09 травня 2025 р. Справа №160/6926/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в письмовому провадженні у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/6926/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, -
04.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, з урахуванням уточненої позовної заяви, в якій просить визнати протиправною та скасувати довідку №21 від 21.01.2025 військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про придатність позивача до військової служби; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 провести повторний медичний огляд позивача з дотриманням вимог наказу МОУ №402 від 14.08.2008.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6926/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії.
07.05.2025 року до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також будь-яким іншим органам чи військовим частинам, зокрема Військовій частині НОМЕР_1 НГУ, вчиняти дії, спрямовані на подальше проходження ним військової служби, переведення, переміщення або звільнення, до вирішення справи по суті; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 та/або Військову частину НОМЕР_1 утриматись від будь-яких дій, пов'язаних з виконанням мобілізаційного розпорядження щодо ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду.
Заява обґрунтована тим, що під час проходження служби позивач отримав поранення та подальше перебування позивача на військовій службі може унеможливити відновлення його прав у разі задоволення позову, а також створює реальні ризики невиконання майбутнього рішення суду, що відповідає критеріям статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову в даній справі, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, або до якого буде подано адміністративний позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду, у разі задоволення позову. Для задоволення судом поданого позивачем клопотання про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 року № 9 та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 року № 2, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Так, положення статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є клопотання сторони із зазначенням очевидних ознак можливості заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Тобто, у випадку звернення позивача з клопотанням про забезпечення позову він повинен обґрунтувати причини звернення з таким клопотанням. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Верховний Суд в постанові від 01.06.2022 року по справі №380/4273/21 зазначив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
З викладеного слідує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивач, просить, суд визнати протиправною та скасувати довідку №21 від 21.01.2025 військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про придатність позивача до військової служби; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 провести повторний медичний огляд позивача з дотриманням вимог наказу МОУ №402 від 14.08.2008.
Позивач не оскаржує правомірность його мобілізації (наказ про мобілізацію) та направлення для проходження військової служби до військової частини.
На даний час позивач є діючим військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 НГУ.
Суд звертає увагу, що у своїй заяві про забезпечення позову представник позивача фактично просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також будь-яким іншим органам чи військовим частинам, зокрема Військовій частині НОМЕР_1 НГУ, вчиняти дії, спрямовані на подальше проходження ним військової служби, переведення, переміщення або звільнення, до вирішення справи по суті та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 та/або Військову частину НОМЕР_1 утриматись від будь-яких дій, пов'язаних з виконанням мобілізаційного розпорядження щодо позивача.
Вирішуючи заяву позивача про забезпечення позову суд враховує вимоги Закону України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2359-IX від 08 липня 2022 року, яким внесено зміни до частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Відтак, на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із клопотанням про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю.
Як встановлено судом, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник зазначає, що переведення (переміщення, звільнення) позивача до будь-якої іншої військової частини, вчинення дій, пов'язаних з виконанням мобілізаційного розпорядження щодо позивача до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі, унеможливить виконання рішення суду в даній справі.
Однак, суд зазначає, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а тому, суд позбавлений можливості забороняти вчиняти дії, пов'язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань, в тому числі забороняти визначати місце несення військової служби таким військовослужбовцем.
На думку суду, звернувшись з адміністративним позовом позивач реалізував своє право на судовий захист. В свою чергу наразі суд не може встановити наявність очевидних ознак протиправності дій/рішень відповідача, оскільки вказана обставина підлягає встановленню на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Крім того, представник позивача не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що відповідач має намір направити його до іншої військової частини для виконання військових завдань до завершення розгляду справи судом чи вирішення питання про його звільнення з військової служби.
Також суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви.
Таким чином, вирішуючи заяву про забезпечення позову судом не виявлено підстав для застосування заходів забезпечення позову.
При цьому, суд роз'яснює, що позивач не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі виникнення відповідних підстав для цього.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-157, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 160/6926/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська