09 травня 2025 року Чернігів Справа № 640/18309/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін адміністративну справу за позовом Державного підприємства Завод «Арсенал» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,
06.11.2018 Державне підприємство (далі - ДП) Завод «Арсенал» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві) від 23.07.2018 №0458211209.
На обґрунтування позовних вимог ДП Завод «Арсенал» зазначає, що податковий борг, за несвоєчасну сплату якого нараховані спірні штрафні санкції, вважається погашеним з 2015 року відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2015 у справі №826/19128/14; відповідач порушив положення статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки податкова перевірка проведена і нарахування штрафних санкцій здійснено після закінчення 1095-денного строку давності з моменту закінчення граничних строків сплати податкових зобов'язань: 30.07.2013 і 20.08.2013; відповідач порушив пункт 86.7 статті 86 ПК України, безпідставно залишивши без розгляду заперечення на акт перевірки, подані позивачем, та прийнявши оспорюване податкове повідомлення-рішення без врахування цих заперечень.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Костенко Д.А. від 13.11.2018 відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
На виконання положень Закону України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» і відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом ДСА України від 16.09.2024 №399, справу передано на розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Дубіній М.М.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 прийнято справу до провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 замінено відповідача на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань із земельного податку за червень, липень 2013 року, які були погашені позивачем у 2017-2018 роках.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив про те, що відповідач у своєму відзиві не навів заперечень і спростувань доводам позивача у позовній заяві.
Позивач подав письмові пояснення, в яких зазначив про те, що несвоєчасне погашення податкового боргу допущено не з вини позивача, а з вини відповідача, який проявив бездіяльність щодо реалізації майна позивача, яке перебувало у податковій заставі, продаж якого відбувся лише 06.05.2019.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач подав декларацію із земельного податку за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2013 рік (від 07.02.2013 №9004785158).
Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати земельного податку за період з 30.07.2013 по 02.07.2018, результати якої оформлено актом від 02.07.2018 №295/26-15-12-09-19/14310520 (а.с. 15-17). В акті зазначено про порушення позивачем вимог пункту 287.3 статті 287 ПК України, а саме несвоєчасну сплату самостійно визначених податкових зобов'язань з плати за землю з юридичних осіб, граничний термін сплати яких настав 30.07.2013 і 30.08.2013, із затримкою від 1574 до 1700 днів.
Вказаний акт перевірки позивач отримав 06.07.2018 за вх. №453, що підтверджується реєстраційним штампом на першому аркуші акта.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 11.07.2018 №621, в якому навів заперечення на акт перевірки. Цей лист і додаток до нього здано на пошту 12.07.2018, що підтверджується фіскальним чеком від 12.07.2018 (а.с. 21) і описом вкладення у цінний лист з відбитком календарного штемпелю пошти (а.с. 22).
Відповідач отримав заперечення позивача 16.07.2018 за вх. №42919/10, про що зазначено у листі Головного управління ДФС у м. Києві від 20.07.2018 №33770/10/26-15-12-09-18 (а.с. 19, 20).
Листом Головного управління ДФС у м. Києві від 20.07.2018 №33770/10/26-15-12-09-18 повідомлено про залишення без розгляду заперечень позивача з підстав подання їх з порушенням термінів, встановлених ПК України.
23.07.2018 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0458211209, яким позивача зобов'язано сплатити штрафні санкції у розмірі 20% у сумі 60656,70 грн. (а.с. 10).
Позивач подав скаргу на вказане податкове повідомлення-рішення до ДФС України. Рішенням ДФС України від 05.10.2018 №32668/6/99-99-11-03-01-25 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (а.с. 12-14).
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів та стосуються правомірності нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань із земельного податку.
Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію зведених податкових накладних.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із пунктом 287.3 статті 287 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення податкового обов'язку зі сплати земельного податку за червень і липень 2013 року) податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України (у редакції, чинній на час проведення перевірки і винесення оспорюваного рішення) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Разом із цим, суд зазначає, що Верховний Суд у чисельних своїх постановах (зокрема у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18) неодноразово робив висновки про те, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення.
Зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Застосовуючи такі висновки Верховного Суду до спору який виник у цій справі, а також зважаючи на те, що позивач обґрунтовує свій позов, у тому числі процедурними порушеннями відповідачем проведення камеральної перевірки стосовно дотримання ним вимог законодавства частині своєчасності сплати земельного податку, суд вважає за необхідне вказати на таке.
Згідно з абзацами 1, 2 підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України (у редакції, чинній на час проведення камеральної перевірки) камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків . Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Згідно з абзацом 2 пункту 76.3 статті 76 ПК України камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Аналізуючи наведені положення ПК України в розрізі процедури проведення камеральних перевірок, Верховний Суд неодноразово (зокрема постанови у справах №380.2019.000795, №804/6320/17, №818/828/16) вказував на те, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства, предмет якої передбачає проведення контролюючим органом арифметичного та логічного контролю правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків; правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; логічний зв'язок та узгодженість відповідних показників поточного періоду та їх зіставлення з показниками попередніх періодів). Також під час камеральної перевірки може бути перевірена своєчасність: подання податкових декларацій (розрахунків); реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до них у ЄРПН, акцизних накладних та/або розрахунків до них у Єдиному реєстрі акцизних накладних; виправлення помилок у податкових накладних; сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання. При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов'язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. Мета камеральної перевірки - виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов'язання або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення. Камеральна перевірка проводиться на систематичній основі, тобто перевіряються всі без винятку податкові декларації та уточнюючі розрахунки, подані платником, якого перевіряють. Разом з тим, об'єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом.
Так, згідно з пунктом 286.2 статті 286 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення податкового обов'язку зі сплати земельного податку за червень і липень 2013 року) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Наявна у справі копія акта перевірки вказує на те, що камеральна перевірка проведена 02.07.2018, тобто після закінчення 1095-денного строку давності, який настав за останнім днем граничного строку подання позивачем податкової декларації з плати за землю за 2013 рік.
У відзиві відповідач не навів заперечень і не надав до суду доказів, які б спростовували доводи позивача і підтверджували додержання контролюючим органом 1095-денного строку давності, а відтак відповідач не довів правомірності проведення ним камеральної перевірки позивача, оформленої актом від 02.07.2018 №295/26-15-12-09-19/14310520.
Встановлення судом неправомірності проведення камеральної перевірки, за наслідками якої винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення, є достатньою підставою для визнання такого податкового повідомлення-рішення протиправним і скасування, тому у цій частині доводи позивача є обґрунтованими.
До того ж, оцінюючи доводи позивача про своєчасність подання заперечень на акт перевірки, які всупереч пункту 86.7 статті 86 ПК України не були враховані відповідачем, суд вважає зазначає наступне.
Згідно із пунктом 86.2 статті 86 ПК України (у редакції, чинній на час проведення камеральної перевірки) за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом п'яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Пунктом 44.7 статті 44 ПК України визначено, що протягом п'яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
Як було встановлено судом, акт перевірки отримано позивачем 06.07.2018, а заперечення на нього надіслані на адресу контролюючого органу 12.07.2018, тобто в межах 5 робочих днів з дня наступного за днем отримання акта. Разом з тим, фактично заперечення позивача отримані контролюючим органом 16.07.2018, тобто після закінчення визначеного строку.
Суд враховує, що встановлений пунктом 44.7 статті 44, пунктом 86.7 статті 86 ПК України порядок і строк подання платником податків заперечень не передбачав жодних винятків чи особливостей у разі їх надіслання поштою.
Разом із цим, суд вважає за необхідне зауважити, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Щокін проти України» констатував наступне: закон має бути доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, порушує вимогу «якості закону». У разі ж коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для особи підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За таких умов, зважаючи на принцип «якості закону» у поєднанні з пріоритетністю позиції платника податку у відносинах з контролюючими органами (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України) в аспекті наведених вище висновків ЄСПЛ, тлумачення контролюючим органом пункту 86.7 статті 86 ПК України у запропонований ними спосіб має несприятливий та обмежувальний наслідок для платника податків.
На переконання суду, суб'єкт владних повноважень має враховувати нормативні строки пересилання поштових відправлень з урахуванням Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Враховуючи, що заперечення подані відповідачу 12.07.2018, тобто у встановлений ПК України строк, тому залишення без розгляду заперечень позивача з підстав подання їх з порушенням термінів, встановлених ПК України, є таким, що не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України.
Відтак у ситуації, що розглядається, встановлені у судовому процесі обставини щодо протиправності проведеної відповідачем перевірки та недотримання ним передбаченого пунктом 86.7 статті 86 ПК України порядку, внаслідок чого позивача позбавлено права на розгляд його заперечень на акт перевірки та надання додаткових доказів й пояснень на обставини, викладені в ньому, зумовлює настання наслідку визнання протиправним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення без з'ясування наявності чи відсутності порушень податкового законодавства з боку позивача.
При розгляді цієї справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».
Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з наявної у матеріалах справи платіжного доручення від 30.10.2018 №2831 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1762, 00 грн.
Враховуючи наведене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати за сплачений ним судовий збір в розмірі 1762, 00 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 227, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Державного підприємства Завод «Арсенал» до Головного управління ДПС у м. Києві, - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві) від 23.07.2018 №0458211209.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Державного підприємства Завод «Арсенал» судовий збір у розмірі 1762, 00 грн сплачений згідно із платіжного доручення від 30.10.2018 №2831.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - Державне підприємство Завод «Арсенал» (місцезнаходження юридичної особи: 01010, м. Київ, вул. Московська, 8; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14310520).
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44116011).
Суддя Марія ДУБІНА