Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 травня 2025 року Справа№200/1456/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ.» про стягнення заборгованості,
встановив:
27 лютого 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернулось, позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ.» про стягнення з Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ.» заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за період з квітня 2023 року по березень 2024 року у сумі 13 829 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн 57 коп.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
07 березня 2025 року позивач, з метою виконання ухвали суду від 03 березня 2025 року, надав до суду заяву щодо усунення недоліків позовної заяви та виправлену позовну заяву.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Вирішено ряд процесуальних питань.
14 березня 2025 року позивач надав до суду письмові пояснення по справі.
20 березня 2025 року до суду надійшло клопотання, за підписом Зубенко О. І.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року клопотання представника відповідача, Зубенка О. І., від 20 березня 2025 року у справі №200/1456/25 повернуто без розгляду.
03 квітня 2025 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, одночасно завлено клопотання про поновлення процесуального строку для подання відзиву та про надання додаткового строку для подання доказів по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року визнано поважними причини пропуску відповідачем строку для надання відзиву по справі, поновлено строк для надання відзиву по справі та долучено до матеріалів справи №200/1456/25 відзив на позовну заяву від 03 квітня 2025 року. Продовжено відповідачу строк для подання доказів по справі на десять днів з дня отримання цієї ухвали.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Отже відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач має заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» та призначених відповідно до частини другої статті 114 Закону України 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (за Списком №2) за період з квітня 2023 року по березень 2024 року у сумі 13 829 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн 57 коп., яку добровільно сплачено не було, а отже вказана сума боргу підлягає стягненню в судовому порядку.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обгрунтовуючи це тим, що відповідач належить до четвертої групи платників єдиного податку з 01 січня 2015 року, оскільки є сільськогосподарським товаровиробником. Ця обставина встановлена постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №805/3320/15-а між тими самими сторонами та не підлягає доказуванню. Відповідач не має вносити до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, а покриття таких витрат здійснюється відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, представник відповідача зазначає, що відповідач не отримував розрахунки фактичних витрат в порядку, встановленому Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, що унеможливило, зокрема, оскарження цих розрахунків у адміністративному або судовому порядку.
Представник відповідача зауважує, що під час роботи у ФГ «З.А.Л.ІВ» пенсіонер ОСОБА_1 не здобувала стаж, що дав право на призначення їй пенсії відповідно до пункту «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а отже відповідно до пункту 6.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, відповідач, що не є підприємством, на якому пенсіонером здобуто пільговий стаж, не має відшкодовувати витрати на виплату та доставку пенсії такому пенсіонеру.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідач, Фермерське господарство «З.АЛ.ІВ.» (код ЄДРОПУ 35099478), є юридичною особою, яка зареєстрована у встановленому законодавством порядку, за адресою: вул. Весняна (Колгоспна), буд. 31, с. Зарічне (Кіровськ), Краматорський район, Донецька область, 84442.
Як вбачається з матеріалів справи в Фермерському господарстві «З.А.Л.ІВ» в період з 01 липня 2010 року по 01 жовтня 2010 року працювала гр. ОСОБА_1 , що підтверджується трудовою книжкою серії № НОМЕР_1 від 17 грудня 2010 року.
Відповідачем, гр. ОСОБА_1 видано довідку про те, що остання дійсно з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2010 року включно працювала в Фермерському господарстві «З.А.Л.ІВ».
За заявою ОСОБА_1 від 27 липня 2010 року останній призначено пенсію як багатодітній матері, зайнятій у сільськогосподарському виробництві, на пільгових умовах, відповідно до пункту «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №805/3320/15-а, яка набрала законної сили 22 квітня 2016 року, апеляційну скаргу Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року у справі №805/3320/15-а - задоволено.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року у справі №805/3320/15-а - скасовано.
Відмовлено у задоволенні позову Управління пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області до Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ» про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгової пенсії по статті 13 пункту «ж» - ОСОБА_1 в сумі 3787,08 грн. за період з 01 квітня 2015 року по 31 серпня 2015 року.
Судом встановлено, пенсіонер ОСОБА_1 у період з квітня 2023 року по березень 2024 року, перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримували пенсію за віком, призначену на пільгових умовах відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», та пунктів 2-8 частини другої частини другої статті 114 Закону України 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (за Списком №2).
Позивачем за період з квітня 2023 року по березень 2024 року були здійсненні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» та призначених відповідно до частини другої статті 114 Закону України 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (за Списком №2), працівнику Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ.» у загальному розмірі 13829,57 грн., що підверджується матеріалами справи.
Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Донецькій області супровідними листами від 17 квітня 2023 року вих.№0500-0606-8/30878 (січень-квітень 2023 року), від 10 травень 2023 року вих.№0500-0606-8/38529 (травень 2023 року), від 13 червня 2023 року вих.№0500-0606-8/50324 (червень 2023 року), від 12 липня 2023 року вих.№0500-0606-8/59979 (липень 2023 року), від 18 січня 2024 року вих.№0500-0606-8/5765 (січень 2024 року), від 19 березня 2024 року вих.№0500-0606-8/26551 (березень 2024 року), направлялись на електронну пошту «35099478@ukr.net» та на поштову адресу отримувача: вул. Весняна (Колгоспна), буд. 31, смт. Зарічне, Краматорський район, Донецька область, 84442, яка зазначена у супровідних листа та на самих поштових конвертах, для відшкодування, розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що підлягають відшкодуванню, призначених особам, які були зайняті на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» та призначених відповідно до частини другої статті 114 Закону України 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (за Списком №2), за січень-квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, липень 2023 року, січень 2024 року, березень 2024 року, а також акт звірення сум фактичних витрат на відшкодування пільгових пенсій, призначених згідно з пунктом «а», «б-з» статті 13 та пунктів 2-8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Закону України «Про пенсійне забезпечення» по пенсіонерах, які отримують пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області станом на 01 січня 2024 року Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ.».
Суд констатує, що в матеріалах справи відсутні копії розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що підлягають відшкодуванню, призначених особам, які були зайняті на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до «б» - «з» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» та призначених відповідно до частини другої статті 114 Закону України 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (за Списком №2), та докази направлення таких розрахунків за період з серпня по грудень 2023 року, за лютий 2024 року Фермерському господарству «З.АЛ.ІВ.».
В результаті вищевказаних обставин виникла заборгованість за період за період з квітня 2023 року по березень 2024 року у розмірі 13829,57 грн.
У матеріалах справи відсутні докази добровільного погашення відповідачем визначеної позивачем суми заборгованісті у розмірі 13829,57 грн.
Заявлена сума заборгованості обґрунтовується наявними у матеріалах справи доказами, а саме: розрахунками фактичних витрат на виплату та доставку пенсій за січень-квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, липень 2023 року, січень 2024 року, березень 2024 року; підтвердженням направлення розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій за січень-квітень 2023 року, травень 2023 року, червень 2023 року, липень 2023 року, січень 2024 року, березень 2024 року; карткою особового рахунку по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.
Суд враховує, що відповідачем не надано доказів оскарження розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій за спірний період.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 1 Конституції України Україна є соціальною та правовою державою.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При прийнятті постанови від 12 квітня 2016 року у справі №805/3320/15-а Донецьким апеляційним адміністративним судом було встановлено, зокрема, що відповідач у 2014 році був платником фіксованого сільськогосподарського податку, а з 01 січня 2015 року віднесений до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України. За таких обставин, колегія суддів зазначила, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсії, призначеної ОСОБА_1 відповідно до пункту «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період з 01 квітня 2015 року по 31 серпня 2015 року в сумі 3787,08 грн., а тому у задоволенні позову відмовлено.
Тобто, цитованим судовим рішенням встановлено факт того, що з 01 січня 2015 року Фермерське господарство «З.АЛ.ІВ.» віднесено до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, що не спростовано позивачем, та є обов'язковим для врахування при розгляді цієї справи.
Водночас, встановленими у справі №805/3320/15-а обставинами спростовуються доводи представника відповідача, які викладено у відзиві на позовну заяву, відносно того, що під час роботи у ФГ «З.А.Л.ІВ» пенсіонер ОСОБА_1 не здобувала стаж, що дав право на призначення їй пенсії відповідно до пункту «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а отже відповідно до пункту 6.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, відповідач не є підприємством, на якому пенсіонером здобуто пільговий стаж, тому не має відшкодовувати витрати на виплату та доставку пенсії такому пенсіонеру.
Відтак, спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року (далі - Закон №1788-XII), Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно абзаців 1-3 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Покриття витрат Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частин другої і третьої статті 114 цього Закону до досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 цього Закону, здійснюється у такому порядку:
підприємства та організації (крім сільськогосподарських товаровиробників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України) вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, крім тих, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України; на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частини другої статті 114 цього Закону, - до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону за раніше діючим порядком;
за рахунок коштів Державного бюджету України пенсії, призначені особам відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (стосовно осіб, які на дату відшкодування віднесені до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, статті 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пунктів 2-8 частини другої статті 114 цього Закону (стосовно осіб, які працювали у сільськогосподарських товаровиробників, які на дату відшкодування віднесені до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України) та частини третьої статті 114 цього Закону.
Статтею 13 Закону №1788-XII визначені категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до абзацу 4 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР) для платників збору, визначених пунктами 1 і 2 частини першої статті 1 цього Закону, крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та призначених після дня набрання чинності зазначеним Законом відповідно до пунктів 2-8 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у період до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, пенсійне законодавство України встановлює обов'язок щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій підприємствами та організаціями, які використовували працю осіб, яким призначено пенсію за віком на пільгових умовах.
При цьому, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам відповідно до пунктів б-з статті 13 Закону №1788-XII, покриваються підприємствами та організаціями, крім сільськогосподарських товаровиробників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України.
При цьому обов'язок підприємств та організацій з відшкодування цих витрат, понесених Пенсійним фондом України після 01 січня 2014 року, не пов'язаний з датою призначення такої пенсії чи часом набуття, необхідного для цього пільгового стажу.
Указаний висновок кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема в постанові від 25 вересня 2012 року у справі №21-251а12 та Верховного Суду у постановах від 21 червня 2018 року у справі №819/2573/15, від 28 лютого 2019 року у справі №808/329/17.
Згідно підпункту 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема, четверта група - сільськогосподарські товаровиробники:
а) юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків;
б) фізичні особи - підприємці, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", за умови виконання сукупності таких вимог:
здійснюють виключно вирощування, відгодовування сільськогосподарської продукції, збирання, вилов, переробку такої власновирощеної або відгодованої продукції та її продаж;
провадять господарську діяльність (крім постачання) за місцем податкової адреси;
не використовують працю найманих осіб;
членами фермерського господарства такої фізичної особи є лише члени її сім'ї у визначенні частини другої статті 3 Сімейного кодексу України;
площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у власності та/або користуванні членів фермерського господарства становить не менше 0,5 гектара, але не більше 20 гектарів сукупно.
Суд зазначає, що будь-яких доказів, які б спростовували факт належності відповідача у 2023-2024 роках до сільськогосподарських товаровиробників, визначених підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, суду надано не було.
За таких обставин, суд висновує, що на відповідача не покладається передбачений діючим законодавством обов'язок відшкодувати фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина друга статті 77 КАС України).
Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ.» суму понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 4240,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що правнича допомога відповідачу надавалась, зокрема, адвокатом Музикантом Владиславом Сергійовичем на підставі договору про надання правничої допомоги від 29 березня 2025 року та ордера серії АН №1051704 від 29 березня 2025 року.
Згідно з пунктами 3.1.-3.7. договору про надання правової допомоги №72 від 17 листопада 2021 року гонорар складається з суми вартості послуг, які узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку до цього Договору.
Розрахунок гонорару здійснюється із суми в 2120 грн. 00 коп. за кожну годину витраченого часу.
Гонорар узгоджений Сторонами Договору у відповідному Додатку до Договору підлягає сплаті впродовж трьох банківських днів від дати підписання відповідного Додатку.
Остаточний розрахунок з Адвокатом, за надані послуги час на витрачення яких не можливо розрахувати та зазначити в Додатку до Договору (приклад: кількість витраченого часу на участь у судових засіданнях), здійснюється Клієнтом впродовж трьох банківських днів після підписання акта виконаних робіт.
Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом результату, якого бажає Клієнт.
До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
Гонорар зазначений у Додатку до цього Договору сплачується Клієнтом готівкою або здійснюється у безготівковому порядку у національній валюті на рахунок Адвоката.
Згідно з додатком 1 до договору про надання правової допомоги від 29 березня 2025 року перелік послуг що надаються Клієнту: надання Клієнту усних консультацій, надання допомоги в зборі документів, вивчення позову та доданих матеріалів - 1 год. - 2120,00 грн.; підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву - 1 год. - 2120,00 грн.; представництво інтересів Клієнта в суді - 1 год. - 2120,00 грн.
Відповідно до акта виконаних робіт (надання послуг) від 02 квітня 2025 року адвокат в повному обсязі виконав послуги по Договору про надання правової допомоги від 29 березня 2025 року, Клієнт прийняв та оплатив (зобов'язується оплатити) наступні послуги: надання Клієнту усних консультацій, надання допомоги в зборі документів, вивчення позову та доданих матеріалів - 1 год. - 2120,00 грн.; підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву - 1 год. - 2120,00 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, у договорі про надання правової допомоги від 29 березня 2025 року сторонами не визначено конкретного порядку обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, умови повернення тощо.
Тобто, сторонами у договорі договору про надання правової допомоги від 29 березня 2025 року не дотримано вимог щодо визначення конкретного розміру гонорару адвоката, що не відповідає положенням Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідачем сплачено 4240,00 грн. відповідно до договору про надання правничої допомоги від 29 березня 2025 року, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжною інструкцією №1.111594779.1 від 30 березня 2025 року на суму 4240,00 грн.
Разом з тим, вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа є справою незначної складності та не потребує значної затрати часу на вказані та здійсненні роботи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд вважає, що дії направленні на підготовку відзиву на позовну заяву та супроводження в суді першої інстанції, та вартістю таких послуг у розмірі 4240,00 грн. не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, враховуючи те, що вказана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справа незначної складності, виходячи з критерію пропорційності, суд висновує, що сума судових витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності до 3000,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що визначені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними з обсягом проведеної роботи, і вважає можливим стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) до Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ.» (місцезнаходження: вул. Весняна (Колгоспна), буд. 31, с. Зарічне (Кіровськ), Краматорський район, Донецька область, 84442; код ЄДРПОУ 35099478) про стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь Фермерського господарства «З.АЛ.ІВ.» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 09 травня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна