09 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/344/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за 2365 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01.07.2017 року по 21.12.2023 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_3 ); при звільненні з військової служби, яке мало місце 30.06.2017 року, з ним не було проведено остаточного та повного розрахунку. Факт недоплати грошового забезпечення у належному розмірі підтверджено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 року у справі №240/9162/23.
Як стверджує позивач, належну йому за період з 01.01.2016 року індексацію в сумі 96115,76 грн. відповідач виплатив лише 22.12.2023 року, чим порушив вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
До суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що передбачені законодавством про працю норми оплати праці і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Вказує, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, тому підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Ухвалою суду від 14.11.2024 задоволено клопотання відповідача від 13.11.2024 та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 440/6856/22.
Ухвалою суду від 06.05.2025 поновлено провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) і як вбачається з копії Витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 №115 від 30.06.2017 року, майора ОСОБА_1 , начальника відділення обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_6 , звільненого наказом командувача військ ОК " ІНФОРМАЦІЯ_7 " (по особовому складу) від 10.05.2017 року № 63, виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 30.06.2017 року.
У період проходження військової служби позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.06.2017, в зв'язку з чим він звертався за захистом свого права в судовому порядку.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 року у справі № 240/9162/23 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_8 було задоволено та:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.06.2017;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.06.2017 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки з 01.01.2016 по день фактичної виплати.
Як зазначає позивач, остаточний розрахунок в сумі 96115,76 грн. з ним було проведено лише 22.12.2023 року. На підтвердження цього факту позивач надав копію довідки ПриватБанку № 769Т6J6P4TP0NDLN від 26.12.2023 про рух коштів на рахунку позивача.
Позивач, вважаючи, що має місце факт порушення відповідачем його прав та інтересів у частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сукупний аналіз наведених норм права доводять, що індексація грошового забезпечення є невід'ємною складовою грошового забезпечення та підлягала виплаті при звільненні позивача.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" 25 березня 1992 року № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За приписами пункту 242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17 Верховний Суд зробив висновок, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому належить застосовувати норми КЗпП.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
З 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Сторонами у справі, що розглядається, не заперечується, що на виконання рішення суду у справі №240/9162/23 кошти у розмірі 96115,76 грн. були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача лише 22.12.2023, що підтверджено наявною у справі випискою з рахунку позивача у ПриватБанку. Тобто, саме 22.12.2023 відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01.07.2017 до 21.12.2023, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 01.07.2017 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте, період з 19.07.2022 до 21.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
Як встановлено судом, позивача звільнено з військової служби 30.06.2017, а остаточна виплата грошового забезпечення відповідачем здійснена лише 22.12.2023.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Згідно доводів позивача відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 01.07.2017 до 21.12.2023.
Судом враховується, що правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 01.07.2017 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 21.12.2023 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ з 19.07.2022 із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 22.12.2023, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби 30.06.2017 року, виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_6 , однак, остаточний розрахунок при звільненні проведено відповідачем лише 22.12.2023, тому з врахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2017 року по 18.07.2022 та з 19.07.2022 року по 19.01.2023 у межах шестимісячного строку, що становить 183 календарних дні, а не за період з 01.07.2017 по 21.12.2023 року, як просить позивач.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Визначаючись щодо суми середнього заробітку за період з 01.07.2017 по 18.07.2022, суд виходить з такого.
Так, відповідно до наявної у справі довідки начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 20.01.2024, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, обчислений за останні два повні місяці служби, становить 350,10 грн.
Враховуючи кількість днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 645584,40 грн (1844 днів х 350,10 грн).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 96115,78 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.07.2017 по 18.07.2022 складає 645584,40 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Такого висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16).
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Так, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як встановлено судом, сума спірної грошової компенсації за час затримки остаточного розрахунку становить 645584,40 грн (1844 днів х 350,10 грн).
В той же час, сума виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду складає 96115,76 грн.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 14,89% (96115,76 грн х100 / 645 584,40 грн).
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 01.07.2017 по 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить: 350,10 грн (середньоденний заробіток позивача) х 14,89 % = 52,13 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 52,13 грн х 1844 (днів затримки розрахунку) = 96127,72 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.01.2017 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 96127,72 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 21.12.2023 слід зазначити, що у даному випадку, враховуючи нову редакцію ст. 117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток лише за шість місяців (з 19.07.2022 по 19.01.2023), що становить 183 календарні дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 64068, 30 грн. (350,10 грн. х 183 календарні дні).
Також суд звертає увагу, що у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, вказано, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022 не може бути зменшений з огляду на його неспівмірність із недоплаченою сумою та підлягає стягненню у повному розмірі, проте не більш як за шість місяців.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами правомірність непроведення виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2017 по 18.07.2022 в сумі 96127, 72 грн. та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 включно, у межах шестимісячного строку, в сумі 64068,30 грн.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, слід стягнути з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача частину судових витрат зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 273,41 гривень.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2017 по 18.07.2022 в сумі 96127,72 грн. та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 включно, у межах шестимісячного строку, в сумі 64068,30 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 273,41 грн. (двісті сімдесят три гривні 41 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко