09 травня 2025 року Київ справа №320/38053/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства «Ровена» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов дочірнього підприємства «Ровена» до Головного управління ДПС у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.02.2023 № 2567/0709 в частині застосування штрафу у розмірі 1 615 665, 75 грн за порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
23.10.2023 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі було визначено Харченко С.В.
Відповідно до акту ВДКЗ Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 під час підготовки та передачі до Відділу документального контролю і забезпечення (канцелярія) для повторного автоматизованого розподілу справ, які перебували у провадженні судді Харченко С.В. було виявлено адміністративну справу №320/38053/23, яка була розподілена у встановленому законом порядку для розгляду судді ОСОБА_1 , проте не була передана головуючій у справі судді, для розгляду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №411/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» звільнено ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
02.04.2024 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі було визначено Горобцову Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 адміністративну справу прийнято до провадження та залишено без руху позовну заяву із встановленням п'ятиденного строку для усунення недоліків.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваного рішення з огляду на відсутність правових підстав для його прийняття.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у такому відзиві.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив.
Крім того, відповідачем подане до суду клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строків звернення до суду. Проте, суд вважає таке клопотання необґрунтованим в силу ненаведення у ньому нових обставин, які б не брались судом до уваги під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.
У судовому засіданні вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з отриманою інформації наданої НБУ уповноваженими банками про порушення законодавчо встановлених строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом від 15.06.2020 №15/06-2020/1 була проведена позапланова виїзна перевірка позивача при розрахунку за зовнішньоекономічним контрактом з компанією нерезидентом Farotex DWC-LLC, (ОАЕ) за період з 15.06.2020 по 22.12.2022.
В подальшому, було складено акт від 29.12.2022 №16475/10-36-07-09/33337373 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Ровена» з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за зовнішньоекономічним контрактом».
Відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог норм Закону України «Про валюту і валютні операції» при виконання експортного контракту від 15.06.2020 №15/06-2020/1, а саме несвоєчасне надходження частини валютної виручки від нерезидента та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.02.2023 №2567/0709 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 1 615 665, 75 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Продавець) укладено експортний контракт від 15.06.2020 №15/06-2020/1 з компанією нерезидентом Farotex DWC-LLC (ОАЕ) (Покупець). Продавець продає, а Покупець купує товар, номенклатура, кількість, ціна і загальна вартість, що визначена в специфікації до контракту. Загальна сума контракту - 900000,00 євро.
Відповідно до підпункту 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.
Закон України «Про валюту та валютні операції» від 21 червня 2018 року № 2473- VIII (далі також - Закон № 2473-VIII) визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.
Частиною першою статті 3 Закону № 2473-VIII встановлено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону № 2473-VIII органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.
Частинами п'ятою, шостою цієї статті Закону передбачено, що Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.
Згідно з частиною 9 статті 11 Закону № 2473-VIII органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п'ятою і шостою цієї статті суб'єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об'єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об'єктом таких перевірок, зобов'язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.
За змістом частини 10 статті 11 Закону № 2473-VIII у разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об'єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 12 Закону № 2473-VIII Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Відповідно до частин 1, 2, 5, 8 статті 13 Закону № 2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.
Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п'ятою цієї статті.
Правління Національного банку України постановою №5 від 02 січня 2019 року затвердило Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі - Положення № 5).
Це Положення, відповідно до пункту 1, визначає заходи захисту, запроваджені Національним банком України, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті. Згідно з пунктами 21, 23 Положення № 5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
Розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного пунктом 21 розділу II цього Положення, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення, у повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.
Відповідно до підпункту 1 пункту 7 Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7, банк розпочинає відлік установлених Національним банком граничних строків розрахунків з дати оформлення МД типу ЕК-10 «Експорт», ЕК-11 «реекспорт» на продукцію, що експортується (якщо продукція згідно із законодавством України належать митному оформленню), або підписання акту або іншого документа, що засвідчує поставку нерезиденту товару відповідно до умов експортного договору (якщо товар згідно із законодавством України не підлягає митному оформленню), -за операціями з експорту товарів.
Згідно з підпунктом 2 пункту 9 Інструкції, банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків у разі експорту товару після зарахування на поточний рахунок резидента в банку грошових коштів, що надійшли від нерезидента за товар (уключаючи кошти, переказані резидентом із власного рахунку, відкритого за кордоном, якщо розрахунки за експорт товару здійснювалися через рахунок резидента, відкритий за кордоном, та резидентом подано документи іноземного банку, які підтверджують зарахування коштів від нерезидента за товар), або від банку (резидента або нерезидента) за документарним акредитивом, відкритим на користь резидента за операцією з експорту товару, або в порядку, визначеному пунктом 16-2 розділу IV цієї Інструкції.
На виконання вимог контракту від 15.06.2020 №15/06-2020/1 позивачем відвантажено товар, а саме - заготовка лита циліндричної форми нерезиденту Farotex DWC-LLC на загальну суму 571 697,25 євро.
На підставі вищевикладених норм чинного законодавства, Відповідачем було встановлено, що за перевіряємий період згідно з наданими до перевірки виписками АТ КБ «Приватбанк» на валютний рахунок НА633052990000026036036200089 позивачем отримано кошти від компанії нерезидента Farotex DWC-LLC по вищевказаному контракту від 15.06.2020 у загальному розмірі 271 113,59 євро (еквівалент 8 808 096,03 грн), в тому числі з порушенням граничного строку у розмірі 72 326, 50 євро (еквівалент 2 640 417,85 грн) та не отримано валютні кошти у розмірі 300 583,66 євро (еквівалент 11 683 864,88 грн), в тому числі з порушенням граничного строку у розмірі 126023,44 євро (еквівалент 4 893 993,10 грн).
Тобто, з порушенням законодавчо встановленого строку, кількість днів прострочення по сумі по сумі 21 639,16 євро складає - 57 днів, по сумі 97 901,16 євро - 29 днів, по сумі 92 886,16 євро - 35 днів, по сумі 80 884,16 євро - 6 днів, по сумі 72 877,16 євро - 27 днів, по сумі 121 318,66 євро - 3 дні, по сумі 101 322,41 євро - 24 дні, по сумі 74 016,16 євро -16 днів.
Крім того, станом на 22.12.2022 відповідно даних оборотно-сальдових відомостей по рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» по вказаному контракту рахується дебіторська заборгованість на суму 300 583,66 євро (еквівалент 11 683 864,88 грн.), в тому числі 126023,41 євро (еквівалент 4 893 993,10 грн.) простроченої дебіторської заборгованості, термін погашення якої настав.
Відповідно до вимог частини 6 статті 13 Закону №2473-VIII У разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п'ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.
Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).
Позивач отримав та надав до суду копію Сертифікату Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 20.01.2023 №3200-23-0265 про форс-мажорні обставини по контракту від 15.06.2020 №15/06-2020/1 укладеного з компанією Farotex DWC-LLC, що засвідчує форс-мажорні обставини, а саме військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, призупинення діяльності підприємства через ведення активних бойових дій на території м. Буча, окупація, деокупація, розмінування територій.
Суд звертає увагу на те, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Разом з тим, Указ Президента України засвідчує виключно наявність воєнного стану, як непереборної обставини в цілому. Однак це не означає, що він є форс-мажором для кожної особи.
Так, Верховний Суд у своїх постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі №913/20/21 встановив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс- мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (постанови Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №911/589/21, від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 25.11.2021 у справі №905/55/21).
Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань.
У даному ж випадку позивач відвантажив товар (підтверджується митними деклараціями та не заперечується позивачем) згідно контракту від 15.06.2020 №15/06-2020/1 (виконав умови), а покупець несвоєчасно виконав свої зобов'язання із здійснення оплати такого товару.
Зв'язок між невиконанням зобов'язань Farotex DWC-LLC та воєнними діями в Україні, на думку суду, відсутній, а отже не може бути підставою для скасування визначених контролюючим органом нарахувань та встановлених порушень Закону № 2473-VIII.
Суд враховує, що позивач в лютому 2022 року самостійно звернувся із запитом до Farotex DWC-LLC, в якому просить оплачувати кошти тільки після виставлених додаткових інвойсів. Тобто, позивач в самостійно змінює умови основного контракту не у порядку, визначеному самим таким контрактом, який передбачає можливість таких змін виключно за наслідком двостороннього їх погодження.
Разом з тим, відповідно до п. 2 постанови Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою. Банкам забороняється проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження, сприяють або можуть сприяти їх уникненню.
Також, відповідно до п. 17 постанови Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» уповноваженим установам забороняється здійснювати будь-які валютні операції:
- з використанням російських рублів та білоруських рублів;
- учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована / постійно проживає) в російській федерації або в республіці білорусь;
- для виконання зобов'язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місцезнаходження (зареєстрована / постійно проживає) в російській федерації або в республіці білорусь.
З матеріалів справи вбачається, що нерезидент позивача не підпадає під вказані законодавчо визначені обмеження, а отже він мав змогу виконувати та направляти кошти за зовнішньоекономічним контрактом.
Таким чином, норми Постанови Національного банку України №18 не обмежують переказ коштів Farotex DWC-LLC (ОАЕ) на рахунки позивача у банках за операціями з експорту товарів, не впливають на фактичне ведення господарської діяльності позивача.
Відтак, суд критично оцінює наданий позивачем Сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 20.01.2023 №3200-23-0265 про форс-мажорні обставини по контракту від 15.06.2020 №15/06-2020/1, вважає його таким, що не підтверджує наявність форс-мажорних обставин для Farotex DWC-LLC (ОАЕ) для здійснення виконання своїх зобов'язань за контрактом від 15.06.2020 №15/06-2020/1 що здійснення переказу коштів на користь позивача.
Таким чином, на думку суду, відповідачем правомірно було встановлено порушення позивачем вимог норм Закону України «Про валюту і валютні операції» при виконання експортного контракту від 15.06.2020 №15/06-2020/1, а саме несвоєчасне надходження частини валютної виручки від нерезидента, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.02.2023 №2567/0709 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 1 615 665, 75 грн.
Щодо доводів позивача, що нарахування пені, відповідно податкового повідомлення-рішення від 13.02.2023 №2567/0709 відбулось без застосування норм чинного законодавства, суд зазначає таке.
Пеня, нарахована за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті, з 01.01.2021 (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 №466-ІХ в частині підпункту 14.1.162) є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, та, відповідно, на неї розповсюджується дія положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, який передбачає, що з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території Украйни з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.
Тобто, позивач вважає, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов'язання платника податків та враховуючи положення частини восьмої статті 16 Перехідних положень Закону України «Про валюту і валютні операції», підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України така (пеня) застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, тобто в порядку передбаченому Податковим кодексом України, а оскільки останнім передбачено мораторій на нарахування пені протягом дії карантину, то відповідно нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті в такий період є протиправним.
Разом з тим, те, що з 01.01.2021 пеня, нарахована за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України не свідчить про те, що на таку пеню розповсюджується дія положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, тобто розповсюджується мораторій на нарахування пені протягом дії карантину.
Так, з преамбули Закону України «Про валюту і валютні операції» вбачається, що такий є спеціальним законом, який визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Статтею 13 вказаного Закону врегульовано особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Зокрема, ч. 1 ст. 13 встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Згідно частини другої вказаної статті у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.
Частиною 5 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» встановлена відповідальність за порушення встановлених строків розрахунків, а саме порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
Отже, за порушення граничних строків розрахунків, що встановлюються Національним банком України встановлено відповідальність у вигляді пені.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про валюту і валютні операції» валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду.
Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства (ч. 4 ст. 11 Закону № 2473-VІІІ).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену ч. 5 цієї статті (ч. 8 статті 13 Закону №2473-VІІІ).
Підпунктом 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України встановлено, що на контролюючі органи покладено функцію зі здійснення контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.
Отже, контролюючий (податковий) орган здійснює контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті та у разі встановлення порушень таких строків нараховує пеню у визначених розмірах.
Однак, висновок позивача про те, що як для визначення порядку прийняття податкового повідомлення-рішення про нарахування пені Закон № 2473-VШ (частина 8 статті 16) відсилає до відповідного законодавства, що діє на день прийняття відповідного рішення, тобто до норм Податкового кодексу України, на переконання суду є помилковим.
Відповідно до положень абзацу 2 частини 8 статті 16 Закону № 2473-VIII рішення про застосування до уповноважених установ, суб'єктів валютних операцій заходів впливу приймається органами валютного нагляду відповідно до компетенції, визначеної частинами п'ятою і шостою статті 11 цього Закону, у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення.
Органом валютного нагляду відповідно до цього Закону є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (ч. 4 ст. 11 Закону №2473-VІІІ).
Відповідно до положень пунктів 3,4 частини 1 статті 14 Закону № 2473-VIII за порушення вимог валютного законодавства (крім порушення строків за операціями з експорту та імпорту товарів, відповідальність за яке встановлюється згідно із статтею 13 цього Закону) можуть бути застосовані:
- до юридичних осіб (крім уповноважених установ) - заходи впливу у вигляді штрафних санкцій;
- до фізичних осіб, посадових осіб уповноважених установ, посадових осіб юридичних осіб - заходи впливу у вигляді штрафів, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має право адекватно вчиненому порушенню застосувати до юридичних осіб (крім уповноважених установ) захід впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі до 100 відсотків суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства (частина четверта статті 14 Закону №2473- VIII).
Аналіз наведених положень свідчить, що Закон України «Про валюту і валютні операції» розмежовує заходи впливу, до яких віднесено штрафні санкції і штрафи, які передбачені статтею 14 вказаного Закону, та пеню за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, нарахування якої врегульовано статтею 13 Закону №2473-VIII.
Отже, положення абз. 2 ч. 8 ст. 16 Закону № 2473-VIII, яким визначено, що рішення про застосування до суб'єктів валютних операцій заходів впливу приймається у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення, не є застосовним по відношенню до пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, оскільки така (пеня) не є заходом впливу, перелік яких наведено у статті 14 Закону № 2473-VIII.
З огляду на наведене, суд вважає, що хоча Закон України «Про валюту і валютні операції» і не визначає процедурні моменти щодо нарахування пені за порушення строку розрахунків в іноземній валюті, і при проведенні перевірок, виявленні відповідного порушення, нарахуванні пені та прийняття відповіде юго податкового повідомлення - рішення контролюючий орган керується нормами Податкового кодексу України, проте, відповідальність за порушення строку розрахунків в іноземній валюті у вигляді пені передбачена саме Законом України «Про валюту і валютні операції», статтею 13, і вказана норма є пріоритетною для застосування, що чітко визначеного зазначеним Законом.
Частинами 1 - 3 статті 3 Загону України «Про валюту і валютні операції» передбачено, що відносини, які виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.
У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.
Отже, суд доходить висновку, що спірні правовідносини є специфічними та врегульовані спеціальним Законом України «Про валюту і валютні операції», і саме норми вказаного Закону є пріоритетними для застосування, зокрема і в питанні застосування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.
Так, дійсно, відповідно до абз. 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України протягом дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню, проте враховуючи положення частини 3 статті 3 Закону України «Про валюту і валютні операції» (якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону) застосовуватись мають саме положення вказаного Закону, оскільки абз. 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України фактично суперечить такому.
Крім того, зміни до положень Закону України «Про валюту і валютні операції» здійснюються виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Однак до Закону № 2473-VIII не вносились норми, які б дозволяли не застосовувати пеню (звільняли від застосування пені) за порушення строку розрахунків в іноземній валюті у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
При цьому, суд зауважує, що маючи на меті звільнити суб'єктів господарювання, які вчинили правопорушення, у вигляд порушення строків розрахунків, від відповідальності у вигляді пені законодавець вносить відповідні зміни саме до Закону України «Про валюту і валютні операції».
Так, Законом України №2260-ІХ від 12.05.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» статтю 16 Закону України «Про валюту і валютні операції» доповнено пунктом 13 такого змісту: « 13. Відповідальність, передбачена частиною п'ятою статті 13 цього Закону, не застосовується до резидентів - суб'єктів господарювання, що вчинили відповідне правопорушення, якщо імпортні операції не можуть бути завершені внаслідок дії постанови Кабінету Міністрів України «Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації» від 9 квітня 2022 року № 426».
Тобто, на переконання суду, у разі, якби законодавець мав на меті звільнити суб'єктів господарювання від відповідальності шляхом не нарахування (не застосування) пені під час дії карантину (COVID-19), відповідні зміни (чи обмеження в застосуванні) були б внесені саме до Закону України «Про валюту і валютні операції», проте таких змін внесено не було.
З огляду на наведене, висновок, що дія положення абз. 11 п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, який передбачає не нарахування пені протягом дії карантину, розповсюджується і на пеню за порушення строків розрахунків, що передбачена частиною п'ятою Закону України «Про валюту і валютні операції», є помилковим.
Пеня, що передбачена Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строку розрахунків, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюється положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Підсумовуючи викладене, доводи позивача не спростовують висновків документальної позапланової виїзної перевірки, тому, на думку суду, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.02.2023 №2567/0709 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.