09 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/3346/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубіної М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
26.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення у формі «Висновок про відміну рішення УМВС України в Чернігівській області від 30.01.2002 №274 про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III) ОСОБА_1 » відділу з питань громадянства Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області (далі - УДМС у Чернігівській області) від 28.11.2024;
зобов'язати Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області виключити відомості про недійсність його паспорта громадянина України виданого Бобровицьким РС УДМС у Чернігівській області від 22.11.2016 серії НОМЕР_1 .
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність рішення відповідач, яким відмінено рішення УМВС України в Чернігівській області від 30.01.2002 №274 про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III ОСОБА_1 , оскільки посадові особи міграційної служби не наділені повноваженнями надавати оцінку рішенню суду, яке набрали чинності, та яким встановлено юридичний факт постійного його проживання в неповнолітньому віці в Україні станом на 13.11.1991. Також позивач зазначає, що відповідач відмінив своє рішення про встановлення належності до громадянства України за відсутності правових підстав, оскільки будь-яких доказів набуття позивачем громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів суб'єктом владних повноважень не надано, позаяк обов'язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку, якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах та свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіною М. М. від 27.03.2025 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на законність прийнятого ним оспорюваного рішення, оскільки рішення Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001 не набрало законної сили та воно не може вважатись таким, яке може бути надано для встановлення належності до громадянства України особи, що станом на 13.11.1991 не досягла повноліття.
У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується доданим до заяви про встановлення належності до громадянства України, свідоцтва про народження, а також паспортом громадянина України, що долучено позивачем із позовною заявою, тому станом на 13.11.1991 йому виповнилось повних дев'ять років, відтак посилання міграційного органу на відсутність у такому рішенні словосполучення «у неповнолітньому віці», як на підставу для відміни рішення від 30.01.2002 №274, не обґрунтовує правомірність прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення. Більше того, доказів встановлення приналежності до громадянства України позивачем шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів суб'єктом владних повноважень не надано. До того ж позивач зазначає, що рішення Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001 набрало законної сили 30.11.2001, про що зазначено у відповіді Бобровицького районного суду Чернігівської області на запит про надання інформації від 28.11.2024 №7401.21-6540/74.2-24, долученої відповідачем, до якої долучено копію судового рішення у зазначеній справі із відміткою про набрання ним законної сили 30.11.2001.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , уродженець Республіки Вірменія, ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Бобровицьким РС УДМС у Чернігівській області 22.11.2016, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Рішенням Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001, яке набрало законної сили, встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 13.11.1991 мешкав на території України.
Із змісту цього рішення Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001 видно, що позивач в 1988 році разом з батьками переїхав у село Браниця Бобровицького району Чернігівської області, його батьки працювали там, а позивач навчався у школі.
У 2002 році позивач закінчив Бобровицьку районну середню вечірню школу Бобровицького району Чернігівської області, що підтверджується отриманням атестату серії НОМЕР_3 про повну загальну середню освіту.
Рішенням УМВС України в Чернігівській області від 30.01.2002 №274 встановлено належність до громадянства України згідно пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III.
28.11.2024 Висновком УДМС у Чернігівській області, затвердженим т.в.о. начальника УДМС України в Чернігівській області, відмінено рішення УМВС України в Чернігівській області від 30.01.2002 №274.
Із змісту цього висновку видно, що 30.01.2002 рішенням УМВС України в Чернігівській області громадянину ОСОБА_1 № 274 встановлено належність до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III, однак в результаті проведення додаткової перевірки вищезазначених матеріалів особової справи УДМС у Чернігівській області встановлено, що рішення Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001, яким встановлено факт про те, що ОСОБА_1 , 1982 року народження, уродженець м. Кіровакан Республіка Вірменія, станом на 13.11.1991 мешкав на Україні, в с. Браниця Бобровицького району Чернігівської області, проте, на думку відповідача це рішення відносно ОСОБА_1 суперечить вимогам Закону та пункту 10 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (далі - Порядок № 215), оскільки станом на 13.11.1991 він не досяг повноліття, тому рішення про встановлення належності до громадянства України підлягає відміні як таке, що прийнято безпідставно.
Листом від 17.03.2025 № 17/03-1 УДМС у Чернігівській області надіслало представнику позивача, зокрема , висновок від 28.11.2024 про відміну рішення УМВС України в Чернігівській області від 30.01.2002 № 274 про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 , вважаючи протиправним такий висновок відповідача та такий, що порушує його право, звернувся до суду з цим позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд звертає увагу на те, що вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Згідно із статтею 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Статтею 25 Конституції України гарантовано, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства.
Згідно із статтею 4 Європейської конвенції про громадянство правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) без громадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до Конституції України визначає Закон № 2235-III.
Відповідно до визначень статті 1 вищевказаного Закону:
громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках;
громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;
реєстрація громадянства України - це внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи;
свідоцтво про належність до громадянства України - документ, який підтверджує належність особи віком до 16 років до громадянства України із зазначенням підстав його набуття.
Статтею 3 Закону №2235-ІІІ визначено, що громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13.11.1991) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13.11.1991 і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Згідно статті 5 Закону №2235-ІІІ, документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про належність до громадянства України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 5) проїзний документ дитини; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.
Порядок № 215 відповідно до Закону №2235-ІІІ визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
На час прийняття рішення УМВС України в Чернігівській області від 30.01.2002 №274 про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III ОСОБА_1 редакцією пункту 9 Порядку № 215 було визначено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання на території України на зазначену дату, подає такі документи:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР;
в) рішення суду, яке підтверджує факт проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Пунктом 10 цього Порядку № 215 визначено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону дитини один із її батьків або інший законний представник подає такі документи:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України дитини;
б) копію свідоцтва про народження дитини;
в) один з таких документів:
- довідку, що підтверджує факт постійного проживання дитини на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року;
- довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) дитини або іншого її законного представника, з яким дитина постійно проживала, або факт їх проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року;
- копії паспортів батьків дитини (одного з них), іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року;
- рішення суду, яке підтверджує факт постійного проживання дитини на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року;
- рішення суду, яке підтверджує факт постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого її законного представника, з яким дитина постійно проживала, за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Якщо документи про встановлення належності дитини до громадянства України подає не один із батьків дитини, а інший її законний представник, також подається копія документа про те, що заявник є законним представником дитини.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні 27.11.2001 до Бобровицького УГІРФО УМВС в Чернігівській області із заявою про встановлення належності до громадянства України, на підставі пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ, позивач, якому на той час виповнилось 19 років, надав компетентному суб'єкту владних повноважень, зокрема рішення Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001, яке набрало законної сили, та яким встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 13.11.1991 мешкав на території України, що повністю відповідає вимогам пункту 9 Порядку № 215, та не суперечить пункту 10 цього Порядку, яким визначено перелік документів необхідних для подання заяви про встановлення належності до громадянства України неповнолітній особі, оскільки станом на 13.11.1991 позивач, ще не досяг повноліття та проживав в Україні разом із батьками, як видно з цього ж рішення Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001.
При цьому, суд наголошує на тому, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII).
До того ж суд зазначає, на час звернення позивача (27.11.2001) до Бобровицького УГІРФО УМВС в Чернігівській області із заявою про встановлення належності до громадянства України, на підставі пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ пунктом 77 Порядку № 215 районне, районне у місті, міське управління або відділ МВС України, до якого подано документи щодо оформлення набуття громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України. Районне, районне у місті, міське управління або відділ МВС України, до якого подано документи про оформлення набуття громадянства України знайдою, також одержує від відповідного органу реєстрації актів громадянського стану копію запису акта громадянського стану, який підтверджує, що новонароджену дитину знайдено на території України і батьки її невідомі.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, районне, районне у місті, міське управління або відділ МВС України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, начальник районного, районного у місті, міського управління або відділу МВС України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.
Подані заявником документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління МВС України в області, місті Севастополі.
У свою чергу змістом пункту 78 цього Порядку № 215 було визначено, зокрема, що Головне управління МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління МВС України в області, місті Севастополі перевіряє відповідність оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до районного, районного у місті, міського управління або відділу МВС України, до якого документи були подані заявником. Районне, районне у місті, міське управління або відділ МВС України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, начальник районного, районного у місті, міського управління або відділу МВС України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.
Пунктом 79 Порядку № 215 було визначено, що рішення про оформлення набуття особою громадянства України або про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України не пізніш як у тримісячний строк з дня надходження документів надсилається до районного, районного у місті, міського управління або відділу МВС України, до якого документи були подані заявником.
Районне, районне у місті, міське управління або відділ МВС України, до якого документи були подані заявником, не пізніш як у тижневий строк з дня надходження відповідного рішення повідомляє про нього заявника у письмовій формі. У разі прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання про оформлення набуття особою громадянства України заявникові у письмовій формі повідомляються причини відмови.
Отже, у разі встановлення під час перевірки, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, відповідний суб'єкт владних повноважень не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повинен повернути їх заявникові для усунення недоліків.
Однак, матеріали справи свідчать про те, що на підставі рішення Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001, яке набрало законної сили, встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 13.11.1991 мешкав на території України, УМВС України в Чернігівській області від прийняло рішення 30.01.2002 №274 відносно позивача про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ.
В подальшому, позивача документовано паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Бобровицьким РС УДМС у Чернігівській області 22.11.2016 та паспортами громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , виданим 04.07.2019 (строк дії до 04.07.2029, орган, що видав 7413).
При цьому, положеннями Порядку № 215 в редакції, яка діяла на час встановлення належності до громадянства України позивача так і на час прийняття відповідачем оспорюваного у справі висновку, передбачено можливість скасувати рішення про оформлення набуття громадянства України, проте, у випадках, передбачених статтею 21 Закону № 2235-III.
Так, згідно із статтею 21 Закону № 2235-III рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Не може бути скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України стосовно особи, яка на момент прийняття такого рішення була неповнолітньою, недієздатною, крім випадків подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Проте, єдиним мотивом для прийняття оспорюваного у цій справі висновку відповідачем зазначено, що рішення суду про встановлення факту про те, що позивач станом на 13.11.1991 мешкав на Україні суперечить вимогам Закону та пункту 10 Порядку, оскільки станом на 13.11.1991 він досяг повноліття.
Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 у справі № 520/2915/19 вказав наступне:
«…З аналізу наведених норм законодавства слідує, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
При цьому, скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує наявності достатніх та належних доказів щодо встановлення факту подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо неправдивих відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України».
При цьому, жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем до суду не надано.
Як було зазначено вище, при зверненні 27.11.2001 до Бобровицького УГІРФО УМВС в Чернігівській області із заявою про встановлення належності до громадянства України, на підставі пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ, позивач, якому на той час виповнилось 19 років, надав компетентному суб'єкту владних повноважень, зокрема рішення Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001, яке набрало законної сили, та яким встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 13.11.1991 мешкав на території України, що повністю відповідає вимогам пункту 9 Порядку № 215, та не суперечить пункту 10 цього Порядку, яким визначено перелік документів необхідних для подання заяви про встановлення належності до громадянства України неповнолітній особі, оскільки станом на 13.11.1991 позивач, ще не досяг повноліття та проживав в Україні разом із батьками, як видно з цього ж рішення Бобровицького місцевого суду Чернігівської області від 30.10.2001 у справі № 2-454/2001.
Тому, за наявності такого рішення суду, що набрало законної сили, відповідач не вправі ставити його під сумнів.
Суд також враховує, що подана позивачем заява про встановлення належності до громадянства України з доданими до неї документами була перевірена фахівцями відповідача, за результатами розгляду яких відповідачем прийнято рішення про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону №2235-III, а отримавши паспорт громадянина України позивач надалі добросовісно вважав, що ним додержано вимоги закону щодо підстав набуття громадянства України.
Положеннями статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конституційний Суд України у рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2040/5642/18.
На думку суду, відповідачем в порушення принципу пропорційності прийнято спірне рішення, яке не містить в собі легітимну мету, яка необхідна в демократичному суспільстві, як про це наголошує практика Європейського Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Барнік проти Росії» (заява № 55565/00).
Згідно вказаної позиції «необхідність в демократичному суспільстві» вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.
Також суд враховує, що відповідачем здійснена перевірка стосовно позивача та скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України майже через вісім років після виконання позивачем всіх взятих на себе обов'язків, передбачених законодавством про громадянство України, та отримання паспорта громадянина України, що порушує принципи правової визначеності та пропорційності.
В рішенні ЄСПЛ від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 (заява № 65518/01) ЄСПЛ зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом», є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що позивач при оформлені набуття громадянства України виконав всі взяті на себе обов'язки, зокрема, на підтвердження свого постійного проживання на території України станом на 13.11.1991 надав відповідне рішення про встановлення відповідного факту, яке компетентний суб'єкт владних повноважень прийняв від позивача та документував останнього паспортом громадянина України. В подальшому правові підстави для здійснення відповідачем перевірки обставин набуття громадянства позивачем були відсутні. Однак, не зважаючи на це, відповідач прийняв оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, майже через вісім років, в розріз з принципом правової визначеності та пропорційності, чим порушив права та законні очікування позивача, оскільки останній набув громадянство України на підставі правдивих відомостей, справжніх документів, поданих у належній формі, без наміру приховати будь-яку інформацію.
Внаслідок такого протиправного рішення відповідача наразі фактично позивач є апатридом, тобто особою, яка втратила громадянство не по своїй волі, з вини відповідача, чим порушено останнім Конституцію України та Європейську конвенцію про громадянство, оскільки оскаржуване рішення прийняте відповідачем в порушення принципу пропорційності та не містить в собі легітимну мету, яка необхідна в демократичному суспільстві.
Згідно із пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Слід зазначити, що згідно практики ЄСПЛ та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, пункт 29).
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що спірне рішення відповідача є таким, що не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, є необґрунтованим та протиправним, і тому підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача виключити відомості про недійсність його паспорта громадянина України виданого Бобровицьким РС УДМС у Чернігівській області від 22.11.2016 серії НОМЕР_1 , суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Кабінет Міністрів України постановою від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» затвердив Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок № 302)
Відповідно до підпункту 4 пункту 108 Порядку № 302 паспорт визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується в разі припинення громадянства України або скасування рішення про громадянство України.
Згідно із пунктом 113 Порядку № 302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, структурний підрозділ ДМС, закордонна дипломатична установа із застосуванням засобів Реєстру вносить до бази даних Реєстру інформацію про визнання недійсним, вилучення (у тому числі тимчасово), анулювання та знищення паспорта.
Інформація про серії та/або номери недійсних паспортів надається з відомчої інформаційної системи ДМС із застосуванням засобів Реєстру МЗС, МВС, Національній поліції, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Офісу Генерального прокурора та розміщується на офіційному веб-сайті ДМС.
Про визнання паспорта недійсним відповідно до підпунктів 4, 5, 8 пункту 108 цього Порядку територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС в установленому законодавством порядку протягом однієї доби інформує Адміністрацію Держприкордонслужби та Національну поліцію.
Наказом від 04.10.2023 № 811 «Про затвердження Положення про Єдину інформаційно-аналітичну систему управління міграційними процесами» Міністерство внутрішніх справ України затвердило Положення про Єдину інформаційно-аналітичну систему управління міграційними процесами (далі - Положення № 811), яке визначає основні завдання, мету, функції та структуру Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами (далі - ЄІАС УМП) як функціональної підсистеми єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ (далі - ЄІС МВС), загальні вимоги до формування інформаційних ресурсів ЄІАС УМП та порядок доступу до інформації, що обробляється в ній.
Згідно із пунктом 3 розділу I «Загальні положення» вказаного Положення № 811 ЄІАС УМП - інформаційно-комунікаційна система, створена за допомогою інструментальних засобів Реєстру, що є відомчою інформаційною системою ДМС, яка автоматизує процеси діяльності ДМС, забезпечує електронну інформаційну взаємодію між суб'єктами Реєстру та суб'єктами НСБВІ з метою реалізації державної політики у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також сприяє вдосконаленню системи державного управління міграційними процесами відповідно до міжнародних стандартів у сфері реалізації прав людини, та є функціональною підсистемою ЄІС МВС (далі - ФП ЄІС МВС).
Перевірка за базою недійсних документів Державної міграційної служби України підвердила, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 визнано недійсним, що також видно з листа відповідача від 21.04.2025 № 7401.3-2105/74.2-25 та доданих до нього скрінів екрану, який надіслано га виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі № 620/3346/25.
Суд враховує те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та статті 2 КАС України повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
З урахуванням наведеного, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача виключити з бази даних Єдиного державного демографічного реєстру та з відомчої інформаційної підсистеми ЄІАС УМП ДМС інформацію про недійсність паспорта громадянина України виданого Бобровицьким РС УДМС у Чернігівській області від 22.11.2016 серії НОМЕР_1 , оскільки підставою визнання цього паспорта недійсним та внесення відповідних відомостей до бази даних Реєстру стало рішення у формі «Висновок про відміну рішення УМВС України в Чернігівській області від 30.01.2002 №274 про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2235-III ОСОБА_1 » відділу з питань громадянства УДМС у Чернігівській області від 28.11.2024, яке визнано судом протиправним.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх задоволення у визначений спосіб.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 25.03.2025 № 560 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 968, 96 грн, у зв'язку із чим слід повернути позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судові витрати у розмірі 968, 96 грн.
Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення у формі «Висновок про відміну рішення УМВС України в Чернігівській області від 30.01.2002 №274 про встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» ОСОБА_1 » відділу з питань громадянства Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області від 28.11.2024.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області виключити з бази даних Єдиного державного демографічного реєстру та з відомчої інформаційної підсистеми ЄІАС УМП ДМС інформацію про недійсність паспорта громадянина України виданого ОСОБА_1 Бобровицьким РС УДМС у Чернігівській області від 22.11.2016 серії НОМЕР_1 .
Стягнути з Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 968, 96, сплаченого згідно із квитанцією від 25.03.2025 № 560.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Управління державної міграційної служби у Чернігівській області (місцезнаходження юридичної особи: 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, буд. 51-а; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37804450).
Суддя Марія ДУБІНА