08 травня 2025 року о/об 16 год. 30 хв.Справа № 640/22928/21 Провадження № ЗП/280/380/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Махунові В.В., розглянувши у місті Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Громадянина Киргизької республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (вул.Березняківська, буд.4-А, м.Київ, 02152; код ЄДРПОУ42552598)
визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Киргизької республіки ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (далі - відповідач, ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області), в якому позивач просить суд: 1) скасувати Наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області від 11.08.2021 за №207, на підставі якого складено повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.08.2021 за №126; 2) зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач у позові зазначив: «… Заявнику відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у зв'язку із очевидною необгрунтованістю заяви, а саме через відсутність обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо особи смертної кари, або виконання вироку по смертну кару чи тортур, нелюдського або того, що принижує гідність поводження чи покарання. Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області під час прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не враховано всіх обставин, за наявності яких заявник звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області позивач категорично не погоджується та вважає його незаконним з наступних підстав. У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянин Киргизької Республіки ОСОБА_1 зазначав поважність причини та обставин, за яких він покинув країну походження. До позовної заяви позивач додає детальні пояснення обставин, які статися з ним в країні походження та огрунтування необхідності надання особі додаткового або тимчасового захисту. …».
Позивач просив позов задовольнити.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому зазначено: «… Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16.12.1998, п.п.5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень та точність фактів, на яких грунтується його заява. Обов'язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте, у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок підтверджувати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обгрунтовані. Відповідно до вимог ч.7 ст.7, ч.2 ст.13 Закону позивач повинен надавати документи та матеріали, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Обставини справи Позивач стверджує, що є громадянином Киргизької Республіки (далі - громадянин ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у м.Джалал-Абад, Киргизька Республіка (далі - Киргизстан); за національністю - узбек, сповідує іслам. Рідна мова - узбецька, російська мова - вільно, турецька мова - зі словником, киргизька мова - зі словником. Стверджує, що має середню освіту, роки навчання - 1998-2007 рр., але документ про освіту відсутній. Працював шаурмістом та різноробочим. Сімейний стан релігійний шлюб. Сім'я позивача складається із 7 осіб: він, батьки, двоє братів та сестра, а також дружина позивача. Всі рідні позивача, окрім дружини, проживають в м.Джалал-Абад, Киргизстан. 25.02.2018 позивач легально літаком потрапив до України у м.Київ, аеропорт «Бориспіль». 21.11.2018 позивач звернувся вперше за наданням статусу біженця до УДМС України у Київській області. На підставі всебічного дослідження та аналізу першої заяви позивача ДМС прийнято рішення від 02.04.2020 №87-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке він оскаржив у судовому порядку. Так, рішенням ОАС рішення ДМС про відмову громадянину Киргизстану ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із відсутністю умов, передбачених п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону, визнано законним у судовому порядку. При цьому, твердження позивача щодо наявності побоювань у разі повернення до Киргизстану були всебічно досліджені як ДМС, так і судами різних інстанцій. 11.08.2021 позивач виявив намір звернутися вдруге із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява) до ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області. Слід зазначити, що відповідно до ч.6 ст.5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви, в разі, якщо позивач видає себе за іншу особу або якщо позивачу раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У повторній заяві позивач наводить твердження щодо проблем з правоохоронними органами своїх родичів на території Киргизстану. Повідомляє про виклики на допити свого батька та проблеми з оформленням паспорту для виїзду за кордон свого брата. Позивач лише припускає, що це пов'язано з його справою (переслідування за етнічною ознакою, кримінальне переслідування на території Киргизії). Побоюється бути несправедливо засудженим на території Киргизії. Необхідно відмітити, що надані позивачем твердження не містять обставин щодо його переслідування на території Киргизстану, а обставини його попередньої справи вже всебічно досліджені та спростовані ДМС під час попереднього розгляду його заяви. Під час розгляду ДМС заяви від 21.11.2018 встановлено, що відсутні будь-які відомості щодо переслідувань позивача за будь-якою з конвенційних ознак. Позивач не надав жодних документів на підтвердження підстав побоювання стати жертвою переслідування на території країни громадянської належності, його твердження носять загальний характер. Відповідно до матеріалів особової справи №2018КУ0317 встановлено, що твердження позивача щодо переслідування його в Киргизстані за етнічною ознакою доведено не було. Як вбачається з матеріалів заяви від 11.08.2021 він наводить обставини, які вже досліджувалися міграційною службою. Відповідно до матеріалів особової справи №2018КУ0317 сформованої під час попереднього звернення, позивач стверджував, що етнічні узбеки переслідуються на території Киргизстану. Крім того, повідомляв про кримінальне переслідування на території Киргизстану. Тобто, загроза, про яку повідомив позивач у заяві від 11.08.2021, на момент попереднього звернення із заявою вже існувала та була досліджена раніше органом міграційної служби, тому наразі вона не вважається нововиявленою обставиною. Таким чином, відповідно до проведеного аналізу обох звернень позивача встановлено, що ним не наведено нових фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, а підстави, які він зазначає не пов'язані з його обгрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Більше того, органом ДМС було визначено відсутність загрози для позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Актуалізована інформація по країні походження позивача не підсилює рівень обгрунтованості його заяви та не створює нових умов для повторного розгляду його заяви по суті. Вказане пов'язано з тим, що обставини справи позивача не змінилися. При цьому, об'єктивне положення у країні громадянської належності позивача, у частині безпечної ситуації, також суттєво не змінилося. Інформація про країну походження (надалі - ІКП) свідчить: «Кыргызстан стал одной из первых стран мира, которой удалось ликвидировать проблему безгражданства. Власти предприняли шаги для решения целого ряда других вопросов в сфере защиты прав меньшинств. Однако проблемы сохраняются, в частности, в вопросах доступа национальных меньшинств к образованию на родном языке и их представленности в органах государственной власти. Об этом говорится в докладе Специального докладчика по вопросам меньшинств Фернана де Варена1, который он подготовил по результатам визита в страну и представил делегатам 46-й сессии Совета ООП по правам человека. Кыргызстан заслуживает высокой оценки за его усилия во многих областях, в том числе в деле ликвидации безгражданства в стране, а также за сотрудничество и готовность взаимодействовать с членами международного сообщества», сказал эксперт. Но, отметив «прогрессивные меры», Спецдокладчикувидел и ряд проблем, которые, по его словам, власти должны признать и устранить в целях обеспечения полной реализации прав меньшинств. Так, он предлагает правительству пересмотреть действующее законодательство, допускающее утрату гражданства лицами, которых подозревают в причастности «к деятельности, подпадающей под широкую или неоднозначную категорию террористической».» (Новини ООН, Експерт ООН: узбеки, які живуть у Киргизстані, мають право навчатись рідною мовою2 15.03.2021). «Далее в разгар ожесточенных стычек в июне 2010 года многие этнические кыргызы, узбеки и русские, часто подвергая себя большому риску, спасали жизни своих соседей других национальностей. Десять лет спустя, в июне 2020 года, похоже, что в некоторых населенных пунктах на юге Кыргызстана люди разных этнических групп объединяются, на этот раз - в борьбе с пандемией, сказавшейся на здоровье людей и лишившей многих средств к существованию. Местный правозащитник рассказал Нитап Rights Watch, что во время пандемии в его городе, что неподалеку от Оша, этнические узбеки и кыргызы вместе работают над решением проблем местного сообщества. Другой правозащитник из Оша отметил, что с тех пор, как в целях борьбы с распространением коронавируса был введен карантин, антиузбекские высказывания и комментарии в средствах массовой информации и на улицах сократились.» (Кыргызстан: Десять років очікування правосуддя)3 Таким чином, оцінки інформаційних джерел вказують на те, що становище узбеків у Киргизстані повільно покращується на державному рівні. Киргизстан приймає участь у діалогу з міжнародними організаціями, зокрема з етнічних питань. Крім того, відкриті джерела констатують скорочення анти-узбецьких настроїв на побутовому рівні. Таким чином, інформаційні джерела не свідчать про погіршення становища узбеків у Киргизстані. Тобто протягом періоду між прийняттям попереднього рішення та повторним звернення не відбулося змін у країні походження позивача, що могли б мати суттєве значення для повторного звернення із заявою. Кваліфікація для надання додаткового захисту полягає у встановленні ризиків зазнати серйозної шкоди у випадку повернення позивача до країни походження. … При всебічному аналізі попереднього звернення позивача вже було встановлено, що є підстави вважати, що звернення позивача має на меті уникнення екстрадиції до країни походження, де на нього чекає розгляд кримінальної справи, порушеної проти нього за фактом участі у бойових діях на території Сирії. Таким чином, враховуючи вищевикладене, немає вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Киргизстану буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Ірану. Таким чином, враховуючи наведений вище аналіз, а також зважаючи на актуалізовану ІКП, встановлено, що обставини, зазначені позивачем у заяві від 11.08.2021 не є нововиявленими. Тобто, можна стверджувати, що повторне звернення позивача за захистом до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області можна розглядати як зловживання процедурою з метою легалізації перебування на території України. Отже, підстави для надання додаткового захисту позивачу відповідно до п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону відсутні. Відповідно до абз.5 ч.1 ст.6 Закону, п.6.5 розд. VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України № 649 від 07.09.2011, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884, ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області правомірно прийнято наказ №207 від 11.08.2021 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує Додаткового захисту. …».
Ухвалою від 10.03.2025 суддею Прасовим О.О. прийнято до свого провадження дану адміністративну справу та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
Громадянин Киргизької республіки ОСОБА_1 у 2018 році звернувся до ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12.05.2020 позивач отримав повідомлення від ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області від 08.04.2020 за №107 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України від 02.04.2020 за №87-20.
Громадянин Киргизької Республіки ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 02.04.2020 за №87-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 у справі №640/10754/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2021, у задоволенні адміністративного позову громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1 відмовлено.
11.08.2021 позивач повторно звернувся до ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.08.2021 зазначено, зокрема: «Прошу миграционный службу заново расмотреть мое заявления в связи с такими обстоятельствами. Сотрудники посольство Киргизии, по словам прокурора, питались не сколько раз связаться со мной, но я отказался общаться с ними. Моего отца в кирзии постоянко вызывает на допроси в милиции, хотя он не однократно говорил содрудника милитцию что я уже не нахожюсь в Турцию, а нахожюсь Украине. Моему брату отказивали выдачу за гран паспорта без законних причины, очевидно, что это связона с моей проблемой. Я не могу вернуться в Киргизию, потому что мне всё ещё грозит опасность быть не справедливо осущденнын. Поэтому прошу предоставит мне защиту в Украине.».
Наказом ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області від 11.08.2021 за №207 «Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» позивачу відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, як особі, якій раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п.1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У Повідомленні відповідача про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.08.2021 за №126 зазначено: « … ОСОБА_3 , згідно з частиною шостою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Вам відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підстава: оскільки Вам було раніше відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не змінилися. Підстава: наказ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області від 11.08.2021 №207. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Ви маєте право оскаржити рішення, звернувшись до Державної міграційної служби України, а також до суду в установленому законом порядку. …».
Відповідачем надано до суду Висновок про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено: «… За результатами розгляду матеріалів повторного звернення із заявою- анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Киргизька Республіка (Киргизстан) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 11.08.2021 виявив намір звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява) у зв'язку з нововиявленими обставинами встановлено таке. В п.3.6. анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту «Чи зверталися за наданням, статусу біженця в інших регіонах України?», заявник вказав, що у 2018 році звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З метою перевірки тверджень заявника, Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м.Києві та Київській області (ЦМУ ДМС) було проведено аналіз матеріалів попередньої справи заявника. На основі вказаного аналізу з'ясовано, що вперше заявник звернувся із заявою 21.11.2018 до УДМС у Київській області. На підставі всебічного дослідження та аналізу його першої заяви ДМС прийнято рішення від 02.04.2020 №87-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке він оскаржив у судовому порядку. … Таким чином, рішення ДМС про відмову громадянину Киргизстану ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із відсутністю умов, передбачених п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон), визнано законним у судовому порядку. При цьому, твердження заявника щодо наявності побоювань у разі повернення до Киргизії були всебічно досліджені як ДМС, так і судами різних інстанцій. 11.08.2021 заявник виявив намір звернутися вдруге із заявою до ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області. … У повторній заяві шукач захисту наводить твердження щодо проблем з правоохоронними органами своїх родичів на території Киргизстану. Повідомляє про виклики на допити свого батька та проблеми з оформленням паспорту для виїзду за кордон свого брата. Заявник лише припускає, що це пов'язано з його справою (переслідування за етнічною ознакою, кримінальне переслідування на території Киргизії). Побоюється бути несправедливо засудженим на території Киргизії. Необхідно відмітити, що надані заявником твердження не містять обставин щодо його переслідування на території Киргизстану, а обставини його попередньої справи вже всебічно досліджені та спростовані ДМС під час попереднього розгляду його заяви. Під час розгляду ДМС заяви від 21.11.2018 встановлено, що відсутні будь- які відомості щодо переслідувань заявника за будь-якою з конвенційних ознак. Заявник не надав жодних документів на підтвердження підстав побоювання стати жертвою переслідування на території країни громадянської належності, його твердження носять загальний характер. Відповідно до матеріалі в особової справи 2018КV0317 встановлено, що твердження заявника щодо переслідування його в Киргизстані за етнічною (заявник - етнічний узбек) ознакою шукачем захисту доведено не було. Як вбачається з матеріалів заяви від 11.08.2021 він наводить обставини, які вже досліджувалися міграційною службою. Відповідно до матеріалів особової справи №2018КV0317 сформованої під час попереднього звернення, заявник стверджував, що етнічні узбеки переслідуються на території Киргизїї. Крім того, повідомляв про кримінальне переслідування на території Киргизстані. Тобто, загроза про яку повідомляє заявник у заяві від 11.08.2021 на момент попереднього звернення із заявою вже існувала та була досліджена раніше органом міграційної служби, тому наразі вона не вважається нововиявленою обставиною. Таким чином, відповідно до проведеного аналізу обох звернень заявника встановлено, що шукачем захисту не наведено нових фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, а підстави, які він зазначає не пов'язані з його обгрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Більше того, органом ДМС було визначено відсутність загрози для заявника стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання. національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Актуалізована інформація по країні походження заявника не підсилює рівень обгрунтованості його заяви та не створює нових умов для повторного розгляду його заяви по суті. Вказане пов'язано з тим, що обставини справи (основні доказові елементи заяви) шукача захисту не змінилися. При цьому, об'єктивне положення у країні громадянської належності заявника, у частині безпечної ситуації, також суттєво не змінилося. … При всебічному аналізі попереднього звернення заявника вже було встановлено, що є підстави вважати, що звернення заявника має на меті уникнення екстрадиції до країни походження, де на нього чекає розгляд кримінальної справи, порушеної проти нього за фактом участі у бойових діях на території Сірії. Таким чином, враховуючи вищевикладене, немає вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Киргизстану буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості заявника та інші суттєві порушення прав людини або заявник зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Ірану. Таким чином, враховуючи наведений вище аналіз, а також зважаючи на актуалізовану ІКП, встановлено, що обставини, зазначені шукачем захнсту у заяві від 11.08.2021 не є нововиявленими. Тобто, можна стверджувати, що повторне звернення заявника за захистом до ЦМУ ДМC у м.Києві та Київській області можна розглядати як зловживання процедурою з метою легалізації на території України. На підставі вищевикладеного, відповідно до частини шостої статті 5 Закону вважаю за доцільне прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Киргизька Республіка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 …».
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд публічно-правовий спір суд з урахуванням зазначеного вище виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 за №3671-VI.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Як зазначено у ч.6 ст.5 Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу Рішенням від 02.04.2020 за №87-20 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п.1 та п.13 ч.1 ст.1 цього Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2020 у справі №640/10754/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2021, відмовлено у задоволенні адміністративного позову громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про: визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 02.04.2020 за №87-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1 ; зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачем не доведено, що у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.08.2021 ним наведені нові обставини для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, розсудливо, а отже є правомірним і не підлягає скасуванню.
У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовна заява позивача не підлягає задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Оскільки у задоволенні позовної заяви має бути відмовлено, то, відповідно, має бути відмовлено й у стягненні на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень (відповідача) судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Громадянина Киргизької республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (вул.Березняківська, буд.4-А, м.Київ, 02152; код ЄДРПОУ42552598) визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - відмовити у повному обсязі.
У стягненні на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень (відповідача) судових витрат - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення виготовлено у повному обсязі 08.05.2025.
Суддя О.О. Прасов