Копія
Справа № 560/6208/25
08 травня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 22.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої відповідно до вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України/або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду з позовними вимогами не пропущено; доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами; копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з Військової частини НОМЕР_1 .
07.05.2025 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, в якій ОСОБА_1 просить суд поновити строк на звернення до суду. Вказує, що про неправильне обрахування відповідачем грошового забезпечення йому стало відомо лише з 24 березня 2025 року - дати листа відповідача у відповідь на заяву позивача стосовно нарахування та виплати грошового забезпечення.
Оцінюючи наведені позивачем доводи, як підстави для поновлення пропущеного строку, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
У свою чергу, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 28.08.2024 по справі №580/9690/23.
Як зазначено вище, за загальним правилом, визначеним у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Із змісту позовної заяви слідує, що позивач з травня 2017 року по 30 вересня 2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , в період з вересня 2020 року по грудень 2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . В свою чергу, оскаржує бездіяльність відповідача щодо невірного обчислення грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 20.05.2023, проте до суду з даним позовом він звернувся 16.04.2025.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Позивач зазначає, що лише з 24.03.2025, дати листа відповідача, йому стало відомо про порушення його прав.
Однак, суд звертає увагу на те, що позивач не був позбавлений права звернутись за наданням правничої допомоги щодо з'ясування, чи має місце факт порушення його прав при виплаті сум грошового забезпечення у будь-який період, до свого останнього звільнення з військової служби.
Зазначена дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Водночас, позивач правом на отримання професійної допомоги вчасно не скористався, поважних причин на підтвердження того, що перешкоджало такому зверненню, не зазначив.
Суду не було надано доказів того, що до цього часу позивачем вчинялися будь-які дії, які б свідчили про його бажання дізнатись про правомірність нарахування та виплати грошового забезпечення протягом спірного періоду.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд наголошує, що позивач до 27.12.2024 проходив військову службу, однак, доказів того, що починаючи вже з 27.12.2024, він надалі перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан, позивачем не надано, з огляду на що, станом на час звернення до суду із даною позовною заявою (16.04.2025), у нього відсутні обставини, пов'язані із проходженням військової служби, які можуть впливати на перебіг строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Будь-яких належних і допустимих доказів в підтвердження існування інших обставин, які б підтверджували об'єктивну неможливість вчасно звернутися до суду із цим позовом після звільнення зі служби (27.12.2024) в межах тримісячного строку, - суду не надано.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18, про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період. Так, Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Отже, оскільки з цим позовом позивач звернувся лише 16.04.2025 - ним пропущено трьохмісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, що встановлений законом та який повинен обраховуватися з дати звільнення позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, а також від 10.10.2024 у справі № 200/5937/23.
Вказане в сукупності дає суду підстави для висновку про відсутність обставин, які б об'єктивно унеможливили звернення позивача чи його представника до суду за захистом прав протягом визначеного законом строку.
Суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Тому, заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
За таких обставин суд вважає, що позивачу потрібно надати додатковий час для усунення недоліків позовної заяви.
При вирішенні питання про продовження позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви суд керується таким.
Згідно з частиною 2 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Таким чином, з метою забезпечення реалізації права позивача на доступ до правосуддя суд уважає за необхідне продовжити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись статтями 121, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до суду, вказані у заяві позивача від 07.05.2025.
Продовжити ОСОБА_1 строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду протягом 5-ти днів з дня отримання копії цієї ухвали заяви, в якій вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький
"Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький