справа№380/1975/25
08 травня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області, зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05 листопада 2021 року № Ф-3026-57 «У»;
- зобов'язати ГУ ДПС у Львівській області вилучити з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) суму боргу по єдиному внеску в розмірі 29 340,74 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05 листопада 2021 року відповідачем винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ).
Позивач дізналася про цю вимогу з постанови про відкриття виконавчого провадження № 68789139 (у позові помилково вказано №68789139, з відзиву відповідача встановлено, що це ВП № 68789139 відкрито 12.04.2022) лише 21 січня 2025 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження.
Вважає вимогу незаконною, оскільки вона була зареєстрована фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) 24 листопада 1998 року, але припинила підприємницьку діяльність 15 грудня 2000 року, про що, на її думку, є відповідні відомості у відповідача.
Посилається на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та перехідні положення законів, що регулювали перереєстрацію ФОП, зареєстрованих до 01 липня 2004 року. Стверджує, що не подавала реєстраційну картку для включення відомостей до Єдиного державного реєстру (далі - ЄДР), а її свідоцтво про державну реєстрацію старого зразка є недійсним, що підтверджується витягом з ЄДР, де зазначено про включення відомостей про неї з відміткою про недійсність свідоцтва 30.12.2013.
Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19, яка, на її думку, підтверджує відсутність у неї статусу ФОП та, відповідно, обов'язку сплачувати ЄСВ за період, за який нараховано недоїмку (2018-2020 роки згідно відзиву).
Зазначає, що вимога направлена за неактуальною адресою. Просила поновити строк звернення до суду та задовольнити позовні вимоги.
Відповідач, Головне управління ДПС у Львівській області, у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях проти задоволення позову заперечив.
Стверджує, що до Головного управління ДПС у Львівській області не надходило відомостей з ЄДР про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , тому по платнику податків проводилось нарахування ЄСВ.
Зазначає, що фізичні особи-підприємці є платниками ЄСВ та зобов'язані його сплачувати незалежно від фінансового стану та отримання доходу.
Вказує, що вимога № Ф-3026-57 «У» сформована на підставі даних інформаційної системи ДПС про наявну недоїмку з ЄСВ за 2018, 2019, 2020 роки та направлена за зареєстрованою адресою позивача.
Вважає, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки вимога вважається врученою 24.12.2021 (дата повернення поштового відправлення із зазначенням причин невручення). Просить залишити позовну заяву без розгляду.
Ухвалою від 05 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено строк.
Суд, дослідивши позовну заяву, відзив на неї, додаткові пояснення, додані до них докази та матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, всебічно, повно та об'єктивно встановивши обставини справи, надав їм правову оцінку та -
Головним управлінням ДПС у Львівській області (відповідач) 05 листопада 2021 року винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-3026-57 «У» (далі - Вимога), якою ОСОБА_1 (позивач) нараховано до сплати 29 340,74 гривень.
Згідно з даними інформаційної системи відповідача, відображеними у відзиві, зазначена недоїмка нарахована позивачу як фізичній особі-підприємцю за періоди: 2018 рік - 9828,72 грн; 2019 рік - 11016,72 грн; 2020 рік - 8495,30 грн.
Підставою для нарахування вказаної недоїмки слугували дані відповідача про те, що позивач обліковується як фізична особа-підприємець та не сплачувала єдиний внесок за зазначені періоди.
З матеріалів справи, зокрема з копій документів, наданих позивачем, встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 24 листопада 1998 року. Позивач стверджує, що 15 грудня 2000 року вона припинила свою підприємницьку діяльність, про що, на її думку, були внесені відповідні відомості до обліків контролюючого органу (на той час - державної податкової інспекції).
Додатково, позивач посилається на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким 30 грудня 2013 року включено відомості про неї як фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, видане до 01 липня 2004 року, вважається недійсним.
Оскаржувана Вимога від 05 листопада 2021 року направлена відповідачем за адресою реєстрації позивача, що містилася в облікових даних контролюючого органу, та повернулася до відповідача 24 грудня 2021 року з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання».
На підставі зазначеної Вимоги, 12 квітня 2022 року відкрито виконавче провадження №68789139.
Позивач зазначає, що фактично дізналася про існування оскаржуваної Вимоги та відкритого виконавчого провадження лише 21 січня 2025 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року у цій справі розглянуто питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду. Суд, взявши до уваги обставини неотримання позивачем оскаржуваної Вимоги, визнав причини пропуску строку поважними та поновив позивачу строк на звернення до суду з цим позовом.
Таким чином, спір у даній справі стосується правомірності нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за 2018-2020 роки та, відповідно, законності вимоги про її сплату, з огляду на твердження позивача про припинення нею підприємницької діяльності у 2000 році та недійсність її свідоцтва про державну реєстрацію як ФОП старого зразка.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, викладеним у позовній заяві та відзиві на неї, а також додаткових поясненнях відповідача, суд керується такими нормами національного законодавства, основоположними принципами права та висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей фундаментальний принцип є основою правопорядку в Україні та вимагає від суб'єктів владних повноважень суворого дотримання правових приписів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ), умови та порядок його нарахування і сплати визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року (далі - Закон № 2464).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Стаття 7 Закону № 2464 (у редакціях, чинних протягом спірних періодів 2018-2020 років) встановлювала базу нарахування ЄСВ для фізичних осіб-підприємців та обов'язок сплачувати ЄСВ у розмірі, не меншому за мінімальний страховий внесок, незалежно від факту отримання доходу (для ФОП на загальній системі - з 01.01.2017, крім пенсіонерів за віком та осіб з інвалідністю, які отримують пенсію або соціальну допомогу).
Отже, обов'язок зі сплати ЄСВ у фізичної особи виникає за умови наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця та відсутності підстав для звільнення від сплати ЄСВ, передбачених Законом № 2464.
Ключовим питанням у цій справі є встановлення, чи мала позивач, ОСОБА_1 , статус діючої фізичної особи-підприємця у періоди, за які відповідачем нараховано недоїмку з ЄСВ (2018, 2019, 2020 роки) та винесено оскаржувану вимогу.
Судом встановлено з матеріалів справи, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 24 листопада 1998 року. Позивач стверджує та надає докази на підтвердження того, що 15 грудня 2000 року вона припинила свою підприємницьку діяльність, і відповідні відомості про це були внесені до внутрішніх обліків контролюючого органу (на той час - державної податкової інспекції). Ці твердження відповідачем по суті не спростовані.
Питання правового статусу фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755-IV від 15 травня 2003 року, далі - Закон № 755, який запровадив Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ЄДР)), та їх обов'язку щодо сплати ЄСВ після цієї дати було предметом детального аналізу Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 260/81/19 (постанова від 01 липня 2020 року).
У цій фундаментальній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки, які є обов'язковими для врахування судами відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України:
Законами України № 2390-VI від 01 липня 2010 року («Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання») та № 3384-VI від 19 травня 2011 року («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням») встановлено обов'язок для фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було чітко передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку (один рік з дня набрання чинності Законом № 2390-VI, тобто до 03 березня 2012 року) вважаються недійсними.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність. Відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання. Особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права, а користується ним на власний розсуд.
Неподання фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою до 01 липня 2004 року, реєстраційної картки для включення відомостей про неї до ЄДР та заміни свідоцтва мало наслідком визнання свідоцтва про державну реєстрацію старого зразка недійсним та внесення відповідної відмітки до ЄДР. Це, в свою чергу, виключало можливість законного здійснення підприємницької діяльності такою особою, а відтак і отримання доходу від такої діяльності та, відповідно, обов'язку сплачувати ЄСВ як ФОП.
Велика Палата дійшла висновку, що нарахування ЄСВ контролюючим органом фізичній особі, яка була зареєстрована підприємцем до 01 липня 2004 року, але не пройшла перереєстрацію (не подала реєстраційну картку), та свідоцтво якої визнано недійсним, є неправомірним, оскільки така особа не мала статусу діючого ФОП у спірний період.
Позивач надала суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де у розділі "Дані про хронологію реєстраційних дій" щодо неї зазначено: «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним, 30.12.2013».
Цей запис в ЄДР є офіційним підтвердженням того, що позивач не підтвердила свій статус ФОП у порядку, визначеному законодавством після 2004 року, і її свідоцтво про державну реєстрацію старого зразка визнано недійсним.
Отже, станом на 2018-2020 роки, за які відповідачем нараховано недоїмку з ЄСВ, позивач, ОСОБА_1 , не мала статусу діючої фізичної особи-підприємця і, відповідно, не була платником єдиного внеску як ФОП у розумінні Закону № 2464.
Доводи відповідача про те, що до ГУ ДПС у Львівській області не надходило відомостей з ЄДР про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 (після її первинної реєстрації у 1998 році), спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 260/81/19.
Обов'язок з актуалізації даних в ЄДР та забезпечення їх узгодженості з відомчими базами даних покладався на відповідні державні органи, включаючи державних реєстраторів та контролюючі органи. Контролюючий орган мав можливість та обов'язок перевірити актуальний статус позивача в ЄДР перед нарахуванням ЄСВ.
Відсутність такої актуалізації або її несвоєчасне проведення не може створювати для фізичної особи, яка фактично припинила діяльність ще у 2000 році та не підтвердила свій статус ФОП у новому реєстрі (що призвело до визнання її свідоцтва недійсним), фіктивного обов'язку сплачувати ЄСВ.
Суд також враховує, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у цій справі було визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки встановлено, що позивач не була належним чином повідомлена про прийняття оскаржуваної вимоги, дізнавшись про неї лише 21 січня 2025 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС у Львівській області протиправно нарахувало ОСОБА_1 недоїмку з єдиного внеску за 2018, 2019 та 2020 роки як фізичній особі-підприємцю, оскільки у зазначений період вона об'єктивно не мала такого статусу згідно з чинним законодавством та висновками Верховного Суду.
Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05 листопада 2021 року № Ф-3026-57 «У» є протиправною та підлягає скасуванню.
Похідною від вимоги про скасування протиправної вимоги є вимога про зобов'язання відповідача вилучити з інтегрованої картки платника (ІКП) єдиного внеску ОСОБА_1 суму неправомірно нарахованого боргу.
Відповідно до п.1 Розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 року за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
П.1 Розділу ІІ, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Оскільки вимога визнається судом протиправною, то і відповідні записи в ІКП, зроблені на її підставі, є неправомірними та підлягають вилученню (коригуванню) з метою повного відновлення порушених прав позивача.
Верховний Суд у своїх постановах (наприклад, від 19 лютого 2019 року у справі № 825/999/17 та від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18) зазначав, що відображення в ІКП відомостей про наявність заборгованості, з урахуванням встановлення протиправності її нарахування, створює негативні наслідки для платника, і контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо коригування таких даних. Ця вимога позивача також є обґрунтованою та підлягає задоволенню з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач мала статус діючої фізичної особи-підприємця у спірні періоди 2018-2020 років та була зобов'язана сплачувати ЄСВ як ФОП.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Позивач сплатила судовий збір у розмірі 1937,80 гривень, що підтверджується квитанцією.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Оскільки позовні вимоги задовольняються повністю, сплачений судовий збір у розмірі 1937,80 гривень підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 5- 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257- 263 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 05 листопада 2021 року № Ф-3026-57 «У» на суму 29 340 (двадцять дев'ять тисяч триста сорок) гривень 74 копійки.
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області (адреса: 79003, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 35; код ЄДРПОУ 43968090) вилучити з інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суму боргу (недоїмки) по єдиному внеску в розмірі 29 340 (двадцять дев'ять тисяч триста сорок) гривень 74 копійки, нараховану на підставі вимоги від 05 листопада 2021 року № Ф-3026-57 «У».
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (адреса: 79003, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 35; код ЄДРПОУ 43968090) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1937,80 (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 08 травня 2025 року.
Суддя Коморний О.І.