Іменем України
09 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/338/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Гребенаром Олексієм Володимировичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), поданим в його інтересах адвокатом Гребенаром Олексієм Володимировичем (далі - представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому представник позивача, з урахуванням уточненої позовної заяви від 1 березня 2025 року б/н, просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2025 року та щомісячних страхових виплат з 01 лютого 2025 року;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31 січня 2025 року № 136257 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2025 року та щомісячних страхових виплат з 01 лютого 2025 року, з виплатою заборгованості, яка виникла за період невиплати по дату відновлення виплати пенсії та щомісячних страхових виплат.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач є пенсіонером за віком, отримує щомісячні страхові виплати у разі втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
З невідомих позивачу причин в січні 2025 йому припинилося надходження на його банківський рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», вищевказаних пенсії та щомісячних страхових виплат.
З листа відповідача від 4 лютого 2025 року № 1900-0402-8/5646, наданого на адвокатський запит, стало відомо, що 29 вересня 2024 року позивачу проведена ідентифікація через «Дія.Підпис». Згідно з інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка про взяття на облік ОСОБА_1 скасована 26 листопада 2024 року, тому виплата пенсії припинена з 1 січня 2025 року. Розпорядженням відповідача про припинення виплати пенсії від 31 січня 2025 року № 136257 припинено виплату пенсії з 1 січня 2025 року. Також відповідач повідомив позивача, що він з 1 січня 2023 року перебуває на обліку у відповідача як одержувач страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого. Виплату страхових виплат припинено з 1 лютого 2025 року, оскільки за інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка про взяття на облік ОСОБА_1 скасована.
У відповіді відповідач не повідомив, чи приймалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області будь-які рішення, розпорядження, постанови тощо про припинення або призупинення виплати щомісячних страхових виплат.
Представник позивача вважає дії та рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії та страхової виплати позивачу протиправними та просить позовні вимоги задовольнити.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області позов не визнало, про що 27 березня 2025 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним № 8377/2025 подало відзив на позовну заяву від 26 березня 2025 року б/н, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком з 1 серпня 2014 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 29 вересня 2024 року позивачу проведена «Ідентифікація через Дія.Підпис».
Згідно з інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка про взяття на облік позивача скасована 26 листопада 2024 року, тому виплата пенсії припинена з 1 січня 2025 року.
Додатково відповідачем здійснено запит до Відділу соціального забезпечення № 1 (м. Бережани) Управління соціального захисту населення Тернопільської районної військової адміністрації щодо підтвердження дійсності довідки внутрішньо переміщеної особи позивача. Згідно з інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, наданою Відділом соціального забезпечення № 1 (м. Бережани) Управління соціального захисту населення Тернопільської районної військової адміністрації від 30 січня 2025 року № 15, довідка про взяття на облік позивача скасована 26 листопада 2024 року.
Розпорядження відповідача від 31 січня 2025 року за № 136257 про припинення виплати пенсії починаючи з 1 січня 2025 року винесено у зв'язку з отриманою інформацією з ЄІБДВПО.
Сума невиплаченої пенсії позивача за період з 1 січня 2025 року по 28 лютого 2025 року становить 47220,00 грн, а саме за січень 2025 року - 23610,00 грн, лютий 2025 року - 23610,00 грн.
Також відповідач повідомляє, що позивач з 1 січня 2023 року перебуває на обліку у відповідача як одержувач страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого. Виплату страхових виплат припинено з 1 лютого 2025 року, оскільки за інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка про взяття на облік позивача скасована.
Відповідач вказує, що для поновлення виплати пенсії та страхових виплат позивачу слід особисто звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісний центр) територіального органу Пенсійного фонду України.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Також відповідачем на адресу суду подані клопотання від 1 квітня 2025 року б/н, від 4 квітня 2025 року б/н та від 10 квітня 2025 року, в яких додатково зазначено, що позивач з 1 січня 2023 року перебуває на обліку у відповідача як одержувач страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого. Виплату страхових виплат припинено з 1 лютого 2025 року на підставі постанови від 28 лютого 2025 року, оскільки за інформацією з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб довідка про взяття на облік ОСОБА_1 скасована. Виплату страхових виплат проведено за січень 2025 року в сумі 14171,37 грн. По щомісячній страховій виплаті заборгованість відсутня.
Станом на 8 квітня 2025 року ОСОБА_1 належить до виплати залишок заборгованості, нарахований згідно з Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), невиплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, в сумі 1431,34 грн. Заборгованість по щомісячній страховій виплаті відсутня. Згідно з даними електронної пенсійної справи на сторінці «Параметри виплати по особових рахунках» відображена дата ідентифікації ОСОБА_1 - 29 вересня 2024 року, яка проведена через «Дія. Підпис». Заява про виплату пенсії через банківську установу на паперових носіях відсутня, а пенсія перераховувалась на банківський рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», який був зазначений позивачем в електронній пенсійній справі при взятті на облік.
Ухвалою від 24 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого в його інтересах адвокатом Гребенаром Олексієм Володимировичем, про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі та залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою від 10 березня 2025 року про відкриття провадження в адміністративній справі вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалами від 27 березня 2025 року:
- відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про залучення співвідповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 , поданим в його інтересах адвокатом Гребенаром Олексієм Володимировичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії;
- повторно витребувано від відповідача письмові докази.
Ухвалою від 1 квітня 2025 року відмовлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області у задоволенні клопотання від 27 березня 2025 року б/н про продовження терміну виконання ухвали суду від 10 березня 2025 року щодо надання витребуваних документів.
Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є пенсіонером, отримує пенсію за віком довічно та щомісячну страхову виплату, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач пенсії з 1 серпня 2014 року, а як отримувач щомісячної страхової виплати з 1 січня 2023 року, про що свідчать пенсійне посвідчення від 27 липня 2011 року № НОМЕР_1 , видане Пенсійним фондом України, розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Бережанському районі від 29 серпня 2014 року № 136257, матеріали пенсійної справи № 136257 (961010136257), постанова Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 5 січня 2023 року № 1279792822 про взяття на облік потерпілого на виробництві, матеріали особової (облікової) справи потерпілого ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, від 19 листопада 2014 року № 6101000026 фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 .
Відповідно до Списку від 30 січня 2025 року № 15 на отримання інформації з ЄІБДВПО для призначення, відновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, складеного Відділом обслуговування громадян № 1 (сервісним центром) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, інформація про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, інформація про дію довідки - «Скасована», зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; причина скасування - акт від 30 жовтня 2024 року № 18 та рішення від 26 листопада 2024 року № 8; дата скасування - 26 листопада 2024 року.
Згідно з розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31 січня 2025 року № 136257 «Про припинення виплати пенсії» ОСОБА_1 припинено виплату пенсії починаючи з 1 січня 2025 року у зв'язку з отриманою інформацією з ЄІБДВПО, довідка про взяття на облік ОСОБА_1 скасована 26 листопада 2024 року.
Відповідно до постанови Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28 лютого 2025 року № 1279792822/48864 (11024.0) «Про припинення виплати страхових виплат ОСОБА_1 » позивачу припинено страхову виплату починаючи з 1 лютого 2025 року у зв'язку з отриманою інформацією з ЄІБДВПО про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи 26 листопада 2024 року.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 8 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Частиною першою статті 41 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на страхові виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 41 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 40 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) у разі смерті отримувача страхових виплат;
7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;
8) в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637 у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року) визначено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. […].
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Територіальні органи Пенсійного фонду України можуть провести ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв'язку пред'являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри (абзац четвертий пункту 1 Постанови № 637 у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року).
Відповідно до абзацу двадцять другого пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).
Разом з цим, Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», втратив чинність 27 березня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2022 року № 363 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо виплат пенсії та грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».
Згідно з абзацом двадцять четвертим пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року) у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцять шостий пункту 1 Постанови № 637 (у редакції, чинній станом на час розгляду справи).
З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV та частиною першою статті 40 Закону № 1105-XIV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду та припинення здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг. Цими переліками передбачена можливість припинення виплати пенсії та припинення здійснення страхових виплат з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу, Постановою № 637 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій та здійснення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, у разі її отримання; наявність рахунку в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Як вже вище вказано, припинення з 1 січня 2025 року нарахування та виплати пенсії, а з 1 лютого 2025 року щомісячної страхової виплати позивачу відбулося у зв'язку з отриманням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області від територіального органу соціального захисту інформації про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 49 Закону № 1058-IV та статтею 40 Закону № 1105-XIV не передбачено таких підстав припинення виплати пенсії та припинення здійснення страхових виплат, як скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Не передбачено таких підстав й будь-яким іншим законом України. Окрім того, матеріали пенсійної та страхової справ також не містять доказів повідомлення позивача про припинення нарахування та виплати пенсії та страхової виплати з 1 січня 2025 року та з 1 лютого 2025 року відповідно.
До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних та страхових виплат, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії та страхових виплат (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV та Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що припинення з 1 січня 2025 року нарахування та виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком та з 1 лютого 2025 року нарахування та виплати щомісячної страхової виплати здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV та частиною першою статті 40 Закону № 1105-XIV, або підстав, передбачених іншим законом, а отже, розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31 січня 2025 року № 136257 «Про припинення виплати пенсії» позивачу з 1 січня 2025 року та постанова Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28 лютого 2025 року № 1279792822/488364 (11024.0) «Про припинення виплати страхових виплат ОСОБА_1 », якою припинено виплату страхової виплати з 1 лютого 2025 року, є протиправними та підлягають скасуванню.
Таким чином, позивач, починаючи з 1 січня 2025 року та 1 лютого 2025 року, не отримує пенсію та щомісячну страхову виплату з вини відповідача. Відповідно, суми пенсії та страхової виплати, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені позивачу за минулий час без обмеження будь-яким строком.
При розгляді цієї справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, пов'язаних зі зверненням до адміністративного суду пенсіонерів, що проживають на території проведення антитерористичної операції, яким територіальними органами Пенсійного фонду України припинено нарахування і виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі (№№ рішень в ЄДРСР 73869341, 76945461 відповідно), постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 688/1196/17 (№ рішення в ЄДРСР 75047424) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 638/2208/17 (№ рішення в ЄДРСР 76906153).
Що стосується обраного представником позивача способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31 січня 2025 року № 136257 «Про припинення виплати пенсії», яким ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 1 січня 2025 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 з 1 січня 2025 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 1 січня 2025 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України»;
визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28 лютого 2025 року № 1279792822/488364 (11024.0) «Про припинення виплати страхових виплат ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 припинено страхову виплату з 1 лютого 2025 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 з 1 лютого 2025 року нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати, а також виплатити заборгованість з щомісячної страхової виплати, що виникла за період її несплати, починаючи з 1 лютого 2025 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Оскільки права позивача порушені протиправними рішеннями територіального органу Пенсійного фонду України, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 1 січня 2025 року та щомісячних страхових виплат з 1 лютого 2025 року належить відмовити через неналежно обраний представником позивача спосіб судового захисту.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з корегуванням обраного способу захисту порушених прав позивача та виходом за межі заявлених позовних вимог.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду з позовом, поданим в електронній формі, позивачем сплачено судовий збір в сумі 1937,92 грн, що підтверджено квитанцією від 1 березня 2025 року № 4083-2174-3018-7899.
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії та страхової виплати як складової частини права на соціальний захист і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1937,92 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (ідентифікаційний код 14035769, місцезнаходження: Майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46001) про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31 січня 2025 року № 136257 «Про припинення виплати пенсії», яким ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 1 січня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 з 1 січня 2025 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 1 січня 2025 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 28 лютого 2025 року № 1279792822/488364 (11024.0) «Про припинення виплати страхових виплат ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 припинено страхову виплату з 1 лютого 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 з 1 лютого 2025 року нарахування та виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати, а також виплатити заборгованість з щомісячної страхової виплати, що виникла за період її несплати, починаючи з 1 лютого 2025 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1937,92 грн (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім грн 92 коп.).
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення пенсії та страхової виплати за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська