/18 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у вказаних справах та розглядуваній справі відрізняються предмет, підстава позовів, склад учасників, фактичні обставини справи, що не є подібними до справи, що розглядається. Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах у справах №9901/452/21, №990/161/23, №9901/510/18, не є релевантними до справи, що розглядається та не підлягають застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року по справі № 520/32647/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк