06 травня 2025 року м. Рівне №460/9447/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 02.07.2024 №172650007500, яким відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов'язання призначити та виплатити з 24.06.2024 пенсію за вислугою років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу - вислуги років періоди навчання у Рокитнівському медичному училищі МОЗ України з 01.09.1989 по 26.02.1993.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії.
Ухвалою суду від 21.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористався, жодних заяв до суду від відповідача не надходило.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
24.06.2024 позивач звернулася до із заявою про призначення пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.07.2024 №172650007500 позивачу відмовлено у призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
У цьому рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж, визначений пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (станом на 11.10.2017) становить 26 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 33 роки 7 місяців 19 днів, в тому числі станом на 11.10.2017 - 27 років 8 місяців 29 днів. Спеціальний стаж особи (станом на 11.10.2017) становить 24 роки 3 місяці 3 дні. За доданими документами до страхового та спеціального стажу зараховано всі періоди.
На адвокатський запит від 05.07.2024 відповідач листом від 11.07.2024 за №2200-0305-8/68547 надав відповідь, у якій вказав, що загальна тривалість спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 24 роки 7 місяців 3 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. Зарахування періодів навчання до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, зокрема, працівникам охорони здоров'я, чинним законодавством про пенсійне забезпечення не передбачено. Період навчання ОСОБА_1 в Рокитнівському медичному училищі з 01.09.1989 по 26.02.1993 зарахований до загального страхового стажу.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі по тексту Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі по тексту Закон №1058-IV), в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV, відповідно до статті 8 якого громадянин України має право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-ІV).
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В силу положень статті 2 Закону №1788-XII, цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015, статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Далі, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, який набрав чинності 01.01.2016, внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років» і доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим.
Таким чином, пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
У свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статтям 1, 3, частині третій статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З огляду на викладене, зазначені положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили чинність з 04.06.2019.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.
Отже, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Таким чином, на день звернення позивачки із заявою від 24.06.2024 про призначення пенсії за вислугу років пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Так, до вказаного Переліку віднесено, зокрема, роботу на посадах середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад), зокрема, у лікарняних закладах, амбулаторно-поліклінічних закладах.
При цьому, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.10.1991 №146 затверджена номенклатура спеціальностей середніх медичних працівників, серед яких є медична сестра.
Отже, системний аналіз зазначених правових норм законодавства дає суду підстави для висновку про те, що необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є наявність спеціального стажу роботи та посади, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , позивач:
- з 01.09.1989 по 26.02.1993 навчалася в Рокитнівському медучилищі;
- з 09.03.1993 по 28.09.1994 працювала медсестрею відділення новонароджених в Сарненській центральній районній лікарні;
- з 03.10.1994 працювала в Рокитнівській районній лікарні на посадах медсестри по веденню Національного реєстру поліклініки, медсестри по диспансеризації поліклініки, акушерки палатної акушерсько-гінекологічного відділення, палатної акушерки акушерсько-гінекологічного відділення.
Згідно з довідкою від 24.06.2024 №47, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Рокитнівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Рокитнівської селищної ради, позивач дійсно працює в Комунальному некомерційному підприємстві «Рокитнівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Рокитнівської селищної ради на посаді акушерки палатної акушерсько-гінекологічного відділення з 03.10.1994 по даний час.
Тобто, загальний страховий стаж на означених посадах станом на день звернення до Пенсійного органу складає 34 роки 9 місяців 9 днів.
Як вже зазначено судом вище, спірним рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку із відсутністю спеціального стажу роботи.
При цьому, відповідачем зазначено, що спеціальний стаж станом на 11.10.2017 становить 24 роки 0 місяців 05 днів.
Суд зазначає, що пенсійним органом під час розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я обраховано спеціальний стаж, який дає їй право на призначення за вислугу років, станом на 11.10.2017.
Проте суд не може погодитися із проведеним обрахунком спеціального стажу позивачки станом на 11.10.2017, виходячи з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.
03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно пункту 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом №2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Виходячи з позиції пенсійного органу останній керувався даними положеннями Закону №2148-VІІІ і, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, обраховував спеціальний стаж позивачки як працівника охорони здоров'я, який дає їй право на призначення за вислугу років, виключно станом на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ, яким внесено зміни до розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.
В той же час суд враховує, що як станом на час подання позивачем заяви про призначення пенсії за вислугу років, так і на час розгляду справи в суді, продовжують діяти положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, яким передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Отже, після прийняття Конституційним Судом України від 04.06.2019 №2-р/2019 рішення, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, законодавцем жодних змін до нормативно-правових актів з питань пенсійного забезпечення, які визначають право працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення на пенсію за вислугу років при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, не внесено.
Виходячи з проведеного відповідачем розрахунку спеціального стажу позивачки, обчисленого станом на 11.10.2017, який станом на 11.10.2017 становить 24 роки 3 місяці 3 дні, відповідачем проігноровано норми пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, які діють та визначають її право на пенсію за вислугу років без обмеження у такому праві.
Суд вважає необґрунтованими дії відповідача - ГУ ПФУ в Хмельницькій області по обрахунку спеціального стажу позивачки як працівника охорони здоров'я станом на 11.10.2017, оскільки це обмежує її право на призначення пільгової пенсії, передбачене пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII, так як Закон №1788-ХІІ не пов'язує нарахування пенсії за вислугу років з такою умовою, як наявність спеціального стажу, необхідного для призначення такої пенсії, виключно станом на 11.10.2017.
Орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону № 2148-VІІІ, яким внесені зміни до розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, на власний розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Суд, аналізуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV у взаємозв'язку із пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII, вважає, що відповідач не мав правових підстав для обрахунку спеціального стажу позивачки як працівника охорони здоров'я станом на 11.10.2017, а повинен був обраховувати такий стаж станом на час звернення позивачки із відповідною заявою.
З огляду на проаналізовані норми законодавства, враховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення працівників охорони здоров'я, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку, що існують підстави для скасування рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 02.07.2024 №172650007500 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
При цьому з приводу права позивачки на отримання пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
У статті 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
Зокрема, згідно зі статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Виходячи із викладеного, неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, за яким з одного боку держава гарантує працівнику охорони здоров'я право на пенсію за вислугу років при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку (пункт «е» статті 55 Закону №1788-XII), а з іншого обмежує застосування в частині визначення права на пенсію за вислугу років для цієї категорії осіб датою набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-ХІІ, яким наявність спеціального стажу фіксується на дату набрання таким законом чинності. При цьому якогось логічного пояснення або розуміння причин, чому спеціальний стаж роботи працівника охорони здоров'я обмежений в обрахунку саме такою датою (11.10.2017), суд встановити не може.
Проте, вказані обмеження не дозволяють забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 22 Основного Закону України.
Отже, обчислення спеціального стажу позивачки здійснено відповідачем - ГУ ПФУ в Хмельницькій області неправомірно станом на 11.10.2017.
Враховуючи ту обставину, що позивачка звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 24.06.2024, відповідач повинен був застосовувати положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в первісній редакції, до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII, згідно з якою визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Жодних змін, пов'язаних із можливістю включення до спеціального стажу певних періодів роботи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VІІІ не містить, з огляду на що доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу періодів роботи після 11.10.2017 є необґрунтованими.
При цьому, суд зауважує, що відповідачем - ГУ ПФУ в Хмельницькій області а ні у спірному рішенні про відмову в призначенні пенсії за віком як працівнику охорони здоров'я відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а ні у відзиві на позовну заяву не наведено доводів, з яких підстав не враховано позивачці до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017.
Стосовно не зарахування до страхового стажу періоду навчання у Рокитнівському медичному училищі, суд зазнає таке.
Відповідно до диплому НОМЕР_2 від 26.02.1993 та записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач навчалася у Рокитнівському медичному училищі МОЗ України з 01.09.1989 по 26.02.1993, у період з 09.03.1993 по 28.09.1994 працювала в Сарненській центральній районній лікарні медсестрею відділення новонароджених.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», передбачено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Згідно з пунктом 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломом, сертифікатом та архівною довідкою, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
В силу вимог пункту «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту», час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що період навчання позивача у навчальному закладі входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 18.06.2020 у справі №676/3013/17 та від 24.12.2019 у справі № 442/4963/17.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що перерва між днем закінчення позивачем навчання і днем зарахування її на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців, суд вважає, що період навчання у Рокитнівському медучилищі підлягає зарахуванню до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 .
Отже, наявний спеціальний стаж позивача, як працівника охорони здоров'я, дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, оскільки виконується умова щодо наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач звернулась за призначенням пенсії за вислугу років 24.06.2024. Станом на вказану дату, позивачу виповнилося 51 рік. Разом з тим, відсутня умова щодо досягнення необхідного віку.
В даному випадку, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років необхідний спеціальний стаж, визначений пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, становив від 25 до 30 років та був наявний у позивача, отже відповідач протиправно не призначив їй пенсію за вислугу років.
Таким чином, на час звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, позивач відповідала умовам для її призначення.
У сукупності вищевикладеного, суд дійшов висновку, що в силу вимог пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ позивач має право на призначення пенсії за вислугу років як така, що має більше 25 років спеціального стажу, відтак відмова відповідача у призначенні пенсії за вислугу років через відсутність необхідного спеціального стажу не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Позаяк підставою для прийняття спірного рішення відповідача слугувала саме відсутність у позивача необхідного спеціального стажу (за вислугу років), що спростовується наведеним вище, то суд дійшов висновку, що таке рішення є протиправним, таким, що прийняте всупереч вимогам чинного законодавства.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.07.2024 №172650007500 підлягає скасуванню в судовому порядку.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджується, що до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії позивач звернулась 24.06.2024, тому в даному випадку пенсія підлягає призначенню саме з цієї дати.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності вчинених ним дій та прийнятого рішення.
За наведеного, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №172650007500 від 02.07.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити з 24.06.2024 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період навчання у Рокитнівському медичному училищі МОЗ України з 01.09.1989 по 26.02.1993.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області витрати у виді судового збору у сумі 968,96грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл.,29013, ЄДРПОУ/РНОКПП 21318350)
Суддя Д.Є. Махаринець