09 травня 2025 року справа №320/35080/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Київської міської прокуратури (далі по тексту також відповідач 1), кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі по тексту також відповідач 2, КДКП), Офісу Генерального прокурора (далі по тексту також відповідач 3), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви та заяви про зміну предмету позову просить суд:
- визнати протиправними дії керівника Київської міської прокуратури Кіпера Олега Олександровича, які полягають у зверненні 25 травня 2023 року до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів з Дисциплінарною скаргою про вчинення позивачем дисциплінарного проступку;
- визнати протиправними дії начальника відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури Дзюник Валентини Петрівни щодо складання «Службової характеристики прокурора третього відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_1 », яка складена 25 травня 2023 року;
- скасувати «Службову характеристику прокурора третього відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_1 », яка складена 25 травня 2023 року начальником відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури Дзюник Валентиною Петрівною ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №174п23 від 06 вересня 2023 року про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, прокуратури міста Києва ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків Генерального прокурора №24дк від 20 вересня 2023 року про звільнення позивача з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва y кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, прокуратури міста Києва;
- поновити позивача на роботі в прокуратурі міста Києва або на рівнозначній посаді;
- стягнути з Київської міської прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 вересня 2023 року і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що з листопада 2011 року по вересень 2020 він працював в органах прокуратури та за означений період у нього були відсутні дисциплінарні стягнення, а також позивач неодноразово заохочувався за сумлінну службу. В межах адміністративної справи №640/22661/20 позивачем оскаржувалось незаконне, на його думку, звільнення з органів прокуратури. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021, скасованим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 та залишеного в силі постановою Верховного Суду від 05.07.2022 (зі зміною резолютивної частини шляхом виключення слів «або на рівнозначній посаді») позивача поновлено на посаді, яку він обіймав до звільнення.
Позивач зазначив, що про своє поновлення на посаді, яке відбулося 09.02.2023, він дізнався лише 13.02.2023, перебуваючи поза межами України, що унеможливлювало його вихід на роботу одразу. Враховуючи означені обставини, позивач 13.02.2023 звернувся із заявами про надання йому відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів та про надання щорічної відпустки, а також повідомив, що має намір працювати в органах прокуратури. На підставі означеної заяви позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати до 14.05.2023. Позивач пояснив, що наприкінці лютого 2023 року у нього було діагностовано захворювання, яке потребувало оперативного втручання та проведено операцію 04.04.2023 з наданням рекомендацій щодо фізичних обмежень і рухливості, у тому числі повну заборону на підняття будь-яких предметів, речей вагою понад 10 кг протягом 12 тижнів з дня проведення операції, тобто до 27.06.2023. Означені обставини, а також необхідність припинення дії договору оренди жила у Німеччині, закриття особистих банківських рахунків, договірних відносин з різними установами, вирішення інших побутових питань, спонукали позивача звернутися 15.05.2023 до відповідача 1 із заявами про надання відпусток, які були залишені без задоволення. Натомість, керівник Київської міської прокуратури, не дочекавшись виходу позивача на роботу та надання ним доказів поважності невиходу на роботу, звернувся до КДКП з дисциплінарною скаргою про вчинення позивачем дисциплінарного проступку (невихід на роботу з 15.05.2023 по 25.05.2023), за результатами розгляду якої винесено спірні рішення КДВП про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з прокуратури та наказ про звільнення.
Позивач вважає дії керівника Київської міської прокуратури щодо звернення з дисциплінарною скаргою про вчинення позивачем дисциплінарного проступку протиправними, оскільки Правилами внутрішнього трудового розпорядку прокурорів органів Київської міської прокуратури від 27.07.2021 (далі по тексту також - Правила) передбачено можливість складення акта про відсутність на робочому місці лише у випадку неповідомлення прокурором керівника про причини своєї відсутності на роботі, у той час як позивачем повідомлялось про такі причини.
Крім того, означеними Правилами передбачено надання прокурором не пізніше наступного робочого дня після виходу на роботу доказів поважності причин своєї відсутності на роботі. Проте, на думку позивача, відповідач 1 позбавив його права надати такі докази, оскільки з дисциплінарною скаргою звернувся у період відсутності позивача на роботі.
На переконання позивача, Правила не розповсюджуються на нього у зв'язку з поновленням на посаді прокурора у прокуратурі міста Києва, у той час як правила стосуються прокурорів Київської міської прокуратури. У свою чергу, Правила внутрішнього службового розпорядку прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури міста Києва від 28.03.2018 на момент виникнення спірних відносин втратили чинність. Крім того, Правилами передбачено доведення їх до прокурорів під особистий підпис, чого не було зроблено відповідачем 1 у відношенні позивача. Позивач вважає направлення Правил на його електронну адресу неналежним способом доведення їх до відома.
Також позивач наголошує на протиправності дій начальника відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури щодо складання 25.05.2023 службової характеристики позивача з огляду на безпідставність, необґрунтованість, непослідовність викладених у ній характеристик позивача та неузгодження її з попередніми позитивними характеристиками.
Позивач вважає висновки, викладені у спірному рішенні КДКП упередженими, необ'єктивними, помилковими та необґрунтованими, оскільки, на його думку, відповідач 1 самоусунувся від з'ясування дійсних причин відсутності позивача на роботі, не дочекавшись від нього відповідних доказів. Позивач стверджує, що не міг своєчасно приступити до роботи через різке погіршення здоров'я, перебування на стаціонарному лікуванні, оперативне втручання, постопераційний стан та неможливість вчасно повернутись до України та приступити до виконання роботи з 15.05.2023. Також позивач повторно посилається на незастосовності у відношенні нього Правил, неознайомлення з ними позивача у належний спосіб. Також позивач зазначив про відсутність триваючого характеру дисциплінарного проступку, оскільки межі дисциплінарної скарги зводяться до строку з 15 по 25.05.2023.
Крім того, на переконання позивача, висновки про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури є передчасними, необґрунтованими та неспівмірними з огляду на відсутність негативних наслідків відсутності позивача на роботі, а також у зв'язку з описаними вище обставинами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 3, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про правомірність винесення спірного наказу про звільнення позивача виконувачем обов'язків Генерального прокурора, що не спростовано позивачем в адміністративному позові. Відповідач 3 наголошує на ненаведенні позивачем доводів незаконності оспорюваного наказу, а лише констатацію необхідності його скасування.
Також відповідач 3 з посиланням на судову практику, зазначив про можливість поновлення позивача на посаді лише в міській прокуратурі, з якої його було звільнено. Оскільки позивач не пройшов атестацію, відсутні підстави для його переведення в Київську міську прокуратуру на посаду, аналогічну займаній ним до звільнення.
Відповідач 1, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що наказом Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №235к позивача поновлено на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, прокуратури міста Києва, з 11.09.2020. На підставі заяви позивача наказом від 14.02.2023 йому надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів, до 14.05.2023 включно. Водночас 12.05.2023 на електронну адресу Київської міської прокуратури від позивача надійшов лист про надання йому відпустки без збереження заробітної плати як батьку двох і більше дітей віком до 15 років, на яку направлено електронною поштою відповідь про необхідність з'явитися на роботі 15.05.2023 та мати необхідні документи з посиланням на Правила та постанову Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 №440. Однак 15.05.2023 позивач до роботи не приступив, у зв'язку з чим складено акт про його відсутність на роботі. Листом від 16.05.2023 позивача повідомлено про відмову у наданні відпустки та витребувано пояснення щодо причин неявки на роботу. 17.05.2023 позивачем повторно надіслано заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, на яку листом від 22.05.2023 надано відмову та повторно запропоновано надати пояснення щодо причин відсутності на роботі з наданням підтверджуючих документів. Оскільки позивач станом на 25.05.2023 пояснень щодо своєї відсутності на робочому місці не надав, Київською міською прокуратурою складено відповідні акти за період з 15.05.2023 по 25.05.2023, що мало наслідком звернення керівника Київської міської прокуратури 25.05.2023 до КДКП із дисциплінарною скаргою про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. Спірним рішенням КДКП від 06.09.2023 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури. Наказом в.о. Генерального прокурора від 20.09.2023 позивача звільнено з посади в органах прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку, про що позивача повідомлено листами від 20.09.2023 Київською міською прокуратурою.
Відповідач 1 наголошує на правомірності дій керівника Київської міської прокуратури щодо звернення із дисциплінарною скаргою до КДКП як таких, що є правом будь-якої особи та не породжують будь-яких обов'язкових негативних наслідків для позивача, оскільки звернення розглядається уповноваженим на це самостійним та незалежним окремим органом - КДКП. При цьому, доводи, наведені в дисциплінарній скарзі, могли бути спростовані в ході дисциплінарного провадження наданими позивачем поясненнями та документами, які б підтверджували викладені в поясненнях факти. Проте з наданих позивачем документів не вбачається його неможливість приступити до роботи, яка не потребує фізичних навантажень, в період з 15.05.2023 по 06.09.2023. На думку позивача, для вирішення сімейних та побутових питань достатнім був час 90 календарних днів в межах наданої позивачу відпустки.
Щодо доводів позивача про порушення порядку ознайомлення його з Правилами та їх нерозповсюдження на нього, відповідач 1 пояснив, що оскільки ОСОБА_1 поновлено на посаді в органах прокуратури міста Києва наказом Київської міської прокуратури, відповідні Правила розповсюджуються на нього. Відповідач 1 наголошує на тому, що Правилами передбачено інші способи доведення їх до відома певних працівників, зокрема шляхом оприлюднення на офіційному веб-сайті Київської міської прокуратури, телефонним, поштовим зв'язком або в інший можливий спосіб, що також передбачено положеннями Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Після поновлення позивача на посаді, у зв'язку з перебуванням його за кордоном, комунікація між позивачем та Київською міською прокуратурою здійснювалась за допомогою електронної пошти як найбільш швидким способом без висловлення позивачем жодних зауважень з цього приводу.
Щодо доводів позивача про порушення керівником Київської міської прокуратури Правил в частині складання актів про відсутність працівника на роботі, відповідач 1 зазначив, що такі акти складалися для документального підтвердження відсутності позивача на роботі, що також було підтверджено в ході дисциплінарного провадження та позивачем не оспорюється.
Відповідач 1 наголошує на тому, що з 15.05.2023 у зв'язку із закінченням відпустки позивач повинен був приступити до роботи, про що його неодноразово попереджали у відповідях на попередні заяви, однак 15.05.2023 ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури не прибув, про причини своєї відсутності не повідомив, у зв'язку з чим 15.05.2023 та в подальші робочі дні складалися акти про його відсутність на роботі.
Щодо доводів позивача про протиправні дії начальника відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури зі складання службової характеристики, відповідач 1 наголосив на відсутності підстав для задоволення позовних вимог в означеній частині як таких, що не є порушенням суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Висновки, викладені у характеристиці позивача, не породжують для нього жодних правових наслідків, а викладені у ній факти не були предметом розгляду відповідачем 2 в межах дисциплінарного провадження, а сама характеристика не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні положень КАС України. Крім того, відповідач 1 з посиланням на сталу судову практику, зазначає, що незалежно від наявності посередньої чи позитивної характеристики прокурора КДКП ухвалює рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади щодо прокурорів, які не повернулись в Україну та не приступили до роботи під час дії воєнного стану.
Таким чином, на думку відповідача 1, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідач 2, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за наслідками розгляду в межах дисциплінарного провадження висновку КДКП було ухвалено спірне рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, направлене на електронну адресу позивача 12.09.2023.
По суті спірного рішення відповідачем 2 зазначено, що у зв'язку з фактичною відсутністю позивача на робочому місці працівниками відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури складено відповідні акти (15-19 травня 2023 року, 22-26 травня 2023 року, 29-31 травня 2023 року, 01, 02, 05-09, 12-16 червня 2023 року, з 19 червня 2023 року до 21 серпня 2023 року, з 25 серпня 2023 року по 05 вересня 2023 року), що мало наслідком прийняття відповідачем 2 спірного рішення про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів прокуратури за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку.
Також відповідач 2 наголосив на позиції Верховного Суду щодо меж судового контролю у справах цієї категорії, які включають перевірку наявності законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення, додержання КДКП відповідної процедури дисциплінарного провадження, а також оцінки об'єктивності дослідження у справі, додержання принципу рівності перед законом та безсторонності, якості викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Відповідач 2 пояснив, що вступаючи на службу в прокуратуру, позивач присвятив свою діяльність служінню Українському народові і Україні, урочисто присягнув сумлінним виконанням своїх обов'язків, сприянню утвердження верховенства права, законності та правопорядку, захисту прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави. Поведінка в межах спірних відносин свідчить про порушення присяги, яку дав позивач, ігнорування своїх службових обов'язків та порушення прокурором правил внутрішнього службового розпорядку. Так, позивач, перебуваючи за межами України, надіслав до Київської міської прокуратури лист з проханням розглянути питання про надання йому відпустки, у тому числі передбаченої частиною четвертою статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ (далі по тексту також - Закон №2136-ІХ), за результатами розгляду якого відповідачем 1 видано наказ від 14.02.2023 про надання ОСОБА_1 відпустки тривалістю 90 календарних днів з 14.02.2023 до 14.05.2023 включно. Також повідомлено листом від 14.02.2023 про необхідність розпочати виконання службових обов'язків після завершення відпустки. В подальшому, 12.05.2023 позивачем надіслано на адресу відповідача 1 заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати як батьку, що має двох і більше дітей віком до 15 років строком на 14 днів, починаючи з 14.05.2023. Цього ж дня позивачу відповідачем 1 надіслано лист, яким доведено до відома зміст постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 №440, згідно з якою працівники державних органів, що не перебувають за кордоном у службових відрядженнях, мають повернутись в Україну, а також доведено до відома позивача Правила шляхом прикріплення до електронного листа файлів з означеними документами. Наступним листом від 16.05.2023 позивача повідомлено про обов'язкове надання відпустки без збереження заробітної плати за бажанням працівника у разі, коли батько виховує дітей без матері. Проте підтверджувальних документів, які б надавали ОСОБА_1 права на таку відпустку, ним не надано, що мало наслідком повідомлення позивача про відсутність підстав для оформлення такої відпустки.
Також КДКП не погодилась із доводами представника позивача в частині того, що позивач має вади здоров'я та потребує постійного медичного лікування у зв'язку з відсутністю підтверджувальних документів та відсутністю в електронному реєстрі листків непрацездатності стосовно позивача. Отже, на переконання відповідача 2, позивачем не надано доказів, які б свідчили про поважні причини неможливості прибути на роботу. При цьому введення в Україні воєнного стану не звільняє прокурорів від виконання їх службових обов'язків.
Відповідач 2 наголосив на тому, що Законом №2136-ІХ органам прокуратури, які віднесено до об'єктів критичної інфраструктури, надано право відмовляти у наданні відпустки, чим і скористався відповідач 1 у відповідь на заяву позивача про надання йому відпустки. Відтак, КДКП дійшла висновку, що позивачем та його представником не доведено поважності причин відсутності його на робочому місці, починаючи з 15.05.2023 і до часу винесення оскаржуваного рішення.
Щодо доводів позивача про відсутність в матеріалах дисциплінарного провадження доказів ознайомлення його з Правилами, відповідач 2 зазначив, що означені Правила розміщені 27.07.2021 на офіційному веб-порталі Київської міської прокуратури, а тому обізнаність з їх положеннями та виконання їх приписів є прямим обов'язком кожної посадової особи обласної прокуратури, зокрема і позивача, який з 2011 року перебував на посадах прокурора.
Щодо доводів про нерозповсюдження на позивача Правил, відповідач 2 зазначив, що виходячи з положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ (далі по тексту також Закон №113-ІХ) за позивачем зберігається відповідний правовий статус прокурора, що має наслідком розповсюдження на нього всіх нормативно-правових актів, у тому числі і вимог Правил. Крім того, відповідач 2 зазначив, що позивач сам визнав факт розповсюдження на нього Правил, посилаючись у своїй позовній заяві на їх норми, зокрема застосовуючи стосовно себе абзац 5 пункту 3 розділу IV Правил, яким доводить свою позицію, що він як прокурор мав можливість надати докази поважності своєї відсутності на роботі не пізніше наступного робочого дня після виходу на роботу.
Щодо доводів позивача про відсутність у трудовому законодавстві визначення «триваючого правопорушення», застосованого КДКП у спірному рішенні, відповідач 2 з посиланням на позицію Верховного Суду, наголосив на вчинення позивачем триваючого порушення (з 15.05.2023 і на дату ухвалення спірного рішення), строк притягнення до дисциплінарної відповідальності за яке не минув.
Щодо доводів позивача про неспівмірність застосованого заходу дисциплінарного стягнення, відповідач 2 наголосив на тому, що при виборі дисциплінарного стягнення ним взято до уваги, що допущене позивачем порушення трудової дисципліни (прогули) має умисний та систематичний характер, позивач продовжував ігнорувати вимоги службового розпорядку і не з'являвся на робочому місці по дату ухвалення рішення, тому вчинений ним дисциплінарний проступок має грубий характер.
Також відповідач 2 вважає необґрунтованими доводи позивача щодо передчасності звернення відповідача 1 із дисциплінарною скаргою, оскільки у своїй заяві від 15.05.2023 позивачем було надано пояснення причин невиходу на роботу.
Таким чином, на думку відповідача 2, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив КДКП, в якій повторно наведено викладені в адміністративному позові доводи, а також зазначено, що відзив не спростовує доводів позовної заяви та не доводить правомірність дій відповідача 2. Позивач наголосив на неприйнятті до уваги КДКП при ухваленні спірного рішення його письмових пояснень та відхиленні доводів позивача.
У відповіді на відзив відповідача 1 позивач зазначив про хибність доводів Київської міської прокуратури щодо ознайомлення його із Правилами та наявність альтернативного способу ознайомлення, повторно наводячи викладені в адміністративному позові доводи.
Відповідачем 1 подано заперечення у справі, в яких зазначено про необґрунтованість доводів позивача щодо неналежного ознайомлення його із Правилами, оскільки листування з ОСОБА_1 з дати прийняття керівником Київської міської прокуратури наказу від 09.02.2023 про поновлення позивача на посаді здійснювалось в електронній формі. Така форма листування зумовлена тим, що позивач з березня 2022 року перебуває за межами України (в Німеччині) та з моменту поновлення його на посаді (з 09.02.2023) до моменту звільнення (06.09.2023) до Київської міської прокуратури не прибув. При цьому, сам позивач щодо електронної форми листування з Київською міською прокуратурою не заперечував, зокрема направляючи засобами електронного зв'язку заяви та листи. Таким чином, оскільки позивач постійно у період виникнення спірних відносин перебував за кордоном, відповідач 1 наголошує на вжитті ним достатніх заходів для ознайомлення позивача із Правилами, які також були оприлюднені на вебсайті Київської міської прокуратури.
Також відповідач 1 зазначив на відсутності будь-яких обмежень щодо строку звернення до КДКП та необхідності отримання будь-яких документів чи проходження окремих процедур для звернення з дисциплінарною скаргою, а доводи, викладені в такій скарзі, могли бути спростовані позивачем під час здійснення дисциплінарного провадження.
Крім того, відповідачами у справі подано до суду наступні клопотання/заяви:
- Офісом Генерального прокурора подано заяву про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, в якій відповідач 3 просить суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Означена заява мотивована тим, що позивач є особою, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займав відповідальне становище, а також у зв'язку з тим, що рішення і цій справі має важливе значення для Офісу Генерального прокурора, яке полягає у реалізації положень Закону України «Про прокуратуру»;
- КДКП подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, мотивоване зайняттям позивачем відповідального та особливо відповідального становища, а також значного суспільного інтересу, важливого значення для сторін та бажання відповідача 2 надати усні пояснення по суті спору з огляду на нетривалу судову практику суддів Київського окружного адміністративного суду;
- Київською міською прокуратурою подано заяву про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, мотивовану тим, що позивач є особою, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції».
Розглянувши означені заяви та клопотання, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:
1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;
2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;
6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;
8) типові справи;
9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;
10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;
11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема, прокурори, що, з урахуванням вищенаведених положень статті 12 КАС України, свідчить про те, що дану справу дійсно не може бути віднесено до справ незначної складності.
Проте наведене, на переконання суду, не свідчить про неможливість розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, позаяк згідно з наведеною вище частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №340/1901/20, від 28.07.2021 у справі №160/6740/20, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020.
Враховуючи викладене, не є переконливими твердження відповідачів про неможливість розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
Також суд зазначає, що оцінити значення справи для сторін і значний суспільний інтерес має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26.05.2022 у справі №640/594/20, від 22.10.2021 у справі № 200/6491/20-а, від 07.10.2021 у справі № 640/23517/20, від 05.10.2021 у справі № 640/23385/20, від 05.08.2021 у справі № 200/5490/20-а, від 22.07.2021 у справі № 460/6542/20, від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020 тощо.
При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасників процесу бажання щодо здійснення розгляду справи за правилами загального, а не спрощеного, позовного провадження не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов'язкового розгляду справи саме за правилами загального позовного провадження лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях за правилами загального позовного провадження усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об'єктивної істини ані обов'язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеп v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року VarelaAssalinocontrelePortugal, заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяв та клопотання відповідачів.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до відомостей про роботу, зазначених у трудовій книжці позивача, останній з 05.06.2012 по 10.09.2020 працював в органах прокуратури. 06.06.2012 позивачем прийнята Присяга прокурора.
Наказом прокуратури міста Києва від 09.09.2020 №1905к позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходженням атестації на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 10.09.2020.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати рішення Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 14.07.2020 № 16 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.
Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва № 1905к від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з 10.09.2020 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва та органів прокуратури.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва або на рівнозначній посаді, з 11.09.2020.
Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.09.2020 по 19.04.2021 в сумі 171 831,44 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва або на рівнозначній посаді, з 11.09.2020 та в частині стягнення Київської міської прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22 044,07 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі №640/22661/20 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури - задоволено.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року - скасовано.
Прийнято постанову, якою у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, керівника Київської міської прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу та поновлення на роботі - відмовлено у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №640/22661/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 скасовано.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі 640/22661/20 змінено шляхом виключення із пункту 4 резолютивної частини цього рішення слів «або на рівнозначній посаді».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі 640/22661/20 залишено в силі.
Листом Київської міської прокуратури від 19.07.2022, який містить відмітку про відправлення 20.07.2022, адресованим ОСОБА_3 , для виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі 640/22661/20 та постанови Верховного Суду від 05.07.2022 в частині поновлення його на посаді, позивача повідомлено про необхідність прибути до відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури (каб. 204, пн. - чт. З 08:00 год. до 17:00 год., пт. З 08:00 год. до 15:45 год.).
Наказом Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №235к «Про поновлення на посаді», керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20, постанови Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №640/22661/20, ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, прокуратури міста Києва з 11.09.2020. Підставою вказано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20, постанови Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №640/22661/20.
Листом Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №07-92ВИХ-23 позивача повідомлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20, постанови Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №640/22661/20, ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, прокуратури міста Києва з 11.09.2020. У зв'язку з викладеним, позивачу необхідно прибути до відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури для ознайомлення з відповідним наказом під особистий підпис, отримання його копії та фактичного допущення до роботи (каб. 204, пн. - чт. З 08:00 год. до 17:00 год., пт. З 08:00 год. до 15:45 год.). При собі необхідно мати трудову книжку та військово-обліковий документ.
Листом від 13.02.2023 позивач звернувся до Київської міської прокуратури про надання йому відпустки без збереження заробітної плати тривалістю не більше 90 календарних днів відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2136-ІХ та передбаченої статтею 82 Закону України «Про прокуратуру» щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення. Додатками до означеного листа є заява від 13.02.2023 про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів.
Наказом Київської міської прокуратури від 14.02.2023 №263к позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати як працівнику, який виїхав за межі території України, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, тривалістю 90 календарних днів з 14.02.2023 по 14.05.2023 включно.
Листом Київської міської прокуратури від 14.02.2023 №07-105ВИХ-23 позивача повідомлено, що наказом Київської міської прокуратури №263к від 14.02.2023 йому надано відпустку без збереження заробітної плати як працівнику, який виїхав за межі території України, тривалістю 90 календарних днів з 14.02.2023 по 14.05.2023 включно (копія наказу додається). Також зазначено, що відповідно до резолюції керівника Київської міської прокуратури після завершення наданої ОСОБА_1 відпустки слід приступити до виконання своїх обов'язків.
Заявою від 12.05.2023 позивач звернувся до Київської міської прокуратури про надання йому відпустки без збереження заробітної плати як батьку, що має двох і більше дітей віком до 15 років, строком на 14 календарних днів, починаючи з 15.05.2023.
Листом Київської міської прокуратури від 12.05.2023 №07-397ВИХ-23 доведено до відома позивача постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» №440 від 12.04.2022, відповідно до якої працівники державних органів, що не перебувають за кордоном у службових відрядженнях, мають повернутися в Україну. Повідомлено, що заяви позивача, які надійшли на електронну пошту відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури 12.05.2023 о 14:47 год. щодо надання відпустки та дублікату трудової книжки, станом на 16:45 год. 12.05.2023 керівником Київської міської прокуратури не розглянуті, службові відрядження позивачу не оформлювалися. Тому позивачу необхідно повернутися в Україну та 15.05.2023 о 09:00 год. прибути до відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури. Одночасно доведено до відома позивача діючі на сьогодні Правила.
Листом Київської міської прокуратури від 16.05.2023 №07-401ВИХ-23 позивача повідомлено, що відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати надається за бажанням працівника в обов'язковому порядку у разі коли батько виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі). Так як підтверджуючих документів, які б надавали право на вказану відпустку позивачем не надано, підстави для її оформлення не вбачаються. Оскільки по закінченні наданої відпустки 15.05.2023 ОСОБА_1 не приступив до виконання службових обов'язків, йому необхідно надати пояснення про причини неявки.
Листом від 15.05.2023 позивач пояснив, що через низку причин, у тому числі медичного характеру, він не може на даний час повернутися до Києва. Підтверджуючі документи направлені до Києва та перебувають на перекладі, після чого будуть надані додатково. Позивач з посиланням на положення частини третьої статті 12 Закону №2136-ІХ просив надати йому відпустку та зазначив, що у разі, якщо він не приступить до виконання трудових обов'язків до 18.08.2023, просить звільнити його з 19.08.2023 за власним бажанням. Додатком до означеного листа вказано заяву на відпустку та заяву про звільнення.
Листом Київської міської прокуратури від 22.05.2023 №07-411ВИХ-23 на звернення позивача від 15.05.2023, яке надійшло на електронну пошту відділу кадрової роботи та державної служби 17.05.2023 о 17:27 год., керівником Київської міської прокуратури у наданні відпустки без збереження заробітної плати відмовлено. На підставі викладеного, позивачу слід терміново надати пояснення причин відсутності на роботі та представити підтверджуючі документи. У разі ненадання вказаних документів Київською міською прокуратурою буде ініційовано звернення до КДКП з дисциплінарною скаргою.
05 червня 2025 року КДКП зареєстровано скаргу Київської міської прокуратури від 25.05.2023 №07-423ВИХ-23 про порушення ОСОБА_1 правил внутрішнього трудового розпорядку.
Рішенням КДКП від 07.06.2023 №07/3/2-445дп-23 відкрито дисциплінарне провадження відносно позивача.
Позивачем подано до КДКП пояснення від 31.05.2023.
Листом від 05.06.2023 №07-455ВИХ-23 позивача повідомлено, що його звернення від 31.05.2023 в.о. керівника Київської міської прокуратури розглянуто, у наданні відпустки без збереження заробітної плати відмовлено.
Листом від 23.06.2023 позивачем надано пояснення КДКП.
25 липня 2023 року КДКП складено висновок №07/3/2-445дс-99дп-2, в якому пропонується притягнути до дисциплінарної відповідальності позивача та накласти на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Рішенням КДКП від 06.09.2023 №174дп-23 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 20.09.2023 №24дк, керуючись пунктом 4 частини першої , частиною другою статті 9, пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру», пунктами 3, 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» позивача звільнено із займаної посади в органах прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку (пункт 7 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру»). Підставою вказано рішення КДКП від 06.09.2023 №174дп-23.
Не погоджуючись з правомірністю вчинення відповідачами спірних дій та прийняття спірних рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Положеннями частини першої та другої статті 11 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого 27.04.2017 всеукраїнською конференцією прокурорів (далі по тексту також - Кодекс), передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність; своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.
Окрім цього, згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав і обов'язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 23.04.1999, прокурори зобов'язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правил та етики їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.
Професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності.
Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті Восьмим конгресом Організації об'єднаних націй з попередження злочинності та поводженню з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня - 07 вересня 1990) особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію.
Згідно з підпунктом «b» Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права», прийнятого Консультативною радою європейських прокурорів (ССРЕ) на 3-му пленарному засіданні (Страсбург, 15 - 17 жовтня 2008 року), держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечити реалізацію цих функцій відповідно до принципів демократичної держави з верховенством права і, зокрема, що дії прокурорів за межами сфери кримінального права мають характеризуватися чесністю.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов'язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов'язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов'язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар'єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі по тексту також - Закон №1697-VII), яким забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Положеннями статті 1 Закону №1697-VII визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка, в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до пунктів 2, 10 частини першої статті 3 Закону №1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Статтею 11 Кодексу встановлено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність; своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.
Відповідно до статті 16 Кодексу при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури.
Порушення службової дисципліни є неприпустимим для прокурора і тягне за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.
Згідно зі статтею 33 Кодексу відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурори зобов'язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями частини четвертої статті 19 Закону №1694-VII визначено, що прокурор зобов'язаний:
1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень;
2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом;
3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 43 Закону №1697-VII прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав порушення правил внутрішнього службового розпорядку.
Положеннями статті 44 Закону №1697-VII визначено, що дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом.
За приписами абзацу 1 частини першої статті 45 Закону №1697-VII дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Рекомендований зразок дисциплінарної скарги розміщується на вебсайті Офісу Генерального прокурора (частина друга статті 45 Закону №1697-VII).
Відповідно до частин першої, четвертої, десятої та одинадцятої статті 46 Закону №1697-VII секретаріат відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.
Після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки.
Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.
Висновок та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, та мають бути отримані його членами не пізніш як за п'ять днів до засідання, на якому такий висновок розглядатиметься.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1697-VII розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону №1697-VII відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.
Частиною третьою статті 48 Закону №1697-VII визначено, що при прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення.
Рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці (частина четверта статті 48 Закону №1697-VII).
За приписами частини п'ятої статті 48 Закону №1697-VII у разі відсутності підстав для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, своїм рішенням закриває дисциплінарне провадження.
Згідно з частиною шостою статті 48 Закону №1697-VII рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, які брали участь у розгляді висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, і оголошується на засіданні цього органу. Рішення у дисциплінарному провадженні має містити:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду прокурора, який притягається до дисциплінарної відповідальності;
2) обставини, встановлені під час здійснення провадження;
3) мотиви, з яких відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, ухвалила рішення;
4) суть рішення за наслідками розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення в разі його накладення;
5) порядок і строк оскарження рішення.
Види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на прокурора за вчинення ним дисциплінарного проступку, закріплені в частині першій статті 49 Закону №1697-VII. До таких стягнень належать: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.
Відповідно до частини четвертої статті 49 Закону №1697-VII за результатами дисциплінарного провадження може бути прийнято рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора (крім Генерального прокурора) у разі: якщо дисциплінарний проступок, вчинений прокурором, має характер грубого порушення; якщо прокурор вчинив дисциплінарний проступок, перебуваючи у статусі прокурора, який притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Застосування до прокурора дисциплінарного стягнення відповідно до статей 9 та 11 Закону №1697-VII, здійснюється Генеральним прокурором та керівниками обласних прокуратур на підставі рішення КДКП.
Загальними зборами трудового колективу Київської міської прокуратури 27.07.2021 затверджено Правила внутрішнього службового розпорядку прокурорів органів Київської міської прокуратури (далі по тексту також - Правила), а наказом керівника Київської міської прокуратури від 28.07.2021 №84 означені Правила введено в дію.
Правила визначають загальні положення організації внутрішнього службового розпорядку прокурорів органів Київської міської прокуратури, режиму та умов роботи, забезпечення раціонального використання робочого часу, підвищення ефективності та якості роботи.
Правила є обов'язковими для усіх прокурорів органів Київської міської прокуратури та доводяться до їх відома під особистий підпис та шляхом оприлюднення на офіційному веб-сайті Київської міської прокуратури.
Основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні службових обов'язків, визначені Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів.
Пунктом 1 Розділу ІІІ Правил встановлено, що тривалість робочого часу прокурорів органів Київської міської прокуратури становить 40 годин на тиждень.
В органах Київської міської прокуратури встановлюється такий внутрішній службовий розпорядок: початок роботи з 9 години - упродовж робочого тижня; перерва на обід з 13 години до 13 години 45 хвилин - упродовж робочого тижня; кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер - о 18 годині, у п'ятницю - о 16 годині 45 хвилин; вихідні дні - субота і неділя.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІV Правил для належного виконання службових обов'язків прокурори забезпечуються робочим місцем та необхідною оргтехнікою.
Пунктом 2 Розділу ІV Правил визначено, що прокурори можуть перебувати у робочий час за межами приміщень органів прокуратури зі службових питань з відома безпосереднього керівника, а керівники самостійних структурних підрозділів та керівники окружних прокуратури - керівника Київської міської прокуратури та його заступників.
Про свою відсутність на роботі прокурор невідкладно повідомляє безпосереднього керівника у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв'язку або іншими доступними способами, із зазначенням причин відсутності.
У разі недотримання прокурором цих вимог складається акт про його відсутність на робочому місці.
Прокурор не пізніше наступного робочого дня після виходу на роботу повинен надати докази поважності причин своєї відсутності на роботі, при ненаданні їх, він повинен подати письмові пояснення на ім'я керівника Київської міської прокуратури щодо причин своєї відсутності.
Відрядження працівників органів прокуратури здійснюється на підставі відповідного наказу керівника Київської міської прокуратури. Забороняється виїзд за межі Києва в службових справах у позаробочий час, вихідні та святкові дні без відома безпосереднього керівника та за відсутності такого наказу.
Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.
Згідно статті 40 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Суд зауважує про відсутність у КЗпП України визначення поняття «прогул». Проте пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 прогул визначено як відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
З огляду на вимоги Правил та положення КЗпП України, прогул прокурором вчиняється за наявності сукупності наступних обставин: відсутність на роботі у період часу, визначений правилами внутрішнього службового розпорядку як робочий, більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня; неповідомлення керівника про свою відсутність на робочому місці; відсутність на роботі не зі службових питань або з інших неповажних причин.
Так, в межах спірних відносин позивача звільнено із займаної посади в органах прокуратури за допущене ним порушення трудової дисципліни (прогули) без поважних причин, що підтверджується матеріалами справи.
Позивач стверджує про протиправність дій керівника Київської міської прокуратури Кіпера Олега Олександровича , які полягають у зверненні 25.05.2023 до КДКП з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку в порушення абзаців 3 та 4 пункту 3 розділу IV Правил, з приводу чого суд зазначає таке.
Як вже зазначалося судом, відповідно до частини другої статті 45 Закону №1697-VII право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Рекомендований зразок дисциплінарної скарги розміщується на вебсайті Офісу Генерального прокурора.
З наведеної правової норми слідує про наявність такого права на звернення до КДКП зі скаргою на позивача як прокурора, зокрема і керівника Київської міської прокуратури у випадку, якщо йому відомі факти вчинення ним дисциплінарного проступку.
Підставою для звернення керівника Київської міської прокуратури до КДКП зі скаргою від 25.05.2023 №07-423ВИХ-23 зазначено порушення правил внутрішнього службового розпорядку. У відомостях про факт вчинення прокурором дисциплінарного проступку зазначено, що прокурор ОСОБА_1 у період дії воєнного стану в Україні, в порушення вимог пункту 1 розділу ІІІ Правил без поважних причин по закінченню відпустки без збереження заробітної плати (наданої йому відповідно до частини четвертої статті 12 Закону №2136-ІХ наказом від 14.02.2023 на 90 календарних днів з 14.02.2023 по 14.05.2023) на роботу не з'явився. При цьому листом від 14.02.2023 його попереджено, що після закінчення відпустки йому необхідно приступити до виконання своїх службових обов'язків.
Перебуваючи за кордоном та не маючи намірів приступити 15.05.2023 до виконання службових обов'язків на посаді прокурора, ОСОБА_1 12.05.2023 на електронну адресу відповідача 1 надіслав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати як батьку, що має двох і більше дітей віком до 15 років, на яку листом від 12.05.2023 повідомлено, що керівником Київської міської прокуратури його заяву ще не розглянуто і йому 15.05.2023 слід з'явитися на роботі, а також доведено до відома Правила і вимоги Постанови КМУ №440. Однак у робочий день 15.05.2023 до роботи позивач не приступив, у зв'язку з чим було складено відповідний акт про його відсутність на роботі. Листом від 16.05.2023 позивача повідомлено про відсутність підстав для надання йому відпустки без збереження заробітної плати як батьку, що має двох і більше дітей віком до 15 років та витребувано від нього пояснення з приводжу причин неявки на роботу. В подальшому, залишаючись в Німеччині та свідомо допускаючи прогули, позивач 17.05.2023 надіслав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати з посиланням на частину третю статті 12 Закону №2136-ІХ та частину першу статті 26 Закону України «Про відпустки», на яку листом від 22.05.2023 відмовлено в її наданні та запропоновано надати пояснення причин відсутності на роботі та представити підтверджуючі документи. Станом на 25.05.2023 позивач таких пояснень та документів не надав. У зв'язку з відсутністю позивача на роботі було складено відповідні акти. Таким чином, позивач був відсутній на роботі у період з 15.05.2023 по 25.05.2023, чим порушив пункт 1 розділу ІІІ Правил та підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності згідно з пунктом 7 частини третьої статті 43 Закону №1697-VII.
До скарги відповідачем 1 долучено, зокрема копії Правил, наказів про призначення позивача, про відпустку, акти про відсутність на роботі, табелі обліку використання робочого часу, заяв позивача та відповідей на них та інші документи.
Суд зауважує, що оскільки положення частини другої статті 45 Закону №1697-VII не містять обмежень щодо доказів, які можуть бути представлені особою, яка звертається з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, як і відсутні чіткі критерії щодо суб'єктів їх подання, у суду відсутні підстави вважати неправомірними оскаржувані дії керівника Київської міської прокуратури щодо звернення 25.05.2023 до КДКП з дисциплінарною скаргою про вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
Крім того, суд наголошує на можливості спростувати заявлені у дисциплінарній скарзі факти в ході дисциплінарного провадження шляхом надання відповідних пояснень та доказів, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав стверджувати про обов'язкове настання негативних наслідків для прокурора, щодо якого така скарга подана.
Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій керівника Київської міської прокуратури Кіпера Олега Олександровича , які полягають у зверненні 25.05.2023у до КДКП з дисциплінарною скаргою про вчинення позивачем дисциплінарного проступку як таких, що не підтверджені документально та нормативно.
Позивач стверджує про незастосовність до нього положень Правил як таких, що не поширюються на працівників прокуратури міста Києва, з одночасним посиланням на них при доведенні своєї позиції щодо передчасності висновків відповідачів в частині нез'явлення ОСОБА_1 на роботу без поважних причин, про неналежне ознайомлення його з Правилами, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 розділу І Правил, вони є обов'язковими для всіх прокурорів органів Київської міської прокуратури та доводяться до їх відома під особистий підпис та шляхом оприлюднення на офіційному веб-сайті Київської міської прокуратури.
Згідно пункту 1 розділу V Правил, нормативно-правові акти, доручення та розпорядження із службових питань доводяться до відома прокурорів шляхом: ознайомлення у паперовій формі (з підтвердженням такого ознайомлення), оприлюднення на офіційному веб-сайті Київської міської прокуратури, розміщення в локальній мережі Київської міської прокуратури, системі електронного документообігу органів прокуратури України (СЕД), обговорення на оперативній нараді, факсимільним, телефонним, поштовим зв'язком або в інший можливий спосіб.
Положеннями частини другої статті 7 Закону №2136-ІХ визначено, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Судом встановлено, що на офіційному веб-сайті Київської міської прокуратури за посиланням https://kyiv.gp.gov.ua/ua/documents.html оприлюднено Правила.
Крім того, електронним листом від 12.05.2023 №07-397ВИХ-23 доведено до відома позивача постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» №440 від 12.04.2022, відповідно до якої працівники державних органів, що не перебувають за кордоном у службових відрядженнях, мають повернутися в Україну, та діючі на сьогодні Правила.
Суд констатує відсутність в матеріалах справи доказів ознайомлення ОСОБА_1 «під особистий підпис» з Правилами, а також, що відповідачами не заперечується означений факт.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи зазначення позивачем у направлених на електронну адресу відповідача 1 листах та заявах крім поштової адреси та мобільних номерів телефонів, також електронної адреси позивача: rashevsky@i.ua, з використанням якої велось електронне листування з Київською міською прокуратурою.
Оскільки перебування позивача за кордоном (Німеччина) уповільнило б поштове листування, за відсутності жодних заперечень від позивача та Київської міської прокуратури щодо здійснення комунікації саме засобами електронного зв'язку (електронна пошта), у суду наявні підстави вважати, що в силу положень частини другої статті 7 Закону №2136-ІХ сторонами було обрано саме означений спосіб електронної комунікації з питань трудових відносин.
Враховуючи відсутність можливості ознайомлення відповідачем 1 позивача з моменту його поновлення на посаді 09.02.2023 і до моменту звільнення з посади «під підпис» із Правилами з огляду на відсутність останнього на робочому місці та знаходження його поза межами України, суд дійшов висновку про вчинення Київською міською прокуратурою усіх можливих дій та використання альтернативного способу доведення до ОСОБА_1 змісту Правил шляхом направлення їх на електронну адресу позивача листом від 16.05.2023, а також їх публікації на веб-сайті Київської міської прокуратури, з якими позивач міг ознайомитись з моменту його поновлення на посаді.
Враховуючи означені обставини, судом відхиляються доводи позивача щодо неналежного ознайомлення його з Правилами.
Доводи позивача щодо незастосовності у відношенні нього Правил відхиляються судом з огляду на таке.
У вересні 2019 року Законом №113-ІХ запроваджено реформування органів прокуратури, пунктом 3 розділу ІІ якого передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
Тобто, виходячи з означеної правової норми, за позивачем як прокурором, зберігається відповідний правовий статус при реалізації функцій прокуратури до дня його звільнення.
За приписами частини другої статті 15 Закону №1697-VII, прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі.
Означені положення свідчать про розповсюдження на позивача, який має статус прокурора, вимог усіх нормативних та нормативно-правових актів, які регулюють їх діяльність, у тому числі і Правил.
Крім того, наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 з 11.09.2020 юридична особа - Прокуратура міста Києва, перейменована у Київську міську прокуратуру без зміни ідентифікаційних кодів юридичної особи.
При цьому, позивача поновлено на посаді наказом саме Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №235к, на яку і розповсюджують дію означені Правила, обов'язкові для всіх прокурорів органів Київської міської прокуратури.
Додатково суд наголошує на тому, що позивач в адміністративному позові посилаючись на положення Правил в частині передчасності складення актів про відсутність його на роботі, вважаючи їх такими, що є застосовними до спірних відносин, одночасно заперечує їх відношення до спірних відносин в іншій частині, що, на переконання суду, свідчить про відсутність чіткої позиції у ОСОБА_1 з цього приводу.
При цьому, як вірно зазначив позивач, Правила внутрішнього службового розпорядку прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури міста Києва від 28.03.2018, які на підставі наказу керівника Київської міської прокуратури від 28.07.2021 №84 втратили чинність, не є застосовними до спірних відносин з огляду на втрату ними чинності.
Щодо доводів позивача про передчасність складення актів про його відсутність на робочому місці, суд зазначає таке.
Як вже зазначалось судом, пунктом 1 Розділу ІІІ Правил встановлено, що в органах Київської міської прокуратури встановлюється такий внутрішній службовий розпорядок: початок роботи з 9 години - упродовж робочого тижня; перерва на обід з 13 години до 13 години 45 хвилин - упродовж робочого тижня; кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер - о 18 годині, у п'ятницю - о 16 годині 45 хвилин; вихідні дні - субота і неділя.
Пунктом 2 Розділу ІV Правил визначено, що прокурори можуть перебувати у робочий час за межами приміщень органів прокуратури зі службових питань з відома безпосереднього керівника, а керівники самостійних структурних підрозділів та керівники окружних прокуратури - керівника Київської міської прокуратури та його заступників.
Про свою відсутність на роботі прокурор невідкладно повідомляє безпосереднього керівника у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв'язку або іншими доступними способами, із зазначенням причин відсутності.
У разі недотримання прокурором цих вимог складається акт про його відсутність на робочому місці.
При цьому, положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 №440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» визначено, що відповідно до статті 602 Кодексу законів про працю України, статті 121 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та статті 17 Закону України «Про державну службу» Кабінет Міністрів України установлено, зокрема, що робота державних службовців та працівників державного органу за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.
У разі перебування державного службовця або працівника державного органу в робочий час в Україні поза межами робочого місця без рішення керівника державної служби, зазначеного в пункті 1 цієї постанови, або за кордоном, крім перебування у службовому відрядженні, оформленому в установленому порядку, до них може бути застосоване дисциплінарне стягнення відповідно до закону.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 прогул визначено як відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин, що кореспондується з положеннями статті 40 КЗпП України.
З огляду на вимоги Правил та положення КЗпП України, прогул прокурором вчиняється за наявності сукупності наступних обставин: відсутність на роботі у період часу, визначений правилами внутрішнього службового розпорядку як робочий, більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня; неповідомлення керівника про свою відсутність на робочому місці; відсутність на роботі не зі службових питань або з інших неповажних причин.
Факт перебування позивача у спірному періоді з дати його поновлення на посаді прокурора 09.02.2023 і до дати звільнення з посади за межами України не є спірним, визнається сторонами у позовній заяві та відзиві, а тому відповідно до положень частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню.
Враховуючи означену обставину, у суду наявні підстави вважати, що протягом періоду перебування позивача на посаді прокурора з 09.02.2023 він був відсутній на роботі у період часу, визначений правилами внутрішнього службового розпорядку як робочий, більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня не зі службових питань.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.04.2024 у справі № 420/645/23, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров'я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров'я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.03.2020 у справі № 459/2618/17 вказано, що: «…визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2021 у справі № 235/5659/20 зазначено, що: «…прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».
Варто зазначити, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих йому для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
У справі, що розглядається, позивач був поновлений на посаді прокурора з 09.02.2023 та з 14.02.2023 по 14.05.2023 включно перебував у відпустці без збереження заробітної плати.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідач 1 неодноразово наголошував на обов'язку виходу позивача на роботу з 15.05.2023, відмовляючи йому у наданні відпусток у відповідь на заяви ОСОБА_1 .
Свою відсутність на робочому місці, починаючи з 15.05.2023 позивач пояснював рядом причин, які пов'язані з перебуванням за межами України, постопераційним періодом після лікування, вирішенням побутових питань тощо.
Водночас, на переконання суду, відсутність погодженого безпосереднім керівником ОСОБА_1 незнаходження останнього протягом робочого часу на робочому місці, свідчить про вчинення позивачем самовільних дій, направлених на невихід на роботу з 15.05.2023.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, якими б підтверджувались поважні причини відсутності позивача на робочому місці, як то стихійні лиха, хвороба позивача або членів його сім'ї, підтверджена документально, нерегулярна робота транспорту, участь позивача в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу, відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров'я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров'я, тощо.
Суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
В означений період одночасно із необхідністю здійснення військового супротиву Збройними Силами України важливе значення має підтримання правопорядку, а також запобігання і усунення випадків порушення прав людини, важливу роль в якому відіграють у тому числі й органи прокуратури України.
В свою чергу, позивач, який склав Присягу прокурора, вступаючи на службу в прокуратуру, присягав присвятити свою діяльність служінню Українському народові і Україні, сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави.
Крім того рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 21.01.2023, введеним в дію Указом Президента України від 21.01.2023 №27/2023 прокурорам заборонено, за виключенням службового відрядження, виїздити за межі України.
Водночас позивач, перебуваючи в період дії воєнного стану у статусі діючого прокурора з 09.02.2023, протягом 90 календарних днів відпустки, наданої відповідачем 1, до 14.05.2023 включно, мав можливість вирішити наявні у нього побутові питання та приступити до виконання покладених на нього обов'язків.
При цьому відсутні докази, що підтверджують факт перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності, а також будь-які інші докази, які б підтверджували поважність відсутності його на роботі у період з 15.05.2023 і до моменту звільнення.
Таким чином, на переконання суду, позивач мав усвідомлювати факт перебування у триваючих трудових відносинах з Київською міською прокуратурою, а також те, що він є службовою особою органу прокуратури, та як наслідок має виконувати свої службові обов'язки, дотримуватись правил службового розпорядку, а у випадку відсутності на роботі повідомляти свого роботодавця про причини відсутності на робочому місці з наданням підтверджуючих доказів поважності причин такої відсутності, оскільки у протилежному випадку втрачається сенс створення службового розпорядку та його дотримання працівниками за умови, якщо б кожен працівник самовільно залишав би робоче місце чи брав би прогул, повідомляючи про це роботодавця без наведення поважних причин таких дій.
Наведене в сукупності свідчить, що перебування позивача за межами України після його поновлення на посаді прокурора після закінчення 90-денної відпустки із посиланням на постопераційний період, побутові питання, не є поважною причиною для прогулу, без врегулювання позивачем процесу проходження публічної служби з роботодавцем у передбаченому чинним законодавством порядку, зокрема і в умовах триваючої збройної агресії проти України.
Наказом Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №235к «Про поновлення на посаді», керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20, постанови Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №640/22661/20, ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, прокуратури міста Києва з 11.09.2020. Підставою вказано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20, постанови Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №640/22661/20.
Листом Київської міської прокуратури від 09.02.2023 №07-92ВИХ-23 позивача повідомлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 у справі №640/22661/20, постанови Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №640/22661/20, ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві, прокуратури міста Києва з 11.09.2020. У зв'язку з викладеним, позивачу необхідно прибути до відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури для ознайомлення з відповідним наказом під особистий підпис, отримання його копії та фактичного допущення до роботи (каб. 204, пн. - чт. З 08:00 год. до 17:00 год., пт. З 08:00 год. до 15:45 год.). При собі необхідно мати трудову книжку та військово-обліковий документ.
Листом від 13.02.2023 позивач звернувся до Київської міської прокуратури про надання йому відпустки без збереження заробітної плати тривалістю не більше 90 календарних днів відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2136-ІХ та передбаченої статтею 82 Закону України «Про прокуратуру» щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення. Додатками до означеного листа є заява від 13.02.2023 про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів.
Наказом Київської міської прокуратури від 14.02.2023 №263к позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати як працівнику, який виїхав за межі території України, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, тривалістю 90 календарних днів з 14.02.2023 по 14.05.2023 включно.
Листом Київської міської прокуратури від 14.02.2023 №07-105ВИХ-23 позивача повідомлено, що наказом Київської міської прокуратури №263к від 14.02.2023 йому надано відпустку без збереження заробітної плати як працівнику, який виїхав за межі території України, тривалістю 90 календарних днів з 14.02.2023 по 14.05.2023 включно (копія наказу додається). Також зазначено, що відповідно до резолюції керівника Київської міської прокуратури після завершення наданої ОСОБА_1 відпустки слід приступити до виконання своїх обов'язків.
Заявою від 12.05.2023 позивач звернувся до Київської міської прокуратури про надання йому відпустки без збереження заробітної плати як батьку, що має двох і більше дітей віком до 15 років, строком на 14 календарних днів, починаючи з 15.05.2023.
Листом Київської міської прокуратури від 12.05.2023 №07-397ВИХ-23 доведено до відома позивача постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» №440 від 12.04.2022, відповідно до якої працівники державних органів, що не перебувають за кордоном у службових відрядженнях, мають повернутися в Україну. Повідомлено, що заяви позивача, які надійшли на електронну пошту відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури 12.05.2023 о 14:47 год. щодо надання відпустки та дублікату трудової книжки, станом на 16:45 год. 12.05.2023 керівником Київської міської прокуратури не розглянуті, службові відрядження позивачу не оформлювалися. Тому позивачу необхідно повернутися в Україну та 15.05.2023 о 09:00 год. прибути до відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури. Одночасно доведено до відома позивача діючі на сьогодні Правила.
Листом Київської міської прокуратури від 16.05.2023 №07-401ВИХ-23 позивача повідомлено, що відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати надається за бажанням працівника в обов'язковому порядку у разі коли батько виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі). Так як підтверджуючих документів, які б надавали право на вказану відпустку позивачем не надано, підстави для її оформлення не вбачаються. Оскільки по закінченні наданої відпустки 15.05.2023 ОСОБА_1 не приступив до виконання службових обов'язків, йому необхідно надати пояснення про причини неявки.
Листом від 15.05.2023 позивач пояснив, що через низку причин, у тому числі медичного характеру, він не може на даний час повернутися до Києва. Підтверджуючі документи направлені до Києва та перебувають на перекладі, після чого будуть надані додатково. Позивач з посиланням на положення частини третьої статті 12 Закону №2136-ІХ просив надати йому відпустку та зазначив, що у разі, якщо він не приступить до виконання трудових обов'язків до 18.08.2023, просить звільнити його з 19.08.2023 за власним бажанням. Додатком до означеного листа вказано заяву на відпустку та заяву про звільнення.
Листом Київської міської прокуратури від 22.05.2023 №07-411ВИХ-23 на звернення позивача від 15.05.2023, яке надійшло на електронну пошту відділу кадрової роботи та державної служби 17.05.2023 о 17:27 год., керівником Київської міської прокуратури у наданні відпустки без збереження заробітної плати відмовлено. На підставі викладеного, позивачу слід терміново надати пояснення причин відсутності на роботі та представити підтверджуючі документи. У разі ненадання вказаних документів Київською міською прокуратурою буде ініційовано звернення до КДКП з дисциплінарною скаргою.
У свою чергу, складеними відповідачем 1 актами Київською міською прокуратурою лиш фіксувались факти того, що позивач з 15.05.2023 до роботи не приступив з метою документального підтвердження відсутності його на роботі.
Таким чином, оскільки недотримання позивачем Правил в частині відсутності його на робочому місці підтверджено актами про його відсутність на робочому місці, складеними у період з 15.05.2023 до 05.09.2023, табелями обліку робочого часу, не спростовано позивачем та у зв'язку з ненаданням ним доказів поважності причин відсутності на робочому місці, суд дійшов висновку про підтвердження документально та нормативно висновків відповідачів про наявність підстав для застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із займаної посади в органах прокуратури.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій начальника відділу кадрової роботи та державної служби Київської міської прокуратури Дзюник Валентини Петрівни щодо складання «Службової характеристики прокурора третього відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_1 », яка складена 25.05.2023 та її скасування, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який:
а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;
б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №687/1539/16-а та від 04.02.2020 у справі №320/7969/17.
Крім того, обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Інформація, викладена у службовій характеристиці, не породжує обов'язкових юридичних наслідків для позивача. Водночас, аналіз службової діяльності військовослужбовця за визначений період і визначення відповідності військовослужбовця займаній посаді, є лише висновками відповідних начальників та/або атестаційної комісії, зазначення яких у службовій характеристиці (картці оцінки) не суперечить чинному законодавству. Такі висновки можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладена згадувана інформація у службовій характеристиці (картці оцінки).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що службова характеристика позивача не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, стосовно яких була складена, тому її висновки та викладена у ній інформація не може бути предметом спору.
Службова характеристика є носієм оціночної і доказової інформації щодо службової діяльності прокурора, документом, на підставі якого приймаються відповідні рішення, а тому оцінка такій службовій характеристиці, в тому числі й оцінка дій посадових осіб щодо її складання, викладення у ній висновків, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такої службової характеристики.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані позивачем службова характеристика та дії щодо її складення, не створюють безпосередньо для позивача будь-яких правових наслідків.
Отже, відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності таких дій та рішення.
Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 року №580/2354/19.
Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині незалежно від правомірності чи неправомірності рішень, прийнятих на підставі чи з урахуванням такої характеристики.
При цьому, судом не надається оцінка доводам позивача щодо нерозгляду його заяви від 13.02.2023 про надання щорічної відпустки, дії відповідача 1 щодо відмови у наданні позивачу відпусток за його заявами, оскільки такі дії/бездіяльність не є предметом розгляду у цій справі.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.