09 травня 2025 рокусправа № 380/4697/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ: 13814885), в якому просить:
визнати протиправним рішення № 913150135941 від 04.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у перерахунку пенсії та встановленні надбавки як члену сім'ї реабілітованої особи ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення (28.01.2025) відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул.Митрополита Андрея. 10, м. Львів. 79016. код ЄДРПОУ 13814885) встановити надбавку як члену сім'ї реабілітованої особи та здійснити перерахунок до пенсії і виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (28.01.2025) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вказує, що є особою, яка визнана реабілітованою, відтак має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Позивач звернувся до відповідача із заявою про підвищення пенсії із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Проте, рішенням відповідача №913150135941 від 04.02.2025 позивачу відмовлено у виплаті вказаного підвищення пенсії. Вказане зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою від 17.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 02.04.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до п 2.13 Порядку № 22-1 визначено, що за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в п 5-7 ст. 2 Закону приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про висилання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Оскільки, позивач не надала посвідчення, яке б відповідало зразку посвідчення про пільги реабілітованих, затвердженому постановою № 48 (надано рішення Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024), право на перерахунок пенсії та встановлення надбавки членам сімей реабілітованих відсутнє. Крім того, вважає, що вимога позивача щодо встановлення надбавки підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком є передчасною, оскільки відновленню підлягають лише порушені права та в даному випадку відсутні об'єктивні підстави вважати, що після здійснення перерахунку пенсії будуть порушені права позивача. В даній ситуації у позивача відсутнє право на встановлення надбавки. Враховуючи, що захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, дана вимога є безпідставною.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 04.04.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до ст. 77 Закону № 1788 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членам їх сімей яких було примусово переселено, з 01.09.2008 пенсії виплачуються у розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" (далі - Постанова № 654). Згідно з п. п. 2 її. 4 Постанови № 654 встановлено: репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії підвищення проводиться у розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.
Позивач 15.04.2025 подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що Національною комісією з реабілітації встановлено, що ОСОБА_2 , 1959 р.н., підлягає визнанню потерпілою від репресій відповідно до пункту 2 статті І-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» як дитина (тобто член сім'ї) репресованої особи, яка народилась на засланні під час перебування репресованої особи на засланні, тому має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
Позивач, ОСОБА_1 (прізвище до шлюбу - ОСОБА_3 ), народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Гремячинськ Пермської області Російської РФСР, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 . Батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_5 .
Згідно з довідкою Львівської обласної прокуратури громадянин ОСОБА_4 був засуджений 10.04.1946 вироком Військового Трибуналу військ НКВС Львівської області за ст. 54-1 «а», ст. 54-11 КК УРСР, ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19.04.1943 засуджений до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з пораженням у правах строком на 5 років, з конфіскацією майна. Ухвалою Військового Трибуналу Прикарпатського Військового Округу №НЛ-1396 від 16.03.1956 вирок Військового Трибуналу військ НКВС Львівської області від 10.04.1946 змінено, виключено посилання на ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19.04.1943, та пом'якшено покарання до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, в решті вирок залишено без змін.
Заарештований 16.02.1946, звільнений з місць позбавлення волі 10.04.1956. Перебував у місцях позбавлення волі
Згідно з висновком прокуратури Львівської області від 17.04.1991 реабілітований у зв'язку з відсутністю сукупності доказів, що підтверджують обґрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності.
Відповідно до архівної довідки Управління Служби безпеки України у Львівській області від 22.12.2022 №62/24-129 ОСОБА_6 був заарештований 21 січня 1946 року співробітниками Олеського РВ НКВС Львівської області за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ст. 20-54-1 «а», ст. 54-11 КК УРСР. Вироком Військового Трибуналу військ НКВС Львівської області за ст. 54-1 «а», ст. 54-11 КК УРСР, ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР, підданий засланню на каторжні роботи терміном на 20 років, з пораженням у правах на 5 років та конфіскацією усього належного майна. Ухвалою Військового Трибуналу Прикарпатського Військового Округу №НЛ-1396 від 16.03.1956 вирок був змінений, міра покарання зменшена до 10 років позбавлення волі у ВТТ. Звільнений з місць відбування покарання 10 квітня 1956 року. За матеріалами перевірки встановлено, що відбував покарання на спецпоселенні у Молотовській області з 1952 року, 31 січня 1964 року з обліку був знятий.
Позивач з 30.06.2005 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі за віком на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 06.05.2015 №00015342210, позивач уклала шлюб із ОСОБА_7 , після якого її прізвище змінилось на « ОСОБА_8 ».
Відповідно до висновку Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024, ОСОБА_2 визнано потерпілою від репресій. У висновку зазначено, що батько позивача був репресований у 1946 році.
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 28.01.2025, у якій просила встановити підвищення до пенсії як громадянину, який необґрунтовано зазнав політичних репресій і згодом був реабілітований у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.02.2025 №913150135941 відмовлено позивачу у нарахуванні підвищення до пенсії. Рішення мотивоване тим, що згідно з пунктом 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення, перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 для встановлення підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім'ї якого було примусово переселено. Пунктом 2.13 Порядку 22-1 визначено, що за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованою. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-ХІІ приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про висилання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів -довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Враховуючи зазначене, позивачу відмовлено в перерахунку пенсії та встановлення надбавки членам сімей реабілітованих за відсутності правових підстав, оскільки позивач не надала посвідчення, яке б відповідало зразку посвідчення про пільги реабілітованих.
Не погоджуючись із вказаним рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду із адміністративним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058-IV), яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною другою статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.
Відповідно до статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Водночас, зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.
Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.
Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Судом вже було встановлено, що батько позивача, ОСОБА_4 був засуджений 10.04.1946 до (двадцяти) років у виправно-трудових таборах та згодом реабілітований. З 1952 року перебував на спецпоселенні, 31 січня 1964 року знятий з обліку. Під час перебування у засланні у засудженого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась донька, ОСОБА_9 . На час здійснення репресій позивач проживала разом із батьком однією сім'єю, в тому числі проживала у спецпоселенні, куди сім'ю було переселено примусово та відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII є потерпілою від репресії, оскільки є донькою репресованої особи, яка народилася на засланні.
Ураховуючи встановлені судами обставини у даній справі, зокрема, що позивач належить до категорії громадян, членів сім'ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», суд приходить до висновку, що позивач, як член сім'ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.02.2025 №913150135941 про відмову в перерахунку пенсії щодо ненарахування та невиплати вказаного підвищення до пенсії є протиправним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі №500/5507/23 та від 31.05.2024 у справі №500/3332/23.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач не надала посвідчення особи про наявність пільг реабілітованої особи суд зазначає, що позивач просить встановити їй надбавку до пенсії не як реабілітованій особі, а як члену сім'ї такої особи. На підтвердження родинних зв'язків із особою, яка була репресована комуністичним тоталітарним режимом 1917-1991 років, позивач надала, зокрема, довідку Львівської обласної прокуратури, висновок Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024 про визнання позивача потерпілою від репресій. Таким чином, в розумінні статті 4 Закону №962-XII позивач є членом сім'ї репресованої особи, на яку розповсюджуються права реабілітованих осіб та має право на встановлення надбавки до пенсії в розмірі 25%.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає/перераховує пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Одеській області, рішенням якого позивачу відмовлено в нарахуванні підвищення до пенсії як громадянину, який необґрунтовано зазнав політичних репресій і згодом був реабілітований у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Тож, дії зобов'язального характеру щодо нарахування вказаного підвищення має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, а не Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
З урахуванням обставин справи суд приходить до висновку що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з 28.01.2025 відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням виплачених сум.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913150135941 від 04.02.2025 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з 28.01.2025 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 28.01.2025 підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» ч. 1 статті 77 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211 (тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна