з питань визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду
09 травня 2025 року м. Рівне №460/12440/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення дій,
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 постановлено:
“Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вулиця Борисенка Олександра, 7, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01 квітня 2023 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01 квітня 2023 року нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму судового збору у розмірі 536 грн 80 коп».
Позивач звернувся до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, в порядку статті 383 КАС України.
Ухвалою суду від 29.04.2025 заяву призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для вжиття заходів судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 383 КАС України, суд зазначає таке.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За правилами частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 370 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Позивач у заяві зазначає, що відповідач з 01.01.2025 не виконує судове рішення у справі, не нараховує та не виплачує доплату (підвищення) до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та судовим рішенням.
Відповідач подав до суду письмові пояснення щодо предмета розгляду, в яких зазначив, що на виконання статті 45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.12.2024 №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення», якою установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Оскільки у Реєстрі відсутні відомості, що позивач проживав станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року в зоні гарантованого добровільного відселення, тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні підстави для встановлення доплати до пенсії.
З матеріалів справи слідує, що з 01.01.2025 припинено нарахування та виплату пенсії відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX та Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27.12.2024 №1524.
Суд зазначає, статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX (далі - Закон № 4059-IX) визначено:
«Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею».
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27.12.2024 №1524 (далі - Постанова №1524), відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» постановлено:
«Установити, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року».
Отже, зазначеними вище нормами законодавства визначено: (1) дві зони радіоактивного забруднення: зона безумовного (обов'язкового) відселення (II зона) та зона гарантованого добровільного відселення (III зона); (2) умова «постійного» проживання в цих зонах: (3) періоди постійного проживання у зонах: станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року; (4) дії пенсійного органу щодо: «встановлення», «продовження» чи «припинення» доплат; (5) сукупність таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року».
Рішенням суду у справі №460/12440/23 постановлено, зокрема: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01 квітня 2023 року нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного року), до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.
Тобто, відповідач був зобов'язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ до моменту настання таких випадків: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 240/28481/23 висновував таке:
- пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк;
- підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати;
- виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати;
- порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Отже, за умов іншого законодавчого регулювання порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені.
У даному випадку має місце настання такого випадку, як «зміна законодавства», яке регулює питання «встановлення», «продовження» чи «припинення» доплат.
Суд зазначає, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі, і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України вбачається за можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Спір - це юридичний (правовий) конфлікт між учасниками правовідносин, який виникає внаслідок різного розуміння ними взаємних прав та обов'язків, що перешкоджає їх реалізації, та у якому кожен з учасників захищає свої права.
Визначальним для вирішення будь-якого публічного спору є питання установлення моменту, з якого настали спірні правовідносини.
Отже, у даному випадку має місце виникнення нового спору щодо прийнятого пенсійним органом рішення про «припинення» доплати.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи те, що між сторонами виник новий спір щодо припинення виплати доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, а судом не надавалася правова оцінка в ході розгляду справи новим нормам чинного законодавства, тому правові підстави для застосування норм статті 383 КАС України - відсутні.
Відповідно до частини шостої статті 383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Установлені судом обставини та наявні в матеріалах справи докази свідчать про відсутність правових підстав для задоволення заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Керуючись статтями 241, 243, 248, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 09 травня 2025 року.
Суддя К.М. Недашківська