09 травня 2025 року справа № 580/2511/25
м. Черкаси
Черкаський? ? окружний? ? адміністративний? ? суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом адвоката Ульянова С.М. від імені ОСОБА_1 до Центрально-південного управління Державної міграційної служби про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Ульянов С.М. від імені ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Центрально-південного управління Державної міграційної служби (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану у 2025 році щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби у кількості 15 календарних днів;
- зобов'язати Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану у 2025 році щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби у кількості 15 календарних днів;
- стягнути з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь ОСОБА_1 ? ? понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористану у 2025 році щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби у кількості 15 календарних днів, оскільки має стаж державної служби понад 19 років і таке право на грошову компенсацію передбачено нормами чинного законодавства.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав, надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що право на додаткову відпустку за стаж державної служби та відповідно право на виплату грошової компенсації за таку відпустку виникає у позивача з приведеної дати, тобто дати, з якої у державного службовця розпочинається відлік безперервного стажу державної служби. Такою приведеною датою у позивача є 09.07.1998, тому вважає, що позивач за період з 09.07.2024 до 08.07.2025 вже використав набуту ним додаткову відпустку. При цьому, відповідач посилається на лист Національного агентства з питань державної служби від 21.06.2016 №93/13/22-16.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач з 26.03.2020 по 14.12.2023 проходив державну службу на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, а в період з 15.12.2023 по 10.02.2025 - на посаді завiдувача сектору органiзацii запобiгання нелегальнiй мiграцiї, реадмiсii та видворення Соснiвського вiддiлу у мicтi Черкаси Центрально-пiвденного мiжрегiонального управлiння Державної мiграцiйної служби, на перiод проходження вiйськової служби до закінчення особливого перiоду або до дня фактичного звiльнення з вiйськової служби основного працiвника ОСОБА_2 .
Наказом Центрально-пiвденного мiжрегiонального управлiння Державної мiграцiйної служби від 31.01.2025 №25-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 10 лютого 2025 року з посади завiдувача сектору органiзацii запобiгання нелегальнiй мiграцiї, реадмiсii та видворення Соснiвського вiддiлу у мicтi Черкаси Центрально-пiвденного мiжрегiонального управлiння Державної мiграцiйної служби, на перiод проходження вiйськової служби до закінчення особливого перiоду або до дня фактичного звiльнення з вiйськової служби основного працiвника ОСОБА_2 , за угодою сторін, відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».
Пунктом 2 указаного наказу доручено управлінню бухгалтерської служби, фінансування та звітності ЦПМУ ДМС провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок.
Позивач вважаючи, що під час звільнення йому не було виплачено грошову компенсацію за 15 днів невикористаної ним у 2025 році щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, його представник 18.02.2025 звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання інформації про підстави невиплати позивачу компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби.
Листом від 24.02.2025 № 3501.7-1506/35.1-25 представнику позивача роз'яснено вимоги частини першої статті 58 Закону № 889-VIII, пункту 3 та абзацу четвертого пункту 4 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 270 та зазначено, що право на компенсацію за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби у ОСОБА_1 виникли б у разі його звільнення після 09.07.2025. Також зазначив, що така позиція кореспондується із роз'ясненням Національного агентства України з питань державної служби від 15.01.2024 №177-р/з «Щодо використання у 2024 році державним службовцем щорічних відпусток за останній відпрацьований рік».
Вважаючи бездіяльність ЦПМУ ДМС щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі ст. 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
Положеннями ч.1 ст. 58 Закону №889-VIII передбачено, що за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок визначений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №270 "Про затвердження Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток" (далі-Порядок № 270).
Відповідно до п.2, п.3 Порядку №270 державним службовцям, які мають стаж державної служби понад п'ять років, надається додаткова відпустка тривалістю один календарний день. Починаючи з шостого року стажу державної служби ця відпустка збільшується на один календарний день за кожний наступний рік. Тривалість додаткової відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.
При цьому, додаткова відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток (п. 4 Порядку №270).
Сторонами у справі не заперечується, що стаж державної служби Гайдаша О.В. становить більше 20 років, що надає йому право на додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби, тривалістю 15 днів на рік.
Відповідно до абз. 2 п. 9 Порядку № 270 під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.
Відповідно до п. 10 Порядку № 270 за бажанням державного службовця додаткова відпустка або її частина може бути замінена грошовою компенсацією.
З аналізу положень Порядку №270 слідує що, ОСОБА_1 під час звільнення з державної служби повинна була бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки у 2025 році, кількість яких, з урахуванням стажу державної служби, складає 15 календарних днів, тому позов у цій частині позовних вимог підлягає до задоволення.
Стосовно доводів відповідача про те, що у позивача виникло б право на додаткову відпустку за стаж державної служби у разі його звільнення після 09.07.2025, суд зазначає таке. Зазначена відпустка може надаватись у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу. Відповідачем було звільнено позивача 10.02.2025, а тому йому мала бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки.
Посилання відповідача на лист Національного агентства України з питань державної служби від 15.01.2024 №177-р/з «Щодо використання у 2024 році державним службовцем щорічних відпусток за останній відпрацьований рік» судом не приймається до уваги, оскільки роз'яснення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лиши інформаційний характер і не встановлюють правових норм.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що приведеною датою у позивача є 09.07.1998, тому вважає, що позивач за період з 09.07.2024 по 08.07.2025 вже використав набуту ним додаткову відпустку, оскільки відрахунок стажу державного службовця із приведеної дати здійснюється саме для набуття права на певну кількість днів додаткової відпустки, однак враховуючи ту обставину, що позивач вже набув право на максимальну кількість днів такої відпустки (15 днів), тому право його на її використання вже не відраховується від такої приведеної дати, а визначається/набувається саме із настанням нового календарного року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на час звільнення позивача з посади відповідачем безпідставно не проведено розрахунок в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки, а тому, належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплатити грошову компенсацію за невикористані 15 календарних днів щорічної додаткової відпустки.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).
Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що 17.02.2025 позивач уклав з адвокатом Ульяновим С.М. договір про надання адвокатом правової допомоги (далі - Договір). Предметом Договору відповідно до піп.1.1 п.1 Договору визначено, що замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу щодо захисту інтересів замовника у справі про визнання протиправною бездіяльності Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби та зобов'язання вчинити певні дії пов'язані з виплатою компенсації за 15 днів невикористаної Замовником в 2025 році щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, на умовах передбачених Договором. Згідно з підп.1.2. п.1 Договору адвокат бере на себе виконання такої правової роботи: ознайомлюється з матеріалами наданими замовником, вивчає правові позиції Верховного Суду у подібних справах, збирає інформацію та докази необхідні для підготовки позовної заяви, готує позовну заяву, а також у разі необхідності інші заяви по суті спору та процесуальні заяви і клопотання, представляє інтереси замовника в Черкаському окружному адміністративному суді. Підпунктами 5.1, 5.2 п.5 Договору визначено, що сторони домовились, що вартість послуг адвоката складається з фіксованої суми 15000,00 грн. Оплата послуг здійснюється протягом трьох робочих діб з дня підписання Договору.
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 17.02.2025 №1? позивач згідно зі вказаним вище Договором оплатив адвокату Ульянову С.М. 15000 грн.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Таким чином, додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Ульяновим С.М. професійної правової допомоги позивачу на підставі договору про надання правової допомоги від 17.02.2025 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 10.03.2025 серії СА №1115359, а квитанція до прибуткового касового ордера від 17.02.2025 №1 підтверджує сплату позивачем правової допомоги.
Суд при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст.134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст.134 КАС України).
Суд відмічає, що відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про те, що представником позивача до позовної заяви не долучено жодних доказів надання ним позивачу послуг з надання правової допомоги.
Необхідно зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд приходить до висновку, що сума витрат на послуги адвоката в розмірі 15000 грн відповідає критерію розумності їхнього розміру, обсягу фактично наданих послуг та їх складності.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача складає 15000,00 грн.
Разом з цим, судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану у 2025 році щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби у кількості 15 календарних днів.
Зобов'язати Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (25015, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Єгорова Олексія, буд.25а; код ЄДРПОУ 45200774) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористану у 2025 році щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби у кількості 15 календарних днів;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (25015, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Єгорова Олексія, буд.25а; код ЄДРПОУ 45200774) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги адвоката в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч ) грн 00 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ