07 травня 2025 року Київ справа №640/23553/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора в особі Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі, -
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального Прокурора в особі Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, (далі - відповідач-1), Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач-2).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2021 відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи за наступними позовними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 15 липня 2021 року № 135дп-21 «Про накладення на начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 02 серпня 2021 року № 1939к про звільнення начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області з дня ухвалення судового рішення;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області;
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків прокурора Дніпропетровської області від 14 липня 2020 року № 143 про призначення службового розслідування стосовно начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати висновок службового розслідування стосовно начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області від 04 січня 2021 року та затвердженого керівником Дніпропетровської обласної прокуратури від 04 січня 2021 року.
На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 адміністративну справу прийнято до провадження, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На адресу суду від позивача надійшла про збільшення розміру позовних вимог.
Частиною 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
У відповідності до частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 7 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
В поданій до суду заяві позивач фактично не лише змінив і предмет, і підставу позову, а й виклав новий предмет позову та сформулював позовні вимоги в такій редакції:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 15 липня 2021 року № 135дп-21 про накладення на начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 02 серпня 2021 року № 1939к про звільнення начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури зі змінами внесеними наказами від 02 травня 2022 року № 480к, від 30 травня 2022 року № 596к та від 26 липня 2022 року № 1228к;
- поновити позивача в органах прокуратури на посаді начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області або іншій рівнозначній посаді з 25 липня 2022 року;
- стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Суд зауважує, що первісні позовні вимоги, пов'язані із звільненням позивача на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 02 серпня 2021 року № 1939к, який був прийнятий на підставі рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 15 липня 2021 року № 135дп-21 «Про накладення на начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення». Натомість, виходячи з аналізу поданої позивачем заяви та збільшуючи розмір позовних вимог, позивач фактично просить суд змінити предмет позову вказаного у первинній позовній заяві, при чому підстави для нових позовних вимог вже вказано інші.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що за поданою позивачем позовною заявою у новій редакції, позивач одночасно змінює як предмет, так і підставу позову, що не допускається Кодексом адміністративного судочинства України.
Під предметом позову розуміється певна правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Так, предмет позову за поданою позивачем позовною заявою в новій редакції змінюється в частині щодо зазначення позивачем нових наказів прийнятих уповноваженим органом, однак, суд зауважує, що такі позовні вимоги не були предметом у первісному позові.
Крім того, суд зауважує, що на момент звернення позивача з первісним позовом до суду позивачу не було і не могло бути відомо про події, що стались після цього та які можуть бути самостійним предметом оскарження, а не шляхом одночасної зміни і предмету, і підстави позову в даній справі.
При цьому, частиною 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено саме право позивача до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Проте, Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає права одночасної зміни і предмету, і підстави позову.
За вимогами наведеної норми процесуального закону одночасна зміна предмету та підстави позову не допускається, тому у суду відсутні підстави прийняття поданої позивачем позовної заяви в новій редакції до розгляду.
Свої первісно заявлені вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваних рішень з огляду на відсутність правових підстав для їх прийняття.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідачі, у наданих суду відзивах наголошують, що оскаржувані рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданих суду відзивах.
Позивачем надані відповіді на вказані відзиви.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Відповідно до Конституції України Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
У зв'язку із набранням чинності (з 25.09.2019) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-ІХ) до 01.09.2021 зупинено дію положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, що регламентували роботу відповідного органу, який здійснює дисциплінарне провадження. Крім того, її голова та члени вважаються звільненими з посади, а їх повноваження - достроково припиненими (пп. 2 п. 21 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення»).
Наказом Генерального прокурора від 04.11.2019 № 266 (із змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 15.01.2020 № 26, від 29.01.2020 № 54, від 25.02.2020 № 107, від 01.07.2020 № 307) затверджено Порядок розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження (далі - Порядок № 266).
Також наказом Генерального прокурора від 09.01.2020 № 9 відповідно до ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», пп. 7, 8 п. 22 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пп. 2, 3 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233 (далі - Порядок № 233), утворена кадрова комісія з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів. Відповідно до цього наказу кадрова комісія забезпечує розгляд дисциплінарних скарг про вчинення дисциплінарних проступків прокурорами Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, обласних (регіональних) прокуратур, окружних (місцевих) прокуратур, військових прокуратур, а також здійснення щодо них дисциплінарного провадження.
У своїй діяльності кадрова комісія керується Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», Законом № 113-ІХ, Порядком № 266 та іншими нормативно-правовими актами.
Як вбачається з матеріалів справи, до кадрової комісії 03.02.2021 надійшла дисциплінарна скарга керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Біжка С.В. (далі також - скаржник) про вчинення дисциплінарного проступку прокурором ОСОБА_1 , у якій підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності вказано п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру».
Автоматизованою системою розподілу дисциплінарна скарга розподілена члену кадрової комісії ОСОБА_3 , яким 09.02.2021 прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-61дс-11дп-21, проведено перевірку та складено висновок.
Відповідно до п. 6 розд. І Порядку № 266 дисциплінарне провадження передбачає: відкриття дисциплінарного провадження; проведення перевірки дисциплінарної скарги; розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та прийняття рішення.
Пунктом 2 розд. III Порядку №266 встановлено строк проведення перевірки дисциплінарної скарги та відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, який не перевищує тридцяти робочих днів із дня прийняття рішення про відкриття дисциплінарного провадження, а у випадку повторного розподілу дисциплінарного провадження - із дня такого розподілу.
Остання інформація (копії окремих документів з Дніпропетровської обласної прокуратури на 55 аркушах) на запит члена комісії ОСОБА_3 надійшла 01.03.2021. Отже, член кадрової комісії ОСОБА_2. закінчив перевірочні дії у дисциплінарному провадженні до 23.03.2021 (закінчення строку перевірки), тобто у межах строків, встановлених Порядком № 266.
Суд звертає увагу, що законодавством не передбачено строків для складання членом кадрової комісії висновку про наявність або відсутність дисциплінарного проступку прокурора.
Членом кадрової комісії ОСОБА_3 за результатами перевірки 08.06.2021 складено висновок про наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора ОСОБА_1 .
Зазначений висновок розглянуто та прийнято рішення про накладення на позивача дисциплінарного стягнення 15.07.2021 у вигляді звільнення з посади.
Таким чином, суд вважає, що дисциплінарне провадження стосовно позивача здійснено кадровою комісією в межах строків, встановлених Порядком № 266, а доводи позову про порушення строків проведення перевірки є безпідставними.
У межах дисциплінарної справи було встановлено, що у провадженні СВ Марганецького ВП Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області перебувало кримінальне провадження №42019041490000112 за ч.3 ст. 368-4 КК України, у якому ухвалою слідчого судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 відмовлено в задоволенні клопотання слідчого Янжули О.С. про накладання арешту на майно - грошові кошти у сумі 700 гривень, що були предметом неправомірної вигоди у вказаному кримінальному провадженні, через визнання недопустимим доказом протоколу обшуку, в ході якого вилучено ці кошти.
Прокурор Сидоренко М.М., яка була процесуальним керівником у вказаному кримінальному провадженні відмовилася вносити апеляційну скаргу за вказівкою ОСОБА_1 на вказане рішення суду через відсутність правових підстав для його оскарження. Також вона була переконана про безперспективність розслідування згаданого кримінального провадження через малозначність отриманої неправомірної вигоди (менш ніж один неоподатковуваний мінімум доходів громадян).
Прокурор ОСОБА_1., перебуваючи у відпустці у м. Кривий Ріг, достовірно знаючи про відмову прокурора Сидоренко М.М. вносити апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді про відмову в накладенні арешту, 07.12.2019 склав за встановленою формою друкарським способом від імені прокурора Сидоренко М.М. апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді про відмову в накладенні арешту на майно у кримінальному провадженні №42019041490000112, виклавши текст апеляційної скарги на офіційному бланку Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області із зазначенням дати та номера реєстрації документа: « 07.12.2019 року № б/н».
В інформації про засоби зв'язку апелянта ОСОБА_1 указав особистий номер телефону, підписав апеляційну скаргу, зімітувавши (підробивши) підпис прокурора Сидоренко М.М., та направив указаний документ поштовим зв'язком до Дніпровського апеляційного суду.
Надалі, 17.12.2019 о 17 год 28 хв, ОСОБА_1 , перебуваючи у кімнаті для ознайомлення з матеріалами судових справ, розташованій на першому поверсі Дніпровського апеляційного суду, умисно наніс на підроблений ним рукописний підпис в апеляційній скарзі нашарування синього кольору, чим заподіяв шкоди матеріальній і текстовій основі документа, що значно ускладнило його сприйняття, спотворило його реквізити щодо наявності підпису уповноваженої особи та частково перешкодило ідентифікації особи, яка його підписала, тобто пошкодив указаний офіційний документ.
Про встановлення зазначеного факту вбачається із довідки у кримінальному провадженні № 42019040000000783, яка містить посилання на відеозапис від 17.12.2019 з приміщення кімнати для ознайомлення з матеріалами судових справ Дніпровського апеляційного суду.
На виявлені факти спотворення матеріалів судового провадження звернув увагу Дніпровський апеляційний суд в ухвалі від 21.12.2019 про закриття апеляційного провадження та у листі-реагуванні від 26.12.2019.
На підставі інформації про підробку офіційного документа - апеляційної скарги обласною прокуратурою 26.12.2019 внесено відповідні відомості до ЄРДР за № 42019040000000783, розслідування у кримінальному провадженні доручено територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Полтаві.
За результатами проведеного досудового розслідування 12.02.2021 до Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області для розгляду по суті скеровано обвинувальний акт у вищевказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1
ОСОБА_1 приймав участь у засіданні кадрової комісії 15.07.2021 з розгляду висновку про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та надавав пояснення.
Відповідно до частини 2 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.
Пунктами 3, 4 частини 4 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» (далі також - Закон) передбачено, що прокурор зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Відповідно до п. п. 1,3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті восьмим конгресом Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27.08.1990-07.09.1990), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи відправлення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.
Згідно із Висновком консультативної ради європейських суддів № 12 (2009) та Висновком консультативної ради європейських прокурорів № 4 (2009), на запит Комітету міністрів Ради Європи, у Бордоській декларації (далі - Декларація) сформульовано рекомендації щодо взаємовідносин між суддями та прокурорами.
Відповідно до рекомендацій Декларації суспільство зацікавлене в тому, щоб верховенство права було гарантоване шляхом справедливого, безстороннього та ефективного здійснення правосуддя. Прокурори та судді забезпечують на всіх стадіях судового розгляду гарантію прав та свобод людини, а також захист громадського порядку. Справедливе здійснення правосуддя вимагає рівних прав сторін обвинувачення та захисту, а також поваги до незалежності суду, дотримання принципу розподілу влади та обов'язкової сили остаточних судових рішень.
Належне виконання різних, але взаємодоповнюючих функцій суддями та прокурорами є необхідною гарантією справедливого, неупередженого та ефективного здійснення правосуддя. Судді та прокурори мають бути незалежними у виконанні своїх повноважень, а також діяти незалежно один від одного.
Натомість, прокурор ОСОБА_1., порушуючи вимоги ст. 19 Закону, присягу прокурора, ст. ст. 5, 21 Кодексу, вчинив дії, що можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а саме службове підроблення офіційного документа - апеляційної скарги на судове рішення слідчого судді та подальше його направлення на розгляд Дніпровського апеляційного суду.
Протиправні дії ОСОБА_1 призвели до зупинення повернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, а також безпідставного покладення на суд обов'язку щодо здійснення апеляційного перегляду ухвали Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 та фіктивного покладення обов'язку на прокурора Сидоренко М.М. щодо участі в апеляційному перегляді судового рішення всупереч її волі.
Відповідно до п. 2 розділу І Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 13.04.2017 № 111, до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належать дії, що містять ознаки кримінальних правопорушень.
Для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, необхідно установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс.
При цьому, вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів прокуратури до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з'ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.
Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини працівника органів прокуратури з'ясовуються під час дисциплінарного провадження, за наслідками якого кадрова комісія вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні порушника складу дисциплінарного проступку, та відповідно, вирішує питання щодо наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтувавши при цьому своє рішення у відповідному рішенні, у тому числі в частині обрання виду стягнення серед установлених законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 819/950/16, від 11 грудня 2019 року у справі № 816/1841/17 та від 31 березня 2020 року у справі № 804/2593/18, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 800/531/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 9901/14/17.
Як вбачається з матеріалів справи, при виборі виду дисциплінарного стягнення щодо ОСОБА_1 кадровою комісією враховано характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення.
Зокрема, кадрова комісія звернула увагу на те, що ОСОБА_1 займає керівну посаду начальника Марганецького відділу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, що покладає на нього підвищений рівень відповідальності за свою поведінку.
Займаючи адміністративну посаду, особа має усвідомлювати певним чином публічний характер своєї роботи, оскільки виступає від імені органу прокуратури, представляючи окремий напрямок прокурорської діяльності, за організацію якого відповідає згідно розподілу обов'язків.
Це є розумним обмеженням, на які погоджується особа, даючи згоду на призначення на адміністративну посаду з керівного складу органу прокуратури - бути прикладом для підлеглих та взірцем добропорядності для суспільства.
Така поведінка прокурорів, які обіймають керівні посади в органах прокуратури, є неприпустимою та жодним чином не сприяє утвердженню статусу прокурора як високоморальної особи в очах сторонніх осіб (працівників поліції та медичної установи), подає негативний приклад для наслідування підлеглим, а також не сприяє підвищенню авторитету прокуратури в цілому.
Враховуючи наведене, суд погоджується з висновком кадрової комісії про те, що дисциплінарний проступок, який вчинений ОСОБА_1 носить характер грубого порушення, що може бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів прокуратури є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення обґрунтувань неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
При вирішенні вказаного питання кадрова комісія наділена дискреційними повноваженнями, що дозволяє їй на власний розсуд визначати вид дисциплінарного стягнення в залежності від скоєного прокурором дисциплінарного проступку та застосовувати до прокурорів обране ним дисциплінарне стягнення.
Враховуючи зазначені обставини справи, на думку суду, застосоване до позивача дисциплінарне стягнення відповідає ступеню його вини та тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачами, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) було доведено правомірність прийнятих ними оскаржуваних рішень щодо звільнення позивача за вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно, суд не вбачає правових підстав як для задоволення позовних вимог в частині скасування такого рішення, так і в задоволенні решти похідних від цієї позовних вимог.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.