08 травня 2025 рокусправа № 380/23089/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення від 24.09.2024 №UA209230/2024/003040;
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів UA209000/2024/100485/2 від 24.09.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачем ввезено на митну територію України товар із визначенням митної вартості товару за першим методом - ціною договору, однак митним органом прийнято рішення про коригування вартості товарів та складено картку відмови в прийняті митної декларації. Зазначає, що для митного оформлення було надано всі документи, які підтверджують заявлену митну вартість імпортованого товару. З метою захисту порушеного права звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 26.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
12.12.2024 відповідач подав відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, виявлено розбіжності у поданих документах щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, зокрема: у 5 гр. документи, не зазначено жодного документа, що стосується даної поставки партії товару, що унеможливлює співставити з даною партією товару; декларантом за МД заявлено контракт з виробником, товаросупровідні документи не містять відомості про виробника товару та торговельну марка; у гр. 44 відсутні копія нормативно-технічної документації на виготовлення товару; копія сертифікату на систему якості товару; копія сертифікату продукції власного виробництва; копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД; відповідно до п.3.1. Договору 16/01 від 16.01.23 товар постачається на умовах EXW, якщо інші умови не вказані у специфікації. Специфікація до митного оформлення не подавалась, а у фактурі від 16.09.2024 № INV0048883 вказано умови FCA; відповідно до п.4.2 здійснюється 100% попередня оплата, проте жодного платіжного документа до митного оформлення не надано; відповідно до п. 10.5 Контракту, яким передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту дійсні за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. У реквізитах договору відсутня печатка покупця, неможливо перевірити договірні відносини за даним договором; договір на перевезення 1683 вписано у гр.44 МД з буквою m, але до митних декларацій не долучався, у Заявці № 2024-07809 від 17.09.2024 відсутня печатка замовника; експортна декларація країни відправлення 24GBADBXQZSM9SNAA0 не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару; у рахунку на транспорт від 20.09.2024 №Готд0000269 розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу (відстань по іноземній території 2266 км, а вартість 110000 грн - що становить 48,54 грн/км, відстань по території України 70 км, а вартість 41805 грн - що становить 597,21 грн/км).
Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України (далі - МК України), у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 Митного кодексу України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні підстави для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Відтак, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Констатує, що проведено консультації з декларантом згідно зі ст. 57 МК України. Стверджує, що оскільки неможливо було застосувати такі методи визначення митної вартості, як метод 2а (ст. 59 МК України) та метод 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МК України) та методу 2г (ст.63 МК України) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості, застосовано метод 2г (ст. 64 МК України).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
26.02.2025 позивач подав заяву про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу.
28.02.2025 відповідач подав заперечення щодо понесених судових витрат у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
16.01.2023 між компанією Ultracell (UK) Limited (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено контракт №16/01 (далі - контракт № 16/01), за умовами якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець купити акумуляторні батареї в асортименті.
Згідно з п.2.2. контракту № 16/01 ціни на товар встановлюються в специфікації, яка є невід'ємною частиною контракту.
Відповідно до п. 2.3 контракт № 16/01 у вартість товару включається упаковка, маркування та навантаження товару.
Пунктом 3.3 контракту № 16/01 передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW Ліверпуль Велика Британія, якщо інші умови не передбачені в специфікації.
За змістом п. 4.2 контракту №16/01 Покупець здійснює 100% попередню оплату вартості Товару відповідно до умов вказаних у інвойсі на кожну поставку.
16.09.2024 Продавець відвантажив на адресу Покупця товар - акумуляторні батареї в кількості та асортименті на загальну суму 73171,00 дол. США відповідно до комерційного інвойсу INV0048883 від 16.09.2024.
23.09.2024 декларант позивача з метою митного оформлення цього товару подав до Львівської митниці електронну митну декларацію МД 24UA209230008821909, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (акумуляторні батареї в асортименті).
Разом з митною декларацією МД 24UA209230008821909 декларантом подано такі документи: контракт №16/01 з додатком №1 від 16.01.2023; комерційний інвойс (сommercial invoice) № INV0048883 від 16.09.2024; пакувальний лист (рacking list) DEL0048883 від 16.09.2024; автотранспортну накладну (road consignment note) CMR №045981 від 17.09.2024; заявку №2024-07809 від 17.09.2024 згідно договору №1683 від 31.05.2022; документ, що підтверджує вартість перевезення товару - довідку про транспортні витрати №2024-07809 від 20.09.2024; договір (контракт) про перевезення №1683 від 31.05.2022; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги Готд0000269 від 20.09.2024, копію митної декларації країни відправлення.
За наслідками опрацювання поданих документів, Львівська митниця надіслала декларанту повідомлення про необхідність подання додаткових документів.
Декларант позивача просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу відповідача надав витребувані документи: витяг з інтернет джерела по ціні; видаткові накладні ФОП ОСОБА_1 №346 від 29.09.2023, №328 від 26.09.2023; копію експортної декларації MRN 24GBADBXQZSM9SNAAО, комерційну пропозицію виробника; копію договору перевезення вантажів №17235 від 17.09.2024; проформу-інвойс PFAKB07/2024 від 06.09.2024; висновок ДП Держзовнішінформ від 23.09.2024 №3-3/391; SWIFT-переказ від 09.09.2024.
За результатами розгляду митної декларації та доданих документів відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товару UA209000/2024/100485/2 від 24.09.2024 та оформив картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 24.09.2024 №UA209230/2024/003040.
Не погоджуючись з рішенням про коригування митної вартості товару, позивач пред'явив цей позов.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Приписами ст. 49 МК України унормовано, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За змістом ч. 1, 2 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Положеннями ст. 53 МК України закріплений перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).
Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 ст. 53 МК України унормовано, що обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За приписами ч. 4 ст. 53 МК України у разі, якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
За правилами ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрем, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Заразом у розумінні наведених нормативних приписів сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з положеннями ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
За правилами ч. 1, 2 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (ч. 2 ст. 54 МК України).
Крім того, ч. 1 ст. 58 МК України встановлено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. У ч. 2 цієї норми умови, за яких такий метод не застосовується, а саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання ч. 4 і 5 ст.58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями ст. 64 МК України.
За змістом ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Водночас митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
При цьому митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та вказати документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.
З метою усунення розбіжностей у документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, визначені в ч. 2 ст. 53 МК України.
Частиною 4 ст. 54 МК України передбачено обов'язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях (постанови від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 27.03.2020 у справі № 540/2605/18, від 25.11.2020 у справі №1.380.2019.001657, від 15.04.2021 у справі № 804/14964/15, від 02.05.2024 у справі №520/22458/23) акцентував на тому, що обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним ч. 2 ст.53 МК України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Необхідність витребовування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Неподання декларантом документів, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
У разі оскарження декларантом рішення про коригування митної вартості судом підлягають встановленню обставини та відомості, щодо яких у митного органу виникли сумніви, обґрунтованість причин та підстав витребовування додаткових документів, неможливості визначення митної вартості за обраним декларантом методом та поданими й додатково витребовуваними документами.
Спір між сторонами виник щодо правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом - за ціною договору (контракту).
Матеріалами справи стверджується, що декларант позивача для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару подав до митного органу такі документи: контракт №16/01 з додатком №1 від 16.01.2023; комерційний інвойс (сommercial invoice) № INV0048883 від 16.09.2024; пакувальний лист (рacking list) DEL0048883 від 16.09.2024; автотранспортну накладну (road consignment note) CMR №045981 від 17.09.2024; заявку №2024-07809 від 17.09.2024 згідно договору №1683 від 31.05.2022; документ, що підтверджує вартість перевезення товару - довідку про транспортні витрати №2024-07809 від 20.09.2024; договір (контракт) про перевезення №1683 від 31.05.2022; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги Готд0000269 від 20.09.2024; копію митної декларації країни відправлення 24GBADBXQZSM9SNAA0; витяг з інтернет джерела по ціні; видаткові накладні ФОП ОСОБА_1 №346 від 29.09.2023, №328 від 26.09.2023; копію експортної декларації MRN 24GBADBXQZSM9SNAAО, комерційну пропозицію виробника; копію договору перевезення вантажів №17235 від 17.09.2024; проформу-інвойс PFAKB07/2024 від 06.09.2024; висновок ДП Держзовнішінформ від 23.09.2024 №3-3/391; SWIFT-переказ від 09.09.2024.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом виявлено розбіжності у поданих документах щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а саме:
- у наданій до митного оформлення СMR № 045981 від 17.09.2024 у гр.5 документи, не зазначено жодного документа, що стосується даної поставки партії товару, що унеможливлює співставити з даною партією товару;
- декларантом за МД заявлено контракт з виробником, товаросупровідні документи не містять відомостей про виробника товару та торговельну марку (копія ліцензії на виробництво товару; копія нормативно-технічної документації на виготовлення товару; копія сертифікату на систему якості товару; копія сертифікату продукції власного виробництва; копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN);
- відповідно до п.3.1. Договору 16/01 від 16.01.23 товар постачається на умовах EXW якщо інші умови не вказані у специфікації. Специфікація до митного оформлення не подавалась, а у фактурі від 16.09.2024 № INV0048883 вказано умови FCA;
- відповідно до п. 4.2 здійснюється 100% попередня оплата, проте жодного платіжного документа до митного оформлення не надано;
- відповідно до п. 10.5 Контракту, яким передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту дійсні за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. У реквізитах договору відсутня печатка покупця, неможливо перевірити договірні відносини за даним договором;
- договір на перевезення 1683 вписано у гр. 44 МД з буквою m, але до митних декларацій не долучався;
- у заявці №2024-07809 від 17.09.2024 відсутня печатка замовника;
- експортна декларація країни відправлення 24GBADBXQZSM9SNAA0 не містить будь-яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару в експортній декларації країни відправлення;
- у рахунку на транспорт від 20.09.2024 №Готд0000269 розмір транспортних витрат не пропорційно розбитий відносно всього кілометражу (відстань по іноземній території 2266 км, а вартість 110000 грн - що становить 48,54 грн/км, відстань по території України 70 км, а вартість 41805 грн - що становить 597,21 грн/км), що суперечить Методичним рекомендаціям з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65.
Судом встановлено, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені ст. 53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару. При цьому відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірних товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні ознаки підробки або розбіжності щодо вартості товару, та документи містять достатньо відомостей щодо ціни товару.
У спірному рішенні відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності у поданих декларантом документах впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що розбіжності, про які зазначено у рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість товару та не могли слугувати правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.
Суд зазначає, що експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. На підставі цього документа відправник вантажу отримує відшкодування податку на додану вартість.
Щодо тверджень відповідача про відсутність у митній декларації країни відправлення відміток митних органів країни відправлення, суд зазначає, що разом з іншими документами до митного оформлення була надана міжнародна автомобільна накладна (CMR) №045981 від 17.09.2024, згідно з якою транспортування товару від виробника товару (Liverpool, UK) до пункту призначення (Львів, Україна) здійснювалося перевізником на автомобілі НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , обставин же перетину цим транспортним засобом з вантажем митних кордонів Сполученого Королівства та країн транзиту відповідачем документально не спростовано.
Митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджує митну вартість товарів. Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Покликаючись на виявлені недоліки у митній декларації країни відправлення, відповідач не наводить розбіжностей у документах та складових митної вартості, що могли бути усунені після дослідження декларації країни відправлення.
Разом з тим, суд зауважує, що не впливають на визначення складових митної вартості відомості у митних деклараціях, автотранспортних накладних та у деклараціях країни відправлення про країну відправлення, перевізника, місце та дату завантаження, оскільки поставка товару покупцеві включена у вартість товару, зазначену в інвойсі, та здійснюється продавцем незалежно від перевізника, місця та дати завантаження товару. Відсутність відміток в автотранспортних накладних про перетин кордону України та у деклараціях країни відправлення відміток митного органу, через яку здійснювався експорт товарів не впливає на правильність визначення усіх числових значень складових митної вартості товарів. Більш того, вказані документи не визначають числові складові митної вартості.
Щодо доводів відповідача про підтвердження оплати за товар, то суд ретельно дослідив зміст платіжного документа та встановив, що у наданому електронному повідомленні SWIFT від 09.09.2024 міститься посилання на контракт (Contract 16/01 of 16.01.2023) та інвойс (PFAKB07/2024 of 06.09.2024), зазначено дату операції, суму операції в доларах США та найменування банку відправника і банку отримувача, а також проставлена банківська печатка.
Суд враховує зауваження митного органу про посилання в платіжному документі на проформу-інвойс (рroforma invoice) PFAKB07/2024 від 06.09.2024, а митне оформлення здійснювалося згідно з комерційного інвойсу (сommercial invoice) №INV0048883 від 16.09.2024.
Однак варто вказати, що проформа-інвойс - це документ, у якому зазначається обов'язок продавця товарів (виконавця послуг) поставити товари (надати послуги) покупцю за наперед обговореною ціною. Ціна послуг та перелік товарів у цьому виді інвойсу не є остаточними, та надалі можуть змінюватись.
Проформа-інвойс за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс.
Відтак в Swift повідомленні від 09.09.2024 підставно зазначено саме проформу-інвойс (рroforma invoice) PFAKB07/2024 від 06.09.2024, у подальшому, після здійсненої оплати, складено комерційний інвойс (сommercial invoice) № INV0048883 від 16.09.2024, який і подано до митного оформлення. Зазначене узгоджується із звичаями ділового обороту та принципами формальної логіки з огляду на хронологію подій.
З огляду на це суд відхиляє покликання відповідача на відсутність відомостей про оплату за імпортований товар.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованої у постанові від 08.07.2022 у справі №815/1718/16, спосіб оплати товару не є ціноутворюючим фактором. У постанові від 27.04.2023 у справі №є820/3767/16 Верховний Суд акцентував на тому, що розбіжності щодо умов оплати товару в документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості.
Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що товаросупровідні документи не містять відомостей про виробника товару та торговельну марку, оскільки ліцензія на виробництво товару, нормативно-технічна документація на виготовлення товару, сертифікат на систему якості товару, сертифікат продукції власного виробництва, свідоцтво про присвоєння товару штрихового коду ЕАН жодним чином не впливають на визначення вартості товарів, які підлягають митному оформленню.
Щодо відомостей в автотранспортній накладній CMR №045981 суд зазначає, що така складена 17.09.2024 на 15 піддонів (палет) батарей сумарною вагою 21770 кг, що відповідає відомостям з комерційного інвойсу (сommercial invoice) №INV0048883 від 16.09.2024, проформи-інвойсу (рroforma invoice) PFAKB07/2024 від 06.09.2024, а також пакувального листа (рacking list) DEL0048883 від 16.09.2024.
Стосовно покликання відповідача на те, що у заявці № 2024-07809 від 17.09.2024 відсутня печатка замовника, а у реквізитах договору відсутня печатка покупця, тобто позивача, суд зауважує, що на законодавчому рівні не передбачено, що печатка є обов'язковим реквізитом підпису фізичної особи-підприємця. Водночас митний орган не довів обставину наявності печатки в ФОП ОСОБА_1 , її використання в підприємницькій діяльності та діловодстві.
Також суд вважає нерелевантним застосовувати в спірних правовідносинах Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, розроблені відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 № 1706, оскільки витрати на транспортування підтверджується необхідним обсягом документації, а саме: автотранспортною накладною (road consignment note) CMR №045981 від 17.09.2024; заявкою №2024-07809 від 17.09.2024 згідно договору №1683 від 31.05.2022; довідкою про транспортні витрати №2024-07809 від 20.09.2024; договором (контрактом) про перевезення №1683 від 31.05.2022; рахунком-фактурою про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги Готд0000269 від 20.09.2024; видатковими накладними ФОП ОСОБА_1 №346 від 29.09.2023, №328 від 26.09.2023; копією договору перевезення вантажів №17235 від 17.09.2024.
Суд також враховує практику Верховного Суду, викладену у постановах від 08.02.2019 у справі №825/648/17, від 26.05.2022 у справі №560/355/19, відповідно до якої у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Спірне рішення митного органу таких пояснень не містить.
Таким чином, підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, відсутні, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товарів, ознаки підробки, та вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.
Крім того, вимоги ч. 3, 4 ст.53 та ч. 2 ст. 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. При цьому, наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах, що дозволяє суду виснувати, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що відповідачем митна вартість товару визначена за другорядним методом резервним. Його застосування передбачено ст. 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Суд зазначає, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваного товару, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на ідентичний або подібний (аналогічних) товар, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, однак відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
Водночас при прийнятті спірного рішення відповідач на підставі цінової інформації, наявної у митного органу, навів номер і дату митної декларації, митну вартість, з якої взято за основу. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю товарів, що розмитнювались цією чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників бази даних Держмитслужби. Відповідач не вказав, які складові вплинули на формування саме такої вартості, не навів пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, що свідчить про порушення ним вимог ст.55 МК України, не зазначив щодо якого з двох товарів стосується коригування митної вартості.
Інформація про вищу митну вартість ідентичних товарів не є перешкодою для визначення митної вартості товару на підставі укладеного між сторонами договору, оскільки сторони вільні в формуванні цін на товари за взаємним погодженням, виходячи з кон'юнктури ринку, якості і споживчих властивостей продукції, ступеня новизни товару і його корисності, співвідношення попиту та пропозиції, враховуючи необхідність отримати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Щодо доводів про ненадання декларантом на вимогу митного органу усіх витребуваних додаткових документів, то суд зазначає, що у повідомленні про необхідність подачі додаткових підтверджуючих документів вказано, що такі мають бути надані за наявності, тобто їх неподання у зв'язку з відсутністю, не може розцінюватися як відмова.
Суд вважає, що у відповідача були у наявності усі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товару, який імпортується, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями ч. 1 ст. 58 МК України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за першим методом.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності суд дійшов висновку, що позивач надав усі необхідні документи, передбачені МК України, для визначення митної вартості товару за ціною договору, а митний орган не довів, що подані позивачем для визначення митної вартості товару документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації, натомість відповідач не спростував достовірність документів, які були подані до митного оформлення та не обґрунтував неможливість їх врахування при визначенні митної вартості спірного товару, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є протиправними та підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність дій щодо прийняття рішення про коригування митної вартості товарів UA209000/2024/100485/2 від 24.09.2024 та картки відмови у митному оформленні товарів №UA209230/2024/003040 від 24.09.2024.
Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд відхиляє.
Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів праничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, обґрунтовуючи понесені витрати на правничу допомогу, подав суду: договір №23/23 про надання правової допомоги від 01.11.2023, додаткову угоду №2 від 01.11.2024 до договору №23/23 про надання правової допомоги від 01.11.2023 та акт приймання-передачі наданих послуг за договором №23/23 про надання правової допомоги від 01.11.2023.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правничої допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд зазначає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7570,00 грн, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18, від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинна бути доведеною стороною в процесі.
Оцінюючи характер наданої адвокатом правничої допомоги відповідно до наданих документів суд враховує, що ця справа є справою незначної складності, типовою справою про коригування митної вартості товарів, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, підготовка та написання позовної заяви професійним/кваліфікованим адвокатом у цій справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Суд вказує, що судових засідань в цій справі не було призначено, розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд доходить до переконання, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у розмірі 7570,00 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною в частині їх необхідності. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.
З урахування складності справи, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, суд вважає співмірною компенсацію вартості виконаної роботи в розмірі 3000 грн, що підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень на користь позивача.
Суд також враховує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 8494,44 грн.
Отже, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 8494,44 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів UA209000/2024/100485/2 від 24.09.2024.
3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови Львівської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA209230/2024/003040 від 24.09.2024.
4. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці судові витрати у вигляді сплачено судового збору в розмірі 8494 (вісім тисяч чотириста дев'яносто чотири) гривні 44 копійки.
5. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок понесених витрат на професійну правничу допомогу.
6. У задоволенні іншої частини вимоги про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Львівська митниця (місцезнаходження: вул. Костюшка, буд. 1, м. Львів, 79000; ЄДРПОУ 43971343).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна