09 травня 2025 рокусправа №380/6934/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - позивач, ГУ ПФУ у Львівській області) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ), в якому просить скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.03.2025 у виконавчому провадженні № 77025281 про накладення штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані такими обставинами. Позивач вказує, що 21.03.2025 отримав постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.03.2025 у виконавчому провадженні № 77025281 про накладення штрафу в розмірі 5 100, 00 грн у зв'язку з невиконанням без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії. Зазначає, що виконавче провадження № 77025281 відкрито з примусового виконання виконавчого листа № 380/25090/23 від 03.02.2025, який видано на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі № 380/25090/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі № 380/25090/23 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в перерахунку пенсії від 05.10.2023 № 913060194246, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 05.05.2018 перерахунок та виплату підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано та провести перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, зарахувавши час його заслання у потрійному розмірі, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Звертає увагу, що листом від 06.02.2025 ГУ ПФУ у Львівській області надало відповідь на постанову про відкриття виконавчого провадження зазначивши, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 380/25090/23 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року в адміністративній справі № 380/25090/23 - без змін, однак така на адресу позивача не надходила.
Зауважує, що ГУ ПФУ у Львівській області звернулось до Восьмого апеляційного адміністративного суду із заявою від 22.01.2025 № 1300-5803-7/10412 про видачу вище зазначеної постанови, проте станом на момент звернення до суду із цим позовом, така не надійшла.
Вказує, що 06.03.2025 за вх. № 3488/14 ГУ ПФУ у Львівській області отримало вимогу державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ від 04.03.2025 № 5266 у ВП № 77025281 від 03.02.2025 з примусового виконання виконавчого листа від 06.11.2024 № 380/25090/23, виданого Львівським окружним адміністративним судом. У зв'язку з цим відповідачу було скеровано лист 07.03.2025 № 1300-5307-5/34105 щодо відсутності підстав для виконання рішення суду у справі № 380/25090/23 до винесення рішенням Восьмим апеляційним адміністративним судом.
На думку позивача, ГУ ПФУ у Львівській області вживало конкретні заходи щодо належного та законного виконання в повному обсязі судового рішення у справі №380/25090/23, водночас державний виконавець ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ виніс постанову без встановлення фактичних обставин справи, не з'ясував, чи виконане судове рішення в добровільному порядку та чи є необхідність виконувати це рішення в примусовому порядку.
З наведених підстав вважає постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.03.2025 у виконавчому провадженні № 77025281 про накладення штрафу протиправною і просить таку скасувати.
Ухвалою судді від 09.04.2025 позовна заява, подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви.
Вимоги ухвали позивачем виконано.
Ухвалою від 28.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 08.05.2025.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа до електронного кабінету ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 08.04.2025 - позовну заяву з копіями доданих до неї документів та 29.04.2025 - ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі з викликом сторін від 28.04.2025.
Відповідачу роз'яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідач у судове засідання 08.05.2025 не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, причин неможливості неприбуття у судове засідання не повідомив, клопотання про відкладення судового засідання не подав. Суд оголосив позиції сторін, дослідив письмові докази та перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши позивача та з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі № 380/25090/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в перерахунку пенсії від 05.10.2023 № 913060194246, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 05.05.2018 перерахунок та виплату підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано та провести перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, зарахувавши час його заслання у потрійному розмірі, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 380/25090/23 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 в адміністративній справі № 380/25090/23 - без змін.
Рішення суду від 22.01.2024 у справі № 380/25090/23 набрало законної сили 04.10.2024.
Львівський окружний адміністративний суд 06.11.2024 видав виконавчий лист у справі № 380/25090/23.
Держаний виконавець ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ 03.02.2025 прийняв: постанову про відкриття виконавчого провадження № 77025281, постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 77025281 та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 77025281, які ГУ ПФУ у Львівській області отримало 04.02.2025.
ГУ ПФУ у Львівській області листом від 11.02.2025 № 1300-5803-5/21420 повідомило ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ, що звернулось до Восьмого апеляційного адміністративного суду із заявою від 22.01.2025 № 1300-5803-7/10412 про видачу постанови від 04.10.2024 у справі № 380/25090/23, проте такої не отримало. Враховуючи зазначене, вважає, що немає підстав для виконання рішення від 06.11.2024 у справі № 380/25090/23.
Державний виконавець ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ 04.03.2025 вимогою № 5266 у виконавчому провадженні № 77025281 з примусового виконання виконавчого листа № 380/25090/23 від 06.11.2024 зобов'язав ГУ ПФУ у Львівській області надати вичерпну інформацію про стан виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду з наданням документального підтвердження виконання загаданого судового рішення у п'ятиденний термін з моменту отримання вимоги.
ГУ ПФУ у Львівській області у відповідь на отриману вимогу державного виконавця 04.03.2025 листом від 07.03.2025 № 1300-5307-5/34105 повторно повідомило ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ про відсутність підстав для виконання рішення від 06.11.2024 у справі № 380/25090/23.
Державний виконавець ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ 20.03.2025 прийняв постанову про накладення штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, мотивуючи тим, що станом на 20.03.2025 вимог виконавчого документа не виконано, відсутні будь-які заборони щодо вчинення виконавцем виконавчих дій примусового характеру, відсутні будь-які підстави для зупинення вчинення виконавчих дій.
Вважаючи постанову відповідача від 20.03.2025 у ВП № 77025281 про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції від 09.02.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із пунктом першим частини 1 статті 26 Закону № 1404-VII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Суд з матеріалів виконавчого провадження номер за АСВП 77025281 встановив, що держаний виконавець ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ 03.02.2025 прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 77025281, постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 77025281 та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 77025281.
Відповідно до частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.
Листом від 11.02.2025 № 1300-5803-5/21420 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ про своє звернення до Восьмого апеляційного адміністративного суду із заявою від 22.01.2025 № 1300-5803-7/10412 про видачу постанови від 04.10.2024 у справі № 380/25090/23, проте такої не отримало й у зв'язку з цим вважає, що немає підстав для виконання рішення від 06.11.2024 у справі № 380/25090/23.
Частиною першою статті 63 Закону № 1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Згідно з частиною другою статті 63 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Міністерством юстиції України відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України «Про виконавче провадження», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів була розроблена Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802 (далі - Інструкція), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 6 Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пункт 9 Інструкції передбачає, що вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.
У матеріалах справи міститься вимога державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ № 5266 від 04.03.2025 у виконавчому провадженні № 77025281 про надання боржником, яким є ГУ ПФУ у Львівській області, вичерпної інформації про стан виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду з наданням документального підтвердження виконання загаданого судового рішення у п'ятиденний термін з моменту отримання вимоги.
Аналізуючи наведені вище положення Закону № 1404-VIII, суд також зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.05.2021 у справі № 420/5465/18 та враховується судом при вирішенні даного спор в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Як встановив суд, позивач листом від 07.03.2025 № 1300-5307-5/34105 повторно повідомив ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ про відсутність підстав для виконання рішення від 06.11.2024 у справі № 380/25090/23, оскільки до ГУ ПФУ у Львівській області не надходило постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 380/25090/23.
З приводу таких аргументів позивача, який є боржником у ВП № 77025281, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 13 статті 18 КАС України, із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» від 27.04.2021 № 1416-IX, положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), розробляються Державною судовою адміністрацією України та затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС).
Вища рада правосуддя у газеті «Голос України» від 04.09.2021 № 168 (7668) опублікувала оголошення про початок функціонування трьох підсистеми (модулів) ЄСІТС «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв'язку.
Абзацом третім підпункту 15.17 пункту 15 частини першої розділуПерехідних положень КАС України встановлено, що окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Про початок функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада правосуддя публікує оголошення у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України.
Таким чином, зазначені в оголошенні Вищої ради правосуддя підсистеми (модулі) ЄСІТС почали офіційно функціонувати з 05.10.2021.
З 20.02.2024 частини 5-8 статті 18 КАС України в редакції Закону № 3200-IX від 29.06.2023 в частині обов'язкової реєстрації юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, діють в новій редакції:
« 5. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
6. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
7. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою».
Процесуальні питання вручення судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 251 КАС України, відповідно до частини п'ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення в електронній формі надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення, відповідно до частини шостої статті 251 КАС України, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 251 КАС України).
З аналізу наведених норм законодавства, суд висновує, що:
1. ГУ ПФУ у Львівській області як територіальний орган Пенсійного фонду України (органу державної влади) із 20.02.2024 повинен був зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку;
2. оскільки постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 380/25090/23 прийнята 04.10.2024, тобто після 20.02.2024, то копія судового рішення в електронній формі надсилається ГУ ПФУ у Львівській області до його електронного кабінету із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи;
3. ГУ ПФУ у Львівській області не позбавлений права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Вказаним право, передбаченим частиною 7 статті 18 КАС України позивач скористався. Водночас, суд вважає за необхідне звернути особливу увагу, що таке право реалізоване не у спосіб, передбачений законом.
Відповідно до пункту 14 розділу XI «Засвідчення та видавання копій судових рішень і документів» Інструкції з діловодства в судах, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17.10.2023 № 485), після повернення судових справ із судів апеляційної чи касаційної інстанції копії судових рішень цих судів, а також інші матеріали справи видаються судом першої інстанції.
Вказане зумовлює висновок суду, що єдина причина невиконання рішення суду - відсутність у ГУ ПФУ у Львівській області постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 380/25090/23, є неповажною.
Отже, ГУ ПФУ у Львівській області не виконало рішення суду у спосіб, встановлений судом. Докази належного виконання рішення суду у встановлений виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження строк позивач не надав, такі також відсутні у матеріалах справи, що розглядається.
Суд наголошує, що невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений виконавцем строк є підставою відповідно до частини 1 статті 75 Закону № 1404-VIII для накладення на боржника штрафу (на юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Оскільки органу державної виконавчої служби не надано доказів вжиття заходів зі сторони боржника для повного і своєчасного виконання рішення суду у спосіб, встановлений судом, то доводи позивача про неправомірність прийняття державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ постанови від 20.03.2025 у виконавчому провадженні № 77025281 про накладення штрафу, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку рішенню відповідача, яке зумовило звернення позивача до суду з цим позовом, суд висновує, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області від 20.03.2025 у виконавчому провадженні № 77025281 про накладення штрафу відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, тому позовні вимоги в частині оскарження такої є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд виснує про безпідставність позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 139 КАС України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 94, 139, 159, 241-246, 262, 287, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (пл. Маркіяна Шашкевича, буд. 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 43316386) про скасування постанови, - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.П. Хома