ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" травня 2025 р. справа № 300/1478/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 (далі також, - позивач, ОСОБА_1 ), 05.03.2025 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також ГУ ПФУ в Івано-Франківській області - відповідач) в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 02.02.1988 по 30.04.1996, з 04.05.1996 по 27.12.2004, з 01.03.2005 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 23.12.2012;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.02.1988 по 30.04.1996, з 04.05.1996 по 27.12.2004, з 01.03.2005 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 23.12.2012 та здійснити перерахунок пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що йому у 2018 році призначено пенсію зі зниженням пенсійного віку (шифр 107) згідно Тимчасової угоди між урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993. з 01.10.2023 ОСОБА_1 проведено обчислення його пенсії за нормами ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування від 09.07.2003 за № 1058-IV, після чого розмір пенсії зменшився до мінімального 2725 грн, та не враховано до страхового стажу періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 02.02.1988 по 30.04.1996, з 04.05.1996 по 27.12.2004, з 01.03.2005 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 23.12.2012. Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою в якій просив зарахувати вищезазначений стаж до загального трудового стажу. Однак відповідач відмовив позивачу у зарахуванні стажу, оскільки російська федерація припинила участь в Угоді між урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення віл 15.01.1993. На думку позивача, з норм міжнародних угод підписаних між Україною та рф, вбачається, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Відповідно до Конституції України та чинного законодавства України, міжнародна угода, ратифікована Верховною Радою України має перевагу над чинним законодавством України, в тому числі і в галузі пенсійного забезпечення. Позивач такі дії та рішення вважає протиправними, відтак звернувся до суду із даним позовом та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.26-27).
Відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 24.03.2025. Щодо заявлених позовних вимог представник відповідача заперечила, вказала, що загальний стаж роботи станом на 01.09.2024 складає 14 років 3 місяці. Також зазначила, що позивач не підтвердив страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку та не надав доказів сплати за спірний період до Пенсійного фонду російської федерації, відтак відсутні підстави у відповідача для зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача у ЗАТ "Севергазавтоматика" (російська федерація). Окрім цього, представник відповідача просила врахувати судову практику щодо зарахування пільгового стажу роботи при відсутності сплати страхових внесків, викладену у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2022 у справі №300/1828/21 та постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №360/4129/20. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити. Просила відмовити у задоволенні позову (а.с.31-36).
24.03.2025 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач заперечив щодо доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.40-41).
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив. Враховуючи, що приписами частини 3 статті 263 КАС України сторони позбавлені права подання відповіді на відзив та заперечення, пояснення, міркування та аргументи, викладені позивачем у відповіді на відзив не можуть бути предметом дослідження судом при розгляді та вирішенні даної справи.
Розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.
Згідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорту громадянина України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).
29.08.2018 позивачу призначено пенсію зі зниженням пенсійного віку (шифр 107) згідно Тимчасової угоди між урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993.
з 01.10.2023 ОСОБА_1 проведено обчислення його пенсії за нормами ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 за № 1058-IV, після чого розмір пенсії зменшився до мінімального 2725 грн, та не враховано до страхового стажу періоди роботи в районах Крайньої Півночі 30.04.1996, з 04.05.1996 по 27.12.2004, з 01.03.2005 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 23.12.2012.
Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою в якій просив зарахувати періоди роботи з 04.05.1996 по 27.12.2004, з 01.03.2005 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 23.12.2012.
Листом ГУ І1ФУ в Івано-Франківській області №895-252/П-02/8-0900/25 від 31.01.2025 вказано, що позивачу не враховано періоди роботи з 02.02.1988 по 30.04.1996 та з 04.05.1996 по 27.12.2004, оскільки за ці періоди не надані довідки про заробітну плату, а акти перевірок довідок про заробітну плату на відповідність первинним документам в матеріалах справи електронної пенсійної справи відсутні. Також у зв'язку із тим, що немає довідки про заробітну плату за 2004 рік та інформації щодо відрахувань до Пенсійного фонду російської федерації відсутні підстави зарахування до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 27.12.2004, з 01.01.2010 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 30.11.2011. Таким рішенням пенсійний орган повідомив позивача про те, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 (а.с.12-13).
Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови зарахувати до страхового стажу період його роботи протиправними, у зв'язку з чим звернувся в суд за захистом свого порушеного права.
Як передбачено частиною третьою статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Згідно із ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно з п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 передбачено, що страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Перелік документів які подаються до заяви про призначення пенсії за віком визначений у п. 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п.п. 2. п.2.1 Порядку № 22-1 документи про стаж визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637)
Пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно п. З Порядку №637, за відсутності трудової книжки а також у тих випадках коли трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У відповідності до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номера, до якого включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка або інші довідки що підтверджують період роботи а також довідки про заробітну плату.
Така позиція викладена в постанові Верхового Суду від 21.08.2019 у справі №563/1314/16-а.
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 30.07.1982 (а.с.7-11) містить такі записи:
- з 01.09.1978 по 23.06.1982 - навчання в Сєвєродонецькому хіміко- механічному технікумі (запис №1);
- з 02.08.1982 по 10.10.1982 - регулювальник радіоапаратури в Сєвєродонецькому приладобудівному заводі "Імпульс" (запис №2-3);
- з 13.10.1982 по 30. 10.1984 - служба в Озброєних силах ССРФ (запис №4);
- з 21.01.1985 по 12.01.1988 - старший регулювальник радіоапаратури в Сєвєродонецькому приладобудівному заводі "Імпульс" (записи №5-6);
- з 02.02.1988 по 30.04.1996 регулювальник радіоапаратури 5 розряду ЗАТ "Севергазавтоматика", район Крайньої Півночі (записи №7-14);
- з 04.05.1996 по 27.12.2004 - інженер-електронік ООО "Центр касового ремонту", район Крайньої Півночі (запис №15-16);
- з 01.03.2005 по 18.01.2010 - інженер-електронік ЗАТ "Севергазавтоматика", район Крайньої Півночі (записи №17-18);
- з 02.04.2010 по 23.12.2012 - інженер-електронік ЗАТ "Севергазавтоматика", район Крайньої Півночі (записи №19-20); з 16.01.2017 по 28.02.2018 - інженер-електронік ТОВ "Донбастеплопроект" (записи №21-22).
Записи трудової книжки позивача містять всі необхідні відомості про роботу позивача та зроблені чітко та без виправлень.
Відповідно до оскаржуваного рішення №895-252/П-02/8-0900/25 від 31.01.2025 ГУ Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відповідачем не було зараховано період роботи з 02.02.1988 по 30.04.1996, з 04.05.1996 по 27.12.2004, з 01.03.2005 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 23.12.2012 до страхового стажу позивача, оскільки з 1 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Суд зазначає, що частиною 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
13 березня 1992 року Україна стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (далі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
У силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Відповідно до абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
При цьому судом враховано, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Також доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
01 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 року, № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 року, № 26, ст. 162).
Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. До того ж, як зазначалось судом вище, Угода від 13.03.1992 припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Отже, до цієї дати Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті згідно із такою Угодою.
Отже, оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
А відтак суд зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 02.02.1988 по 30.04.1996, з 04.05.1996 по 27.12.2004, з 01.03.2005 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 23.12.2012 з тих підстав, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Щодо посилань відповідача у відзиві на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи, а також відзиву, підставою для відмови в зарахуванні до страхового та пільгового стажу позивача вищевказаних періодів роботи слугувала, в тому числі, відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Враховуючи вищевказане, ефективним способом відновлення порушених відповідачами прав буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати оскаржувані періоди роботи у російській федерації до страхового стажу та перерахувати розмір його пенсії.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 потрібно задовольнити повністю.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 гривень згідно із квитанцією про сплату судового збору від 08.03.2025 за №49074590 (а.с. 23).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 02.02.1988 по 30.04.1996, з 04.05.1996 по 27.12.2004, з 01.03.2005 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 23.12.2012.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до страхового стажу (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 02.02.1988 по 30.04.1996, з 04.05.1996 по 27.12.2004, з 01.03.2005 по 18.01.2010 та з 02.04.2010 по 23.12.2012 та здійснити перерахунок пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Сторонам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.