Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 травня 2025 року Справа№200/1182/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови від 14.10.2022 року №14028/86455/50266/24 та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови від 14.10.2022 року №14028/86455/50266/24 та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов вмотивовано тим, що позивач є отримувачем страхових виплат, оскільки 11 березня 2013 року обласною МСЕК м. Донецька йому була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 50% за професійним захворюванням безстроково та одночасно він є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території. Позивач зауважив, що він перебував на обліку як отримувач страхових виплат в Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де отримував страхові виплати по 30 вересня 2022 року. З 01 жовтня 2022 року йому з невідомих причин страхові виплати було припинено. Позивач зазначив, що на адвокатський запит його представника до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач) щодо підстав припинення йому страхових виплат та несплату заборгованості по страховим виплатам, відповідачем було повідомлено, що позивачу щомісячні страхові виплати були припинені Торецьким міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.10.2022 на підставі постанови про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати від 14.10.2022 року за № 14028/86455/50266/24 у зв'язку із невідомим місцем мешкання. Позивач вважає дії відповідача щодо припинення сплати страхових виплат, не нарахування і невиплати йому страхових виплат за період з 01 жовтня 2022 року по теперішній час протиправними.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Поновлений позивачу строк звернення з даним адміністративним позовом. Встановлений відповідачу строк протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, для надання на адресу Донецького окружного адміністративного суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому. Клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у відповідача наступні докази та належним чином засвідчені копії: рішення про призначення позивачу страхових виплат; рішення (постанови) про припинення (затримання) виплати позивачу страхових сум (виплат) з 1 жовтня 2022 року та документів, які слугували прийняттю такого рішення; довідку про розмір нарахованих та сплачених позивачу сум страхових виплат за період з 1 жовтня 2022 року по дату складання довідки; страхової справи по позивачу.
Про відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, про що свідчить наявність кабінету електронного суду у представника позивача адвоката Ракова А.В. та відповідача, про що свідчить відповідна відмітка та в графі «доставлено» зазначено - 25.02.2025 року.
Суд зауважує, що станом на час винесення рішення по справі від відповідача на адресу суду не було надано ані відзиву на позовну заяву, ані витребуваних судом доказів.
Відповідно до приписів ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до приписів ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи вищенаведене, а також відсутність відзиву на позову заяву суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Позивач є громадянином України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , який виданий Калінінським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області.
Позивач є внутрішньо-переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 18.04.2016 №1421016185 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування адреса зазначена: АДРЕСА_2 .
Позивачу встановлена третя група інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності у відсотках складає 50%, яка встановлена безстроково з 11.03.2013 року, що підтверджується довідками: серії 10 ААБ №412570 від 11.03.2013 року, Серії 10 АА №127200 від 11.03.2013 року.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, (код ЄДРПОУ: 13486010) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Частинами 3 - 8 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Отже, з 01 січня 2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Судом також встановлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області припинено.
Суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, отже, є належним відповідачем у даній справі, що також не заперечується сторонами по справі.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, підтверджується матеріалами справи, позивач отримав статус внутрішньо переміщеної особи у місті Торецьк Донецькій області та був взятий на облік до Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та продовжив отримувати щомісячні страхові виплати.
Судом встановлено, що позивач отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо-переміщена особа у вищезазначеному відділенні по 30.09.2022 року.
На підставі постанови Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14.10.2022 року №14028/86455/50266/24 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» на підставі ч.3 ст.44, ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачу було затримано щомісячну страхову виплату в розмірі - 4 631,72 грн. Підставою затримання зазначено - п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 Закону №1105-ХІV (невідоме місце мешкання). Виплату затримано з 01 жовтня 2022 року.
Представником позивача, адвокатом Раковим А.В. на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області був скерований адвокатський запит.
Відповідачем на адвокатський запит була надіслана відповідь від 03.02.2025 №0500-0202-8/9199, в якому було зазначено наступне: - « ОСОБА_1 отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області по 30.09.2022. Згідно з постанови відділення від 14.10.2022 № 14028/86455/50266/24 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати були затримані з 01.10.2022 на підставі п.6 ч.1 ст.46, ч. 2 ст. 16 Закону України від 23.09.1999 №1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». З жовтня 2022 року по теперішній час нарахування та виплата щомісячних страхових виплат не здійснювалась, оскільки ОСОБА_1 за продовженням раніше призначених щомісячних страхових виплат до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області або Головного управління не звертався. Заборгованість з щомісячних страхових виплат перед потерпілим відсутня. На Ваш запит Головним управлінням підготовлено довідку про суми нарахованих та виплачених страхових виплат на ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.01.2025 та витяг про нараховані та виплачені суми пенсії за період з 01.01.2014 по 31.01.2025 у вигляді довідки, сформованої згідно з даними «Підсистеми призначення та виплати пенсії» та надаємо Вам постанову про припинення (затримання) щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 ».
З наданої довідки відповідачем від 03.02.2025 року судом встановлено, що позивачу були виплачені щомісячні страхові виплати з 01.2014 по 30.09.2022 року (включно), з 01.10.2022 по теперішній час доказів нарахування та виплати позивачу страхових виплат матеріали справи не містять, доказів протилежного відповідачем по справі не надано.
Не погодившись із припиненням відповідачем щомісячних страхових виплат, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Отже спірним питанням у даній справі є припинення щомісячних страхових виплат позивачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно зі ст. 1 Закону України Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, яким врегульовані правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я (далі - Закон № 1105-XIV), визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. До зазначених виплат належать і страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата).
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно із цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (ч. 5 ст. 47 цього Закону).
Судом встановлено, що відповідно до копії довідки МСЕК серії 10 ААБ № 412570 від 11 березня 2013 року позивачу встановлена третя група інвалідності безстроково; відповідно до копії довідки МСЕК серії 10 ААА №127200 позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності з 11.03.2013 року, в свою чергу зі спірної постанови судом встановлено, що позивач перебуває на обліку з 24.04.2003 року та має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 13.02.2003 року; на підставі довідки наданої відповідачем від 03.02.2025 року судом встановлено, що позивач з 01.01.2014 року до часу припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат - 01.10.2022 року постійно отримував ці страхові виплати.
Враховуючи наведене, беручи до уваги не надання відповідачем суду доказів на підтвердження прийняття рішення про скасування постанови про призначення позивачу страхової виплати (довічно), суд висновує, що як станом на час виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи страхові виплати, призначені позивачу у зв'язку із втратою працездатності внаслідок трудового каліцтва та профзахворювання, мали нараховуватись та сплачуватись останньому безстроково.
Судом встановлено, що позивач як внутрішньо переміщена особа з фактичним місцем мешкання у місті Торецьк Донецької області став на облік в Торецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII, Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб») внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно п. 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 1 жовтня 2014 року № 531, установлено, що особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації, мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов'язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, - робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до п. 6 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів.
За приписами ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. […].
Частиною 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Суд зауважує, що у спірній постанові вказана підстава припинення (затримання) виплати позивачу страхових виплат - п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-ХІV(чинний на 2 квітня 2022 року) де зазначено - невідоме місце мешкання та відповідно до відповіді відповідача від 03.02.2025 року, яким зазначено - «З жовтня 2022 року по теперішній час нарахування та виплата щомісячних страхових виплат не здійснювалась, оскільки ОСОБА_1 за продовженням раніше призначених щомісячних страхових виплат до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області або Головного управління не звертався. Заборгованість з щомісячних страхових виплат перед потерпілим відсутня.».
Статтею 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (далі - Закон № 1382-IV) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Таким чином, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, тобто, не може позбавляти особу його права на отримання соціальних виплат.
Передбачений Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб статус внутрішньо переміщеної особи надає громадянинові спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини Пічкур проти України виплата соціальних платежів сама по собі не може ставити осіб, які проживають у різних країнах, у відносно схоже становище, оскільки будь-яка система соціального забезпечення, включаючи пенсійне забезпечення, у першу чергу створена для забезпечення певних мінімальних стандартів рівня життя осіб, що проживають у відповідній країні, та обслуговування їхніх потреб. Більше того, важко зробити якесь правильне порівняння між пенсіонерами, що проживають у відповідній країні, та тими, які проживають в іншому місці, через низку економічних та соціальних відмінностей, що застосовуються залежно від країни.
У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд зауважив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S.W. проти Об'єднаного Королівства», заява № 20166/92, пункт 36).
На підставі викладеного вище суд висновує, що спірна постанова порушує право позивача на отримання належних йому соціальних (страхових) виплат, отже, є протиправною.
Як наслідок, позовні вимоги позивача про визнання цієї постанови протиправною та її скасування підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплату позивачу страхових виплат з 1 жовтня 2022 року, виплативши заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 1 жовтня 2022 року, суд зазначає наступне.
Законом України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX Про внесення змін до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який набрав чинності 1 січня 2023 року, викладено в новій редакції Закон № 1105-ХІV.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону № 1105-ХІV (в оновленій редакції) страховиком в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України; уповноваженим органом управління є Пенсійний фонд України; пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону передбачено: припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від 29 листопада 2022 року № 1323 установлено: Пенсійному фонду України з 2 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування […].
Як вбачається за даними Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 41325231 - https://opendatabot.ua/c/41325231, статус компанії - припинено.
Отже, належним суб'єктом владних повноважень, що з 1 січня 2023 році нараховує та здійснює страхові виплати (в тому числі заборгованість з вказаних виплат), є органи Пенсійного фонду України.
Суд вже зазначав по справі, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, отже, є належним відповідачем у даній справі, що також не заперечується сторонами по справі.
З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку задовольнити позовні вимоги в цій частині шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат з 01 жовтня 2022 року та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла з 01 жовтня 2022 року по день поновлення страхових виплат.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 18.02.2025 позивач за подання адміністративного позову сплатив 968,96 грн. судового збору.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправною та скасування постанови від 14.10.2022 року №14028/86455/50266/24 та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та як наслідок скасувати постанову Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 14 жовтня 2022 року №14028/86455/50266/24 про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 01 жовтня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) страхових виплат з 01 жовтня 2022 року та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла з 01 жовтня 2022 року по день поновлення страхових виплат.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 09 травня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець