Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 травня 2025 року Справа№200/1622/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови Великоновосілківського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 21.11.2022 року №14009/40872/8646/69 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» з 01.10.2022 року; зобов'язання поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 року, а також виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з моменту її виникнення, яка утворилась за період її несплати у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи без участі позивача та його представника, в порядку письмового провадження.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що є особою з інвалідністю третьої групи та має ступінь втрати працездатності 50% безстроково. Зазначив, що отримував страхові виплати по вересень 2022 року, проте з 01.10.2022 року виплати були припинені без будь-яких пояснень. На звернення його представника із адвокатським запитом відповідач повідомив, що постановою відділення від 21.11.2022 №14009/40872/8646/69 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати були затримані з 01.10.2022 згідно з п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України від 23.09.1999 №1105-ХІУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Спірну постанову про припинення щомісячної страхової виплати вважає протиправною, просив задовольнити позов.
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що ОСОБА_1 перебував на постійному обліку в Чистяківському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа у Великоновосілківському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області по 30.09.2022. Постановою відділення від 21.11.2022 № 14009/40872/8646/69 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати були затримані з 01.10.2022 згідно з п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України № 1105-ХІV (невідоме місце мешкання). За період з 01.10.2022 по теперішній час щомісячні страхові виплати не нараховувалися та не сплачувалися.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Торезьким МВ УМВС України в Донецькій області 18 січня 2001 року) та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою від 24.01.2019 року №1437-5000019179 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Судом встановлено на підставі довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 2-18 АВ №083827 від 28.02.2002 року, що ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 50% відсотків з 28.02.2002 року безстроково.
21 листопада 2022 року Великоновосілківським відділенням УВД ФСС України в Донецькій області прийнято постанову №14009/40872/8646/69 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати», якою припинено потерпілому ОСОБА_1 номер справи 40872, номер випадку 8646, щомісячну страхову виплату в розмірі 6305,03 грн. з 01.10.2022 року на підставі п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України №1105-XIV (невідоме місце проживання).
На звернення представника позивача з питань страхових виплат Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відповідь листом від 24.02.2025 року № 0500-0202-8/15671, відповідно до якої ОСОБА_1 отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа у Великоновосілківському відділенні управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - УВД ФССУ в Донецькій області) по 30.09.2022. Постановою відділення (додається) від 21.11.2022 №14009/40872/8646/69 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати були затримані з 01.10.2022 згідно з п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України від 23.09.1999 №1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». З жовтня 2022 року по теперішній час нарахування та виплата щомісячних страхових виплат не здійснювалась, оскільки ОСОБА_1 за продовженням раніше призначених щомісячних страхових виплат до УВД ФССУ в Донецькій області або Головного управління не звертався. Заборгованість з щомісячних страхових виплат за вищезазначений період перед потерпілим відсутня.
Отже, судом встановлено, що позивачу припинено нарахування та виплату страхових виплат за період з 01.10.2022 року. Суд зауважує, що доказів на підтвердження поновлення нарахування та виплати позивачеві заборгованості зі страхових виплат, відповідачем до суду не надано.
Тобто, спірним питанням є правомірність не проведення нарахування та виплати щомісячної страхової виплати за період з 01.10.2022 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
Статтею 19 Конституції України встановлено, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону №1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною першою статті 47 №1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону №1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV (у редакції, чинній на момент припинення виплат) регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Суд зазначає, що Законом 1105-XIV не передбачено припинення страхових виплат на підставі п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону України №1105-XIV (невідоме місце мешкання).
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту припинення позивачу страхових виплат на підставі п.6 ч.1 ст.46 та ч.2 ст.16 Закону України від 23.09.1999 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1105-ХІV та відповідно п. 1.12 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11.
Крім того, з аналізу норм статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Суд враховує, що норми Закону № 1105-XIV чи будь-якого іншого закону про соціальне страхування не містять таких підстав для припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат, які наведені у пункті 1.12. Порядку № 11.
Відповідно до пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України», від 11 грудня 2014 року №20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції» не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення.
Інших строків Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для внутрішньо переміщених осіб не передбачено.
За змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Жодних змін у Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалося.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Суд зауважує, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Суд не приймає посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не звертався до робочих органів Фонду соціального страхування України з заявою про продовження раніше призначених страхових виплат з наданням необхідних документів, оскільки позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Відповідно до пункту 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону від 21 вересня 2022 р. № 2620-ІХ припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Отже, з 01.01.2023 відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що саме відповідач, припинивши виплату призначених позивачу страхових виплат, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги, шляхом визнання протиправною та скасування постанови Великоновосілківського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 21.11.2022 року за №14009/40872/8646/69 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати», якою припинено ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату з 01.10.2022 року та зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_1 з 01.10.2022 року нарахування та виплату щомісячних страхових виплат, та сплатити заборгованість за весь період.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Великоновосілківського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 21.11.2022 року за №14009/40872/8646/69 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати», якою припинено ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату з 01.10.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з 01.10.2022 року нарахування та виплату щомісячних страхових виплат, та сплатити заборгованість за весь період.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Рішення прийнято, складено та підписано 08 травня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова