ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" травня 2025 р. справа № 300/9212/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2) про зобов'язання Головне управління Пенсійного Фонду України сплатити пенсію за листопад та грудень 2024 року в сумі 16963,48 грн, стягнення з Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області 2 000000,00 грн моральної шкоди та Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації 1500000,00 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за листопад та грудень 2024 року ОСОБА_1 протиправно не отримав пенсію, в сумі 16963,48 грн, яке мотивоване не проходженням позивачем ідентифікації як внутрішньо переміщеної особи, однак останній не відноситься до такої категорії осіб. Так, на думку позивача, надумані додаткові вимоги протиправної регулярної ідентифікації від пенсіонера котрий за віком та за станом здоров'я не завжди може постійно та вчасно з'явитись в банк чи в Пенсійний фонд, є протиправними та є проявом геноциду та винищення пенсіонерів. При цьому, виплата пенсії протиправно затримувалась неодноразово та на тривалі терміни, зокрема, предметом розгляду Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 809/63/18 були протиправні дії Пенсійного Фонду, що свідчить про системність таких дій. З огляду на вищевикладене, позивач зазначає, що протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області йому завдана пряма матеріальна шкода позбавлення коштів на життя на 2 місяці в сумі 16963,48 грн, та моральна шкода завдана протиправними діями відповідача 1, що привело до моральних страждань, підвищених психоемоційних навантажень які впливають на стан здоров'я та принижують людську гідність, яку позивач в грошовому еквіваленті оцінює в 2 000 000,00 грн. Крім того, своїми протиправними діями відповідач 2, які виражені в протиправній реєстрації ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особа, до категорії осіб якої він не належить, спровокував неодноразово затримку пенсійних виплат з боку ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, чим завдав моральний збиток в розмірі 1 500 000,00 грн. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
24.12.2024 зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунуто.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 30.12.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач 2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 16.01.2025. Щодо заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що твердження щодо протиправних дій Департаменту з приводу неодноразової затримки у виплаті пенсії, цим самим завдавши йому матеріального та морального збитку, є безпідставними оскільки Департамент не є суб'єктом системи пенсійного забезпечення в Україні. Так, відповідно до процесуального законодавства належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Таким чином, з вищезазначених обставин випливає, що доводи та аргументи наведені позивачем у позовній заяві по даній справі є безпідставними, суперечливими та неправдивими, а наведені ним докази та обставини є неналежними. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
20.01.2025 на адресу суду від позивача, надійшла відповідь на відзив, згідно якої, зазначено, що аргументи відповідача 2 є надуманими та безпідставними, так як всі регулярні затримки та несвоєчасні виплати пенсії, безпосередньо пов'язані із статусом ВПО, а право взяття облік та реєстрацію ВПО, відповідно і зняття з обліку має виключно Департамент соціальної політики. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач 1 копію ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 отримав 31.12.2024, шляхом надсилання в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.36).
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком, що визнається сторонами та підтверджується матеріалами справи (а.с.50-55).
Відповідно до довідки про доходи №2026 3195 9000 2024 сума пенсії ОСОБА_1 за період 01.07.2024 по 31.12.2024 складає 34926,96 грн, яка виплачена за період 01.07.2024 по 31.10.2024, а за листопад та грудень 2024 року пенсію не виплачено (а.с.13).
Згідно рішення №926160828710 від 12.12.2024 про перерахунок пенсії продовжено виплату пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із уточненням даних в ЕПС, продовжено виплату пенсії з 01.11.2024 та нараховано пенсію за період з 01.11.2024 по 31.12.2024 в сумі 16963,48 грн, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 09.01.2025 №27 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії (а.с.50, 56).
На думку позивача, вказані обставини щодо невиплати пенсії за листопад та грудень 2024 року з вини ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, спричинили понесення ним матеріальної та моральної шкоди, що стало підставою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно частини 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсії виплачуються щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених частиною1 статті 49 цього Закону.
Підстави припинення виплати пенсії, до яких, зокрема, відносяться призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості, смерть пенсіонера, неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, а також інші випадки, передбачені законом, визначені у частиною 1 статті 49 Закону № 1058-ІV.
Відповідно до частини 1 статті 58 Закон України №1058 Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В частині позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області невідкладно сплатити пенсію за листопад та грудень 2024 в розмірі 16963,48 грн суд зазначає наступне.
Як зазначено відповідачем 1 у заяві про закриття провадження у справі від 17.01.2025, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не заперечило факту невиплати позивачу пенсії за період з 01.11.2024 по 31.12.2024 в сумі 16963,48 грн.
Втім, відповідач 1 вказав, що вимога позивача про негайну сплату пенсії за спірний період було виконано пенсійним органом у добровільному порядку, з врахуванням проходження 05.12.2024 ОСОБА_1 ідентифікації шляхом особистого звернення до Пенсійного фонду України (відділ обслуговування громадян - сервісний центр №6). Виплату пенсії за період з 01.11.2024 по 31.12.2024 проведено додатковими відомостями через відділення АТ «Ощадбанку» з датою виплати 24.12.2024.
Так, згідно рішення пенсійного органу №926160828710 від 12.12.2024 про перерахунок пенсії було продовжено виплату пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із уточненням даних в ЕПС, продовжено виплату пенсії з 01.11.2024 та нараховано пенсію за період з 01.11.2024 по 31.12.2024 в сумі 16963,48 грн, що підтверджується від 09.01.2025 №27 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії (а.с.50, 56).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прийняття відповідачем 1 рішення №926160828710 від 12.12.2024, та виплата пенсії ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 31.12.2024 в сумі 16963,48 грн свідчить, що оскаржуване порушення щодо невиплати пенсії за спірний період було виправлено відповідачем 1 як суб'єктом владних повноважень самостійно та добровільно.
Також, суд враховує, що відповідно до положень частини 1 статті 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист (частина перша статті 5 КАСУ)
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено Відповідачем.
З огляду на предмет спору у даній справі та прийняття відповідачем 1 рішення №926160828710 від 12.12.2024,та відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.11.2024 по 31.12.2024, суд зазначає відновлення у спірних відносинах порушення прав позивача діями Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області шляхом виплати пенсії 24.12.2024.
Відтак, відсутність порушеного права є підставою для відмови в задоволенні позову в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області сплатити пенсію за листопад та грудень 2024 року в сумі 16963,48 грн.
У свою чергу, відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Суд зазначає, що в даній справі позивачем не оскаржено рішення, дії чи бездіяльність Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, а позивачем заявлено самостійну вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 1 500 000 грн. Викладене свідчить про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.
З огляду на вищевикладене, суд не встановив, що в спірних правовідносинах мали місце неправомірні рішення, дії чи бездіяльність Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, щодо спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди.
Також, щодо позовних вимог в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області 2 000000,00 грн. та Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації 1 500000,00 грн. моральної шкоди, суд враховує наступне.
Позивач пов'язує наявність у нього права на отримання компенсації моральної шкоди з
протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Відповідно до положень частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 ЦК України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 466/8242/18 (провадження № 61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 цієї статті).
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 4 цієї статті).
Згідно з частини 2 статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).
Однак, звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Покликання позивача на обставини справи № 809/63/18, не свідчать про наявність на даний час моральної шкоди, а така вимога у вказаній справі позивачем не була заявлена.
Також, позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювачів, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та завданням такої шкоди позивачу).
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.11.2021 у справі № 296/699/20 та від 11.01.2024 у справі № 910/479/21.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачі діяли з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській областіі (код ЄДРПОУ 20551088, вул.Січових Стрільців, 15 м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76000),
Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 25925236, вул. Леся Курбаса, 2, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Микитин Н.М.