08 травня 2025 р. № 400/1178/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачів1. Міністерства оборони України, просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, 2. ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач 1) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно мобілізації ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що особа має релігійні переконання, а саме: неможливість тримати зброю в руках та приймати присягу, які унеможливлюють виконання його військового та мобілізаційного обов'язку;
- зобов'язати Міністерство оборони України звільнити ОСОБА_1 від проходження військової служби у зв'язку з його релігійними переконаннями, а саме: неможливістю тримати зброю в руках;
- визнати протиправним та скасувати наказ про мобілізацію (мобілізаційне розпорядження) ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.10.2024 року ОСОБА_1 .
Ухвалою від 03.03.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він має релігійні переконання, а саме: неможливість тримати зброю в руках та приймати присягу, які унеможливлюють виконання ним військового обов'язку.
Відповідач 1 відзив на адміністративний позов не надав.
Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти його задоволення. У відзиві вказав, що оскаржуваний наказ в частині мобілізації, переміщення та направлення позивача для проходження військової служби є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час вирішення справи вичерпали свою дію. В той же час після реалізації спірного наказу виникли вже нові правовідносини з приводу проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232 та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов, оскільки ці накази вже реалізовані.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач з 2011 року є членом Кримської церкви, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , Об'єднаної Церкви Християн Віри Євангелійської при місії «Благовісник».
11.10.2024 року позивача було затримано у м. Первомайську та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Станом на момент звернення до суду позивач проходить військову службу у навчальному центрі Військової частини НОМЕР_1 .
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2025 року № 1466 позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
Згідно довідки № 50 від 12.10.2024 року позивкач є членом Кримської церкви за адресою: АДРЕСА_3 , Об'єднаної Церкви Християн Віри Євангелійської при місії «Благовісник». Святе хрещення по вірі прийняв в 2011 році. З цих причин, як зазначено позивачем у позові , його необхідно звільнити від проходження військової служби у зв'язку з його релігійними переконаннями .
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права. Мотиви їх застосування. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 - 5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі та раніше за текстом - Закон № 2232) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону № 2232 проходження військової служби здійснюється:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;
іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
У відповідності до ч. 6 ст. 2 Закону № 2232 існують наступні види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Базову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. (ч. 7 ст. 2 Закону № 2232).
Згідно ч. 14 ст. 2 Закону № 2232, виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку (ч. 1 ст. 15 Закону № 2232).
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я:
на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);
з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Статтею 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 року № 1975-ХІІ (далі - Закон № 1975) визначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст. 2 Закону № 1975 право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Статтею 4 Закону № 1975 встановлено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Для вирішення питань проходження альтернативної служби Кабінетом Міністрів України та місцевими державними адміністраціями можуть утворюватися відповідні допоміжні органи у справах альтернативної служби (ст. 7 Закону № 1975).
Згідно ст. 9 Закону № 1975 для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
У разі призову на військові збори громадян, які після проходження строкової військової служби набули релігійних переконань і належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, вони не пізніше семи календарних днів від дня одержання повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військові збори подають особисто до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації заяву про звільнення від призову на ці збори.
У відповідності до положень ст. 11 Закону № 1975, заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.
Для явки за викликом до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації громадянин звільняється від навчання, а також від роботи із збереженням середньомісячного заробітку.
Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:
несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;
відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань;
неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.
Відмова у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори з інших підстав, ніж передбачені у частині третій цієї статті, забороняється.
Про відмову у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації сповіщає громадянина у письмовій формі.
Стаття 12 Закону № 1975 встановлює, що рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.
Системний аналіз вказаних норм законодавства дає суду підстави зробити такі висновки:
Право на альтернативну (невійськову) службу передбачено лише для громадян, які підлягають призову на строкову військову службу (у віці 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку, придатні для цього за станом здоров'я, і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу) і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням; законодавством не передбачено права на проходження альтернативної (невійськової) служби діючим військовослужбовцям, призваним по призову під час мобілізації, зокрема не встановлено такої підстави для звільнення з військової служби, як у зв'язку з релігійними переконаннями для подальшого проходження альтернативної (невійськової) служби.
Так, відповідно до ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення ст. 35 Конституції України кореспондуються з положеннями ст. 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Позивач підставою для його звільнення з військової служби, з огляду на пряму норму ст. 35 Конституції України, вказує на те, що виконання військового обов'язку суперечить його, як віруючого, релігійним переконанням громадянина, які не допускають користування зброєю.
Єдиним доказом в підтвердження таких доводів позивач надав суду вказану вище довідку № 50 від 12.10.2024 року.
Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням з огляду на подані ним докази в їх підтвердження.
В позовній заяві позивач стверджує що він є членом Кримської церкви за адресою: вул. Агрономічна, 1, с. Кримка, Первомайський район, Миколаївська область, Об'єднаної Церкви Християн Віри Євангелійської при місії «Благовісник». Святе хрещення по вірі прийняв в 2011 році. Вказана довідка лише стверджує про те, що позивач є віруючим Об'єднаної Церкви Християн Віри Євангелійської при місії «Благовісник».
Окрім цієї довідки суду не подано жодних інших доказів в підтвердження того, що позивач, як безпосередньо перед мобілізацією, так і під час проходження військової служби в період з 12.10.2024 року, дійсно на практиці дотримувався релігійних переконань, як віруючий Об'єднаної Церкви Християн Віри Євангелійської при місії «Благовісник».
Отже, позивачем не доведено суду, з огляду на приписи ст. 35 Конституції України, наявності в нього релігійних переконань, які дають право на звільнення з військової служби.
Стосовно позовних вимого щодо визнання наказу про мобілізацію (мобілізаційне розпорядження) ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.10.2024 року суд зазначає наступне:
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення)суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абз. 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 року № 9- рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що оскаржуваний наказ в частині мобілізації, переміщення та направлення позивача для проходження військової служби є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час вирішення справи вичерпали свою дію.
В той же час, після реалізації спірного наказу виникли вже нові правовідносини з приводу проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232 та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов, оскільки ці накази вже реалізовані.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 року у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 року у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 року у справі № П/9901/97/21).
Отже, скасування, після його реалізації та вичерпання своєї дії, оспорюваного позивачем акту індивідуальної дії щодо призову на військову службу, призведе до порушення стабільності усталених публічно-правових відносин та принципу правової визначеності.
За змістом ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 5 КАС України судовому захисту підлягає саме порушене право.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Позивачем не доведено суду факту порушення його права, за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) та ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про: визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно мобілізації ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що особа має релігійні переконання, а саме: неможливість тримати зброю в руках та приймати присягу, які унеможливлюють виконання його військового та мобілізаційного обов'язку; зобов'язання Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_1 від проходження військової служби у зв'язку з його релігійними переконаннями, а саме: неможливістю тримати зброю в руках; визнання протиправним та скасування наказу про мобілізацію (мобілізаційного розпорядження) ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.10.2024 року ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08.05.2025 року.
Суддя О.В. Малих